1

Сонце вже сховалось за горизонтом, коли вогні паперових ліхтариків ясно мерехтіли в нічному небі. Цього вечора в гавані Лі Юе не стихав сміх, радісні голоси та музика, жителі цього прибережного міста насолоджувались святом, якого з нетерпінням чекали цілий рік. Ітер теж чекав. Ледь не уперше за довгий час він почував себе спокійно, здається, йому вдалося забути про всі свої тривоги хоча б на цей вечір. Від мовчазного спостереження хлопця відволікли тихі, м’які кроки, аж ось, зовсім поруч, почувся шурхіт тканини і на плечі мандрівника накинули щось тепле. Не потрібно було повертати голову, що би дізнатися, хто це, адже блондин майже відразу відчув приємний, трохи терпкий аромат чорного чаю.
– Дякую.- Ітер кінчиками пальців узявся за краї теплого пальта, щоб притримати. Про себе юнак сподівався, що Чжун Лі не помітить того легкого рум’янцю, що вмить запалав на світлих щоках.
– Вечір досить прохолодний, особливо тут.- оксамитовий голос чомусь одразу змусив забути про палаючі щоки, адже сердце спочатку завмерло, а за мить забилося так швидко, що от-от вискочить з грудей. Чомусь, мандрівник не дивився на чоловіка поруч, розумів, що той одразу щось помітить. Але схоже, Мораксу цього не потрібно. Хлопець відчув, як тонкі пальці обережно взяли його за руку, згодом ховаючи в теплі долоні, що виявились більшими за його. Ітер не став нічого говорити, тільки затамував подих і пригорнувся до теплого плеча.
– Схоже, холод мені тепер не страшний.- юнак посміхнуся і відчув, як така ж посмішка з’являється на обличчі консультанта ритуального бюро.
– Радий чути.- спокійний, навіть ніжний голос прозвучав над головою, а пальці трохи сильніше стисли руку, – А ще, я дуже радий бачити тебе, Ітере.- очі кольору бурштину зупинилися на маківці, перед тим як в решті решт зустрітися з золотими. Його погляд нагадував чоловіку вранішнє сонце, таке ж лагідне і приємне, тільки от очі мандрівника зігрівали сердце та душу.
– Я тебе теж.- ледь чутно відповів блондин, тепер не в змозі відвести погляд. Зовсім поруч він відчував тепло, яке не замінить ні одне вогнище, чи одежа, воно було живим і, здається, рідним. Юнак достеменно не знав, як наважився стати навшпиньки, тем паче, як дотягнувся до обличчя Чжун Лі, щоб поцілувати його. Просто відчув такий бажаний дотик, а через мить і відповідь, дуже ніжну і чутливу.
Сильні руки випустили долоню хлопця зі свого полону і обережно обійняли тонку талію, притискаючи трохи поближче до тіла. В цей момент, горизонт засяяв барвами святкових феєрверків, а десь внизу почулися радісні крики і привітання.