1. Спогади

Все що сталося не повинно було трапитись, ворог завжди маніпулював і пробував всіляко добитись свого, в цій війні загибло багато людей… Їх вже не повернути, а от що можна повернути, це свободу українського народу. Ніхто не зрозумів як іменно Україна програла напевно іншим країнам стало все одно на долю, і вони за це те теж поплатились. Країна агресор прагне набагато більшого, а получені землі мотивують йти дальше. Народ ослаб, йому потрібно відпочити перед новим востанням, але і зволікати неможна…

Львів, красиве місто, саме тут найгучніше лунала українська, але не значить що в інших регіонах вона не була, вона є всюди, в кожному сердці, це не просто мова, а частина душі, хоч зараз тут одна російська, але думають на українській, це лиш маска яку одягають щоб влада не запідозрила. Також у кожної області є свої так звані партії, вони приймають всіх українців і допомагають як з житлом так із їжою, вони демократичні, але є лідери, вони і в Білгороді і деяких інших територіях росії. Всі партії між собою дружать і мають свій шифр щоб знали що йдеться в листі лиш партійці. Якщо ти в не в темі то просто так підійти до когось і сказати «я українець хочу в партію» неможна і навіть небезпечно, у них є свої символи по яким розрізняють скріть мільйонів тих самих. Наприклад кольца на вказівному та безіменному пальцях, вони можуть бути з якимусь камінцем чи склом, головне щоб був приближений за кольором до синього чи жовтого. Це не єдине, ланцюжок на шиї,в основному з якоюсь бусинкою чи каменем жовтим чи синім,но можна і ризикнути якщо є щось пов’язане з україною, тризуб наприклад. В крайньому випадку якщо немає нічого то резинки, червоно-чорні, сильно-жовті, синьо-чорні.

Виїхати з країни забороняється, та й росію ізолювали, туди не можна приїхати, жаль людей які не можуть повернутися в свою домівку, але це ненадовго.

****

В темній сірій кімнаті мов в коробці сиділо п’ятеро людей, зверху лиш одне джерело світла, лампочка, но світло не доходило до самих дальніх кутів кімнати, і це не важливо. Посередині стіл, за якими і сиділи вони.

– Скільки можна вже чекати! Ви впевнені що вони вообще прийдуть? — пролунав голос дівчини яка вже лежала головою на столі, чесно, тут реально нічим займатись, лиш дивись на настінний годинник який показував що зараз майже дванадцята ночі.

– Впевнені, ми не можемо почати без них, це неправильно, та й який тоді сенс зустрічі? —Пролунав голос уже хлопця на сусідньому стільці, його зовнішність з одної сторони звичайна, а з іншої риже волосся до плечей, бокові пасма були зібрані ззаді в хвостик, щоб не лізли в очі. Колись до хлопців з довгим волоссям ставились нормально, зараз же все змінилось, немає тої України і тої толерантності в складі федирації, вважатимуть тебе за гея, але будуть назвати це бридким словом «підарас, пєдік»

Але партія не думала так, Лев завжди був вірним їй і допомагав як міг всім, один з тих хто був з самого початку, і той хто любить Україну всім серцем, якщо він не гетеро це ніяк не вплине на ставлення до нього, головне наскільки хороша людина.

Скрип, жалізні двері підвального приміщення відкрились і зайшли двоє парубків.

– О! Нар-е-е-шті!

Сівши рівно вигукнула дівчина, но в неї ж є ім’я! Правда його ніхто не знає, звуть її по кличці Сонях, є рідною молодшою сестрою Лева, поки всім тут двадцять і більше, їй тільки п’ятнадцять. Таких малих не дуже то і хочуть брати на засідання, але якби не її брат то її б тут не було, справа в тому що їх батьки померла із-за війти, і тоді вони залишились у двох, ще не зовсім дорослий Левко і Сонях, або просто Соня. Вона дуже активна, красиві веснянки і карі очі, волосся більш світліше ніж у брата. Один з її плюсів це те що вона непомітна і тиха, на диво якщо щось треба було вкрасти вона крала і була не поміченою.

Проте вона не єдина дівчина, ще є Саша, чорноволоса і висока, проте не це головне, вона відповідає більше за прихисток, матеріали. Сергій, відповідає за передавання інформації, володіє декількома мовами і шифрами. Василь, харчі, урожай. Діма, зброя, що теж потрібно, бойові прийоми. Ігор за медицину, ліки і все інше. А Лев зайняв місце самого головного, він керує, але кірувати можуть і ним, буває таке що викрали мирних людей, або ж навіть члена партії, потрібно вирішити рятувати чи ні, якщо так, то як? Це буває занадто небезпечно, і коли всі на ємоціях то можуть зробити помилку, іноді потрібніше здатись, щоб ті хто живі не загинули та змогли протистояти злу. Це і вирішує він, ще один приклад — знову забирають урожай в звичайних людей, більше половини, їсти мало що залишається, треба придумати щось щоб їм не дісталось, можна надерти зади щоб тікали куди подальше, можна сховати частину врожаю. Цей врожай ще потрібно розділити на інших людей, аджеж не всім вистачає, їх нагло ошукують, відносяться як до нищої расси та віддають чужий хліб своїм свиням. Неначе як в минуле попали, нічого нового придумати не можуть, все як у совку. Доречі навіть більшість винаходів знищено, зв’язок повністю розірвано, хоч Лев ніколи і не мріяв жити в ссср, але тепер жиє, і знову все з початку, але на цей раз знають що робити, но не готові вони ще… Могли і раніше востати, але в той день хтось здав план, і був поставлений ультиматум, народ, або перемога, не можна було допустити ще більше смертей ніяк не винних людей.

***

Вони розішлись хто куди, кожен мав дім, але була ще база де були зібрані важливі бумаги що не повинні попасти в руки кацапам, а ще є спальні місця, ця база знаходилась в закинутому будинку який насправді не закинутий, є вода, світло, але бажано вночі користуватись свічками, дивно що її ще не знайшли, але це добре.

Діставши з кишені пальто ключ Левко відімкнув двері і пройшов по узькому коридору, тут багато дверей і багато маленьких кімнаток, на дверях також написані цифри починаючи від одного. Все ж це база і місце де люди яких лишили домівки можуть тут ночувати, всюди по одному а то й чотири ліжка, також і кухня є, що логічно, вітальня, де на столі стояло радіо, диван старий і пережив війну з шляхом сюди, доволі комфортно насправді, як одна велика сім’я, всі між собою добре спілкуються і допомагають. Але є тут ще одна кімната в самому кінці – кабінет Лева, там зберігаються всі важливі бумаги і те що попросту не мусить потрапити в руки свинособакам, нічого цікавого впринципі, як раз хлопець зайшой сюди, і сів за стіл біля вікна устало зітхнувши. Погляд був прикований до зеленої папки на самому верху шухляди збоку від нього, старався згадати, що іменно в ній знаходиться, але все ніяк не міг… Тоді взявши її став читати. З внутрішньої сторони було грубим шрифтом написано «інформація про стан населення території України за 2024 рік»

Ці данні були зібрані ними, і Лев не був головній в партії, тоді був Микола, хороший чоловік, іноді він і міг образити, але не навмисно, завжди прагнув допомогти і врятувати життя, навіть якщо це поставить під загрозу його ж самого. Зразу нахлинули спогади, відкинувшись на спинку крісла Левко відправився в довгі роздуми.

**

Хлопець обіймав сестру яка плакала тихо в плече, було важко змиритись з тим що трапилось, війна закінчилась, от тільки обернулась програшем для України, а для них ще й втратою батьків, вони не встигли… Тепер діти дивитись на рознесений вщенд будинок, щось може й було цілим, но сенсу вже ніякому в цьому не було, залишався лиш один вихід, шукати прихисток у інших людей десь деінде, а не в обласному центрі який був так сказати самим важливішим. Першим з шоку вибрався все ж Лев, він розумів що зараз їх життя залежить лиш від них самих, і треба щось робити, з дитиною десяти років на руках звісно важковато, але все що трапилось за останні роки змусило подорослішати. Сама велика проблема в тому що зараз зима, снігу слава богу нема так багато, але всюди болото і попросту холодно, на вулиці бути небезпечно, а ще той факт що їх можуть здати в дитячий будинок і розлучать, ці думки заставили обняти дівчинку ще сильніше, його рижеволосе сонечко яке зараз вже не світило тим промінням, а очі були наповнені сльозами. Ненависть до тих стала ще більшою, як і жага помсти за своє життя, за життя сестри і в цілому всіх українців. Телефон в кишені куртки зазвенів, і вільною рукою він дістав його та взяв трубку. Це був друг батька, той вже знав що трапилось і розпитував, сигнал був дуже поганий, і вони ледви один одного розуміли, но єдине що точно зрозуміле це те, що в них тепер є тимчасовий прихисток, залишилось підняти свої дупці і дійти. І дішли, місто зустрічі був панельний будинок далеко від центру, тут не було розрухи. Прийняли їх з теплом, накормили, сьогодні вони не їли нічого, а вже вечір, з самого вибуху пройшов день, дивно здається, вони що, просто сиділи і все? Так, перший час вони нічого вообще не могли зрозуміти та й сиділи в потрясінні, були звісно сходили подивитись що і як там, але як вже говорилось, більшість було вже непригодним до використання, тепер то суцільні уламки, і десь під ними їх батьки, зараз влада була обезсилена, а іншій тільки і потрібно щоб перебити всіх і забрати землі. Через тиждень проживання Лев пішов на пошуки хоч якоїсь роботи щоб не сидіти на плечах, і знайшов Миколу, який дізнавшись про всю історію життя Лева запросив до їх таємної партії яка поки тільки на території Львова, і так-то людей мало, не всім можна про таке балакати, і звісно він погодився, так і займались цим таємно, перший час допомагали людям, намагались ще через відкриті кордони провести сім’ї які в цьому потребували. За перший місяць на території минулої України помінялось не так вже багато насправді, валюта, нові побудови, магазини і тип продажу, частини товарів на прилавках не було, а сіль чи цукор це вообще по талончикам.

Любий спосіб зв’язатись з кимусь був провальним, тепер майже ніяка техніка не робила, тепер цей час називали совковим. По місту ходили воєнні і їх погляди були приковані до всіх хто виділялись з сірої маси, вони шукали таких як Левко та Коля.

Але були й інші справи, по трохи вони збирали людей та планували що будуть робити дальше, но поки лиш гутуються до майбутнього повстання, там дальше інші області підключаться.

***

Лев постукав в двері і йому відчинили, сьогодні він повернувся додому пізно, десь в першій ночі, ключей у нього не було. Його розпитували про те де він так довго шлявся, але нічого не відповідав на це, перекусивши тим що є відправився назад в кімнату, де вже спала сестра, він віддав їй місце на ліжку а сам на підлозі на матрасі, телефон вже майже розрядився, користувався ним як годинником, зарядка уви залишилась там, тепер це невелика проблема… Новий день почався як завжди з прийому їжі та Лева який вже знову втік кудись, а точніше до своєї повстанської команди, і задумався над тим фактом що він ходить в одних і тихже речах. Але грошей так мало а ціни вище небес, не хотілось їх тратити на себе. Зараз тут був лиш сам Микола, який читав книгу.

– Привіт? — Левко усівся на сосіднє крісло і слабо посміхнувся. Микола відклав книжку яка виявилась словарем з російської.

– Привіт, як ти? — спокійно запитав похлопавши юнака по плечу, він виглядав дещо серйозним.

– Все гаразд, вже змирився з цим всім, але не думай, це просто щоб легче було… — голос звучав дещо сумно, було важко це все прийняти за реальність.

– Не думаю, а ти і дальше в куртці сидіти плануєш? Це звісно підвал, але не настільки ж холодний, і просто не зручно.

– Ох,точно. — Знявши куртку він зітхнув і перевів погляд на двері, чекаючи що хтось зайде, но ні через хвилину, ні через п’ять, ніхто не зайшов, а тишину перервав на цей раз уже Микола, який вже як видно не міг мовчати дивлячись на вбрання Лева. – І коли ти плануєш змінити імідж? Ця куртка для тебе мала в рукавах. — Він був більше стурбованним. – Ти ж знаєш що в мене грошей немає, а те що я заробляю в магазинах це копійки, а з сестрою теж треба щось робити… — Коля задумався на секунду, а після знову спитав. – Ви ж живете у друзів батьків, невже вам ніяк не допомагають? – Допомагають звісно, але все ж вони не забов’язані, вони не родичі якісь, а друзі тата, спасибі на тому що хоч прийняли, а то навіть би я на роботу не зміг влаштуватись, але ще той факт що вона не зовсім і легальна із-за мого віку. – Послухай, ти завжди думаєш про інших, пора і про себе подумати, не будь таким як я, май хоч трохи поваги до себе самого. Якщо вони про тебе не піклуються то я цим займуся, у тебе все же стерто, хоч щось та варто купити тобі. — Лев зніяковів, вже відвик від простої турботи. А тут він, по факту чужа людина, яка не жаліє гроші на якогось малого хлопця майже в три рази молодшого за нього. Чудо. – Слухай, не варто, я сам собі скоро все куплю, не потрібно хвилюватись. — Але його не слухали, підняли та… Обняли, ох, він майже вже і забув як це, та всеж обняв у відповідь та посміхнувся. – Спасибі тобі за все… Ми хоч не так довго знайомі, але ти мені вже як батько, но може все ж не потрібно? – відмов не приймаю! — Вже веселим голосом вигукнув Микола, і сказав що після того як вони поговорять з усіма то підуть купувати речі. Спочатку прийшла Саша, з якою познайомились в одному з продуктових, попала в схожу ситуацію, тільки от була майже повнолітньою. Василь, знайомий Миколи і довірина особа. Інші не прийшли, тому розмова зайшла про житло, потрібно було базу де б могли жити вони, або як мінімум просто збиратись, можна було-би заселити людей без домівок, коротко говорячи було би потрібно і корисно, но в звичайному будинку це поганий варіант, а от в якомусь закинутому будинку подальше від цивілізації, і був такий один варіант, но є варіант що їх знайдуть, і до того ж ремонт потрібен, різні речі, можна сказати про цю ідею іншим жителям, напевно будуть тільки за, це ж безпечна зона де люди можуть не старатись говорити на російській. Та й яка російська для львів’ян? Сказали би це Левку до війни, він би ніколи не повірив. Всі прийшли до висновку що це було би добре і потрібно звернутись до такого ж народу який теж цим будинком буде користуватись, але світло, вода… Буде важко. Як і договорились Микола і Лев прийшли в магазин, цінники вже були змінені, но гривні ще приймали, а у них є як і в рублях так і гривнях. Лев зупинився і став роздивитись пальто, всі красиві, і напевно теплі. Одне з них йому сподобалось, до колін, приємне на ощуп, і вирішив поміряти. Виглядав в ньому як якийсь джельтельмен, хоча він зовсім не такий, впершу чергу важливо щоб тепло було. Ох, а ціна на ньому колюча… Но його названий батько ніяк не злякався. Но пальто було не єдиною покупкою,светри, штани. На перший час хватить. А старі речі віддадуть тим хто і цьому потребується, викидати жаль.

– Дякую тобі ще раз! Я і не думав що хтось вообще буде так до нього відноситись.

– Ти мені як син все став, в мене дітей же немає, та й наврядче будуть. — Микола якось сумно посміхнувся і поклав свою руку на плече Лева.

– Ти не такий ще старий, найдеш собі кого-небудь.

– Найти можна але проблема в дещо іншому.

– Оу, я зрозумів… Мені додому вже потрібно. Не забудь про базу.

– Не забуду, не переживай, іди, і передавай Аліні від мене привіт. — Лев кивнув і забрав у того пакет, повернувся і на останок сказав. – Треба буде вас познайомити нарешті.

Вже на вулиці, коло дитячого майданчика він замітив свою сестру, і пішов до неї, як тут побачив що хтось підійшов до неї, здалеку не було чути що там говорять, і він пришвидшився, а потім крикнув її ім’я. – Аліна! — Та обернулась і побігла до нього та обняла спитавши. – ти прийшов сьогодні швидко, і що в тебе тут? – Левко посміхнувся, но обняти в відповідь не міг. – Хто це? Що він в тебе питав? — Дівчинка хмикнула і недовго думаючи відповіла. – Про тебе питався, і про твою роботу. — він поблимав очима, кому ж це стало цікаво про такого звичайного хлопця як Лев. Стоп, а на якій мові? Скоріше за все українська, Аліна не дуже добре реагує на інші, в особливості російську. – Слухай, можеш віднести мої речі, а я з ним поговорю, спитаю що хоче. — Дівчинка кивнула і забравши все з його рук побігла в квартиру, а Лев підійшов до незнайомця. – Ей ти! Що тобі потрібно від мене? — Хлопець був старше і вище Левся, але це його не налякало, а то як він говорив вообще виклакало у нього сердцевий приступ, українську змішали з російською і ця противна вимова! От коли українці це говорять то з їх уст звучить набагато краще, а ось це агент, довіритись йому це добровільно рити собі яму. Але щось сказати треба. – Я не розумію про яку партію ти говориш, я просто хлопець який робить в свої роки вже на работі, життя. І пішов додому ігноруючи того хлопця. Треба щось придумати таке, щоб відрізнити своїх від чужих. Але що придумати…

Всі інші місяці цього року обішлись кучою нових знайомств, і навіть перших смертей з двух сторін. Все стало ще гірше, більше контролю і могли посадити будь-кого, так і стали виходити на мітинги частіше, або ж навіть самим штурмувати місця де тримали полонених, і Лев чуть вже не попався, але не в цьому проблема, командувати стало тяжче великою кількістю територій, і тому своїх людей вони назначали головними в кожному селі і містечку, там ті будуть керувати та збирати інформацію, після передавати Миколі і Левку з іншими, також вже були зустрічі з київськими однодумцями, та навіть закарпаття, ті менше всього постраждали і на їх території менше всього кацапів, і частина складів керується ще українцями, що значить що якусь зброю вони мають і її вже переховали а іншу частину передали іншим областям. Також розказали про шифр який потім ще будуть доповнювати та змінювати, для безпечного листування як раз те що треба, і добавили знаки розпізнавання своїх, з синіх краваток зі скріпкою тепер кольца або ж ланцюжок.

Лев став помічати як Микола часто нервувався, плутав слова і вічно щось писав. Головне допомогти він нічим не міг. Залишалося три дні до того самого дня, вони сиділи з іншими членами партії в гостинній бази, Василь намагався зловити хвилю, і зловив, це були новини в яких говорилось про те що було піймано велику кількість «нацистів бендєровцев» або правда, або правокація… Подумав він, і зразу же встав та пішов до кабінету Колі, постукав та зайшов. Як і очікувалось той сидів за столом, по очам можна було зрозуміти що в листі в руках розказувалось про щось недобре. – Лев, написали люди з Донецька, що не так давно стали красти людей, розумієш що це означає? Це точно правокація, вони щось точно запідозрили! А гірше, хтось здав нашу задумку і вони знають що буде через кілька днів і зробили це, вони держать мирних людей в полоні! Думаю точно що там одні жінки та діти! Як я розумію це було відправлено більшості регіонів, ну знаєш вже як це працює… — Лев поправив волосся за вуха і не вірив своїм вухам, хоча від росіян цього і можна було очікувати, і що тепер робити? Вони не можуть допустити ще більших смертей, люди там і так вже настраждались, може перенести на два-чотире роки? Краще підгутуються і точно виграють… Стала наростати тривога, а що якщо щось подібне станеться і тут? Зараз це цілком можливо! – Нам треба зробити все щоб це не сталось у нас і… Перенести на рік чи два. — Микола тепер дивився на нього, погляд став більш сумним. – Ти правий, але смертей всеодно не уникнути, і не всіх врятувати як би ти цього не хотів. — Лев нахмурився, ну можна же і без смертей якщо постаратись! – Ми всеодно замало стараємось, може робити як вони… Вбивати якщо загрожують життям нашим людям, ти сам говориш що в любому випадку будуть смерті!

– Говорив, але Лев, це вже інше, ми не можемо ризикувати завжди і перевантажувати людей. – Можемо якщо від цього залежить їх же життя і життя дітей! Ми вже достатньо натерпілись, чим більше смертей тим гірше! Як тільки кордони відкриють всі втечуть і населення буде ще меншим ніж зараз. Ні, я хочу щоб було як колись. — Микола зітхнув і відкинув голову на спинку крісла. – Ти занадто ємоційний, Лев, навчись вже контролювати ємоції, таке за всі роки може статись не одноразово, і ти мусиш держати себе в руках і це ти мусиш заспокоїти народ, а не вони тебе. — Звісно той був правий, але Леву це не сподобалось. Він що, вважає його за дитину! Та Лев в так здержується як може! Гай скаже спасибі за те що не накинувся тоді на підставну людину, а їх він просто терпіти не може, і не тільки за вимову, а і за те як ті себе ведуть, суки просто. А злість все приходила і приходила, в один момент сів на інше крісло та став глубоко дихати намагаючись заспокоїтись. Ні, Микола правду говорив, йому потрібно навчитись контролювати свої емоції, бо згодом буде тільки гірше і гірше. Той весь час лиш сидів і мовчки слухав все що говорив хлопець іноді киваючи, а в руці крутилася ручка. Коли ж заспокоївся то почав говорити. – Подорослішай вже, ти займаєшся серйозним ділом, ти в політиці і вже не виберешся з цієї багнюки.

**

Левко вибачився за все, і це обговорили з іншими, скоро пришла вістка з столиці де говорили як раз про це, звісно життя людей для них було важливіше і тих обов’язково врятують. І врятували, настали підозріло спокійні дні. Лев жив спокійно, і познайомив сестру з однопартійцями, що ще він замітив це відсутність Миколи, дивно, він більшість часу тут сидів, в голові прокрались гірші можливі сюжети, і от чому так тихо, сьогодні точно когось вб’ють. В голові зразу згадав його слова. «якщо зі мною щось станеться, то поведеш народ ти, тому я і говорив тобі навчитись контролювати ємоції, і тому і учив тебе заодно всьому чого знав» може він знав що щось таке буде, що рашисти знайдуть того хто очолив партію і захочуть позбутись конкуретна, а ще може будуть допитувати… Ні, Лев не дозволить цього! Вже втратив цінних йому людей і не збирається знову. Зпочатку послухав радіо, звичайна пропаганда. А потім на свій риск зайшов в кабінет і взяв пістолет, може знадобиться захищатись, стріляти його навчили, тільки от патронів небагато, тільки в крайньому випадку ним користуватись. Сказав іншим куди йде і пішов на пошуки, все ті ж воєнні ходили по місту і кидали косі погляди на Лева, напевно заздрили тому що в нього волосся по шию а в них лисина. Він очікував хоч щось знайти, але ні сліду, навіть квартиру  перевірив, нічого. Значить скоріше за все його викрали, і немає ніякої інформації. На душі стало пусто, і знову те ж саме відчуття коли він втратив батьків, і знову лиш сестра. Ні, більше ніхто не пропаде, не помре, і в майбутньому коли вони повернуть свободу все буде добре! Хоч не так колись, але добре… Ні, сил ні моральних ні фізичних не залишилось, тому наступний пункт призначення була квартира, а може він себе накрутив? І все добре, він лиш поїхав кудись і забув попередити. Дома як завжди зустрів сестру яка щось писала, на диво українське, що, тепе і підпільні школи є? Це навіть добре, Лев чув що в школах українські книги спалили. — Аліна почувши кроки відклала книгу і посміхнулась братові. – Ти прийшов! Мені книги принесли, хочеш можеш взяти, точно щось знайдеться! — уе викликало на його лиці посмішку і він сів коло неї, сиав розбирати книги і став читати літературу за десятий клас, тут була ще українська за той же клас і ще алгебра, точно для нього а не для дитини. Як раз хотілось почитати щось українське, і ось, олюблена література. Наступний тиждень був напруженим, і прийшлось вже Леву розбиратись з всім що привалилось на партію, а через день вони знайшли таку знахідку що їх привела в шок, ніхто не вірив до останнього що той мертвий, но тепер стало ясно. І знову нахлинула паніка, а що якщо з ним теж саме зроблять? А якщо з кимусь іншим! Чому все так важко, і за що це все Україні? І нічія підтримка не допомагала, но в голові все ще крутилися слова про емоції.

****

Спогади перервав стук в двері, Лев відкрив очі і зняв з себе пальто. – Заходіть. — Зашла Соня  і роздивилась його, неначе дивилась прямо в душу. – У нас будуть гості с чернігівщини, приїдуть десь ранком. — Лев поблимав очима і вирівнявся. – Навіщо? Хто? – Ну як хто? З партії теж, сказали зараз щоб відмовити вже не змогли, точніше написали… Але факт що приїдуть.