Нявки

Наступними, до кого рушила лисиця, були водяні дівчата. Саме вони йому могли допомогти, в чому чоловік був повністю впевнений. Коли збирав він зілля з чар травою, то марилося різне, здавалося навіть, що омріяний оазис зовсім поруч. То жар тіло охоплював, то холод, через що гетьман вирішив назад в людину перевтілитися з надією на те, що нявки приймуть його краще таким, людським.

По дорозі Скоропадському подумалося, що треба й вінок сплести з зелені тої, поки він прийде до дівок, бо так нічого не скажуть. І от, вже близ озерця, в якому виблискували зорі та ясний місяць, а дівки бігали коло вогнища. Вперше за весь цей час, котрий характерник провів на Січі, він бачив таке. Вакханалія продвжилася до моменту, поки одна з сором’язливих нявок в зеленій пухнастій шубі на плечах його помітила, та отримавши вінок в дар, вона трохи осміліла й запропонувала пустити вінок на воду. І дійсно таки, замовлені трави попливли, але вінок счез в тумані. Просто став з ним одним цілим.

На це юна мавка стала кутатися в вкрадену шубу ще більше і морщитися. Щось явно було не так. Помітивши, що істота почала мінятися в обличчі, Павло на неї став придивлятися, а потім подивився на місце, на якому счезли трави.

– І що це значить? – спрокійно спросив чоловік і знову подивився на співрозмовницю.

– Ну як що, чоловіче? – замовкла на мить та і продовжила. – Доля твоя не тут. Немає ще людини твоєї на твоєму шляху. Туман ця людина.

– Дуже зрозуміло. – гетьман нахмурмвся і взявся за нявкину шубу міцними руками. – То як я дізнаюся, що туман розсіявся?

– Все дуже просто. Душа підкаже, чоловіче. Не лізь поперед батька у пекло.

На цьому невдоволений відповіддю Павло пішов крізь хащі та кущі звідки й прийшов. Було боляче йти, неймовірно, коли лоза та вітки залишали подряпини на тілі, та він не звертав на них уваги через свої думки, що так і крутилися в дурній голові. Розуміння ситуації прийшло не відразу, але й вертатися до моторошного лісу не хотілося, тому він поюрів до своєї Січі, де деякі козаки вже ховалися по хаткам від нечистого. Була балачка в них, начебто, якщо чорта перестрінеш тої ночі, то й ослабнеш. Лиш декілька міцних чоловіків сиділо на лавках біля споруд через страшну велику нічницю, яку вони заперли в хаті за замками, аби не дістала хоч на затишному подвір’ї.

Ще одна ніч пережита. Ранок прийшов, а Павло так і не зміг заснути. Ще треті півні не співали, а відчуття свого дивного інтересу з’їдало його. Занадто багато питань, але відповідей так і не було.

Роками не було навіть жодної підказки, вже й забулося наворожене майбутнє. Минуло три роки, багато боїв було виграно, аж тут прийшов гінець в красних одежах до Павла. Після того, як він зміг дихати, він доклав Скоропадському про те, що поляки йдуть з страшним боєм. Про їх жорстокість гетьман і так здогадувався, тому він не збирався відступати навіть. Він буде стояти до кінця і ніяк інакше. Якесь дивне чуття було в цей момент в нього, шось з цьою звісткою не так було. Чоловік вирішив відпустити наляканого гінця, а сам всівся за стіл думати про ситуацію. Жодна новина не обходилася без закуреної трубки. Так сталося і зараз, гетьман запалив трубку з прянощами і уважно почав дивитися на заворожуючу дерев’яну ікону на стіні. Певно то ясен був, чи була то яворина, лис не думав навіть про те. Зазвичай, в напружені моменти, молитва йому допомогала вспокоїтися разом магічним з обрядом, та цього разу богоматір замість звичайного ласкавого погляду почала дивитися прямо на задимленого чоловіка. Сам Павло старався думати, що цього не існує та її погляд скоро зникне. І правда, через декілька хвилин картина почала плавитися, а потім все стало так, як і було до бісовських діл.

Стало не по собі ще й від того, що того вечора на небо вийшов не білосніжний місяць, а закутаний хмарами кривавий. Народ віруючий хто зупинився, дивлячись на незвичне явище, а хтось продовжив займатися своїми справами, а сам гетьман спостерігав з своєї резиденції за таємничим знаком. Він згадав про те, що йому тоді мавки наворожили й не просто так.

Вночі він явився до коваля в майстерню ніби по справах, та це було зовсім не так. Павло знав, що цей чолов’яга знає доволі багато про ці знаки, тому єдиним виходом було спитати про них в нього.