Фанфіки українською мовою

    Техьон сам точно не знаючи нащо, понуро визирнув у маленьке віконце на своїй крихітній, тьмяній кухні, недбало розтуляючи жалюзі кінчиками пальців, перед тим як відчинити скрипучі, тонкі вхідні двері, які вічно продувало та вийти врешті на вулицю. Напевно це вже просто перетворилось на таку собі автоматичну дію, про виконання якої ти навіть не задумуєшся, неписане правило. А можливо підсвідомо хотілося переконатись, що надворі нікого чи може навпаки побачити щось таке, що б заставило його передумати й залишитись всередині. Хоч насправді він нічого конкретно там розгледіти й не збирався, лиш кинув миттєвий погляд абияк. Не дивно, що й самі вікна тут зовсім невеличкі, дивитися особливо немає на що, якщо ти звісно не любитель спостерігати за чужими життями й таємницями, бо у такому разі до сусідських квартир лиш рукою подай. Та й сварок та скандалів не бракує.

    Та й зрештою було дещо, що засмучувало його особливо. Якщо у Те й була улюблена пора року, то це без сумнівів осінь, але, на жаль, цій місцині вона точно не до лиця, краєвид не надто вражає і це ще, м’яко кажучи. Але якщо ви раптом вважаєте, що осінь – найдепресивніший сезон з усіх, то будьте певні тут вашим уявленням знайдуться численні підтвердження, бо цю сторону медалі той невеликий тісно забудований шматок землі за вікном хлопця зображає так неперевершено й детально, як тільки це можливо. Хоча сам Техьон був готовий посперечатися, на його думку, справа тут зовсім не у дещо гнітючих та час від часу похмурих настроях осені, тут всеохопна журба просто нестерпна незалежно від пори року. На перший погляд, поки не вийдеш назовні й не відчуєш повітря на запах та дотик, навіть важко сказати, це листопад зараз, квітень чи може червень. В цьому місці кожен день схожий на інший починаючи з вигляду з вікна, інакше й не буває. Ніколи.

    Ще більш незатишним цей район робило те, що хлопець був немісцевим. Він почувався справжнім чужинцем. Як Те тут опинився? Вже декілька місяців через деякі обставини, тісно пов’язані з так званими робочими питаннями, Техьон був змушений жити на околиці міста, у величезному, сірому й старому багатоповерховому будинковому комплексі, який розкидався на декілька квадратних кілометрів, якомога далі від основного поселення. Тому й околицею назвати це трохи важко через пристойну відстань до міста та певну ізольованість, причини якої Те певною мірою зрозумів вже переїхавши сюди. Таке собі депресивне передмістя. Він би точно не здивувався якби йому розповіли, що окрім розквіту криміналу, торгівлі наркотиками, проституції та бідності тут ще й найвищий у місті відсоток суїциду. Від навколишніх ландшафтів жити не надто хочеться, особливо якщо це єдине, що ти бачиш зранку до вечора. А для місцевих жителів у більшості випадків все так і було. Особливо, коли до цього бонусом додається безробіття, безвихідь та ще цілий букет негараздів. Тому якщо коротко: діра ще та. Але сам Техьон тут затримуватися надовго не планував. Це вже точно.

    По суті це була одна величезна нерозривна будівля, яка закручувалась у чудернацькі геометричні фігури, щоб заповнити якомога більше простору для житла. При будівництві основною ідеєю та ціллю цього «архітектурного шедевра» очевидно було вмістити на якомога меншій площі якомога більше людисьок, не обов’язково зважаючи на їх комфорт. Власне взагалі не зважаючи особливо ні на що. Якщо воно міцно стоїть і не розвалиться у найближчі п’ятдесят років, то мети беззаперечно досягнуто. А щодо основних незручностей… як вже згадувалось, майже всі вікна у будівлі виходили просто на інші з якого боку не глянь, що неабияк дратувало, перш за все, через майже повну відсутність сонячного світла й у так до біса похмурій і хмарній майже цілісінький рік місцині, а також абсолютно непроханій близькості сусідів, яка іноді переходила всякі здорові межі. Що вже казати, про звукоізоляцію та стіни, ті були наче з картону. Ще одним значним мінусом для хлопця стала чудернацька форма забудови через яку тут досить легко заблукати й збитися зі шляху, особливо, якщо ти в цьому місці новенький, що доволі дошкуляло перші кілька тижнів після переїзду. А Техьон, між іншим, завжди вважав себе людиною, яка доволі добре орієнтувалась на місцевості. Здавалось, це місце було створене для того, щоб зникнути.

    Наскільки йому відомо, район був збудований давненько, спеціально для працівників заводів, що розташувались зовсім неподалік, тож дим чи сморід час від часу вже теж стали звичними речами. Персонально Техьон змирився з такими особливостями приблизно через місяць проживання у його новій, а проте тимчасовій домівці. Хоча насправді золотий вік тих заводів вже давно минув: виробництво зменшувалось, а робочі місця постійно скорочувались. Правду кажучи, на соціальний клімат це вплинуло добряче й не у найкращий спосіб. А святе місце порожнім не буває. Тому як мухи на лайно, сюди збіглася ціла купа всякого зброду, бруду та сміття.

    Самому ж Техьону просто треба було на якийсь час зникнути з поля зору, загубитися, як то кажуть. Тож ця забута богом, незатишна, моторошна і до біса сумна місцина саме те, що потрібно. Навіть, якщо його тут хтось і буде шукати, то шансів, що їм це вдасться мізерно мало. Найголовніше це вчасно вшитися звідси геть, поки вже зовсім не поїхав дахом.

    Покурити Те завжди виходив на балкон. Балкони будівлі тут були суцільними. Зрештою це були не зовсім й балкони. Хоч до деяких квартир у будинку і можна зайти зсередини через під’їзд, сходами чи іноді й ліфтом, якщо він робочий, що, якщо чесно, дуже малоймовірно. У квартиру, яку винаймав хлопець як і в багато інших як ця треба підійматися по зовнішніх сходах, які вели до таких собі «спільних» балконів, де й знаходились вхідні двері, які нерідко через ідіотське планування вели одразу до спальні чи вітальні, якщо вона тут у когось була. Доволі незручно взимку, а ще якщо ви боїтеся висоти.

    На вулиці панувала вже десь середина листопада і Техьон перед тим як вийти з квартирки на залитий холодним світлом ліхтарів (що постійно погрозливо й трохи страхітливо блимали, ніби у фільмі жахів)  майданчик-балкон, викурити чергову цигарку, накинув тепленьку зимову куртку й щільно натягнув на голову капюшон. Насправді він не те щоб боявся, що його тут хтось упізнає, але за натурою був не надто комунікабельною особою, тож старався заводити якомога менше комунікацій та соціальних контактів зі сторонніми людьми та зайвий раз ні з ким теревені тут не розводити, що й хотів показати своїм виглядом. Та й врешті решт трохи обережності зовсім не завадить. Береженого бог береже, чи не так? Палити, якщо чесно, Техьону вже не дуже й хотілось, ще й вийшло так, що доведеться відкривати нову пачку цигарок на ніч. Він такого страх як не любив, мав такий собі ідіотський пунктик: нову пачку треба відкривати вранці, в крайньому разі по обіді, але отак вже майже посеред ночі зовсім не годиться. Недобре це. Поганий знак. Але напевно все-таки перемогла інша дурнувата забаганка: перед сном обов’язково необхідна цигарка, як не крути, без неї не заснути чи може незбагненна невідома сила всесвіту або ж передчуття чогось чи когось потягнуло його назовні (та зрештою не підвело). Насправді це скоріш за все не так і важливо. Та й врешті решт плівка з пачки вже виявилась недбало знята, тож дороги назад не залишилось.

    На вулиці було  холодно, з рота йшла пара, а температура сягала десь близько нуля, у повітрі витав добре знайомий, приємний аромат зими, що так часто з’являється вже наприкінці осені. І варто визнати це надавало тому відверто жахливому та навіть жалюгідному місцю трохи затишку. А може Техьона просто накрило лавиною приємних дитячих спогадів навіяних наближенням різдвяних свят. Магія ностальгії. Хоч буквально щойно він був на всі сто відсотків упевнений, що зміна сезону допоможе цій місцині як мертвому кадило, вже зараз задоволено прикривав очі, насолоджуючись особливою атмосферою. Ймовірно вся справа таїлась саме в заплющених очах, цілком можливо, тут так все робиться приємнішим, а може, щоб не збожеволіти його мозок просто на просто увімкнув захисну реакцію і скоро він так звикне до нового життя, що йому тут навіть сподобається. Звучить страхітливо. Але напевно все залежить від сприйняття. Краса в очах того, хто дивиться.

    А все ж таки затяжки Техьон намагався робити великі та глибокі, щоб покінчити з цим якомога швидше й хутко повернутися у свою маленьку, добре хоч теплу халупку в обійми м’якої ковдри. За чудовим збігом обставин, саме сьогодні він поміняв постільну білизну і від думки про сон в оточені запаху свіжості та чистоти стало легко та приємно. Від цих думок на обличчі навіть промайнула невелика радісна усмішка. Останнім часом таке бувало дуже рідко, важко й  пригадати коли він усміхався по-справжньому востаннє.

    Техьон мимоволі згадав сестру. Та завжди була свято переконана, що вся магія в деталях, а радість у дрібничках. Можливо вона й справді весь цей час мала рацію, а лохом насправді був саме він зі своїм прагматичним та холодним поглядом на речі.

    По сторонах Те не роздивлявся, а даремно, так він би точно помітив темний силует у кутку, що весь цей час спостерігав за ним, не зводячи очей, що весь цей час зацікавлено блимали у темряві.

    Коли Техьон лиш вийшов на балкон, то не озираючись прикрив двері, навіть не на ключ, навіщо, якщо й так нікуди йти не збирається й одразу попрямував просто до поручнів, втупившись у вікна навпроти, хоч і не мав намірів розгледіти щось особливе чи спостерігати за кимось. Правду кажучи, що там діялось його зовсім не цікавило, дивитися просто на просто не було більше куди. Тому він швидше, як це часто буває, замислено завис на одній точці, маючи щось своє на думці.

    Потік думок перервав голосний, дзвінкий та неочікуваний пчих в кількох метрах від нього, що розлетівся по, на диво, тихій нічній околиці луною. Техьон повільно повернув голову спустивши капюшон ще трохи нижче на обличчя і навіть не здивувався, коли побачив перед собою вже знайоме трохи перелякане від того, що його розкрили, обличчя, яке можна було роздивитися навіть у напівтемряві. Напевне ледь не єдине, яке Те справді запам’ятав за час свого перебування тут. Він оглянув хлопця, що причаївся неподалік, важким пронизливим поглядом, а тоді невдоволено глянув на годинник. Вже близько другої. Пізнувато для неочікуваних, непроханих гостей.

    Худий, чорнявий хлопчина з такими ж темними великими оленячими очиськами та червоним від холоду носом, тепер дивився на нього не приховуючи у своєму погляді щирої радості, надії й полегшення від того, що його все-таки помітили. Він не полишав сподівань, що Техьон вийде, бо постукати самотужки ніяк не наважувався, ба більше, навіть слова не промовив, щоб хоч якось позначити свою присутність, коли той нарешті з’явився. Отак може б і залишився непомічений, замерзати, якби не надокучливий нежить. Та й насправді хлопчисько до кінця не був упевнений чи то справді Техьонова квартира. Отак посеред ночі й до нього заявлятися незручно й неввічливо, хоч світло й було ще увімкненим, вони ж врешті решт зовсім не друзі. А якщо це чужі двері, то стукати й зовсім страшно. Точно б отримав на горіхи. А коли Те все ж вийшов, обізватися хлопцеві було трохи ніяково, все чекав слушної нагоди, якої ніяк не знаходилось. Здавалось навколо чоловіка зібралась трохи моторошна неприступна аура, а в голові весь цей час тривав непереривний монолог в який втручатися якось не хотілось. Чомусь навіть собачий холод не заставив гостя промовити бодай слово. Може у нього просто немає елементарного інстинкту самозбереження, бо одягнений хлопчисько був дещо невідповідно до погоди, навіть по-літньому: у спортивки, тоненьку футболочку і легенькі кросівки на босу ногу. Він сильно обіймав себе руками, розтираючи час від часу тіло долонями, щоб хоч трохи зігрітися.

    – Заходь всередину. Холодно ж. Я лише… зараз закінчу це і прийду. – промовив врешті Техьон отак без привітання й інших формальностей, піднімаючи цигарку вгору.

    Хлопець вдячно кивнув і без зайвих слів одразу попрямував до його квартири. Напевно не варто отак просто впускати в дім по суті незнайому людину, імені якої навіть не знаєш. Навіть імені? Техьон подумав, те що він ще досі не запитав у хлопця ім’я було трохи дивним. Може це здавалось йому неважливим, бо він зовсім не подумав про таку елементарну річ жодного разу, коли вони бачились. Але зараз це ставило у глухий кут. З усім тим, Те дуже легко може вранці прокинутись, а той хлопчисько винесе йому пів хати та зникне в пошуках дози чи чим тут ще займаються місцеві дітлахи. Хоча на наркомана той схожим зовсім не був. Та й хлопця справді стало трохи шкода, зрештою, не вперше та й не востаннє. Здається бідоласі дійсно зараз нікуди йти. Знову. І щось підказувало Техьону, що таке точно відбувається з певною періодичністю вже давненько, може й постійно. Добре хоч тепер є куди податися в безпечне місце. І нехай Те не дуже задоволений, що рятівною фортецею виявився його дім, та діватися було нікуди. Не залишати ж бідного хлопця напризволяще.

    Він так більше й не торкнувся до цигарки, якийсь час ще спостерігав як та тліла, відтягуючи повернення. Аж поки на вулиці не розпочався снігопад. Перший сніг завжди дарує якісь особливі відчуття. Великі пухнасті самотні сніжинки, поки ріденьким потоком спускались додолу, роблячи це місце дещо приємнішим та атмосфернішим. Може той сніг разом з собою приніс цей дивак? Напевно. У хлопця й справді було щось таке невловне, трохи магічне й чарівне. Техьон був впевнений, що вся справа в очах.

    Хлопчину, що приволікся сюди посеред ночі в легенькому домашньому одязі Техьон бачив не вперше, йому доводилось зустрічати його декілька разів до того. Важко було сказати скільки тому точно років. Проте, що той неповнолітній можна побачити неозброєним оком. Напевно вчиться у старших класах, якщо взагалі якимсь дивом ходить до школи, судячи з його вигляду та способу життя… Не те щоб Те знав про того школяра щось путнє, насправді не дуже, точніше сказати нічого він про хлопчину й не знав, але в пам’яті кожного разу випливала їхня перша зустріч.

     

     

    0 Коментарів