1

Присвячую пані Юґрін

Сучасне міське фентезі ав. У містах разом з людьми живуть істоти тіньового світу – маги, ельфи, духи, перевертні. Більшість із них ворожі до людей, та деякі вирішили допомагати їм, створивши Тіньові детективні агентства, де істоти займаються розкриттям надприродних злочинів.

У Токійському детективному агентстві з’явилася справа – хтось убиває людей, забираючи з тіл органи. Детективам Ханмі Шуджі і Юзуру Шіроюкі доведеться дізнатися, хто чи що скоює ці страшні вбивства.

Жінка дивилася на картину.
Велике полотно зображало сонячний день. Кольори були яскравими й соковитими, аж сліпили очі. Блакитно-помаранчеве небо займало майже всю картину. На його фоні височіли стовбури всохлих дерев бонсай – грубі, гротескні, покриті брудно-зеленим мохом, відразливі. А в правому нижньому кутку чорніла тінь: обрис людини – розмитий і нечіткий. Ця тінь, як і стовбури дерев, псували умиротворений настрій полотна, вносили дисбаланс, що одразу кидався в очі.
Проте жінка не відводила очей. Небо заворожувало красою, глибиною і справжністю. Хотілося підійти, торкнутися й відчути, як шовкова гладь огортає руку, поринути у картину, бути з нею одним цілим, аби постійно відчувати спокій…
Проте разом зі спокоєм чомусь прийшла тривога. Ці дерева, ця тінь псували картину. Навіщо художник їх намалював? Що вони уособлюють? Тепер погляд жінки був прикутий до огидного стовбура на передньому плані, де вона розгледіла лискучу павутину і слиз. Ніби найбільш відразливі істоти оселились у цьому дереві й от-от мали виповзти з кожної тріщини на корі. Жінці навіть здалося, що вона побачила чиїсь очі. Стало геть неспокійно.
Поки жінка роздивлялася дерева, тінь почала рухатися.

***
– Що значить “мені потрібен напарник?” – Шуджі Ханма, високий чорнявий чоловік з кількома світлими пасмами, що обрамляли худе обличчя, схрестив руки на грудях, ніби намагався відгородитися від небажаної інформації. Сам зиркав спідлоба на начальника, не розуміючи, якого біса Кісакі так вирішив. Відтоді, як Кісакі очолив Тіньове детективне агентство Токіо, маг хаосу Ханма розкривав злочини сам. Бо лише з Теттою працював злагоджено й ефективно. Нікого іншого до себе не підпускав, обіцяючи проклясти напарників. – Я казав, що впораюсь. Я…
– Спізнюєшся на роботу, – Кісакі пильно дивився на кращого детектива відділку незвичними фіолетовими очима з вертикальними зіницями. То була головна особливість темних ельфів, така ж, як смолисто-чорне волосся із заплетеними у тонкі кіски окремими пасмами. Як і вміння зберігати спокій у будь-якій ситуації. Говорив ельф неспішно, не підвищуючи голосу, та ніхто ні разу не перебивав Тетту. Окрім Ханми, звісно, який дозволяв собі більше, ніж інші. – Нехтуєш повноваженнями, пропускаєш збори…
– Що я там забув? – невдоволено буркнув Шуджі, смикаючи ґудзики на темному піджаку костюма. Він часто так робив, коли нервував чи дратувався, бо ненавидів оці тісні людські костюми, надаючи перевагу мантіям. Ще детектив міг ігнорувати співрозмовника, та з Кісакі це не спрацювало б. Шеф міг достукатися навіть до впертого Шуджі. – Ти ж знаєш, там Тачібана, Міцуя і…
– І що? – спитав Тетта. – Додам ще, ти не слухаєш вказівок, а це може коштувати тобі місця детектива. Я не можу постійно закривати очі на твої нерозсудливі дії.
– Я можу бути розсудливим, – заперечив Ханма.
– Чудово, – мовив Кісакі, – а доти у тебе буде хтось, кому ти підпорядковуватимешся.
Шуджі, який хотів полегшено зітхнути, витріщився, на шефа.
– Якщо ти все вирішив заздалегідь, до чого була ця розмова? – байдуже поцікавився маг.
– Хотів подивитися, наскільки все погано, – відказав Тетта, складаючи папери на столі в ідеально рівний стос. Ханмі зненацька захотілося вчинити в цьому до нудоти чистому кабінеті хаос і безлад. Бо стриманість колишнього напарника виводила із себе.
– Якби ти не вирішив лізти у керівництво, все було б добре, – кинув Шуджі. Дарма він це сказав. Очі Кісакі небезпечно сяйнули.
– Я давно казав, що хочу очолити Тіньове агентство, – холодно мовив ельф, – тож годі звинувачувати мене і робити з себе жертву. Це рано чи пізно мало статися.
Лише зусиллям волі Ханма стримав руйнівне закляття, що так і рвалося на волю. Він стиснув долоні в кулаки і завмер. Маг міг убити і легким порухом брови.
– Зрозуміло, – крізь зуби проказав Ханма, – я більше не порушуватиму дисципліну, але напарник мені не потрібен.
– Тому це буде напарниця, – мовив Кісакі, – одна з адептів смерті. На випадок, якщо вирішиш її залякати.
Шуджі зустрів адептку смерті лиш раз у житті – в академії, де різних істот учили співіснуванню з людьми. Він і досі пам’ятав те неприємне відчуття, яке з’являлося, коли вона була поруч. Наче тебе огортає павутина сирого нудотного повітря, а в роті відчувається присмак гнилого листя. Це було ще гірше, ніж перестріти злого демона. Ті хоч не здавалися такими… мертвими і не мали оцієї неприємної аури.
– Краще звільни, – буркнув Ханма, – я з зомбі не працюватиму.
Кісакі рвучко підвівся і тицьнув детективу товсту папку.
– Подивися, що на тебе чекає, – сказав, – впораєшся сам?
Колишній напарник байдуже гортав сторінки і невдоволено хитав головою.
– В агентстві, окрім мене, більш нікого нема? – саркастично кинув маг. Кісакі зітхнув і зняв окуляри у квадратній оправі, які носив, аби маскувати очі на людях.
– Це ти нещодавно жалівся, що нема цікавого завдання, – відказав Тетта, – тепер, коли воно з’явилося, хочеш спихнути комусь іншому. Та що з тобою таке?
– Я хочу працювати з тобою, – прямо заявив Шуджі. Кісакі не знайшов, що відповісти й відвернувся. Він прекрасно розумів, чому останнім часом Ханма поводиться, як остання сволота. Бо ельф, його напарник ще з часів навчання в академії, обрав кар’єру, а не співпрацю, котра обом істотам приносила неабияке задоволення. Для мага хаосу це було щось на рівні зради, навіть якщо Тетта постійно говорив, що стане керівником Тіньового агентства. Кісакі й сам почувався паршиво без енергійного Ханми, але не міг просто покинути омріяну посаду. Тож тепер темний ельф почувався у безвихідній ситуації. Ще й Шуджі зі своїми заявами про звільнення… Невже цей упертюх не розуміє: піде він – і Тетта теж не затримається.
Проблема була у тім, що Кісакі не любив визнавати помилок. Навіть перед напарником.
Ханма тим часом облишив папку, нечутно обійшов ельфа і спинився навпроти. Кісакі підняв голову і подивився в золотисті очі мага. Шуджі й не помітив, як, загіпнотизований поглядом, схилився до Тетти. Долоня з магічним татуюванням, що допомагало тримати сили хаосу під контролем*, опустилася на плече Кісакі, котрий потягнув Ханму за краватку до себе, аби…
– Здається, я невчасно, – пролунало з порога. Шуджі неквапом випростався і кинув убивчий погляд на небажану гостю. Жінка в чорному костюмі й довгому плащі байдуже дивилася на ельфа і мага. Та через мить стисла бліді губи. – А я все гадала, хто мав нахабство змусити керівництво перевести мене в Токіо. Кісакі Тетто, у мене нема ні найменшого бажання працювати з тобою.
– Ви що, знайомі? – здивувався Ханма, випередивши шефа.
– Радий тебе бачити, Юзуру, – Кісакі проігнорував невдоволену тираду жінки, – Ханмо, це Юзуру Шіроюкі, ми разом навчалися в академії.
Шуджі вже згадав. Та сама чаклунка смерті, котра в академії дружила з Такемічі Ханаґакі – єдиною людиною, котра потрапила туди, бо всі гадали, що Такемічі був одним із тенші**. Маг не впізнав Юзуру, бо тоді вона мала довге чорне волосся. Зараз від нього лишилася коротка щетина. Шрамів на трикутному обличчі побільшало. Схоже, чаклунка любила лізти, куди не варто.
– Я не збираюся працювати з вами двома, навіть якщо від цього залежить доля світу, – невдоволено сказала жінка, – вистачило ваших підлостей в академії.
– Тоді бувай, – легко згодився Ханма.
– Все в минулому, – мовив Кісакі, – а якщо ти про ту прикру подію з Такемічі, то він зараз працює у Тіньовому агентстві напарником Чіфую.
Великі сині очі Юзуру на мить округлилися від здивування. Тоді вона саркастично хмикнула.
– І як воно – бачити людину, котру ви так намагалися прогнати з академії? – спитала вона. – Як сталося, що людина працює з вами і досі жива? Дідько, я маю побачити Такемічі!
– Ти виставляєш нас монстрами, Юзуру, – сказав Кісакі, – думай, як хочеш, але ти тут потрібна. Працюватимеш із Ханмою…
– Ні, – в один голос мовили Шуджі з Шіроюкі.
– З тобою ми це обговорили, – Тетта тицьнув пальцем у колишнього напарника, – щодо тебе, Юзуру… Здається, у світі не так багато некромантів і чаклунів смерті.
– Так, і що? – байдуже знизала плечима жінка.
– Вашої допомоги потребують у багатьох місцях. Та ви не любите бути серед людей, тому ведете усамітнений спосіб життя. Бо, як відомо, за деяку вашу магію доводиться платити надто високу ціну.
– Скажи щось, чого я не знаю, – знуджено відказала Шіроюкі.
– Я можу надіслати інформацію, де тебе знайти, всім, кому ти потрібна, – продовжив Кісакі так само спокійно, та Ханма помітив, що той посміхається. І сам не стримав посмішки, спостерігаючи, як шеф бере гору в словесній битві. – Уяви лишень, яка кількість людей до тебе посуне. І не тільки людей. Гадаєш, істотам тіньового світу не потрібна допомога адептів смерті? Тож приготуйся до навали клієнтів.
Юзуру скривилася і машинально покрутила масивний алюмінієвий перстень з лазуритовим каменем***. Шуджі не зводив погляду з чаклунки. З лазуриту вона черпала додаткові сили, а алюміній підсилював її магію. Тож маг вже вирішив, що Юзуру збирається прибити Кісакі.
Та жінка лиш пробурмотіла кілька лайливих слів латиною.
– Яке ж ти падло, Кісакі, – кинула адептка смерті. Ельф уже відкрито посміхався, визнаючи перемогу. Ханма, хоч і невдоволений тим, що доведеться терпіти товариство Шіроюкі, теж потішався.
– Це взаємно, Юзуру, – сказав Тетта, – заходь, я ознайомлю тебе зі справою.
– Сподіваюся, вона варта того, що я працюватиму на тебе, – жінка пройшла і сіла в крісло, пильно стежачи за Кісакі. Певно, гадала, що шеф задумав іще якусь підлість.
– Тобі сподобається, – ельф простягував їй папку з матеріалами.

Примітки:

*Маги хаосу працюють із нестабільною магією, тому часто роблять татуювання, які допомагатимуть контролювати магію хаосу і не дозволять підкорити їхній розум.

**Тенші – темні янголи нижчого порядку, які впали на землю.

***Адепти смерті часто використовують камені й метали, аби мати додаткове джерело некромантичної сили.