Пролог

Дощ. То доволі цікаве явище. Деякі люблять його, а інші всієї душею ненавидять. У більшості, він ,напевне, асосіюється з осінню. Порою багряно-червоної природи, що готується до зими, вдягаючи свої останні вбрання, як деякі дівчата, красуються у своїх найкращих літніх речах перед тим як сховати їх на зиму. Ці опади, також можуть викликати асоціацією з Лондоном, який славиться частою похмурою погодою, з якою на пару приходить й дощ. Злива, від неї ніяк не сховатись знаходячись на дворі. Ніяка парасоля не врятує тебе. Лише карети, будівлі. Ось що може спасти лондонців від цього напастя. Один хлопчик, вже деякий час знаходячись в кареті, розглядав як інші поспішають спастися від природньої напасті. Не цікаво— думав синьокий. Ці пейзажі вже давно стали буденністю для нього, але треба було знову і знову чекати у нудьзі. Інколи, він навіть думав, що якісь зібрання та зустрічі набагато цікавіші цього “нескінченного” очікування. Там ,хоча б, можна було послухати інших людей, які розмовляли про щось цікаве.

Щоб не збожеволіти, у своїй голові він прокручував розмови,що недавно вдалося підслухати.

— … Одна з наших служниць вже в котре блукає манівцями! Вчора, вона випалила велику дірку праскою на сукні, а сьогодні розбила мою улюблену вазу! Це вже ні у які ворота не лізе! Нащо ти взяв на роботу дівчину з нижчого класу?! Вони бовдури і навіть нічого зробити не можуть!

— Люба моя, не хвилюйся. Я сьогодні ж її звільню…

— …Навіть не віриться,що вони можуть ходити по цій ж землі. Їх життя не має сенсу. Вони бездарі, нічого не станеться, якщо вони зникнуть.

— Згоден з тобою, кохана.

На жаль, він не зміг почути усієї розмови. Галас дітей, топіт підків та інші звуки, характерні для вулиці, завадили цьому. Але, темноволосий начебто і не був засмучений. Він лише ще більше занурився у свої думки обдумуючи почуте. Чому, люди так критикують і ненавидять інших? Чому? Чому, ті хто народився в сім’ях аристократів думають, що вони краще за інших? Чому, те, де ти народився, вирішує ким ти будеш у майбутньому? Ці питання вже давно хвилювали 6-ти річного хлопчика. Він бачив та чув приклади дискримінації вже багато разів,але не зміг знайти задовольняючої відповіді на його запитання. Він настільки зневірився, що остаточно вирішив спитати про це у старшого брата. Так, у них були гарні взаємини, але Голмс молодший завжди хотів вирішувати все самостійно,тому просив про допомогу лише коли аж ніяк не може вирішити те чи інше питання або проблему.

Нарешті, карета рушила з місця, а очікування закінчувалося. Дорога займає приблизно 13 хвилин. В цей час хлопець споглядав пейзажі, що змінювалися, повставляя нові образи. Чогось, той навіть не помітив як вони вже під’їхали до будинку. Він був таким,що навіть слова тяжко підібрати. Шерлок, кожен раз роздивляючись його знаходив для себе щось нове і насправді цікаве. Лише, зараз хлопчик не робив цього. Хотілося швидше зайти до теплого приміщення ховаючись від зливи. Зігрітися біля каміну та випити теплий чай. Дібравшись до будівлі, вони зайшли у доволі просторну залу, що була не менш гарнішою за завнішній вигляд цього.. палацу? Хоч йому далеко до цього,але для нас, людей не знаючих, легко зрівняти ці два місця. В той час, темноволосий вже встиг зняти плащ, що захищав його від крапельок води.

Він направлялався глибше, кудись по коридорам, десь в інше крило. Хлопець добре знав де знайти свого рідного брата. Нарешті, через декілька хвилин нової прогулянки,лише в цей раз по гарним коридорам та сходам він зміг дістатися жаданої двері.

Стук. І через декілька секунд, голос у кімнаті відповів:

— Заходь, Шерлоку

Можливо, когось іншого би здивувало, що підліток у кімнаті назвав його по імені. Але не Шерлока. Він думав лише про питання,що збирався поставити, та про те, як добре пам’ятати розклад, плани та улюбленні заняття брата. Дізнався їх він доволі цікавим способом, але поговоримо про це пізніше.

— Ти щось хотів?

Хвилина повної тиші. Власник кімнати терпеливо очікував відповіді гостя, і все таки зміг її отримати.

— Майкрофте, чому світ так сильно розділений на класи?

— Бо ми різні. Вони – виродки суспільства. Забудь про ці дурниці і живи спокійно.

Голмс молодший промовчав. Він не розумів, чому всі так ненавидять, хто їм навіть нічого не зробив! І тепер, навіть його брат вважає так само як інші аристократи. Знать – справжні виродки, що ставлять себе вище за інших, не дивлячись далі свого носа. Це так дратувало його. Шерлок ще декілька секунд постояв, збираючи свої думки у купу. Після чого, також мовчки він залишив кімнату брата, якому ,напевне, було байдуже що настрій молодшого змінився. Майкрофт був дуже зайнятий останнім часом, готуючись до нового навчального року в Ітонському коледжі.

Вийшовши з кімнати, він попрямував до своєї, єдиного місця де він міг бути собою. Ділитися з порожнечею своїми думками і не хвилюватися ні про що. Шерлок добре розумів,що ,навіть, якщо той буде кричати, чи бити стіни,його не почують. Занадто віддалено знаходиться його кімната від інших. Коли хлопець дістався своїх покоїв, він зняв одяг, що вже так приклеївся до тіла та дарував відчуття важкості, та одягнув легкі штанці та кофтину сірого кольору та яскраво-сині шкарпетки. І рухнув на ліжко. М’яке і пухнасте, що ранком не хоче тебе відпускати окутаючи в приємних обіймах сну. Темноволосий намагався заснути, але нав’язливі думки не давали цього зробити. Знову і знову в його пам’яті з’являлися слова брата, знайомих і не знайомих йому людей, що твердили одне і те саме. Він хотів,щоб усі були рівні. Щоб ти сам міг вибирати як тобі жити, та щоб тебе ніхто не засуджував за якійсь вибір.

— Я зміню цей світ. Обов’язково.