Зрада,вбивство, подорож

Схід сонця, світанок. Новий день, новий цикл, для когось навіть нове життя. Десь продзвенів чийсь будильник, хтось вже встав, хтось ще спить, а дехто більше ніколи не прокинеться. А є ті, хто просто не може заснути. Влас був саме таким. Він їхав на своїй старенькій “Каравеллі” з облізлою фарбою. Швидкість, шепіт вітру, зелені дерева майорять з обох сторін траси… Це його заспокоювало. Власа не хилило на сон, незважаючи на те, що він не спав уже майже добу. В нього була якась дивна ціль, щось схоже на дитяче “якщо наступлю на мокре місце на тротуарі — програю”. Для Власа “програю” — зупинити машину й трішки відпочити. До того ж, його підбадьорювало передчуття зустрічі зі старим знайомим.  

Небо набуло рожевого відтінку, важкі та сірі хмари не дозволяли помаранчевому диску сонця показатися в усій красі. П’ята година ранку. Зараз Влас лежав би в своєму ліжку, чекаючи дзвінка будильника, щоб прокинутися й провести день так, як він провів уже дев’ятнадцять років. Не бачив би цього світанку, не відчував би, як ранковий вітер бавиться з його волоссям. Але вчора обставини склалися дещо по-іншому. Тому він й опинився в цій неймовірно довгій, виснажливій, але по-особливому приємній пригоді. 

Через деякий час Влас все ж зупинив свою автівку біля найближчої цілодобової заправки. Здався. Він справді  втомився, до того ж, поспіхом збираючи речі, забув взяти якусь їжу.

Влас ще деякий час сидів у машині, тупо спостерігаючи за тим, як якийсь далекобійник заправляє свій транспорт, а вже потім згадав, чому стоїть тут. Влас відкрив бардачок, дістав звідти свій гаманець, перерахував гроші. Студент, підробляючи прибиральником у вільний від навчання час, аж ніяк не міг бути багатим, але й виживати не доводилося завдяки пристойній стипендії, яку Влас отримував завдяки своєму трудоголізму. 

Влас відшукав свою куртку на задньому сидінні й вийшов з “Каравелли”.  Він ще довго розминав ноги, що заніміли від тривалого сидіння. Коли Влас відчинив скляні двері магазину, була вже майже шоста година. Пролунав характерний звук “дін-дон”, що з’являвлявся в таких магазинчиках щоразу, коли хтось відчиняє чи зачиняє двері. Напевно, наприкінці зміни працівникам просто хочеться вбити себе, аби лишень не чути цього. 

Чомусь Влас завжди хвилювався, коли заходив до магазинів. Усе-таки він страждав від певної невпевненості та тривожності, хоча стриманим чи скутим його не назвеш. Чоловік пройшовся між рядами стендів з усілякою їжею, набрав якогось-небудь печива й попрямував сплачувати все це на касі. Продавець був старим чоловіком, він ледь помітно похитувався, стоячи за прилавком, тому здавалося, наче він ось-ось впаде й помре прямо тут. 

– Зробіть, будь ласка, ще американо, з однією ложкою цукру, — попросив Влас, викладаючи покупки на касу. Старий відійшов до кавового автомата й почав робити напій, а хлопець задивився у просто неймовірно гігантське вікно. Чому воно тут таке велике? Було видно того далекобійника, який настільки гучно розмовляв по телефону, що його голос та інтонацію можна було почути аж у магазині, але все ж слова майже не розібрати.  Аби якось розвеселити себе, Влас стояв та фантазував, вигадував, про що він може говорити. Далекобійник з кимось лаявся. Може, колега, або жінка, чи ще хтось. Власу подобалася думка, що це партнерка, якій не вистачало уваги від завжди зайнятого чоловіка. Зазвичай, така справа як стосунки потребувала повної віддачі й жертв, і далеко не всі парочки були готові до такого. Через це все їх “любов” просто розсипалася на очах. 

– З вас сто тридцять, – касир назвав ціну тихим, хрипливим голосом, коли нарешті закінчив з кавою, вирвавши цим Власа з вирію фантазій і роздумів. Влас сплатив покупки, зібрав їх усіх, подякував продавцеві й побажав гарного дня. Чомусь, як тільки Влас взяв у руки паперову склянку, йому відразу захотілося зробити ковток. Дарма. Власу аж обличчя перекосило від гіркого й нудотного смаку кави. Засолодка, ще й якимось дивом прохолодна. Всередині Власа почала підніматися лють. Він підняв голову, поглядом почав вивчати два великих екрани над касою з цінами на напої та фаст-фуд. Це розлютило Власа ще більше, адже кава тут була зовсім недешева.

— Перепрошую, можна, будь ласка, зробити мені нормальну каву? – звернувся він до продавця, з особливим тиском наголошуючи на останньому словосполученні. І наче для того, щоб підкреслити серйозність свого обурення, він різко поставив на ідеально відполірований прилавок склянку. Трохи кави пролилося, вона розтеклася по рівній поверхні невеликими напівпрозорими калюжками. 

– Перепрошую, я Вас не розумію…– старий був вже зовсім розгубленим, навіть трохи наляканим.   

– А ти сам спробуй, – Влас не розумів, чому так діє, але він відчував потребу в цій безглуздій сварці. В той момент його можна було порівняти з активним вулканом – всередині нього все так само бурлило та кипіло. — Візьми, спробуй, за що ви з покупців такі гроші дерете. Невже не залишилося нічого людського? –  Влас зі всієї сили стукнув кулаком по прилавку. Легенька паперова склянка перевернулася, огидна смак кава потекла на підлогу. 

– Я викличу охорону, – ледь чутно погрозив продавець. Влас помітив, що старий дивиться кудись повз нього. Чоловік повільно обернувся. За спиною стояв ще один відвідувач, він дивився на Власа з якимось обуренням, зневагою. В руках у нього був телефон. здається, він набирав номер. “ Викликає поліцію,” – пронеслося в думках Власа, від в нього з’явилося раптове незрозуміле відчуття, наче на голову вилили відро холодної води. Чоловіку хотілося ще багато чого сказати, варіанти крутилися в голові, йому хотілося зігнати свою злість на того робітника. Але цей відвідувач усе зіпсував. Тепер Власа переповнював страх та суцільне розчарування. 

– Прошу вибачення, це якесь непорозуміння, – пробурмотів Влас. Його голос звучав жалюгідно, він відчував разючу огиду до самого себе. Хлопець швидко вибіг з магазину, залишивши продавця та відвідувача в незручному ступорі. Вилітаючи з приміщення під дратівне “дін-дон”, Влас помітив велику наклейку на скляних дверях з яскраво-червоним написом. “Ведеться відеоспостереження” 

Напевно, це можна виправдати пережитим стресом, відсутністю нормального сну, поганою погодою, гормональними коливаннями… Будь чим. Так, іноді Влас просто так зривався на оточуючих. І він дратувався, коли йому дуже тонко натякали на його надмірну агресивність. Влас чудово усвідомлював, що доволі часто він вчиняє як дитина. Але чомусь виправдовувався тим, що ще жодного разу серйозно не нашкодив оточуючим, і взагалі він доволі спокійна людина, просто іноді так складаються обставини. Дивовижно, що іноді можуть вигадувати люди, аби не визнавати свої недоліки.  

Влас впав на водійське крісло, міцно стиснув кермо, що аж пальці побіліли. Він втомлено відкинув голову назад. Все-таки Влас перенапружився. Пережити подібне за такий короткий час занадто для людини. Події минулої ночі пронеслися в голові жахаючим вихором, що знищив будь-які інші думки та оселився у свідомості. Всю ніч Влас намагався відволікти себе, думати про щось інше, придушити тривогу. Але весь спектр цих спустошуючих відчуттів знову повернувся до нього. Напевно, несподіваний емоційний виплеск у магазині тому причина. У свідомості картини тих подій все ще були занадто яскраві… Цікаво, скільки часу потрібно, аби спогади стали бляклими, не такими чіткими, а то й зовсім зникли?

Це відбулося ближче до півночі. Влас повертався додому після закінчення робочої зміни. Все як завжди. Чоловік навіть прикупив торт, аби попити чаю з коханою дівчиною. Вона не працювала, не дозволяло здоров’я, але старанно трудилася заради свого благополуччя, нехай у іншій сфері, особистій. Саме тому дівчина заслуговує на відпочинок, увагу та ось ці всілякі сентиментальні дрібниці. Влас спокійно піднявся на четвертий поверх, увійшов до своєї квартири, почав знімати взуття в передчутті хорошого відпочинку після важкого дня. Але раптом він зауважив те, що точно не вписувалося в звичну й буденну картину: чужа пара черевиків. Намагаючись зрозуміти, що до чого, Влас пройшов далі, до вітальні, де його чекав невеликий “сюрприз” від дівчини. На дивані спав незнайомий йому хлопець. В той момент мозок Власа був наче дитина, що грає в головоломку з фігурами й намагається проштовхнути квадрат в трикутний отвір.  Але миттю все стало на свої місця. 

 Влас все усвідомив і лють переповнювала його. Це справжня зрада, і за своєю суттю вона набагато болючіша, ніж банальні розваги з коханцями. Влас кинувся до спальні, увімкнув світло й картина подій склалася воєдино, набула своїх кольорів. 

На ліжку лежала дівчина Власа. Вона була непритомною, ні на що не реагувала. Влас декілька разів поплескав її по щоках, посмикав за кінцівки, ущипнув стегно. Ніякої реакції. Наче й не жива. Але вона дихала, повільно й рівномірно, а це вже добре. На тумбочці біля ліжка лежав порожній шприц, шкіряний пояс та порожня ампула. 

“От же ж тварюка,” – з відчаєм подумав Влас. Він оплачував її лікування в наркодиспансері, вплутався в численні борги, ледь не вилетів з університету, все заради неї. А вона… 

Влас вийшов зі спальні, вимкнув світло й повернувся до вітальні. Хлопець на дивані мав справді привабливий вигляд: худе й кістляве тіло, біляві кучері, миле обличчя. Напевно, такі хлопці найбільше подобаються  таким хвойдам.  Ось тільки шкіра цього “красеня” була якоюсь нездоровою, сіруватого відтінку. Напевно, на щось серйозне цей хлопець підсів нещодавно, він ще тільки починав розкладатися заживо. Огидне видовище. 

– Давай, виродку, піднімайся! – з цією людиною Влас точно не хотів дотримуватися правил ввічливості. Він щосили плеснув його долонею по голій спині. На блідо-сіруватій шкірі залишився червоний слід. Як не дивно, до гостя моментально повернулася свідомість. Він перевернувся на спину, поглянув на Власа порожніми, затуманеними й скляними очима. 

– А ти хто такий? – нахабно звернувся “красень”. Очевидно, зараз він знаходився точно не на цьому світі. 

– Чудове, лярво, питання, — Влас смикнув хлопця за руку, скинувши його таким чином з дивана. Гість впав і сильно вдарився головою.
Після того, як коханець його дівчини опинився на підлозі, Чорт вже не міг себе контролювати. Він опам’ятався тільки тоді, коли від вродливого обличчя “красеня” більше нічого не залишилося. Очі набрякли, ніс був вивернутим у сторону, здається, декілька зубів поламалися та наскрізь пронизали щоки, губи були майже повністю розірваними. І все це присмачене яскравою кров’ю. Влас ще певний час дивився на тіло на підлозі. В нього жахливо боліли суглоби, він здер шкіру на них, б’ючи того хлопця. Цей біль віддавав у кістках усієї руки. Тисяча різних емоцій просто розривала Власа зсередини. Він навіть заплакав би, якщо зміг. Хлопець ще довго намагався заспокоїтися й повернути дихання у норму. Раптом тіло на підлозі почало рухатися в спробах підвестись. Це не на жарт налякало Власа. Чомусь раніше те тіло не пручалося, не намагалося уникнути ударів, прикрити обличчя руками. І ось зараз воно рухалося, хтось з настільки спотвореним і перебитим у фарш обличчям міг залишатися живим. 

Влас засунув руку в кишеню в пошуках телефону, аби викликати швидку, але випадково натрапив на ніж. Маленький складний ніж, який подарувала йому дівчина на його вісімнадцятий день народження. Гнів новою хвилею накрив Власа. Тіло на підлозі саме торкалося свого обличчя, намагаючись оцінити серйозність пошкоджень, коли Влас знову вдарив його ногою. Цього разу він уже встромив ніж у шию. Здається, після такого точно не виживають. Червона пляма розтеклася по дорогому білому килимі, його ворсинки моментально вбирали в себе кров. Тіло на підлозі забилося в предсмертних конвульсіях. Воно намагалося щось прокричати, але тільки душилося власною кров’ю, доки остаточно не стихло.

Усвідомлення скоєного наче кувалдою впало на голову. Ось тепер викликати швидку не було сенсу. Ноги Власа не слухалися свого господаря, він ледь міг ходити. Першим ділом він якимось чином все ж дістався ванної, ввімкнув душ. Колючий біль пронизав серце, було важко дихати, а страх, наче прохолодний слимак, огорнув все тіло. До того ж, Влас відчував ще й жахливу огиду, йому хотілося змити з себе це все. Причина цього бажання зрозуміла, адже чоловік вперше вбив людину. До того ж невідомо, які “сюрпризи” в крові того наркомана, що покривала руки Власа ледь не до ліктів. 

Коли чоловік закінчив та вийшов з ванної, він почав прибирати місце злочину. Запах мила, що ввібрала в себе шкіра, чудово перекривав металічний сморід крові. Білий килим вже не врятувати, він просяк повністю, тому Влас з певними зусиллями спробував загорнути тіло в нього. Тепер його потрібно десь закопати, разом з килимом. Влас спробував підняти цей згорток на плечі. Як добре, що він регулярно відвідував спортзал, а вбитий був справді як обтягнутий шкірою скелет. Тіло разом з килимом буде важко нести, але принаймні це можливо. Влас спустився сходами вниз, вийшов з під’їзду. Найбільше він боявся зустріти якихось курців, що вирішили померзнути з цигаркою в зубах не на своєму балконі, а біля входу. Буде важко пояснити людині, яка пильно розглядатиме Власа, чому він наніч раптом вирішив винести килим. Але, на щастя, чоловік нікого не зустрів, спокійно проніс тіло до своєї припаркованої машини й скинув його в багажник. 

Тоді Влас ще раз піднявся до квартири, швидко зібрав усе необхідне в портфель. Зараз він назавжди покине все те, що вважав таким цінним та рідним для себе, заради чого він доклав стільки зусиль. Покине все те, що поволі непомітно отруювало його, затягувало в залежність і рабство. Дівчина, робота, навчання, облаштування маленької квартирки — ілюзія щастя, яка поступово приречує на тортури, вбиває будь-які фарби цього життя. Можливо, подібні думки були викликані екстазом, що прийшов після пережитого стресу. Можливо, кров того наркомана просочилася у Власа через свіжі відкритті рани, змішалася з його власною й тепер курсувала всім тілом по венах огидною отрутою. 

І перш ніж перейти в новий етап свого життя, Влас ще раз зайшов до непритомної дівчини в спальню й на клаптику паперу залишив невелику прощальну записку. “Бувай, хвойдо, ти мене більше ніколи не побачиш”.