Велосипед

Чорт би побрав цього Марка то його дурні ідеї. Кожного разу Доньок зарікається слухати його геніальні плани, але кожного разу опиняється співучасником. От ну навіщо він обмовився, що їздив на велосипеді останній раз років в 10, і то дуже погано.

У Марка одразу загорілись очі та почали ворушитися шестерні в голові, а Хьок котрий раз зрозумів, що спочатку треба думати а потім казати. Ні Марк, то що ти ганяєш на цій залізі як дурний, не робить тебе прекрасним вчителем та інструктором з їзди на велосипеді. Навпаки, не хочеться навіть чіпати цю купу металу, краще просто посидіти вдома або поробити щось більш безпечне.

Але коли у Марка очі горять мов дві комети, Донхьок готовий подарувати йому всі зірки з неба, не кажучи вже про їзду на якомусь там велику. Взагалі, коли у Марка з’являється надпис на обличчі, де великим шрифтом горить: “В мене є геніальна ідея”, у Хьока водночас виє сирена, що задумка хуйня і це точно не варто робити, і те як він любить його та згоден на все, лиш би його хлопець так посміхався.

— Блять, Марк! Я на ньому і двух метрів не проїду, ти що знущаєшся?! — В паниці кричав парубок. Хлопець з легкістю може врізатися в дерево, не говорячи о людях в парку. Хоча яка їзда, Донхьок ледве сидить на велосипеді втримуючи рівновагу.

— Ти ж раніше на ньому катався. Як то кажуть, вмієш на велику кататися – ніколи не розучишся. — тримаючи раму сзаду, розголошував Мінхьон.

— Трясця твоїй матері, ну от нащо мені це?! В мене є ти, будеш мене катати! Чи я буду ходити пішки. Ще є транспорт, люди навіщо ж його винайшли! — десь після сотої спроби, психуючи вдаряє і злазить з велосипеду Хьок.

— Давай, якщо ти зараз стулиш пельку і заспокоєшся, наступне побачення пройде так як захочеш! — роздратований юнак вже був готовий йти на будь яку угоду.

— І це все? — скептично спитав Донхьок. — Дуже мала ціна для такого страждання.

— І нас ніхто не буде відволікати! Я буду цілком в твоєму розпорядженні. — швидко запропонував Марк, знаючи що хлопець може не погодитися на таке.

— І..? — роздратовано підняв брови Хьок. Він був би згоден з такими умовами, але не в такій ситуації.

— Да хай тобі грець… Я куплю ті чіпси. — закотив очі парубок. — А тепер заткни рота і сідай давай. І досить зуби шкірити!

— Добре, добре! — цьомкнувши в щоку, Донхьок знов сів на велосипед.

Марк робить декілька глибоків вдохів і видихів – намагається заспокоїтися. Але від своєї ідеї не відмовляється. Він з самого початку розумів, що буде складно, хоча не думав, що так швидко роздратується.

— Головне, щоб ти зміг на нього сісти і одразу поїхати. Так трохи розслабся. Ти так вчепляєшся в руль, ніби зараз погнеш. В тебе пару разів виходило і вже трошки проїжджав. Ти нікуди не вріжешься, головне пам’ятай, що гальмо – це педалі назад… — знов починає тарахтіти Мінхьон, стоячи вже біля велику .

— Марк, я вже чую це в тисячний раз — втомлено видихає хлопець. Він повертає голову і дарить короткий поцілунок в лоба. — Мені здається, що я ці фрази вже напам’ять знаю.

— Тоді спробуємо ще раз. Давай, ще трошки і будемо відпочивати. В тебе все вийде. — підбадьорив свого хлопця Марк.

Донхьок широко посміхнувся. Він перекидає одну ногу через раму, зосереджується. Глибокий вдих, видих…

Хлопець різко ставить одну ногу на педаль, прокручує, встигає поставити іншу і знову прокрутити педалі. Руль спочатку петляє, але потім Хьок трохи розслабляється, як його вчили, та починає їхати рівніше.

— Марк я їду! Їду! — з широкою усмішкою голосно закричав хлопець. — Дивись!

— Донхьок повертає голову назад, через це руль знову починає петляти, але хлопець встигає повернутися і встановити рівновагу. Він робить круг, та під’їжджаючи до Марка гальмує. — Ти бачив?!

Як тільки Донхьок злізає з велосипеду, Мінхьон стискає його в обіймах. — Молодець! Це було чудово, я так тобою пишаюся! — одночасно говорить і розціловує обличчя хлопця Марк. — Ти моє сонечко, в тебе так добре вийшло! — здавалось, що у обох хлопців зараз лопне обличчя від таких широких усмішок. Хьок трохи зніяковів від похвали, але не показував цього.

— Давай ще декілька спроб, і на сьогодні все, я відвезу нас додому. Доречі, твої родичі не будуть проти, що я знов буду в тебе? — цьомкнувши в нос хлопця, відходить до велосипеду Марк. Хьок блимкаючи пару раз, наздоганяє його — Мої батьки поїхали на дачу, а брат з сестрою знов у друзів. Я тобі про це ще зранку казав. — дуючи губи каже Донхьок. Він знов перекидає ногу через раму, та ставить лікті на кермо. — Ти що мене не слухав? — трохи нахиляє голову парубок.

— Слухав, слухав просто забув. Давай їжджай, а то додому вже в темряві їхати будемо. — відповів Марк і трохи відійшов від велосипеда.

Донхьок проїхав п’ять кол, з них майже ідеально, без зупинок два, поки Марк слідкує за ним, сидячі на лавці. Доїхавши останнє коло, Хьок злазить з велика.

— Все, мій принц на чорному велосипеді, вези мене в наш замок. — падаючи на лавку рядом з Марком, втомлено, розтягуючи слова каже юнак. Мінхьон тихо сміється, граючи з волоссям хлопця. — Ти такий молодець. Хочеш води? — лагідно каже Марк. Донхьок втомлено стогне — Ти справді мій герой.

Як тільки Марк дістає з рюкзака пляшку, Хьок одразу її забирає і швидко випиває половину води. — Гей довбур, не усю ж! Мені хоч трохи залиш, я нас ще додому везти буду. — закочує очі Мінхьон. — Давай підйом, поїхали, вже темніти починає. — хлопець підходить до велосипеда. Він чекає, поки Донхьок кине пляшку до рюкзака і злізе з лавки.

— От як ти відносишся до моїх страждань? Я думав, ти мене кохаєш. — віддає хлопець Марку рюкзак. — Кохаю, кохаю, дурню, але ще більше в тебе закохаюся, якщо ми нарешті будемо вдома. Давай лізь на багажник, та тримайся. Йобнешся – не мої проблеми. — Мінхьон ще трохи чекає, поки Донхьок залізе, і їжджає.

— Взагалі-то твоя проблема. — бурчить в спину Марка хлопець. — Ну да, ти моя величезна проблема, а я твоя. Бачиш ми підходимо друг для друга. — шуткує Мінхьон. — Доречі тобі коли чіпси купити, зараз чи вже потім? — думає якою дорогою їхати Марк. — Давай потім, не думаю, що ми встигнемо сьогодні. — не підіймаючи голови, знов буркоче в спину Донхьок. — Гей ти там не спи. Скоро приїдемо. — м’яко каже Марк.

— Я не сплю. Думаю про наше наступне побачення. — підійма голову каже хлопець. — О так для тебе це було побаченням? — з хитрою посмішкою каже Мінхьон. — А для тебе що ні?! — зло шипить, мов ображений кіт, Хьок і щипає живіт Марка. — Ай блять! Та я ж пожартував. Для мене кожна хвилина з тобою є побаченням. — залицяється парубок. — Господи, як я з тобою взагалі зустрічаюсь, ти ж навіть фліртувати не вмієш. Закохався на свою голову в такого дурепу. — драматизує Донхьок.

Марк плавно та обережно їжджає. Знає — Хьок мало того, що сонний, так ще й не дуже полюбляє коли Мінхьон ганяє на великій швидкості.

— Дякую, Мінхьон. — тихо буркотить в спину Донхьок. — Ммм? Що ти кажеш? — веде плечима Марк. — Кажу дякую тобі! — сердито та, якщо прислухатися, сором’язливо ледь не кричить у вухо Хьок. — Ай блять, сонце моє, навіщо так голосно! Я ж не на стільки глухий. Чому ти так раптово дякувати почав? — велосипед трохи веде, але Марк встигає вирівняти руль.

— Просто захотілося. Знаєш, таке відчуття, що саме зараз треба було сказати. Ніби більше ніколи не буде такої нагоди. — під кінець все тихіше каже Донхьок. — Як це ніколи? В нас ще попереду ціле літо, як що не вічність! Чи то вже ти хочеш від мене позбавитися? — Хоч і кажется, що жартуючи відповідає Мінхьон, а у самого в середині тривога б’є, та все замерзає від однієї думки, про те що може він зі своїм сонцем розстатися.

— Ні в якому разі! Поки ти не захочеш, я тебе не залишу. То просто атмосфера така була, ти чого одразу драму робиш?! — обурюється, наче вміє Маркові думки читати, Донхьок. Мінхьон тихо сміється. — Тоді це і є вічність, бо я теж не хочу тебе втрачати. — З широкою посмішкою, яка є одною із улюблених у Хьока, радісно каже Марк. Донхьок тихо хмикає та починає розповідати, що треба їм подивитися ввечорі, поки Мінхьон іноді вставляє коментарії чи якійсь жарти та плітки. Оба хлопця в середині гріють думку, що зі своїм коханим і вічність не страшна.