Фанфіки українською мовою

    Мінхо прокинувся вже вранці, при денному світлі кімнату видно набагато краще, ніж вночі при одному світильнику, що стояв на тумбочці біля ліжка Хана. Перше, що побачив це рослини. Дуже багато рослин вся кімната покрита різними видами рослин з них Мінхо дізнався тільки: Шеффлера, і папороті. На стіні висіли картинки і незнайомі Мінхо знаки. Він хотів підвестися і розглянути кімнату далі, але він був ще прив’язаний до стільця і ​​тут він згадав. Старе дзеркало на горищі як він упав у низ головою і.. Хлопець як же його звали? Він представився Ельфом, а імені Лі не запам’ятав,було не до нього. Тепер йому треба зрозуміти де він, і як йому звідси вибратися. Але спочатку потрібно розв’язати мотузки на цьому чортовому стільці. Не встиг Мінхо щось зробити як почув голос, що доноситься знизу? Нічого кращого він не придумав, ніж прикинутися сплячими. Ну а що, раніше працювало він частенько імітував сон щоб не робити доручення матері.

    Голос наближався і Лі міг чути уривки із фраз
    -Може він тобі наснився? У тебе таке часто буває. Ось пам’ятаєш той сон де ти був посеред пів-Не встиг він домовити фразу як його обірвали
    -Коли ти це вже забудеш?
    – Друг мій, таке забути все одно що кинути мішок із золотом у річку.-У його голосі відчувалася усмішка
    – Ти невинний, йдемо подивимося може він уже прокинувся. – Кроки все ближче і ближче. Лі почав панікувати що це? Що це за почуття? Страх? Поки він думав, вони вже підійшли до кімнати.

    Скрип.

    -Бін тільки не налякай його своїми питаннями.

    -Слухаю і підкоряюся ваша високість – сказав він і зробив уклін на 90 градусів. І підійшов до стільця де сиділа за розповідями Сона “Людина” вії мінхо затремтіли. Бін присів навпочіпки поклав голову на свою ліву руку і сказав:

    – Я знаю, що ти не спиш.

    Мінхо різко розплющує очі і не розуміє, що він зробив не так. Його зараз уб’ють? Ставитимуть досліди? О ні, Лі не хоче такого результату. Він дивиться Біну у вічі з питанням

    -У тебе збите дихання воно то тебе і видало.

    -Вибачте, але що тут відбувається? Може, відпустіть мене? Я нічого нікому не скажу!

    У відповідь сміх

    – Ти тут не просто так, як ми можемо тебе відпустити?

    -Тоді розв’яжіть-ноткою благання сказав Хо. Бін подивився на Хана той тільки відвів погляд убік і кивнув після чого Бін розв’язав спочатку вузли на ногах, потім на зап’ястях. Мінхо ще сидів на стільці кілька секунд, а після невпевнено встав із стільця і ​​почав розминати шию, він провів поглядом Джісона, який став у отворі дверей на випадок.

    -Со Чанбін-почулося знизу а коли Хо сидів на стільці він виглядав більше

    -Лі Мінхо.

    -Що ж, Лі Мінхо давай розбиратися навіщо ти тут.

    -Мені теж цікаво знати.-Со сів на ліжко і задумливо дивився на Хо,

    Хан так і залишився стояти в отворі дверей.

    Після довгих 5 хвилин Бін сказав

    – Потрібно до Чана. Думаю, він все знає і хай пояснить, чому не попередив нас про те, що відкривав портал.

    -Який ще по-його обірвали на пів слові (любить же він це робити)

    -Ти дуже багато говориш

    -Хей, не будь так жорсткий – Він глянув на хана глузливим поглядом після перевів його на Мінхо

    -Ласкаво просимо, у світ Фанадея.

    -Фана..Що

    -Немає часу пояснять. Треба тебе замаскувати та бігти до палацу.

    Вже за кілька хвилин вони вийшли надвір на голові Мінхо красувалася одна з шапок, якщо її можна так назвати. На вулиці було багато однотипних двох-триповерхових будинків. Будиночки тут стояли дуже щільно один до одного і плавно перетікали з одного району до іншого. На першому поверсі магазини, їх було трохи, часто там продавали рибу, м’ясо, рис чи зілля, звичайна справа. Мінхо йшов пліч-о-пліч, з ханом у той час як бін розмовляв по незрозумілій Хо штуці з якимсь блондинистим хлопцем. Усі дивно косилися на нього. Лі почував себе некомфортно, але вже через 20 хвилин утомливої ​​ходьби. Вони стояли біля шикарного Палацу, Со перекинувся парою фраз з охороною і вони увійшли до палацу.

    – Ось ми й на місці, лишилося знайти Чана.

    -Це буде не складно він або знову стирчить у своєму кабінеті або ж спить, хочп це малоймовірно.

    -Чанбін важко зітхнув, і попросив почекати, поки він запитає охорону. Хо вирішив озирнутися. Навколо палацу був невеликий свіжопідстрижений газон, кілька дерев та чагарників, трохи далі чудовий сад з усіма видами квітів та рослин. Мінхо відчув на собі погляд, він повернув голову у бік Хана, який відкрито розглядав Лі. Коли його очі перестали, розглядати родимку на носі у Лі то він наткнувся на такий же вивчаючий погляд. Вони стояли за метр один від одного. Як тільки Джісон зрозумів, що задивився, він швидко відвів погляд і прокашлявся в кулак. Ця ситуація настільки дурна, що викликала у Лі невелику посмішку. І Бін, що тільки-но підійшов, заставши цю картину тільки посміхнувся і за підказками охорони попрямував до кабінету Чана.

    Вже біля дверей цього кабінету Чанбін постукав 3 рази, після чого за дверима почулося:

    -Чан, спробуй мені поясни.. Ви привели людину?!-Чан Миттєво підскочив і підлетів до Мінхо. Одним махом руки знімаючи його шапку, яка приховувала його вуха.

    – Чому ти здивований?

    -Цього не мало статися..Він почав діяти,справа пога-Що зараз зрозуміло для Мінхо? Цілком нічого, навіщо він тут? Як він повернеться додому? На нього почала накочувати Істерика. Він часто заморгав і почав кусати нижню губу до крові. Хан помітив його стан, йому стало шкода за своє холодне ставлення до Мінхо. Якби він тільки міг вибачитись. Нервовий зрив Мінхо все ближче і Хан бачить це. За кілька секунд Хо відчуває тепло на руці. Він перевів погляд із підлоги на Хана, який безглуздо посміхався і теж дивився в підлогу, тримаючи при цьому Лі за руку, трохи стискаючи та розтискаючи. У цей час Бан чан і Чанбін намагалися зрозуміти причину появи Мінхо в цьому світі. Лі вперше за день відчув якийсь спокій.

    ***

    Чанбін відправив Джісона з Мінхо додому, поки вони з Чаном будуть розбиратися. Хан все ж таки погодився доглянути за Лі. Він хотів, якнайбільше, дізнатися про Мінхо точніше людей яких тут не знайдеш, для них це небезпечно. Більшість Ельфів не знають про існування людей, або ж не хочуть знати.
    Будинок усередині виглядає набагато краще ніж зовні. Гостьова кімната була заставлена ​​полицями з книгами та різними зіллями. Невеликий стіл який стояв у кутку кімнати біля вікна виходив на сусідній такий самий будиночок, який був завішений вазонами. Маленький диван посеред кімнати та кавовий столик на якому лежали різні журнали, записи Хана та кілька пробірок з невідомою речовиною. Лі взяв одну пробірку, підійшов до світильника який в той час освітлював кімнату. Речовина була рожево-коралового кольору, дивно підсвічувалася і переливалася у пробірці. З боку входу у вітальню почувся кашель, Мінхо мало не впустив пробірку.
    -Вечеря готова, я не знаю що ви їсте, тому приготував рис з овочами.
    – Хан перевів, погляд з обличчя Хо на його руку-Краще не чіпай
    -Що це?
    -Звичайне зілля, нічого цікавого. Поклади де взяв і йди на кухню-Джисон зник у дверях Лі поклав пробірку на кавовий столик і пішов слідом. Сама, кухня була дуже дивно облаштована, була більше схоже на майстерню ніж кухню. Мінхо сів за стіл і дивився на Хана біля плити, який накидав рис на тарілку. Його погляд зупинився на гострих вухах, незвично бачити такі. Перед носом Лі поставили миску і поклали палички, Хан теж сів за стіл. Хо глянув на білий рис від якого йшов чисто білий пар. Взявши палички в руки він поклав невеликий шматочок рису з овочами в рот все це відбувалося під уважним поглядом Хана, який змінювався в обличчі чекаючи на реакцію Лі.
    -Досить непогано-Джисон лише пирхнув і взявся за свій рис
    -Слухай, можеш мені розповісти про ельфів? Хан перевів погляд з їжі на Лі
    – Тобі так цікаво? – У відповідь кивок.
    -Я практично нічого не знаю про людей, тому мало скажу чим ми відрізняємося від людей. Крім вух які набагато чутливіші твоїх і магії.
    Мінхо витріщив очі з німим питанням

    -Не хвилюйся. Я використовую магію в благих цілях – Мінхо знатно розслабився – Але якщо діставатимеш, зроблю з тебе Орхідею.
    -Чому саме Орхідею?
    -Вона гарна.
    -Я задоволений що ти вважаєш мене гарним-не встигає домовити Мінхо
    -Закрий рот і їж поки я реально цього не зробив.
    Вся вечеря проходила в мертвій тиші, що давило на нерви.

     

    0 Коментарів