Глава чотири: Травмовані не вмирають

Обкладинка до цієї глави

Такого ентузіазму у Юна не було навіть в шалені сімнадцять. Буквально на другий день після купівлі нового гардеробу, блондин аж з поза ранку затіяв генеральне прибирання в своїй квартирі. За першими результатами було знайдено купу брудних шкарпеток які звісно ж не мають пари, фотографії з випускного і заначка про яку Юн давним-давно забув. Ранній ентузіазм був підкріплений такою собі нагородою. Тож прибирання стало не тільки необхідним а ще приємним. А раптом ще щось знайдеться? Окрім цього було знайдено купа старих книги які ніхто не читає, майже новий і взагалі не зручний одяг. Стоячи в пікантній колінно-ліктьовій позиції біля дивану, серед пилу Юн побачив втрачений колись пакетик з бісером нефритового кольору.
-От трясця твоїй матері, щоб тебе! – голосно на всю квартиру кричав Мін та з не прикритим гнівом дивився на той нещасний пакетик з бісером у своїх руках. Він же колись давно, ще до того як зустрівся з Наін, вишивав картину бісером, та закінчити її так і не зміг бо загубив цей же пакетик. І так, Мін Юнгі і справді вміє вишивати бісером. Та ніхто окрім Чона цього не знає. Навіть його колишня, а якщо вона і знаходила щось пов’язане з вишивкою, то Юн завзято вибріхував їй що, це його мама залишила. А з батьками Мін не дуже добре спілкується. Максимум подзвонить щоб привітати зі святом.
А ще ні хто не знає того що, вишивка його заспокоює. Мін нікому про це своє хобі не розповідав, бо в його сім’я була завзятим шанувальником гендерних стереотипів. З самого малку батько намагався привити йому любов до всього так би мовити чоловічого. Бо в нього ж син росте, майбутній мужчина. Тож він повинен цікавитись тільки тим як крутити гайки та розбирати на частини мотор. А ще батьки влаштовували йому нестерпні лекції типу що і як на їх думку син повинен робити і чим займати в цьому житті. Це бісило хлопчика і згодом він зненавидить свою сім’ю. Та поки того не сталося Мін це міг тільки подумки кривитись на всі зауваження. Бо якщо хлопчик і починав протестувати, говорив що йому це не подобається, що він не хоче цим займатись. То йому влаштовували скандали на тему який же він «бракований» в них виріс син. Приблизно так Юн пам’ятав своє дитинство.
«- Хлопчикам не можна вишивати це виключно жіноче заняття – це по-перше! А по-друге піди краще займись більш чоловічими справами!» – кричала мати Юнгі і боляче била по руках кожен раз коли маленький хлопчик сідав до вишивки або ж музики. Ці дві речі Мін любив більш за все. Любив і ненавидів – себе, за те що проводить вільний час як він колись думав не так як справжній «чоловік», а як ганчірка, якраз тою що миють підлогу. Мін осів на паркет і гірко посміхнувся, зжав пакетик у своїй долоні а потім прийтис її якомога ближче до серця. Усмішка з гіркої перетворилась на радісну, бо зараз він знаменитий продюсер хай навіть у відпустці, а ще він може вишивати стільки скільки йому заманеться. І взагалі, тепер уже ніхто і ніколи йому не завадить робити те що йому хочеться. Ніхто не буде кричати що це не «чоловіче» діло, ніхто не буде капати на мізки.
Генеральне прибирання затягнулося аж до пізнього вечора. У підсумку всієї діяльності було назбирано більш ніж мішок непотребу. І це привело Юна в шок, він і не знав що в його квартирі може міститись стільки нікому не потрібного мотлоху. Ну і багато часу зайняло саме сортування сміття але воно того коштувало. З моменту коли в його країні почала працювати програма сортування сміття на вулицях міста поменшало пластику. А це не могло не радувати. Тож зараз декілька коробок сортованим непотребом стояло в коридорі. Одна була з папером, друга з пластиком – це піде на переробку. Далі була коробка з одягом який ніхто не носив – його Мін віднесе в волонтерську організацію що допомагає бідним. Третя коробка містила в собі бите скло – Юн випадково розбив чайника.
На годиннику було без п’ятнадцяти дванадцять але Юнгі не хотів спати. Він пішов на кухню щоб заварити собі чаю. Вже коли чай був готовий Юн згадав про пакетик з бісером що лежав у вітальні і про те що так і не закінчив картину. Цим і вирішив зайнятись. Давно забуте відчуття спокою прийшло до хлопця коли він сів до роботи. Голка з легкістю проколювала тканинну пришиваючи бісер. Блондин посміхнувся, так спокійно на душі. Колись він міг тільки мріяти про таке.
В той вечір Юн нарешті закінчив свою картину.