проблеми бариста-медіумів та майбутніх рок-зірок

Звісно ж, Теммі починає поводитись так, наче вони зі Стівом зустрічаються, саме в присутності Едді. Якби поряд була Робін, вона б вигадала щось розумне, але її не було і єдине до чого додумався Стів – це сказати «гей, Теммі, знайомся, це мій хлопець, Едді». Він сподівався, Едді не дуже заперечував.

 

Стів любив свою роботу в кав’ярні. Заклад був невеличким і не те щоб суперпопулярним, але в хорошому районі і з якісною кавою. Стіву тут було затишно і спокійно. Платили не дуже багато, але йому цілком вистачало. Не дивлячись на те, що він виріс у багатій родині, Стів ніколи не був вибагливим. Навіть якщо йому кортіло поскаржитись на зарплатню, він завжди згадував, що хоча б не працює на свого батька на роботі, яку він ненавидить. Це піднімало йому настрій.

Він не міг назвати себе «баристою», хоч і проходив відповідні курси. Це слово здавалось йому занадто гучним. Стів міг робити каву, яку замовляли відвідувачі і на тому все. Він не вмів робити щось вражаюче та не знав якихось секретних рецептів.

Робін була справжньою баристою. От її уміння дійсно могли здивувати.

Робін була ще один плюсом цієї роботи. Це вперше, коли у Стіва був друг серед колег. Може, вперше, коли в нього взагалі був справжній друг.

Вони з Робін не часто працювали разом, загалом у кав’ярні була потрібна одна людина. Лише у вечори п’ятниці та на вихідних, коли кав’ярню переповнювали люди, вони іноді працювали удвох. Але це не заважало їм весь час спілкуватись поза роботою.

Єдиною річчю, яка Стіва не влаштовувала, була постійна увага. З боку дівчат, переважно. Що було найбільш образливим і нечесним у цій ситуації – це те, що ще місяць тому він був би абсолютно задоволений таким положенням речей і радо відповідав на будь-який флірт.

Так би мабуть і тривало далі, якби Стів не зустрів декого. «Зустрів» – це сильне слово, взагалі-то. Хлопець просто приходив по каву.

Стів знав, що він бісексуал ще зі старшої школи, але мав абсолютний нахил у бік жінок. З хлопцями в нього ніколи нічого не виходило. Загалом, тому що Стів взагалі не уявляв, як це все мало відбуватись і будь-які спроби закінчувались… нічим взагалі-то. Тому отримати абсолютний з-першого-погляду краш на одного зі своїх покупців, чоловічої статі, було дуже незручно.

Для Стіва.

Для Робін це було дуже весело.

– Так, тобі пора нарешті випустити себе із шафи, – казала вона. – Ми зможемо сходити на подвійне побачення: я, Вікі, ти і твій красень.

Стів мовчки дивився на неї. Між ним, тим (не «його») красенем і подвійним побачення з Робін і Вікі була прірва. Глибиною з Маріанську впадину.

– Ти уже говорив із ним? – запитала Робін, коли він так нічого їй і не відповів.

Стів продовжив просто дивитись на неї. Вона дивилась у відповідь, запитально піднявши брови. Стів здався:

– Я знаю ім’я!

– Тож, ви говорили? – Робін помітно зраділа.

– Ні, – Стів подивився вбік, хмурячись. – Один з його гурту кликав його. Едді.

Стіву подобалось вимовляти ім’я. Воно приємно відчувалось.

– З гурту? – перепитала Робін, абсолютно не вражена.

– Він грає у гурті. «Трухлява труна».

Робін підняла брови, знову.

– Може, це й добре, що ти з ним не заговорив.

Стів закотив очі. Може це й було дивно. Трохи. Не те щоб його це хвилювало. Зате оригінально.

З тієї розмови пройшло три тижні і не те, щоб Стів просунувся хоч на крок вперед в його відносинах з Едді.

Він продовжував помічати речі, тим часом. Крім імені та того факту, що Едді грає в гурті, тепер Стів знав ще дещо. Едді двадцять один, він гітарист, майже кожен елемент його одягу – це мерч якогось рок-гурту, він постійно робить відсилки на «Володаря перснів» (Стів би ніколи не зрозумів, якби не Робін), зависає найчастіше з Ґаретом та Джефом. Іноді з ним до кав’ярні заходить рудоволоса дівчина, яка справді дуже нервує Стіва. О, а ще Едді обожнює настільні ігри.

Це ж не робило Стіва, сталкером, правда? Він не робив нічого дивного – лише запам’ятовував почуте. Робін все ще вважала це за сталкінг.

– Ти зробив що?

– Подивися трилогію «Володаря перснів» на вихідних, – буркнув Стів.

– Ти божеволієш, – похитала головою Робін. – Коли ти почнеш слухати рок і носити ланцюги на штанях?

Стів уже слухав рок, взагалі-то. У нього був плейлист Black Sabbath у Спотіфаї. Тому що Едді сказав, що Оззі Осборн крутий. О, а ще він сказав, що у них з Оззі один тип особистості. Тож тепер Стів знав, що Едді активіст.

Робін не обов’язково було знати нічого з цього, в будь-якому випадку.

– І як тобі? – запитала вона тим часом.

– Нічого так, – знизав плечами Стів. – Не можу сказати, що не насолоджувався.

Робін виглядала ще похмурішою після цих слів. Мабуть, тому що вона вмовляла його подивитись хоч якусь з магічних саг разом із нею. Ну хоча б «Гаррі Поттера». Бо всі обожнюють «Гаррі Поттера». Але Стів продовжував відповідати, що фентезі – це не його жанр.

Тим не менш, у випадку з Едді, він роздумував приблизно двадцять хвилин, перш ніж вирішити, що він увімкне перший фільм, як тільки прийде додому.

– Не ображайся, Робін, – занив він, помічаючи, що її настрій не покращується. – Тепер я буду розуміти про що він говорить і зможу… зав’язати розмову.

Це було неправдою, взагалі-то. Стів скоріше приклеїть язик до піднебіння суперклеєм, ніж заговорить з Едді.

Робін це здається, також не переконало.

Перший раз, коли вони з Едді говорять, стається через три дні після цієї розмови і Стів, як не дивно, не біжить по суперклей.

В кав’ярні була черга, з п’яти осіб. Едді був у ній останній. Це трохи засмучувало Стіва: не дивлячись на те, що вони не говорили, йому все ще подобалось знаходитись з Едді наодинці. З’являлось відчуття якоїсь приватності. Крім того, Стів міг трохи позалипати. А за натовпом він Едді ледве міг розгледіти. З іншого боку, якщо більше ніхто не прийде, вони з Едді таки побудуть на самоті.

Стів розправився з чергою доволі швидко. Залишились лише дві веселі дівчини, що постійно шепотіли щось одна одній і кидали хитрі погляди на Стіва, та Едді, який на Стіва не дивився взагалі, печатаючи щось в своєму телефоні.

Дівчата зробили замовлення і, як Стів і очікував, спробували втягнути його у розмову.

І це було ще однією проблемою.

Кожен, добре, майже кожен раз, коли Едді заходив по каву, знаходилась якась дівчина чи декілька, котрі хотіли пофліртувати зі Стівом, запитати його номер чи нік в інстаграмі. Стів добре фліртував, але не мав жодного уявлення, як сказати дівчині, що він сам більше зацікавлений у номері чи ніці, чи у будь-чому, хлопця, що стояв позаду неї. Ще Стів не міг собі дозволити грубість в адресу леді, тому зазвичай, давав їм те, чого вони хотіли.

І, поки дівчина вбивала номер чи шукала його профіль, щоб підписатись, Едді, якому було помітно незручно в такі моменти, швидко брав свою каву і так само швидко щезав з поля зору Стіва.

Він не знав, як кожного разу втримувався від того, щоб крикнути Едді услід: «Я не збираюсь їй відповідати, клянусь!».

Сьогоднішні дівчата, на щастя, просто сказали йому пару компліментів і отримали пару у відповідь, і пішли собі на тому, все ще посміюючись.

Стів був такий радий, що вони просто пішли, на секунду забувши, що вони з Едді тепер залишились наодинці. Він тяжко зітхнув, пропускаючи руку крізь волосся.

– Важкий день? – спитав Едді.

Стів завмер. Він почувався тим хлопцем з «Думками навиворіт». Головна героїня заговорила до нього, а в його голові увімкнулась сирена і всі його емоції бігали і кричали у паніці.

Він якось змусив себе не сказати тупе «е-е-е», що так рвалося назовні.

– Ага, – кивнув він натомість. – Ти й гадки не маєш. Тобі як зазвичай?

Едді посміхнувся на це і кивнув. Стів був такий щасливий.

Проблема була у тому, що не дивлячись на те, що він запам’ятовував абсолютно всю інформацію про Едді, яку лише міг почути − він не міг запам’ятати те, що той замовляв майже кожну зміну Стіва. Тому що Едді виглядав так чудово і Стів був такий радий його бачити, що всі думки з його голови просто вивітрювались. І Едді доводилось повторювали своє замовлення знову і знову, кожен раз. Боже, він мабуть вважав Стіва ідіотом.

Тому Стів записав постійне замовлення Едді і буквально завчив його, як старанний учень. Він заприсягся собі, що якщо затупить іще хоча б раз, то попросить Робін записати це замовлення у себе на лобі.

– Та куди мені до тебе, – сказав Едді тим часом. – Мені така увага дівчат може лише наснитись.

Стів завмер.

– Я не хотів, щоб так прозвучало,  – налякано сказав він.

– Я жартую, – відповів Едді, посміхаючись.

Стіву подобалась його посмішка. Ці маленькі ямочки у Едді на щоках змушували його серце збиватися з ритму.

– Не претендую на увагу дівчат зараз в будь-якому випадку, – відповів він.

Едді підтиснув губи на це і кивнув, відвертаючись у бік.

«Звучало так, наче ти з кимось зустрічаєшся, дурнику», – сказав голос у голові Стіва, підозріло схожий на Робін.

Лише зайняті руки утримали його від фейспалму. Треба було виправлятись.

– Як твій день проходить? – запитав він.

Едді повернувся до Стіва, виглядаючи здивовано.

– Що? – весело запитав той. – Хочеш, щоб уся увага сьогодні приділялась мені?

– Не певен, що твоє еґо витримає іншого сценарію.

Стів відкрив рота, вдаючи обурення, але він знав, що Едді жартує. Той знову посміхався.

– У мене виступ сьогодні, – відповів Едді нарешті. – Ми на репетиції з семи ранку, а я не жайворонок. І мої нерви трохи здають.

– Страх сцени? – запитав Стів, подумки радіючи, що він дізнається хоч щось про Едді не підслуховуючи.

– Ми виступали перед п’ятьма п’яницями раніше, – пояснив Едді, ховаючи руки за спину. – А тепер перед п’ятьмастами, якимось чином. Не п’яницями. І мої руки трясуться кожного разу, коли я виходжу на сцену, що недобре, бо я гітарист. Мої пальці завжди мають бути спритними.

Стів вибирав між жартом про спритні пальці і чимось втішним.

– Певен, ти впораєшся. Пальці тебе не підведуть. І… всі дівчата твої. У всіх сенсах.

Він не стримався.

– Ти навіть не знаєш, що я граю і як, – відповів Едді, ігноруючи жарт.

– У мене є віра в тебе, – знизав плечами Стів. – Я бариста-медіум.

– Бариста-медіум? – засміявся Едді.

– Так. Я – бариста-медіум, – Стів протягнув Едді його стаканчик з кавою. – Але всього-лише бариста. А ти – рок-зірка.

Стів міг заприсягтися, що на щоках у Едді виступив рум’янець. І він мовчав пару секунд, загіпнотизовано дивлячись на Стіва.

Стів відчував, що щось наче змінилось у повітрі, у їхніх настроях. Він завмер, дивлячись на Едді, відчуваючи, наче щось має статись між ними просто зараз.

Не сталось.

Едді кліпнув і відступив назад, тримаючи стаканчик з кавою обома руками. Він уже залишив готівку на стійці, тож був вільний іти.

– Що ж дякую, Стів, – посміхнувся Едді.

Той лише кивнув на це.

Едді розвернувся і майже дійшов до виходу, але раптом повернувся:

– Може, прийдеш послухати?

– Я? – тупо спитав Стів.

– Так, ти, – Едді засміявся. – Мені потрібна твоя професійна думка. Що як ти послухаєш і зможеш сказати, коли в нас буде п’ятсот тисяч слухачів? Або, що як ти послухаєш і передумаєш?

Гадаю, ніщо не змусить мене передумати.

Стів хотів це сказати. Збирався.

Але двері відчинились і зайшли дівчата – четверо, цього разу. І Стів відчув дуже сильне бажання залізти під стійку і ніколи не показуватись.

Судячи з виразу обличчя Едді, той відчув щось близьке до цього.

– Приходь! – сказав він лише наостанок і вислизнув за двері.

Стів не встиг нічого відповісти.

– Ти не сказав коли і куди… – сказав він сам до себе через секунду, але було вже пізно, очевидно.

Стів не бачив Едді кілька днів після цього. Ідея бігати по всьому місту та перевіряти кожну афішу була ідіотською, тож він намагався знайти щось в Інтернеті. Але у групи не було ні акаунту в інстаграмі чи ютуб-каналу, ні сайту чи сторінки у вікіпедії. Тому Стів здався.

Робін не знала куди себе подіти – не могла вирішити, що відчуває більше – злість через тупняки, які Стів постійно ловив чи радість через те, що в них з Едді відбувся хоч якийсь прогрес.

Стів був хорошим другом і тому, і тільки тому, він не нагадував їй про те, що вони з Вікі взагалі-то ходили одна навколо одної колами більш, ніж півроку. І це зайняло цілу вічність, перш ніж вони змогли зізнатись, що їм обом подобаються дівчата.

Тож, на його думку, злість Робін була не дуже доречною.

На четвертий день зникнення Едді, Стів зліг вдома з отруєнням (він поняття не мав через що, серйозно) і попросив Робін підмінити його на роботі. Він почувався краще до кінця дня і мав вихідний наступного, тож вирішив виспатись.

Але у Робін були інші плани.

Вона подзвонила йому близької дев’ятої, а це було рано, і Стів уже приготував пару не надто лагідних слів для неї, коли піднімав слухавку, але не встиг сказати жодного з них.

– Я говорила з ним, – сказала Робін, тільки-но Стів підніс телефон до вуха.

Якимось чином він одразу зрозумів про кого йдеться, тож сів прямо, починаючи протирати очі і намагаючись прокинутись якнайшвидше.

– Ти говорила?

– Так, – Робін звучала дуже задоволеною, що справді лякало Стіва. Що вона могла сказати Едді? – Він заходив учора і я гадаю, був дуже розчарований тим, що не зустрів тебе.

– Чому ти з ним говорила? – мозок Стіва працював заповільно, тож він не встигав обробляти інформацію.

– Саме тому і заговорила, – зітхнула Робін. – Він прийшов у твою зміну, очевидно бажаючи побачити тебе і засмутився, коли зрозумів, що тебе немає. Я вирішила витягнути з нього трохи інформації, тому запитала щось на кшталт «що, хотів побачити когось іншого?». І, о боже мій, Стів, ти такий ідіот, він почервонів так сильно, що навіть мені стало незручно. Він очевидно, стовідсотково, має краш на тебе. Як ти цього не помітив – я не розумію, у нього все на обличчі написано.

Стів тупо вирячився у стіну, повільно моргаючи.

– Стів? – нетерпляче покликала Робін.

– Так, я тут, – він відчайдушно намагався усвідомити все, що сказала подруга. – Чекай. Навіщо ти змусила його ніяковіти?

– Я не спеціально.

– О, ні, – Стів нарешті зібрав усе докупи. – Навіщо ти заговорила про мене?

– Технічно – не говорила ні слова, – уточнила вона.

– Це погано. Тепер він вирішить, що я говорив з тобою про нього і подумає, що я якийсь дивак. Або подумає, що я сказав щось погане чи що ми обговорювали його, що недобре. Чорт. Він думає, що я про нього говорю. Зі своїми друзями

– Ти так і робиш, – сказала Робін.

Точно. Вона права. Едді не думає, він тепер це знає напевне.

– Але це добре, – додала Робін. – Він знає, що ти зацікавлений у ньому.

Це було недобре. Раптом Стів Едді зовсім не подобався і він більше ніколи не зайде до кав’ярні, щоб з ним не бачитись? А раптом навпаки, зайде, тільки щоб посміятись зі Стіва і його дурної закоханості?

Добре, це було тупо. Едді б так не зробив, але Стіву все ще не подобалось те, що він тепер знає. Ще й ось так. Стіву просто потрібно було більше часу і сміливості, щоб зізнатись самому, а так його навіть не було там, щоб мати якийсь контроль над ситуацією.

– Що ще ти сказала?

– Ну, йому стало незручно, тож я сказала, що ти працюєш сьогодні ввечері і він може прийти з тобою побачитись.

Стів завмер. Робін щойно їм побачення влаштувала?

– І що він сказав?

– Нічого, – відповіла вона. – Забрав каву і пішов. Швидко.

«Стало гірше», – подумав Стів.

– Чекай. Я не працюю сьогодні ввечері. Нік працює.

– Більше ні, – радісно сказала вона. – Він підміняє мене зранку, а ти – виходиш на вечірню зміну.

Стів застогнав.

– Я навіть не знаю, чи прийде він.

– Ти винен мені за вчора і Нік уже на роботі, тож у тебе немає вибору.

Стів справді ненавидів її часом.

– О, іще дещо, – згадала Робін. – У мене є його тік-ток тепер.

– У тебе є що?! – Стів не знав, як він міг стати ще більш емоційним у всій цій ситуації, але якимось чином став. – Ти щойно сказала, що він з тобою не говорив!

– Кому це потрібно, – пирхнула вона. – У мене є Вікі. А у Вікі є твіттер. Я казала тобі, що це магічне місце.

Стів нахмурився.

– Тож, вона вбила назву гурту у пошук там, не знайшла акаунту, але знайшла недавні дописи про концерт. Їх було небагато і, в основному, від одних і тих самих людей. Там не було відміток когось із гурту, тож я думаю, твіттеру в них немає або сторінки неофіційні. Але, так, один з користувачів виклав відео, запис з концерту, але не своє власне, а скачане з тік-току і залишив посилання. Вікі перейшла по ньому, воно також було неофіційним і не надто популярним, але хтось відмітив під ним соліста групи. Ми зайшли на його сторінку, але відео у нього не було, хоча підписників доволі багато, – вона зробила паузу, щоб вдихнути. – Тож ми зайшли у його підписки і почали шукати там, це зайняло якийсь час, але ми знайшли серед них Едді. І вгадай що?

Стів закляк. Він не був готовий до запитань.

– Не маю жодних ідей.

– У нього двісті тисяч підписників, – сказала Робін.

І це було… справді шокуюче.

– Він рекламує концерти групи у блозі, думаю вони за рахунок нього і розкрутились хоч трохи. Його аудиторія від нього шаленіє. І він справді класно грає.

Стів не знав, що сказати. Він цього не чекав.

Не дивно, що він не міг нічого знайти про Едді чи «Трухляву труну» – із соцмереж у нього були лише інстаграм та ютуб.

Тож Стів скачав тік-ток, зареєструвався і знайшов сторінку Едді, на яку Робін кинула йому посилання. І якщо це все було швидко, то перегляд відео зайняв увесь час, який залишався до роботи.

Едді знімав різноманітний контент. Іноді розмовні відео, міні-влоги, відео з репетицій їхнього гурту, часто були відео з тою рудою дівчиною, що, знову ж таки, хвилювало Стіва.

Але найбільше Едді знімав про музику звісно. Щось про своїх улюблених виконавців, реакції на рок-добірки, які створювали інші користувачі та, звісно ж, кавери.

Стіва чомусь здивувало, що окрім бас-гітари, Едді грає й на акустичній, при чому доволі часто. Він не був експертом хоч у чомусь, що стосувалось музики, але знав, що на гітарі грати непросто. І йому елементарно подобалось звучання.

Едді навіть співав іноді, що змушувало Стіва відчувати… щось. Йому подобалось, як звучить голос Едді загалом, але у пісні він відкривався зовсім з іншого, нового боку і це було прекрасно.

Стів розумів, чому підписники Едді, «шаленіли», як сказала Робін. Один лише погляд на нього змушував Стіва посміхатись, наче дурника. Звісно, він був закоханий у Едді, але було в ньому щось іще, щось м’яке і приємне, те, що не в’язалось з його образом, але все ще було частиною його особистості, що змушувало дивитись. Дивитись і насолоджуватись.

Стів не знав як, але після перегляду почувався ще більш закоханим.

Коли він нарешті почав збиратись на роботу, то усвідомив, що проводить за вибором одягу набагато більше часу, ніж зазвичай.

Він мабуть навіть не помітить, що на тобі вдягнуто. Це не побачення.

Стів рішуче відмовився від ідеї одягти щось більш незвичне, ніж одягав зазвичай.

Він ішов на роботу з якимось дивним страхом того, що Едді може вже чекати його там. Але його ніде не було видно. Стів справді не знав, засмучуватись чи радіти.

Було б брехнею сказати, що він почувався як зазвичай під час роботи. Кожен раз звук дверей, що відчинялись, змушував його здригатись і кидати напружені погляди у бік входу. Але Едді не показувався.

Стів робив покупцям каву, посміхався дівчатам, складав гроші в касу, протирав столики, коли хтось виходив і так по колу.

Був уже пізній вечір, місто палало нічними вогнями, до закриття залишалась година, коли Стів побачив Едді у дверях кав’ярні.

Він уже розслабився, майже впевнений, що хлопець не прийде. Але тільки побачивши його, одразу ж почав хвилюватись знову, тепер навіть сильніше, взагалі-то.

Стів не знав, чого очікував, але точно не того, що Едді посміхнеться, підходячи до нього.

– Привіт.

– Привіт, – відповів Стів, відчуваючи ідіотську посмішку на своїх губах.

Він почав робити каву одразу ж, навіть не замислюючись над своїми діями.

Едді просто тихо стояв, тож Стів вирішив брати справу у свої руки. Неважливо, як сильно він хвилювався – вони з Едді вже говорили і все пройшло прекрасно. І Едді все ж таки прийшов, тож щоб він там не подумав після сказаного Робін учора, він не уникав Стіва. Це було добре.

– Тож, чому ти не попередив мене, що я спілкуюсь із знаменитістю? – запитав він, не відриваючись від роботи.

– Я сказав, що граю у гурті, – нахмурився Едді.

– Я про твій блог, – Стів використав найхитрішу з посмішок, що були у його арсеналі. – Знайшов тебе у тік-тоці.

Едді відкрив рота, закрив рота, подивився убік і нарешті знову повернувся до Стіва.

– Я так і знав, що ти якийсь сталкер абощо, – спромігся сказати він.

Стів розсміявся.

– Мені говорили. В будь-якому випадку, хоч я й не прийшов на концерт, бо поняття не мав, де він проходить, вибач. Я все ж послухав як ти граєш.

– І твій вердикт…

– Ти абсолютно геніальний, – сказав Стів, схиляючи голову. – Навіть якщо увесь ваш гурт – відстій, ти їх винесеш на своїй спині прямо у проміння слави.

– І скільки це займе? – запитав Едді, посміхаючись.

– Що?

– Шлях до слави. Ти сказав, що твої здібності зможуть сказати, коли наш гурт стане популярним.

– О, – Стів нахмурився. – Я думаю, це не так просто. Я…

Він почувався достатньо сміливо, щоб сказати «я маю провести більше часу з тобою, щоб визначити», що буквально означало «зустрічайся зі мною», коли до кав’ярні зайшов хтось іще.

– Стів! – голосно сказав цей «хтось іще», підходячи до них з Едді.

І це було найгірше, що могло статись.

Теммі Томпсон – це найгірше, що може статись. Зі Стівом, принаймні.

Бачте, усі дівчата, які намагались зійтися зі Стівом через його роботу зазвичай здавались після його м’якої відмови чи після того, як він ігнорував їхні повідомлення або дзвінки.

Деякі забували про його існування після того, як виходили за двері кав’ярні.

І його це абсолютно влаштовувало.

Але Теммі… Вона ніколи не здавалась.

Стів відмовляв їй прямо уже тричі і він не знав, що ще йому зробити, щоб вона зрозуміла що він не зацікавлений.

І, що ще гірше, з іншими дівчатами був просто флірт. Теммі ж поводилась так, наче він її хлопець. Серйозно, якби вона сказала, що її друзі вважають їх парою, він би не здивувався.

Єдиним благословенням у цій ситуації було те, що Теммі багато працювала, заради своєї музичної кар’єри. Що Стів абсолютно не розумів, бо її голос… ну, залишав бажати кращого. У них уже була ціла дискусія з Робін щодо цього.

Але в неї був продюсер і робота у студії, тож так, вона була дуже зайнятою і часу ходити по маленьких кав’ярнях у неї не було. Навіть заради Стіва.

Те, що вона вирішила зайти сюди саме тоді, коли тут був Едді було справжньою катастрофою.

– Ох, Стіві! – сказала Теммі ще раз, підходячи до нього. Вона взяла його за комір, притягуючи до себе, і поцілувала спочатку в одну щоку, а потім в іншу. Стів відчував залишки її блискучої помади на шкірі. Едді незручно посунувся вбік і скоса спостерігав за цим дійством. – У мене був такий жахливий день! Я не можу писати музику в таких умовах. Ти пам’ятаєш, що я пишу свій альбом сама, так, милий? Алан накричав на мене сьогодні, він каже, що я фальшивлю, що абсолютно точно неправда. Як таке може статись? І ще моя асистентка… Я казала тобі, що в мене тепер є асистентка, правда? Так ось… вона… Що?

Стів поняття не мав про що вона взагалі говорила і ні, вона не розповідала йому про все це, тому що фактично, вони майже ніколи і не говорили толком. І, що найголовніше, він почувався неймовірно незручно перед Едді, тож намагався поглядом натякнути Теммі, що вони не самі.

Вона нарешті помітила це і тепер також дивилась на Едді.

– О, привіт, – сказала Теммі. – Ви, хлопці, тут спілкувались? Вибачте, я не хотіла переривати. Просто… справді жахливий день.

Вона жалісливо підтиснула губи, дивлячись на Стіва.

Він не знав, що зробити. Якби Робін була тут, вона б відволікла Теммі або придумала б щось інше. Але її тут не було, і Стів бачив по обличчю Едді, що той знову близький до втечі, тож він мав впоратись сам.

В нього була ідея. Не сказати, що геніальна. Але йому здавалась непоганою. Він сподівався, що Едді не заперечує. Він справді сподівався.

– Едді, – сказав Стів і хлопець перевів широко розплющені очі на нього, – знайомся, Теммі. Теммі, знайомся, Едді. Мій хлопець.

На обличчях Теммі і Едді виступив вираз абсолютно однакового шоку. Але лише на секунду, бо потім Едді взяв себе в руки, всміхнувся і помахав дівчині:

– Привіт.

Теммі шоковано переводила погляд зі Стіва на Едді і назад. Нарешті її очі зупинились на Стіві.

– То ти… – вона вказала пальцем на нього. – Оу.

Теммі виглядала задумливою якийсь час, опустивши погляд у підлогу і Стів спостерігав за нею, переживаючи, що вона може розплакатись чи щось іще.

– Та це ж… – сказала нарешті Теммі. – чудово! Я маю на увазі, трагічно, звісно, для мене! Але як чудово! Я можу написати пісню про це. Нерозділене кохання і ЛГБТ тематика, люди мають це оцінити! Я буду вашою фанаткою номер один! Хочете знятися в кліпі?

– Теммі, – Стів розсміявся. Дякувати богу, вона не сумувала, але…

Едді все ще виглядав так, наче не розумів абсолютно нічого з того, що відбувалось. І Теммі не спрощувала ситуацію.

– О, точно, – кивнула вона, посміхаючись. – У вас було побачення, а я вторглася і зіпсувала момент. Так. Взагалі, це на мене не схоже. У мене дуже хороша емпатія. Я відчуваю людей. Один з моїх талантів.

Стів ледве втримався від багатозначного гмикання.

– Тож, я мабуть піду, – Теммі махнула їм рукою і пішла до виходу. – Я напишу, коли буде якийсь прогрес із піснею чи кліпом! Бувайте, хлопчики!

На цьому, вона пішла. В кав’ярні стало тихо.

Стів несподівано подумав, що вона зовсім не дратувала його так сильно, йому здавалось. Так, Теммі була самовпевненою і не могла перестати говорити про себе, але при цьому доволі милою. Цікаве поєднання.

Може, вони б могли стати друзями. Цікаво, як би Теммі відреагувала на те, що краща подруга Стіва – лесбійка, у якої, до того ж, також є дівчина? Мабуть, застрибала б від радості.

– Тож…

О, так. Едді. Чорт. 

– Що це… було?

– Вибач, – Стів зітхнув. – Я не знав, що з нею робити. Я намагався відвадити її цілу вічність і нічого не працювало. А тепер тут був ти і я… не вигадав нічого краще.

Тепер Стіву це вже не здавалось «непоганою» ідею. Це була жахлива ідея, взагалі-то.

Хоча Едді не виглядав розлюченим.

– Тож, – сказав він, підіймаючи брови. – Ти мною скористався.

Стів відчув, як його серце обривається і падає кудись у п’яти.

– Я не хотів, щоб так прозвучало, – сказав він.

Едді посміхнувся.

– Я жартую.

– А я – ні, – сказав Стів. – Про хлопця. Тобто, про те що ми зустрічаємось. Я хотів би, щоб ми зустрічались.

Едді виглядав збентежено.

– Якщо ти хочеш, звісно, – додав Стів. – Ти мені дуже подобаєшся. З цього треба було почати.

– Справді? – запитав Едді.

– Так.

– О, – Едді обернувся навколо власної осі, закладаючи руки за голову. – Тобто, ти не зустрічаєшся з дівчиною, що працює тут? Русява, блакитні очі, з веснянками?

Стів міг лише похитати головою.

Як взагалі сталося, що Едді подумав, що вони з Робін пара?

– О, дякувати богу! – сказав Едді. – Я думав, ви типу разом і вона розізлилась через те, що я запросив тебе на побачення чи щось таке.

– Ти запросив мене на побачення? – нахмурився Стів.

– Я запросив тебе не концерт, – Едді також нахмурився. – Але не сказав куди приходити, тож так… Ти вже можеш зрозуміти, що я не надто хороший у цьому.

– Я пропустив наше перше побачення? – перепитав Стів, все ще вражений.

– Перше? – посміхнувся Едді.

– Як джентльмен, я маю виправитись і запросити тебе на перше-друге-цього-разу-вдале-побачення, – сказав Стів.

Едді розсміявся, трохи нервово.

– Дякувати богу ви з нею не зустрічаєтесь, – повторив він.

– Вона моя найкраща подруга, – пояснив Стів. – І в неї є дівчина. А як щодо тебе? І тої руденької дівчини, що постійно поряд з тобою?

Стів розумів, що вони не пара, адже Едді запросив його на побачення, як виявилось. Але це не давало йому спокою.

– Кріссі? – Едді засміявся. – Я її з середньої школи знаю. Вона як молодша сестра.

– Круто, – тепер Стів нарешті міг видихнути з полегшенням.

Вони трохи постояли в тиші.

– Якщо я піду з тобою на те перше-друге-треба-назву-коротше-побачення, це означає, що я можу перестати купувати твою жахливу каву?

Стів відкрив рота, абсолютно обурений.

– Що ти сказав?

– Серйозно, я купував її увесь цей час лише для того, щоб мати змогу бачити твоє гарне обличчя. Може ти й бачиш майбутнє чи що там у тебе за вуду-штуки… Але ти не вмієш варити каву. Твоя не-дівчина робить це набагато краще.

Можливо, Робін була права і Стіву таки не варто було розмовляти з Едді? Типу, ніколи.

– Я сказав, що мені подобається твоя музика!

– А тобі не подобається?!

– Подобається! Просто… – Стів розвів руками. – Ти міг би бути ввічливим і все-таке.

– О, ні, – Едді похитав головою. – Я не дозволю брехні у наших стосунках.

Стів відчув, як усе його обурення різко вщухло за секунду.

– У стосунках?

– Так.

Добре, звісно ж Робін помилялась щодо цього.