нюдси за вино

Висить непрочитане повідомлення від Лань Джаня.

«загубив футболку»

«можна надягти тебе?»

Мабуть, не треба було купувати те вино у Нє Хвайсана за півціни.

Вей Їн відпиває вино з чашки та падає на плече Дзян Чена. Той вже навіть не намагається відкинути брата, а лише щось нерозбірливо бурчить, наливаючи ще алкоголю. Десь булькотить телефон, оповіщаючи про повідомлення, але у хлопця занадто велике горе для спілкування з ким-небуть. До біса всіх!

Почалась п’янка на честь того, що Лань Джань так жахливо вкрав серце Вей Їна, а своє віддати так і не захотів. Вусянь і так продовжував би жити, але Вандзі, здавалося, ставав красивішим кожного бісового дня, але навіть найкращі підкати Вусяня не допомагали відтопити його серце.

Шансів не було, Вей Їн знав це з самого початку. Але усвідомлення того, що об’єкт кохання терпіти його не може, постійно тікаючи від будь-якого контакту, ще сильніше вдаряло по слабкому серцю та самооцінці.

Саме тому одного вечора Вусянь захопив «Усмішку імператора», свого брата і завалився у своїй кімнаті заливати горе алкоголем. Після першої пляшки Дзян Ваньїн із жалем плескав того по плечу і обіцяв розібратися з таким самозакоханим Ланем, який і дивитися у бік брата не хотів. Сам же Вей Їн тільки тихо бурчав у підставлене плече і тримав Дзян Чена за руку на всяк випадок.

– Не смій йому хоч щось казати, А-Чен! — ледве шипить Вусянь і відпиває ще вина. Скоро закінчиться і ця пляшка.

– І дивитися, як ти слину пускаєш на його мудака?

Ваньїн вперто встає, скидає руку брата і п’яно шукає взуття по всій кімнаті. Він ходить, ледве тримаючись на ногах, один раз навіть падає, поки нахиляється під ліжко і дістає з-під нього бутерброд, замотаний у лист тесту.

І починає голосно реготати, віддаючи скарб брату.

– Бляха, я над цим всю ніч сидів, — ледь задихаючись від сміху, промовляє Вей Їн і з відразою кидає знахідку у смітник, але промазує, і вона так і залишається валятися біля столу.

– Над тестом чи бутербродом?

Вусянь зависає над питанням, впирається поглядом у чашку в руках і намагається пригадати хоч щось з того дня два тижні тому.

– Над бутербродом. Мені довелося купити курку для нього!

– Курку? Купити? У тебе немає грошей.

Ваньїн навіть падає назад до Вусяня від запаморочення у голові і хапає пляшку знов. Грошей у того дійсно майже не було. Не дивлячись на те, що Вей Їн і був його прийомним братом, мати не любила його так, як Дзян Чена, а сам Вей Їн не міг сказати комусь, що потребує грошей. Тому той десь підробляв, поки не поперли з роботи. Так ось, грошей у хлопця не водилось. Тільки якщо Яньлі не підсовувала, коли вони бачились.

– Немає. Мені Вень Нін купив, — мрійливо прикриває очі і навіть відставляє чашку назад; Дзян Чен вважає це за перемогу, що він змусив брата хоч на мить забути про цього Ланя і посміхнутися, — звісно, потім Вень Цінь кричала про марнотратство, але то таке.

Дзян Чен не сумнівається. Вень Цінь взагалі вважає, що її брату не варто навіть спілкуватися з такою катастрофою, як Вей Вусянь, але Ваньїн помітив, що вона все-таки прив’язалась до нього. По-своєму, звичайно, але саме вона іноді і підкормлює Вей Їна, коли той зовсім приростає до свого ліжка і гризе граніт науки там. Ну як гризе, облизує скоріш, але і так краще, аніж нічого.

Вей Їн поки прикриває очі і відхиляється на ліжку. Насправді, він робив ті кляті бутерброди Лань Джаню, щоб він на обіді зміг перекусити, а не тільки пити свій зелений несолодкий чай. І все було гарно, поки він не дізнався, що той вегетаріанець. Власне, дізнався він це від самої Вень Цінь, і саме через це вона і кричала про марнотратство, але Дзян Чену не варто знати про це.

А він лише хотів змусити Вандзі посміхнутися! Він вже давно зрозумів, що взаємності йому не бачити, як свині небо, але можна ж спробувати зробити того хоч трошки щасливішим. Проте погляди, спрямовані на Вей Їна, так і залишалися холодними і байдужими, а кількість слів, сказана у його бік, ледве збільшилась до десяти. І то якщо декілька фраз не почулися у вирі університетського життя.

Вей Вусянь прийняв найбільше правильне рішення у цій ситуації: відчепитися від Лань Джаня. Далося це не легко, довелося цілий день сувати руки у кишені, і язик кусати зубами, аби і слова не вислизнуло з рота. Сам Лань Вандзі, здавалось, і не помітив відсутності когось поряд. Саме тому через тиждень таких катувань Вей Їн напивається у компанії свого брата.

– Лань Джань, мабуть, зараз такий щасливий, що я не лізу до нього, — ледве тихо скиглить хлопець, і Ваньїн вловлює справжні нотки розчарування і самоненависті.

Іноді хотілось вдарити цього Ланя посильніше, як це зробив сам Вей Їн хлопцю Яньлі. Але ситуації різні, а сам Лань Джань, по суті, і не винен у цьому. Проте вдарити хочеться.

– Так, це не годиться, — зрештою промовляє Ваньїн, і Вусянь вже думає, що той вирішив піти бити Вандзи, як брат просто піднімає того і п’яно тримає за плечі, — я це не буду повторювати, зарубай собі на носі. Пішов твій Лань нахуй! Ні, Вей Їн, не на твій. Просто нахуй. Ти заслуговуєш більшого, ніж отак в драбадан плакати від кохання. Знайдемо когось кращого, хто дійсно буде тебе цінувати!

Вей Їн стоїть біля брата, дивиться у його очі, відчуваючи пекучі сльози на щоках, і посміхається. Коли ще він міг почути такі слова від Дзян Чена, як не на п’янці в честь розбитого серця Вей Їна.

– Мені ніхто кращий і не треба, — і впирає лобом у груди брата, поки той ніяково обіймає його і плескає по спині.

Ніхто йому не потрібен, якщо це не Лань Джань. Кляте серце і кляте кохання! Ось як би було краще, якби він просто ніколи не зустрівся з Вандзи в цьому університеті. Поїхав би подорожувати світом і помер би десь на дорозі. А так терпіти цю глибу льоду треба. І любити теж треба.

– Так, відставити сльози! Зараз ми замовляємо піцу і напиваємося до забуття, інакше я піду бити морду цьому мудаку. Тільки я можу доводити тебе до сліз!

Вей Їн тільки усміхається на ці слова і починає сліпо шукати телефон. Поки Дзян Чен лазить по кімнаті у пошуках нової порції алкоголю, вже не обов’язково «Усмішки імператора», Вусянь радісно вигукує, коли знаходить смартфон, вмикає його, і серце на секунду запиняється.

Висить непрочитане повідомлення від Лань Джаня. Об одинадцятій двадцять три. Коли він має спати.

Напевне, він допізна сидів над якимсь проєктом і не встежив за часом. Тільки чого писати Вусяню, коли він так майстерно уникав його цілий тиждень? Подякувати захотів, може…

І з пригніченим настроєм Вей Їн тикає на іконку із обличчям Вандзи, кілька разів закриває очі і навіть трясе головою, як у всіх канонах романів. Через такі махінації зміст повідомлень не змінюється нітрохи, і хлопець відчуває, що серце ось-ось зупиниться точно. Голова тверезіє, тому що …

Ох.

Ах.

Ахуїти.

З екрану телефона на нього дивиться, якщо можна так сказати, Лань Джань. Принаймні якась його частина. На темному фото … хлопець, в якому Усянь впізнає Вандзи, стоїть голий по пояс, прикриваючи соски рукою, від чого Вей Їн занадто голосно видихає, прикриває очі і починає рахувати кроликів. Один, два, десять, п’ятнадцять.

Він спить. Він точно спить і бачить найкращий сон у своєму життя, і зараз зян Чен, як гієна, регочить від його стогонів і знімає все на камеру. Ось зараз він прокинеться, почервоніє від відео брата і пошле його подалі.

Але він не прокидається. Ваньїн так і продовжує повзати по кімнаті у пошуках вина і не звертає жодної уваги. Жахливо прекрасна рука Лань Джаня так і продовжує прикривати власні груди. Вусянь відчуває жар у всьому тілі, він розливається від грудей до низу живота, і тільки місяці закоханості та витримки не дають йому закричати від щастя і подрочити. Лань Джань не відправляє такі фото. Особливо Вей Їну.

Внизу під світлиною ще два повідомлення, і хлопець таки надривно сміється з самої ситуації.

«загубив футболку»

«можна надягти тебе?»

Мабуть, не треба було купувати те вино у Нє Хвайсана за півціни.

Це напевне галюцинації, цього не може бути насправді, це все сон чи навіть рай.

Вей Їн зі всієї сили щипає себе за руку і так само голосно скрикує, що Ваньїн відволікається від кряхтіння біля шафи і дивно дивиться на червоного брата.

– Що, допився і забув номер доставки?

Коли відповідь не лунає, то Дзян Чен майже рівно підходить до Вусяня і нахиляється забрати телефон з його рук, адже власний розрядився ще три години тому.

Вусянь швидко притискає телефон до грудей і відчуває, як сильно б’ється серце. Ні, ніхто не побачить такого Лань Джаня. Навіть якщо це фото було не для нього.

– Ти чого? — складає руки перед собою і точно не збирається відходити без відповідей.

– Там … ем … повідомлення … від Лань Джаня, — майже чітко бурмотить Вусянь і бачить, як брови брата лізуть вгору, — незвичайне.

Дзян Чен простягає руку, вимагаючи телефон без слів. Так, немов він обов’язково має ділитися усім з ним.

– Ти мені весь вечір мозок трахав своїм Вандзи, я маю право знати, що він тобі написав.

На таке не маєш права, ледь не каже хлопець.

– Ні, на це ти дивитися не будеш точно! — ще більше червоніючи, промовляє Вусянь.

– Та облиш, мені не здався твій Лань.

Вей Їн кілька секунд думає і ще раз думає. Дзян Чен – брат гарний, це без сумнівів, і яке йому діло до Вандзі? Він же сам планував побити того за нього.

Невпевнено він віддає телефон брату, котрий нестримно перехоплює його, дивиться і різко заходиться кашлем, що Вей Їну доводиться постукати його по спині і забрати смартфон до себе.

– Що це за хуйня, блять?

– Це Лань Джань …

– Що голий Лань Джань робить у твоєму телефоні?

Вей Їн тільки хитає головою і всіма силами намагається не думати про ту фотографію. Виходить погано, і від слова зовсім.

– Він скинув, здається, — ніяково шепоче хлопець і розуміє, наскільки тупо звучить думка про те, що Лань Джань сам скинув такі фото йому.

Він має поговорити з Вандзи. Ідея залишається в голові, поки Ваньїн щось намагається донести до брата, і як тільки він не чує потоку лайки, то зривається з ліжка у бік двері.

І він вибіг би з кімнати назустріч своєму щастю, якби Дзян Чен не схопив його поперек живота і не кинув назад на ліжко.

– Зараз майже перша година ночі, куди ти побіг? — незважаючи на злий вигляд, голос звучить майже лагідно, немов він дійсно намагається не зруйнувати надію брата.

– Мені треба, терміново … треба … туди, — майже зрозуміло бурмотить хлопець, але встати не дає Ваньїн, який присів поряд і тримає руку на плечі для впевненості.

– Зараз вже пізно, Вандзи живе в іншому корпусі, тебе не пустять. Почекай ранку.

Як малій дитині пояснює Дян Чен і навіть притискає до себе. Тільки аби той не втік, тільки задля цього. Вей Їн відчуває, як все повітря витиснули з легень, і він зі сльозами на очах намагається вдихнути більше. А що, якщо Лань Джань просто помилився номером? І він має кому відправляти такі фото, багато таких фото?

– Лягай спати, а завтра тверезим підеш до свого Вандзі, — суворо говорить Ваньїн, — і якщо це був жарт, то я виб’ю зуби цьому мудаку, я обіцяю.

Заснути тої ночі так і не вдається.

О сьомій самоконтроль не витримує, і Вей Їн ледь не біжить до чужої кімнати.

 

*

 

Прокидається Лань Джань заледве за шосту ранку і відчуває, як у голові трохи паморочиться. Він лежить і дивиться у стелю, намагаючись пригадати, що ж такого сталося вчора, що він настільки погано себе почуває.

І тут він згадує.

Почалося з того, що Лань Джань сумував. Так дивно сталося, що Лань Джань жахливо сумував за катастрофою на ім’я Вей Їн. Спочатку хлопець бісив і виводив на непотрібні емоції, що Вандзі тільки і мріяв про те, щоб той забув навіть ім’я його. Проте тиждень тому, коли Усянь так і не підійшов до нього на перерві, не підсів на сумісній парі і слова не сказав за день, Лань Джань відчув щось недобре біля серця. Коли це повторилось на другий день, то він навіть задумав сходити до кардіолога перевіритися, але коли Вей Їн проходив поряд і майже щасливо сміявся Нє Хвайсану, то стало зрозуміло, що до лікаря йти не треба. Принаймні поки що.

І так за тиждень йому довелося пройти всі стадії незворотного і визнати, що він, можливо, закохався у Вей Їна. І цей факт не абияк виводив з себе.

Але Вусянь не підходив побажати гарного дня зранку, а в голову весь час лізли непрохані фантазії про те, наскільки м’які губи хлопця, і як він міг би провести рукою по чорному волосся, зібраному в маленький хвостик на маківці.

Саме так у неділю ввечері Лань Січень сидів у його кімнаті, пив чай і з дивною усмішкою слухав розповідь брата про шумного і незібраного хлопця з іншого факультету, який так бісив, що він не був би проти поцілувати його. Тільки аби той замовк, звичайно, тільки заради цього.

Підійти до Вей Їна було неважко, але страх отримати відмову і більше не побачити таку широку і сонячну посмішку був занадто великим, тож Ванцзі одразу відкинув цю ідею.

А потім Лань Хвань заварив чаю нового сорту, і …

Темінь.

Брата в кімнаті зараз вже не було, як і того чудового чаю, від якого весь вечір просто зник з голови, залишаючи слабке запаморочення.

Треба написати і запитати про нього. Абсолютно точно. І все одно, що ще і сьомої немає. Він міг же щось зробити, про що буде шкодувати все життя.

Телефон знаходить майже біля нього, тож Лань Джань вже заходить у застосунок і шукає найперший діалог з братом, але замість нього там висить діалог з … Вей Їном. В животі щось неприємно закручується від думки про те, що він міг написати щось непристойне, про що сам думав ночами і днями.

Коли він тицяє на іконку, його серце готове впасти у п’яти, а сам він провалитися під землю. Вуха, щоки і абсолютно все обличчя занадто червоніють, коли він бачить, що відправив.

Видаляти вже пізно, Вей Вусянь все бачив і навіть відповів кількома стікерами, один з яких підморгує. Ось і все, Вусянь вважає Вандзі неадекватним і тепер точно не підійде ближче, аніж кілька метрів.

Клятий Січень і його клятий чай, який, здається, і не зовсім чай.

І коли Лань Джань планує не попадатися на очі Вей Їну до самого випуску, в двері стукають. Довго і наполегливо.

 

*

 

З кімнати Вей Їн майже вилітає, не бажаючи витрачати і хвилини такого дорогоцінного часу. Що, якщо повідомлення і дійсно не для нього? Що, якщо Лань Джань просто познущатися захотів? Але Лань Джань такого не зробив би. Точно.

Стукає він нетихо, аби точно почули, почув. І хоч вчорашня піца ризикує вийти у свій білий, Вусянь продовжує бити рукою по двері. Була не була. Навіть якщо не вийде, що найбільше ймовірно, він принаймні спробував.

«Робити неможливе», як би сказав його дядя. Звісно, Вей Їн невпевнений, що це стосувалося саме стосунків з хлопцем, з яким шанси на ці самі стосунки майже біля нуля, але все таки.

Коли двері відкриваються, і перед очима з’являється трохи заспаний Лань Джань, Вей Їн відчайдушно намагається не думати про те, як зафіксувати цей образ у своїй голові. Звичайно, в нього вже є така світлина Вандзі, але серце з кожною хвилиною вимагає більшого.

– Привіт, Лань Джань, я зайду? Дякую.

Швидко промовляє хлопець, всіма силами намагаючись не звертати занадто багато уваги на вираз чужого обличчя. Можливо, хоч так він не вижене з кімнати одразу.

Проте Вандзі впускає, мовчки проходить далі і стоїть навпроти. Чекає і мовчить. І якраз в цей момент Вусянь усвідомлює, що в горлі занадто пересохло, і він не може і слова зв’язати. Незважаючи на відсутність якихось емоцій на обличчі, Лань Джань здається засмученим. Чи то куточки губ так склалися, чи то шкіра занадто бліда, але так, вираз засмучений.

Невже повідомлення таки не для нього?

– Знайшов футболку, — ніяково сміється Вей Їн, вказуючи на світлу футболку, від чого кінчики вух Вандзи трохи червоніють. Здається, Вусянь зараз втратить свідомість.

– Угу, — все так само беземоційно відповідає Лань Джань, але рука сильно стискає краї самої футболки.

Можливо, йому ніяково попросити видалити світлину і нікому не казати про це? Ну звичайно, у нього ж дядя сам професор Лань Чіжень, такого сорому він не винесе.

– Я хотів прийти ще вночі, знаєш, але Дзян Чен сказав почекати до ранку, — вивалює всі думки хлопець, не даючи і слова вставити, — чесно кажучи, заснути так і не вийшло, ти взагалі бачив себе? Ха-ха, мені таке і не снилось. Так ось …

– Вей Їн, — тихо промовляє Вандзі з червоними вухами, і Вей Вусянь все розуміє. Звичайно, це не для нього фото, звичайно, він випадково переплутав діалоги і відправив не тому.

– Я розумію, Лань Джань, що це не для мене, — швидко промовляє Вей Їн, немов від цього залежить його життя, і біля серця боляче стикаєтсья від думки про те, що хтось інший буде мати все це, — я розумію. Я нікому не скажу, я ж все розумію. Просто хотів сказати, що ти гарний … пощастило тому, кому ти це відправляв. Так що ось, я пішов, можеш не проводжати. Бувай, Лань Джань, більше не потурбую!

Помахавши рукою, хлопець ледь не зривається на біг, не бажаючи бачити відразу на такому гарному обличчі, і відчуває, як серце секунда за секундою розривається і болем віддає по всьому тілу. Здається, зараз двома пляшками вина не закрити ту рану. Ні, треба взяти більше, набагато більше, аби точно напитися в драбадан і не пам’ятати навіть власне ім’я.

Як тільки Вусянь береться за ручку двері відкрити її, Вандзі хапає його за руку і змушує відступити від дверей. Поки дурна надія розриває серце зсередини, Вусянь із затамованим подихом дивиться на очевидну паніку на чужому обличчі. Вперше. Бурштинові очі бігають обличчям іншого, рука сильно стикає іншу, не даючи відійти занадто далеко, поки сам Лань Джань збирається з силами сказати щось.

– Це для тебе.

Лань Джань відпускає руку, робить крок назад, немов даючи право вибору, але обличчя його так і випромінює впевненість у своїх словах.

Коли до Вусяня доходить зміст слів, що фото було і є для нього, серце потроху збирається в одне ціле, і він посміхається, широко і розслаблено.

– Слава кроликам, бо я збирався відповісти такою ж.

Бурштинові очі в один момент стають чорнішими, і Вей Їн робить крок вперед, так, щоб бути ближче і обережно, на пробу, провести кінчиком пальця від плеча до грудей, що так гарно зафіксовані на збереженому фото. Серце під долонею збивається з ритму, і вуха майже горять червоним, від чого хлопець переможно усміхається.

– Угу, — тільки і вилітає з Вандзі, але дихає він нерівно, тому Вей Їн продовжує водити рукою і рахувати, наскільки вистачить його витримки.

– Тільки я подумав, нащо якісь світлини, якщо я можу показати наживу, правильно?

Вей Їн зараз очікує всього на світі, окрім того, що Лань Джань, завжди спокійний і врівноважений Лань Джань після останнього слова стисне блукаючу долонь і майже рухом одної руки притисне Вей Вусяня до найближчої стіни, цілуючи. Тримаючи одну руку над головою, іншою він проводить по боку, від чого Вей Їн трохи прогинається у спині, хапається на передпліччя, відповідає з усім запалом, який взагалі має, і стогне. Тихо і невпевнено, але і цього вистачає, аби Вандзі наблизився ще ближче і поставив коліно між ногами Вей Вусяня. Від напору серце не те, щоб просто зцілилося, воно зараз палає, горить вогнем, і хлопець вперше відчуває себе настільки живим. Особливо коли Вандзі легко прикушує його губу і опускає руку майже до сідниць, від чого Вей Їну не залишається нічого, окрім як знов застогнати. На цей раз низько і впевнено.

Полишаючи вже червоні від поцілунків вуста, Лань Джань наостанок легко доторкається до кінчика носа і відпускає руку, так що тепер Вей Вусянь може повноцінно охопити обличчя й подарувати ще один поцілунок. Просто тому, що він хотів цього занадто довго, щоб не скористатися цією можливістю.

– Я хотів запитати, чи в силі твоя пропозиція щодо «надягти», але, здається, це і так очевидно, — він трохи сміється під кінець від легкого доторку до талії, і Вандзі посміхається.

Здається, треба завести спеціальну папку з назвою «восьме чудо світу або Лань Джань». І обов’язково заповнити її мільярдом фото.

– Сподіваюсь, пропозиція про «показати наживо» теж ще в силі, — без минулого ніяковіння промовляє Вандзі і стискає руки на талії трохи сильніше. Так, немов показуючи, хто кому що повинен.

– Впевнений, це тобі сподобається не менше, аніж фото, — трохи підморгує і таки проводить знов по грудях, аби відчути нерівний стук серця під пальцями.

Лань Джань перехоплює руку і легко притискає до своїх губ, від чого Вусяню здається, що він помре прямо тут, на порозі кімнати від розриву серця.

– Мені все і так подобається.

Вуха червоніють не тільки у нього.

– Лань Джань, Лань Джань, попереджай, коли збираєшся таке казати, у мене ж не залізне серце.

Замість відповіді Вей Їна знов цілують, дозволяючи рукам бігати по тілу, яке міцно притискає його до стіни.

Вони так і не помічають, як Дзян Чен, ледве відкривши двері, одразу захлопує її назад і з відбірною лайкою про мудаків і алкашів йде до Нє Хвайсана за сніданком.

Лань Січень тільки загадково посміхається у себе в кімнаті і ховає вино куди-подалі.