Золото осені
від Pol VerlenКожен раз, коли він бачив жовті осінні листи дерев, що падають, падають йому в саме серце, згадував часи ще на небесах.
Це була перша осінь в якості звичайнісінької людини. Ши Ціньсюань, наче, вже звикся, адаптувався та прийняв все, що відбулося, але яскраві листи дерев самі повертали його назад у минуле. У минуле де було дуже тепло. Ні, він не хоче повернутися, він хоче ще раз зробити віночок жовтих листочків і одягти його на голову, колись, найкращого друга.
«–Тобі так личить золотистий колір!,– ляснув в долоні з блискучими, повними щирої радості, очима та вирок Ціньсюань, оглядаючи «Мін І». Той стояв спокійно, але лице говорило, що йому некомфортно. Він відводив погляд та трохи скривив свої бліді губи. Наче й звикнуть він повинен був до подібного, але не міг, надто це все бентежить та не повинно таке відбуватися!,– Золотий колір підкреслює твою світлу шкіру, а очі ще бульш яскраві стають, а волосся– вода, от-от поллється,–Повелитель Вітрів, з заведеними за спину руками, підійшов ближще до «Мін І», схиливши голову та намагаючись подивитися йому в очі. Ще кілька секунд він так постояв, дивлячись на друга, аж раптом Ціньсюань випрямився, притиснув до своєї усмішки віяло з символом, неголосно хихикнув. Хе Сюань обернувся на нього, але увагу Ши Ціньсюаня вже забрали листки клена, які були наче відлиті з золота…»
Здоровою рукою він підняв з дороги золотий лист клену, обертаючи його за “ніжку”, тепло посміхнувся. Ніжність з тугою змішалися в незрозумілий комок в грудях. З цим листочком колишній Повелитель Вітрів стояв ще хвилиночку поки йому не здалося за потрібне обернутися. Дунув легенький холодний вітер підносячи золото дерев до синього неба. Тепер він вдивлявся в далекі золоті очі, що так дивилися на нього, з пальців вилетів той самий лист золота, як ті райдужки, через здивування.
0 Коментарів