Пожираючи думки

Різнокольорові вічі
Грива кольору вогню
Мани-людоньки в мені
Оглядай шаблю…

Компанія Міньярда нарешті втратила інтерес до Нілу. На полі вони воліли його ігнорувати. Кевін припинив коментувати його, пускаючи тепер лише пильні погляди. Бісить. За поблажливою зневагою Дея він аж ніяк не сумував, проте відчувати себе мурашкою під мікроскопом було теж не дуже приємно.

У двері голосно забарабанили. Кулак був явно не дівочий. Ніл заплющив очі.  Кевін.

І що йому треба?

Метт, що сидів за ноутбуком, піднявся, аби відчинити двері, але Ніл випередив його, запевнивши, що все буде гаразд.  Джостен смикнув за ручку, різко відчинивши двері.

– Якого хера тобі треба?

– Збирайся, – Кевін озирнувся назад, немов шукаючи когось і знову глянув на Ніла. – З сьогоднішнього дня ти тренуватимешся зі мною вночі. Настав час мені отримати своє.

– А ти часом сракою базар не поплутав? – Джостен склав руки на грудях. – З чого ти вирішив, що я займатимусь з тобою?

– Бо без мене ти ніхто!

– Та ти навіжений, я дивлюся, – Ніл окинув його зневажливим поглядом. – Я звик ночами тренуватися один і змінювати це не збираюся. Хоча… Я дам тобі шанс підкупити мене.

Ніл схопив Кевіна за рукав і впхнув у сусідню кімнату, зачиняючи двері на замок. Кімната дівчаток порожня. Ден ще вранці попередила, що вони підуть у кіно на якусь нову мелодраму. Кевін здивовано переводив погляд то на двері, то на Джостена.

– Що запропонуєш мені замість тренування?

– Я не знаю.

– Відмінна відповідь, Кевін. Плюс 10 очок Гріфіндору, юху!  – Ніл награно-весело підняв руки.

– Припини блазнювати, – Кевін втомлено зітхнув і заплющив очі, потираючи перенісся носа двома пальцями. – Чого ти хочеш?

– Хм, – Ніл замислився на кілька секунд, відвертаючись від Дея. Він знову обернувся. – Ти щоранку перед тренуванням купуватимеш мені каву та протеїнові батончики. Я все-таки порушую свій режим через тебе.

Кевін завагався, розуміючи, що вирішувати треба швидше. Він що серйозно? Переконавшись, що хлопець не жартує, Дей погодився. Ну, а що йому ще лишалося.
У порівнянні з початком літа машин на парковці побільшало, хоча нових осіб у гуртожитку Ніл не бачив. У будь-якому випадку спортсмени, що заселилися, не ділили поверх з командою ексі, і заводити з ними знайомство Ніл не поспішав.
Ендрю чекав у машині. Ніл здивувався, хоча чому дивуватися: Кевін без Ендрю – нікуди. Час не мав значення, а після переведення «Воронів» до їхнього округу, хоробрості у нього безумовно не додалося. І як можна було взагалі боятися якогось молокососа Ріко, який уявив себе Богом, хоча в цьому житті він – ніхто? Ніл згадав, як прийшов на стадіон посеред ночі та зустрів на трибунах Ендрю, що спостерігав за тренуванням Кевіна.
Міньярд сидів у кріслі водія, поклавши руки і голову на кермо. Очі його були заплющені. Коли Кевін відчинив передні двері, той навіть не ворухнувся.

– Якщо хочеш, я поведу, – схилившись, запропонував Дей.

– Мою тачку? Тільки через мій труп, – відрізав Ендрю. – То ми їдемо чи розходимося спати?

Кевін важко зітхнув, ніби не чекав від Ендрю такої грубості, і сів на пасажирське крісло. Ледве Ніл влаштувався на задньому сидінні (по центру, щоб бачити обох), як Міньярд повернув ключ запалення, випростався і повіз їх на стадіон. Кевін відімкнув ворота та роздягальню своїми ключами.  Почекавши у фойє, поки вони з Нілом переодягнуться, візьмуть ключки та інший інвентар, Ендрю вийшов разом із ними у внутрішню зону, а коли вони попрямували до виходу на поле, звернув до сходів, що вели на трибуни.

Вийшовши на поле, Кевін замкнув двері на засув, відклав ключки та м’ячі убік і без зайвих розмов розпочав справу.  Для розминки вони пробігли кілька кіл, позаймалися інтервальним бігом, зробили розтяжку і тільки після цього перейшли до спеціальних вправ, почавши з простих і поступово їх ускладнюючи. Ніл був знайомий лише з кількома з них. Деякі були настільки складними й хитромудрими, що навіть професіонал не з першого разу виконає.  Але й Ніл не роблений пальцем. Все ж таки, схильність легко все схоплювати дуже допомагала в такі моменти.  Остання вправа виявилася найхитрішою. Кевін виставив у лінію шість пластикових конусів та пояснив завдання: відбити м’яча від стінки так, аби потрапити до конуса. Однієї влучності замало, потрібно ще правильно розрахувати силу удару. Ніл не очікував, що буде так складно, тому що не потребував у вельми точному окомірі.  Якщо колись йому й доводилося ловити м’яч на відскоку, то лише при передачі пасу. Партнери по команді при цьому могли добігти до м’яча, тоді як конуси були нерухомими мішенями. Але рефлекси Ніла вище ніж у звичайних людей, так що він зміг його осягнути з другого разу.

– Непогано.

– Ого, це що, похвала від самого Кевіна Дея? – Ніл театрально здивувався.

– Стули рота. – тихо белькнув той і продовжив тренування.

Мабуть, нічне тренування щось перевернуло у дивному світі Кевіна, бо вранці його їдкі коментарі відновилися.

От же ж шмаркачедло.

Але Ніл, попри все, намагався шукати у всьому цьому плюси. Брати, як і раніше, тримали дистанцію, хоча на тренуваннях Ніл час від часу помічав, що Нікі спостерігає за ним та Кевіном. Очевидно, потепління у їхніх стосунках від Хемміка не сховалося. Ніл чекав коментарів, але варто йому подивитися в бік Нікі, як той відвертався, раптово залучений чимось цікавіше.

Ну й сам винен, на пару з Ендрю.

Терпіння Нікі вистачило до вечора середи. Щосереди Ендрю відвідував психотерапевта; поки інші Лиси обідали, Нікі повіз його до медичного центру. На стадіон він приїхав до початку денного тренування. Лисиці готувалися до виходу на поле – хтось натягував форму, хтось одягав екіпірування, – коли Нікі нарешті прорвало. Щоправда, заговорив він німецькою і зовсім не з Нілом.

– Як гадаєш, він нам пробаче? – звернувся він до Аарона.

– А тобі не все одно? – знизав плечима той. – Він не наша турбота.

Ніл, що порався з ремінцем захисного коміра, завмер. Опа. Ендрю що, їм не сказав? Яку гру ти ведеш? Кумедно. Ніл коротко посміхнувся, це не скрилося від чіпкого погляду Ендрю.

– У сенсі – не наша турбота? – перепитав Нікі. Аарон мовчав, і незабаром Нікі не витримав: – Знову ти починаєш цю хрінь? Хочеш цапатися з усіма до самого випуску?

– Я хочу, щоб мене дали спокій.

– Це командний спорт!

– Аарон, так жити не можна. Я так не можу. Це страшно виснажує та тисне на психіку.

– Угу, гаразд.

– Гаразд? То й все? Нічого не гаразд!  Боже, Аарон, іноді ти такий схожий на Ендрю, що жах бере!

Обличчя Аарона спотворилося злобою.

– Та пішов ти!

– Гей, ви, – прикрикнув Метт, – кінчайте там уже. З ланцюга зірвалися, чи що?

Аарон злісно стрільнув поглядом у Нікі і вискочив з роздягальні. Нікі вибіг слідом за ним, залишаючи позаду збентежених хлопців.

Коли наступної середи Ендрю повернувся з чергового прийому у Бетсі Добсон, Ніл вже всюди пихкав над математикою. Він почув, як Ендрю тупотить ще в коридорі. Комітет з регламенту ексі офіційно оголосив про перехід «Воронів» до іншого округу.  Ваймак дзвінком попередив про це Лисів, коли вони повернулися до гуртожитку після тренування, тому зараз вся команда розвалилася у вітальні старшокурсників.

Метт увімкнув телевізор і знайшов спортивний канал. Новину вже озвучили в ефірі, і зараз у студії саме обговорювали реакцію публіки. Ведучий тріщав без угаву, бурхливо жестикулюючи. Один із запрошених гостей з перебільшеним несхваленням хитав головою, а решта безуспішно намагалася вставити хоч слівце.
Але Нілу було не до Воронів. Він перевів погляд на Ендрю, який напівлежав у насипному кріслі. Його обличчя було напружене, як і все його тіло, а очі не моргаючи дивилися в одну точку. Було видно, що він ще не прийняв пігулки. Значить, він тверезий.
Несподівано, Ніла вразила ідея.

Цікаво, про що він думає? Це чудовий спосіб перевірити.

Ніл уважно свердлив скроню Міньярда.
Раз. Вдих. Два. Видих. Три… Є!
Вийшло.

Ніл опинився в абсолютно білій кімнаті.  Меблів не було, лише почуття порожнечі та розпачу. Трохи озирнувшись, він таки помітив дещо. Двері. Багато дверей.  Підійшовши до однієї, він смикнув за ручку.

Маленький хлопчик у брудному та поношеному одязі стоїть біля раковини. У руці щось блиснуло. Ніж. Хлопчик заніс лезо над рукою й легенько полоснув себе. А потім знову. І знову. І знову. І зно…

Ніл замкнув двері. Надто особисте.  Обернувся, аби знову відчинити якісь двері. Відчинив. Кімната була така ж біла, як і та. Тільки ліжко вибивалося зі всієї композиції. У ліжку хтось був. Ніл підійшов до неї і завмер. У ній лежав Ендрю. Він на щось пильно дивився, його очі судорожно бігали в різні боки.  Руки прив’язані до деревини так само, як і ноги. Ніл глянув, куди дивиться Міньярд. Спогади. Вони миготіли так швидко і хаотично, створюючи клубок. 

Так ось що відбувається. Ендрю поглинають його думки. Він самознищується. Із цим треба щось робити. Ніл знову повернувся до Ендрю.  Він акуратно поклав руку йому на чоло і заплющив очі, намагаючись забрати його біль собі. Ба, спрацювало! За кілька хвилин, Ендрю повністю розслабився. Але щось, мабуть, пішло не так. Голова Ніла різко закружляла.  Бах! І Ніл знову у вітальні гуртожитку.  Друга спроба. Бумс! І Ніла знову викинуло. Та що ж таке?

Ніл все ще дивився у скроню Міньярда, коли той різко обернувся. Ніл сіпнувся від несподіванки. І нарешті його осяяло.

Ну звичайно. Його енергія. Справа в ній.  Ось чому мене викидало. Енергія Ендрю надто сильна та стійка. Мабуть, він відчув щось не те і став опір чинити.

Ендрю відвернувся і нарешті прийняв таблетку, не звертаючи жодної уваги на хлопця. Щось тепле,тонким струмком, стрімко скочувалося з носа Нілу. Він провів рукою, відразу помітивши декілька червоних крапель. Кров.

Трясця.