Глава 1

Який ти гарний, коли спиш. Твоє обличчя таке спокійне. Твої, такі яскраві родимки, так чудово розташовані і дуже підходять тобі, що дивитися на них одне задоволення. Твоє тіло таке ж, як моє, але краще, гарніше, мужніше. Як я тебе люблю, але ти навіть не знаєш про мої почуття.
Сонце вже світить у вікно, тому зараз всі прокидатимуться і ти проснешся. Ми підемо у Велику залу і я дивитимусь на тебе всю дорогу, ловитиму твій погляд, коли ти їси, дивитимусь на твої губи, коли ти щось говориш, але так, щоб ти не помітив це. Слухати тільки твій прекрасний голос, тембр і якось намагатися відповідати, коли ти питаєш, жартувати і сміятися на твої жарти.
Як я й казав всі прокидаються, ось уже Лі Джордан, вимкнув свій будильник. Від цього жахливого звуку в тебе морщиться обличчя і тремтять повіки, ще рівно 2 секунди і ти відкриваєш спочатку одне око, потім закриваєш його і відкриваєш друге, а потім ти відкриваєш їх разом і встаєш з ліжка. Як же, я добре тебе знаю.
– Вставай, Фордже – кажеш ти мені, підійшовши до ліжка.
Я, як завжди, слухаюсь тебе, встаю і плетуся в душ. Ти рідко вибираєш кабінку навпроти моєї, але коли ти це робиш, я можу спостерігати за тобою. Струмінь води прокреслюють твою рельєфну спину, спускаються до апетитних сідниць і ковзають по підтягнутих ногах. Твоє яскраво-руде волосся стає мідним і воно тобі так підходить.
Несподівано, ти повертаєшся і я, вимкнувши воду виходжу з душової. Дивлюся на себе в дзеркало і мене зустрічає бліде обличчя з невеликими синцями через брак сну, а причина цього стану якраз прямує до мене, щоб почистити зуби.
— Що сьогодні у нас з предметів? — запитує Фред, видавлюючи пасту на зубну щітку.
— Заклинання та Трансфігурація, а після обіду Травологія та Пророцтва. Звалюємо з двох останніх?
— Канєшно ж. А як поо-ішооому? — відповів він якимсь чином іронічним голосом із зубною щіткою в роті.
— Добре, — сказав, я й пішов одягатися.
Я радий і не радий, водночас. Адже, бути з братом у Виручай-кімнаті тільки, удвох, це чудово, але як важко його тоді не чіпати, не дивитися з великою любов’ю і бути максимально нормальними, це так вимотує.
Як я до такого докотився? Як моя братська прихильність переросла в цю неправильну, ненормальну закоханість? Коли я почав думати про тебе завжди та скрізь? Коли ти став повністю моїм центром уваги?
— Доброго ранку, Фред, Джордж
— І тобі не хворіти, — відповіли ми з Фредом, Лі Джордану, разом виходячи з вітальні.
— Завтра ми дізнаємося, хто представлятиме Гоґвортс на Турнірі Трьох Чарівників, — сказав я, братові та Лі Джо.
Я подивився на Фреда і ми посміхнулися разом.
— Тоталізатор Візлі працюватиме до завтрашньої вечері, — сказав, мій брат.
— Добре тоді роблю ставку на Седріка Діґорі, — сказав Лі і дав нам 5 серпиків.
— Перша ставка приймається, — сказав я, дістаючи пергамент та перо.
Прийшовши на сніданок, ми розповіли майже всьому Гріфіндору про тоталізатор і зібрали від більшої частини ставки. До обіду ставки від 4го курсу Хаффлпаффа та вище, а також ⅓ Равейнкло та від пари людей Слізерина були також зібрані. Найбільше проголосували за Седріка з 5-го курсу Хаффлпаффа. Цьому можна навіть не дивуватися, адже Хаффлпафф дуже дружний факультет і тому майже всі  обрали Седріка. Гроші, які ми виручаємо з цих ставок, потім нам знадобляться на матеріали для наших фокусів і на те, щоб створити лавку з нашими приколами.
Відразу після обіду ми вирішили зробити витівку і обдурити вікову межу Дамблдора за допомогою найпримітивнішого зілля — зілля старіння. Вчора ми зварили його у Виручай-кімнаті та розрахували дозу, яку нам треба прийняти, щоб стати 17-річними. Мій братик вигадав цей план, а бачачи його збуджено-радісне обличчя, я ніяк не міг йому відмовити. До того ж, план не надто ризикований, адже Дамблдор повинен думати про захист учнів, тому з нами нічого серйозного статися не повинно.
Як тільки я і Фред зайшли до зали, всі відразу почали підтримувати нас. Ми підійшли до вікової межі і випили малахітове зілля в скляній колбі. Перейшли коло і нічого не сталося, ми подивилися один на одного, кинули папірці, які тримали в руках увесь цей час, на них написані наші імена. Зал почав ляскати і сміятися, але тут сталося непередбачуване. З кубка вилетіли дві кулі і виштовхали нас на середину зали, змусивши пролетіти майже всю залу. А потім вони зробили з нас підлітків із довгими, сивими бородами та вусами. У залі спочатку була тиша, а потім сміх, заражаючи все звучав звідусіль.

Я подивився на брата, щоб перевірити, чи все з ним нормально, і побачив, як до нього підійшла Анджеліна Джонсон.
—  З тобою все добре? Ти не вдарився? — уловив я, прислухаючись до її схвильованого шепоту.
— Так, усе гаразд, Анджеліно. А коли ти підійшла стало ще краще – сказав, мій брат їй.
Як тільки я це почув, мені стало так боляче. Начебто, кислота почала випалювати мене, починаючи з сонячного сплетення і поширюючись по венах у кожну клітинку і отруюючи її своїм болем. Моя душа хотіла якнайшвидше покинути цю залу, а моє тіло кричало, що йому фізично боляче і нехай швидше це закінчитися, просило воно. Я безсило дивився на те, як Анжеліна допомагає встати Фреду, як вони сміються разом, як він з вдячністю дивиться на неї, на цю змію.
Щось відчувалось у мене в горлі і я кілька разів кашлянув, прикриваючи вуста, рукою. Якийсь м’який предмет упав на мою долоню, я автоматично стиснув руку. Піднявшись, я почав йти, якнайшвидше, тільки щоб, будь ласка, не бути тут, не відчувати таких розриваючих на частини емоцій на очах у стількох людей. Сходи завели мене на 4 поверх і я вибрав один із порожніх, пильних кабінетів. Як добре, що паличка завжди при мені і я можу заблокувати двері, в’яззю захисних, що заглушають і приховують заклинань. Паличка, стукнувшись об підлогу, покотилася по паркеті з характерним звуком. Я відкрив руку, яка все ще стискала, як виявилося яскраво-жовтогарячу, невелику квітка.
—  Ханахакі – прошепотіли мої сухі губи слово, як вирок.
Фактично так і є. Нам із Фредом розповідала мати, як казку, що це насправді за хвороба. Вона присутня лише у чистокровних сім’ях. Бо, незважаючи на все, у чистокровних дітей сильніша Магія, ніж в інших магів. І саме це і робить цю хворобу смертоносною. Якщо ти любиш когось нерозділено, але так сильно, що твоє тіло вже не витримує цього і твоя Магія убиває тебе зсередини. Вона створює квіти, які нагадують тобі про твоє кохання і вони, проростаючи всередині тебе, обплутуючи органи, повільно і болісно тебе душать. І остання стадія, коли стебла обплутують легені чи серце повністю, заважаючи цим  органам працювати і настає смерть. Весь період, від захворювання до смерть, триває приблизно від двох місяців до пів року, принцип такий, чим більше ти думаєш і контактуєш з об’єктом зітхання, тим швидше ти помреш. Від ханахаки вилікуватися неможливо, вона завжди буде в тілі. Можна тільки заглушити хворобу тим, що тебе полюбить об’єкт твоєї симпатії.

Я відійшов від дверей і мої ноги перестали мене тримати, я впав на коліна і закричав, як поранений звір у залізній клітці. Гучний, довгий, людський крик з величезним болем нерозділеного кохання пролунав у запорошеному кабінеті. Не знаю скільки, я просидів так, дивлячись на стіну порожнім поглядом. У моїй голові було порожньо, але потім з’явилися думки про брата.
Я труп! Фред ніколи мене не полюбить. Якщо він дізнається про це, він мене уникатиме, йому точно не буде приємно дізнатися, що його брат закохався в нього так сильно, що захворів безглуздим ханахаки. Якщо він не кине в мене прокляттям, як дізнається про це, тоді буде не так й погано. Я не зможу від нього приховувати півроку, ми ж завжди разом, нерозлучні близнюки. Він точно побачить, що зі мною щось не те й дізнається, що насправді. Потрібно приховувати цю інформацію, якнайдовше від нього, від усіх. Щойно я подумав про брата у роті знову щось почало заважати мені. На цей раз мене покинуло ще дві квітки. Я уважно подивився на цих убивць і згадав, як вони називаються. Безсмертник, ось як називається ця яскраво-руда квітка.
На літніх канікулах ми знайшли біля нашого будинку багато цих квітів і Фред зачепившись за гілля дерева, що впало з-за грози, впав сам і прямо у ці квіти. Коли він сів, я побачив, що Фред весь був у пелюстках цієї рослини. Він виглядав радісним, сонячним і найпрекраснішим у цей момент. Ми разом розсміялися з цієї ситуації, але його образ назавжди залишився в моїй голові.
А тепер, як згадую, що Фред, так мило воркотів з цією Анджеліни і сміявся з нею і вона допомагала йому, мені аж плакати хочеться. Я і раніше помічав на тренуваннях, що Фред часто розмовляє з нашим капітаном, але я ніколи не думав, що вона йому подобається в такому плані. Мені він про цю змію не говорив. Він, що не довіряє мені, своєму братові? Хоча, якби він почав говорити зі мною про неї, я напевно не зміг би себе не видати. Мерлін, якщо вони почнуть зустрічатися, я ж збожеволію від болю і ревнощів.
Як тільки я про це подумала ще одна квіточка залишила мої легені. Я торкнувся цієї маленької вбивці і якби не знав правди, ніколи б не сказав, що ця рослина може бути чиєюсь смертю. Воно ніби маленьке сонечко, яке я тримаю в руках, проте Фред такий самий. Сонце, яке палає і в якому енергії більше, ніж у всіх людей разом узятих. І якщо цей яскравий вогонь вчасно не остудити, він або себе, або всіх інших спалить. І дивлячись на цю квітку, я згадую Фреда. Я просто не можу викинути цю вбивцю, вона настільки прекрасна, що дух захоплює.
Я взяв свою сумку, яку кинув у кабінеті і дбайливо поставив у внутрішню кишеню ці квіти. Потім знайшов свою паличку і зробив заклинання, що показує час. Я вже тут приблизно годину. Немало часу я тут сиджу. Потрібно знайти Фреда і якось пояснити йому свою пропажу на годину. Скоріш за все він у лікарняному крилі. Мені теж треба туди йти, бо борода сама не зникне. Так усмішку на обличчя й уперед! Я зняв усі свої заклинання з дверей і очистив себе від бруду та пили кабінету.
Спустившись на другий поверх, я зайшов у двері обителі мадам Помфрі. Я побачив, що нікого немає в лазареті, але двері до кабінету колдомедика були відчинені.
—  Мадам Помфрі – голосно сказав я.
—  Я вже йду, йду. Візлі! Бачу, ви зі своїм братом разом пили зілля старіння. Він уже був тут. А тепер підійдіть ближче, я поверну вам ваш колір волосся – говорила Поппі, дістаючи паличку з кишені.
— Accipe quod perdidi et redde, — чітко сказала Помфрі.
Я відчув, як борода втяглася назад і ніби легкий вітерець пройшов по моєму волоссю.
— Дякую, мадам Помфрі, кха-ха — несподівано для себе, я почав кашляти.
На підлогу впало три квітки, вимазаних наполовину в моїй крові. Я не думав, що ханахакі це так боляче. Я кашляв десь пів хвилини, щоб випхати ці квіти. Та моє горло та легкі ніби рвались на частини щоб позбутися їх. У мене на очах аж сльози виступили від болю. Піднявши голову і подивившись на цілительку, я побачив її завмерше і трохи бліде обличчя.
— О, мій хлопчику, мій бідний хлопчику. Як ти? Ти знаєш що це таке? — говорила і запитувала Помфрі, саджаючи мене на ліжко.
— Я знаю, що це. І прошу Вас про це нікому не казати. Я не хочу, щоб директор, вчителі, друзі чи моя сім’я про це дізналася. Збережіть, будь ласка, мою медичну таємницю.
—  Добре. Давай, я дам тобі знеболювальні зілля, — сказала Поппі з жалісним поглядом.
— Так, мабуть, — погодився я, мабуть, уперше з мадам Помфрі.
Колдомедик швидко забігла до кабінету і через хвилину вона винесла невелику, дерев’яну скриньку із зіллями. Я взяв її в руки і вона була не дуже важкою і приємною на дотик.
— Там знеболюючий і життєдайний еліксир. Коли закінчаться зілля або буде зовсім погано, приходь у Лікарняне крило. Добре?
—  Окей, до побачення.
Я вийшов з лазарету і, випивши знеболювальне попрямував до Гріфіндорської вежі . Фред, або там, або, може, він чекає на мене у Виручай-кімнаті. Дорогою мене вітали інші студенти Гріфіндора, йдучи на 4-й урок. Я дістався до вітальні з лікарняного крила приблизно за 15 хвилин. Я піднявся сходами до чоловічих спалень, підійшовши до кімнати Лі Джордана, Фреда та моєї, я, схопився за ручку і потягнув її вниз. Коли я зайшов у кімнату, хтось притиснув мене до дерев’яних дверей, що зачинилися.
— Де? Ти? Був? — по складах промовив Фред, тримаючи мене за груди і не сильно, але, притискуючи до дерева.
Фред був, м’яко сказати, трохи злим, але в очах танцював неспокій. Добре, що руку зі скринькою, я трохи відвів праворуч і він не поранився через неї. Я побачив Карту Мародерів на ліжку братаі мене зацікаво і трохи налякало, що ж він встиг побачити. Подивившись на волосся Фреда, я побачив, що воно трохи розпатлане, а чіпає він своє прекрасне, руде волосся, тільки тоді, коли по-справжньому хвилюється.

—  Джордже, відповідай, – каже він, трохи стиснувши губи в роздратуванні, збільшивши натиск на груди.
— Кхааах, кха-хааа, – я знову кашлянув, але я встиг у роті затримати квітку і тому Фред не зміг її побачити.
—  Що з тобою? – спитав він, притримуючи мене за спину і ведучи до ліжка.
— Я захворів і Помфрі дала мені зілля для одужання, — сказав я, перше, що спало на думку, показуючи коробку.
Фред посадив мене на ліжко, взяв коробку і поставив її на стіл біля мого ліжка. Ці пару секунд, я боявся зробити вдих, бо якщо Фред відкриє і побаче зілля, він одразу ж зрозуміє, що вони не для одужання.
— Як ти себе почуваєш? — спитав він, не повертаючись.
— Нормально, — сказав я трохи тихіше.
— Тоді чому ти втік? Я не розумів, що відбувається, як ти нічого не сказавши, зник. Я тебе шукав, але потім прийшов у лікарняне крило, думав, що ти туди запропастився, а тебе там не було і у Виручай-кімнаті тебе не було. Де ти був? Що трапилося? Чому ти пішов? — вибухнув тирадою брат, ходячи біля мене.

А потім підійшов, сів і глянув у вічі. Я нічого не говорив десь хвилину, а може і дві, я просто дивився в його чарівні очі. І він поклав свою руку на мою і глянув на мене благаючим поглядом.
— Джордже, відповідай, мені будь ласка, я ж хвилююся, блять, за тебе.
— Я трохи посидів у якомусь занедбаному кабінеті. А пішов, бо почав кашляти, але ж ти був так зайнятий Анджеліною, що, мабуть, навіть не помітив цієї дрібниці, — сказав я.

Я не хотів нічого говорити про цю змію, але це просто вирвалося.
— Про що ти взагалі? Вона мені просто допомогла встати, — здивовано відповів він.
— Коли ти підійшла, мені стало краще, — сказав я, намагаючись спародувати голос брата.
— Ну, вона мені подобається і це взаємно, я думаю, — сказав Фред.
— Що ж, я радий за вас, удач…кхааааах-кха
Знову цей кашель, ніби його мало до того часу. Я швидко встав і кашляючи, пішов до туалету та зачинив за собою двері. У раковині виявилось 5 квіток і деякі з невеликими стеблами, а також майже все в крові. А на підлозі разом зі мною ще троє безсмертників лежить також у крові, але ще не повністю. Такими темпами я помру десь за місяць, якщо не раніше.
– Як ти? – спитав Фред
– Зараз виходжу, – сказав, я, збираючи квіти і змиваючи їх в унітаз.
Як тільки, я вийшов, одразу пішов пити знеболювальне зілля. Фред проводжав мене постійно стурбованим поглядом.
— Я, мабуть, піду посплю, — сказав я йому.
– Добре, пішли, – сказав він.
Я трохи не зрозумів, коли мій брат перекинув через плече мою руку, взяв мене за талію і повів до мого ліжка.
—  Що ти хочеш зробити? — спитав я його, коли він переодягся при мені в піжаму, сильно збентеживши ще і почав підходити до мене.
— Я просто хочу поспати сьогодні, так, як спали ми раніше.
— Ти не хочеш іти на вечерю?
—  Не тоді, коли тобі так погано. Ти не хочеш переодягтися? Можливо, тобі потрібна допомога? — спитав Фред, уважно дивлячись на мене, чим змусив мої вуха палати ще сильніше.
— Не треба. Думаю, я впораюся сам, — як же я радий, що мій голос звучав більш-менш нормально.
Весь час мого перевдягання, він пильно стежив за мною. Я більше ніяково себе ніколи за 16 років ніколи не відчував. Коли я закінчив, я ліг, повернувшись до стіни і накрився ковдрою по шию. За мить, я відчув, як біля мене прогнулося ліжко і я почув, як він засмикнув полог і прошепотів заклинання тиші, конфіденційності та ще кілька, які влаштовують нам повну приватність. У мене з’явилося якесь трохи погане передчуття.
Холодна рука переплелася з моєї теплої і гаряче тіло присунулося максимально близько до мого. Я постарався заспокоїти своє дихання, бо звучало так ніби 2 години літав на мітлі влітку. Мені здається, що нам двом буде тут спекотно і ніч буде дуже довгою. Минуло десь хвилин 5, а я ніяк не можу заснути через Фреда. Ще через хвилину рука Фреда почала круговими рухами гладити мою. Це було так несподівано, що я аж трохи напружився, але потім розслабився і почав отримувати задоволення від такого контакту. Десь хвилин 10 це тривало, але раптово різко зупинилося і рука спустилася на живіт. Несподівано, але долоня схопилася за пах. Я ойкнув через цю непередбачувану дію. Я вже хотів попросити пояснити це.
— Хіба тебе, Джорджі, не вчили, що брехати це погано. А, братику?
Мені щось зовсім не сподобалось ця ситуація. Занадто погане передчуття.
—  Про що ти Фред?
— Я про те, що, ніхуя це не просто кашель. Про це ти мені набрехав.
—  Чому ти так думаєш? — спитав, я розуміючи, що він якимось чином здогадався, що це брехня і, швидше за все, правду він теж здогадується.
Я захотів підвестися, але його руки схопили мене міцно і притиснули до себе. І перш ніж я щось сказав, він мені прошепотів на вухо.
— Я знаю, що в тебе ханахаки і знаю, що через мене, — коли, я це почув, я подумав, що все, він мене зараз мене відштовхне від себе. Я йому взагалі такий не потрібний. Як я міг так проколотися, щоб він дізнався про цю ганьбу? Де я зробив цю фатальну помилку? Вона ж мені, швидше за все, коштуватиме брата. Я весь стиснувся і з моїх очей полилися сльози. А зараз він, напевно, хоче сказати, що він не хоче мати такого брата, як я. Що я йому такий не потрібний і потрібний не буду. Але навіщо він мене тримає? Чому не може сказати одразу? Навіщо він так знущається з мене?
– Чогоо, ти це робиш зі мнооою? Навіщо ти тааак знууу..у.щаєшся наді мною? — говорю я, повністю заплаканим і вбитим голосом.
Фред перевернув нас і схилився наді мною.
А я лежу весь напружений із заплющеними очима та доріжками від сліз. І тут він починає цілувати все моє обличчя.
— Будь ласка, не плач, Джордже. Заспокойся. Все добре. Прошу, не плач. Хороший мій, коханий, найкращий. Не плач, Джорджі.
Я не розумію, як він може таке говорити, але заспокоююсь, а він далі цілує мене і каже.
— Не плач, мій любий. Прости мені. Це я винен, що в тебе такий стан. Прошу, вибач мені, любий мій, Джордже.
– Фред, що це означає? — кажу я, більш-менш нормальним голосом, поки не трапляється момент, коли я не можу дихати.
Я починаю дуже надривно кашляти і з рота прямо виходять стебла, які з’єднані з багатьма квітами. Я думав, що сьогодні помру. Так боляче мені через те, що я не можу дихати і через те, що квіти деруть мені горло стеблами ще не було. На моїх очах знову виступили сльози.
— Анапнео, — каже Фред, спрямовуючи на мене паличку.
О, диво, я знову можу дихати, мені нічого не заважає і горло не б’є. Я трохи віддихався і подивився на ліжко і десь ⅕ частина ліжка була вся у квітах, стеблах та трохи моєї крові. У руці Фреда я побачив його паличку зі світлом на кінчику. Я підняв голову і подивився на бліде обличчя брата, його очі були розширені і він дивився на мене з сумішшю жаху і занепокоєння.
– Фред? — ледве прохрипів, я, але мій брат ніяк не реагував.
Я взяв його за другу холодну руку і трохи підняв її.
– Фред, прийди в себе, – сказав, я майже нормально.
Мій брат дуже швидко обійняв мене, пересадив на ноги і притиснув до себе.
-Як ти?
— Краще, ніж дві хвилини тому. Ти так і не відповів на моє запитання, — сказав я трохи невдоволеним голосом.
— Який?
— Що це означає?
— Мені ніколи не подобалася і не подобається Анджеліна Джонсон. Весь час, я був закоханий у тебе, але ти ніяк не показував зацікавленості взагалі до когось, тому
— Тому ти вирішив змусити мене ревнувати — продовжив я замість брата.
— Так, — підтвердив він мої слова.
— Що ти скажеш на своє виправдання?
— Я не знав, що ти взагалі до мене хоч щось відчуваєш і ніяк не міг знати про ханахака. Я дуже здивувався, коли ти вийшов у вбиральню, а з твоєї сумки випала квітка. Ти пробачиш мене?
— Як, я взагалі можу ображатись на тебе… довго? Але тепер ти маєш бути зі мною все життя інакше…
— З радістю, — щасливо сказав Фред, перебиваючи мене.
— І не загравати з усілякими Анджелінами
— Нізащо
— І поцілуй мене, нарешті, — швидко сказав я.
— Авжеш, — сказав Фред у губи.
Я відчув, як його губи торкнулися моїх, він узяв у полон мою верхню губу і дуже приємно почав смоктати її. Потім його язик проник у мій рот і почав грати з моїм. Своїми губами я схопив його  і я почав цілувати його, як завжди мріяв. Він трохи розслабився, але потім відсторонився і далі почав цілувати мої губи. Коли поцілунок закінчився, я розплющив очі і облизав губи. Фред подивився мені в очі, потім, на мої губи і в очі, знову, він посміхнувся найяскравішою і найщасливішою його усмішкою.

— Мені сподобалося, — сказав він трохи охриплим голосом.

— Мені теж. Дуже, — сказав я, і припав до його вуст.

Почистивши ліжко, я ліг спиною до стіни, а обличчям до мого Фредді.

— А тепер спати. Завтра будемо думати про все.

— Добре, Джордж. Солодких тобі снів,— сказав Фред, обнімаючи мене і цілуючи в лоб.

— І тобі самих прекрааааасних ,—  сказав я, позіхаючи.