Одного врожайного ранку

Робота написана до виклику #HappyBirthdayTom від Драрріманії 

Похмурий ранок зустрів їх густим туманом та по-справжньому осіннім холодом. Гоґвордські пагорби ще сонно кутались у молочне марево, коли зграйка учнів уже вийшла на обрій.

Гаррі на повні груди вдихнув запах вологого листя і трави. Восьмий курс лише починався, а тужлива ностальгія за Гоґвортсом уже прокралася в його серце і шепотіла йому ловити кожен момент. Він усміхнувся, і кинувся бігти зі схилу широкими кроками. За ним повторили Рон, Шеймус та деякі інші учні, прорізуючи білий стяг туману своїми чорними мантіями та гучним сміхом. Інші восьмикурсники надали перевагу тому, щоб спуститися повільно і обережно, логічно вирішивши, що адреналіну їм хватило минулого навчального року. 

Не зважаючи на те, що перший урок, та ще й надворі, зазвичай не надто надихає учнів, усі були в хорошому гуморі. Найкмітливіші додумалися взяти резинові чоботи, інші ж скаржилися на те, що ці розумники їх не попередили, і жалісно дивилися на своє взуття. Користуватися паличками на цьому уроці було заборонено, тож усі змирилися з тим, що чистим до замку не вдасться повернутися нікому.

— Не бігати! — кричала професорка Спраут. Вдавалося їй це нелегко через сезонний нежить. — Нікому… ох… не бігати! 

Гаррі зупинився і вибачливо усміхнувся. Дін теж намагався призупинитися, але в результаті з розмахом гепнувся на землю. 

— Не падати! — знову крикнула професорка, наче це хоч трохи допоможе.

Гаррі зняв окуляри, що запотіли через вологе повітря, і протер лінзи кінчиком мантії. Коли він одягнув їх назад, то несвідомо очима почав вишукувати в тумані чорну постать учня, що, як завжди, йшов останнім, відокремившись від групи. Драко Мелфой ступав повільно і неохоче, а вираз обличчя яскраво натякав на його ставлення до цієї промезлої похмурої погоди. Мантія защебнута на усі ґудзики, руки заховані в кишеню. Лише каптур не одягнув, як інші.

— Охох, скільки помічників я маю нині, — радісно привітав їх Геґрід так, наче допомога йому з горóдиною це була їхня ініціатива, а не експлуататорські замашки школи, замасковані під завдання з травології. Але, якщо ще рік тому таке завдання видавалося б радше покаранням, то цьогоріч ніхто навіть не висловив натяку на небажання трохи попорпатися у сирій землі з самого ранку. Можливо цьому посприяла Герміонина С.С.Е.Ч.А, яка спонукала більше цінувати чорну роботу, або ж не один Гаррі відчував що саме зараз проживає ті дні, які згадуватиме усе подальше життя із теплотою у серці. Після війни нарікати на щось здавалося безглуздим, тож навіть обсяг городу нікого не злякав, тим паче його при такій погоді не було видно.

— Усі овочі збираємо і відносимо до тачанки — командувала професорка Спраут. — Кожен на своє місце.

— Овочі до тачанки, а ягоди куди? — Весело спитав Шеймус, який уже вліз в город і намагався жонглювати двома помідорами. 

— А ягоди найрозумніші з вас понесуть у руках — відповіла професорка, чим викликала сміх в учнів. Шеймус аж впустив помідор, і той шмякнувся десь поміж мокрющого листя.

Усі швидко розбрелися хто-куди, робота пішла повним ходом. Щоправда лише перших пів години.  Коли туман став потроху спадати, професорці Спраут відкрився чудовий вид: Шеймус Фініґан розвалився на великому гарбузі і похрумкував огірком; Рон Візлі вперши руки в боки поважно оглядав город, нічого при тому не роблячи; Гаррі що два кроки спинявся на п’ять хвилин, щоб протерти свої окуляри; Лаванда Браун і сестри Патіл здавалося взагалі забули, що вони тут не на прогулянці.

Одним із студентів, хто сумлінно виконував свою роботу був, на диво, Драко Мелфой. 

Хоч він лаявся безперестанку, раз-у-раз перечеплювався через лозу, і постійно струшував пісок зі своє мантій, та темпів роботи не збавляв. Одразу по прибутті він забрів на самий кінець городу, аби бути якнайдалі від всіх, і за всіма законами підлості там росли найбільші і найважчі гарбузи. Він терпіти не міг гарбузового соку і, тим паче, каші. А ліхтарики Джека з недавніх пір перестали здаватися класними.  Драко раз-у-раз кидав похмурі погляди то на замок, де була його тепла і затишна спальня, то на однокурсників, які з підозрою слідкували за кожним його кроком, то на захід де за тисячі кілометрів знаходився Маєток Мелфоїв. 

Мерлін, як же хотілося будь-куди, але подалі звідси!

Драко гострим ножем перерубав стебло гарбуза, і вігнав лезо у землю. Тоді, вставши, підняв гарбуз на руки, притиснув його до живота і пошкандибав до тачанки. Закинувши його на дно візка, з огидою відсунув ближче до середини, щоб бува не випав. На мить зупинився, щоб оцінити уже зроблену роботу, тяжко зітхнув над своїм життям, і пішов у наступний захід. 

Підібрав лезо, і врешті наважився взятися за того здорованя, який вимахав вдвічі більшим за інші плоди. Гарбуз жовтів під слабкими променями сонця, розкинув навкруги своє зелене листя, що тріпотівши на вітрові, нагадувало Пастку диявола, та неначе підсміхувався із Драко, який на нього замахнувся. Драко такого звісно терпіти не збирався, і готувався показати якомусь овочеві де його місце. 

Швидко відрізавши лозу, він відкинув ніж, і переконавши себе в тому, що цей клятий гарбуз точно не є таким важким, яким видається, потягнув його на себе. Гарбуз піддаватися не хотів, і тяжів усією своєю гарбузовою вагою до землі, але Драко, якого вже дістало все достобіса, і який хотів просто пошвидше впоратися зі всією роботою і вшитися звідси назад до свої кімнати, відчував різкий прилив сил. Йому вдалося обережно встати, і навіть ступити кілька кроків, коли раптом гарбуз став хилитися на праву сторону, наче його хтось потягнув. Гарячково ступивши кілька кроків вправо, щоб хоч якось втримати рівновагу, Драко ледь не впустив тяжкий плід. 

Раптом, його перестало хилити в сторону, і гарбуз наче полегшав на кілька кілограм. Піднявши очі від овоча, Драко зустрівся поглядом із Гаррі Поттером, який тримав плід з іншого боку.

— Привіт, —  зніяковіло сказав Гаррі. — Професорка Спраут наказала мені…

Гарбуз вибухнув різко і гучно, привернувши увагу усіх навколо. Студенти злякано зойкнули і кинулись подивитися що трапилось.

Драко і Гаррі лежали на землі, розкинуті вибуховою хвилею. Між ними валялися шматки гарбузової шкірки і його внутрішній вміст. 

— Хто це зробив? — крикнула професорка Спраут. Усі студенти замотали головами і витягли перед собою руки, на знак того, що не брали паличок.

Драко очмеліло піднявся з-землі і сів. Крізь свист у вухах він чув крики професорки, і бачив Поттера, що так само ледве підводився. Його лице і одяг були вимащені у гарбузовому соці і м’якоті. Проклявши до сьомого коліна той бісів овоч, Драко намагався витерти своє обличчя, але його мантія теж була брудною. 

Він підвівся і з огидою оглянув себе. Руки вимащені в землі, пісок під нігтями, у волоссі шматки гарбуза, а на мантію наче хтось виблював. 

— Мені потрібно до замку, — сказав він професорці, але вона тільки махнула рукою:

— Нічого страшного не сталося. Підіть обоє до хатинки Геґріда, там умийтеся і повертайтеся назад. 

Драко кинув на неї погляд повний злості і бажання убивати. Але швидко взяв себе в руки. Тільки не хватало щоб хтось викликав йому аврорів. Розвернувшись, він мовчки швидким кроком пішов в сторону похиленого сараю на пагорбі, в якому жив їхній лісник. 

Місцина була не з приємних. Хатинка складалась із цеглинок, яким триматися купи залишилося ще недовго. Невисокий гнилий парканчик обгороджував подвір’я, на якому стояла всяка всячина від лійок до кліток, в які помістився б сам Драко. Він обачно обійшов пугало, голова якого була з гарбуза, бо ця штука, як виявилося, могла вибухати.

Велика криниця була обкладена камінням. Поруч стояло радно з водою і шматок мила, до якого жодному живому організму краще не доторкатися. Відсутність сонячного проміння надавала всьому цьому ще більш нещасного вигляду. 

Драко зняв свою мантію і почепив її на пліт. Розщепив ґудзики на манжетах своєї сорочки і, закотивши рукави, спитав:

— Ти так і буде витріщатися?

Поттер, що всю дорогу йшов мовчки за ним, зніяковіло почухав потилицю і сказав: 

— Іду, розпалю вогонь, — і шмигнув всередину хатини.

Драко запхав руки у крижану воду і заходився їх терти із шаленою швидкістю, щоб відшкребти бруд, і не заледеніти від холоду. Тоді він затримав дихання і плюснув водою собі в лице, змиваючи сік і пісок зі свого обличчя та шиї. Тільки тоді, коли Драко мокрою шкірою відчув холодний осінній вітерець, до нього дійшло, що тут немає рушника. 

Драко застиг над мискою, мовчки втупившись у воду. 

Він глибоко вдихнув. Повітря затрималося в легенях. 

Над полем зависла грозова хмара, і важкі краплі уже почали помалу капати йому на потилицю.

Жахливий день. Дурацький Гоґвортс. Чортовий гарбуз і бісів Поттер. 

Він видихнув. Гордо випрямився. І з мокрим обличчям пішов в хатину. 

 

У старому великому каміні Гаррі уже розпалив багаття. Теплий вогонь манив до себе, але підходити до Поттера було собі дорожче. 

Драко справді надіявся, що гарбуз підірвав хтось із учнів. Хтось, хто його недолюблював, і лише через дурацький збіг обставин Поттер опинився поруч саме в той момент. 

Зовсім не хотілося приймати версію того, що це сам Драко шмякнув гарбуз в своїх руках бо вперше за довгий час побачив Поттера так близько. Поттера в тих дурнуватих окулярах, який подивився йому просто в очі і сказав “Привіт”.  

— Заходиш? Чи будеш мерзнути? — усміхнувся до нього Гаррі.

Драко стояв у дверях із відсутнім виразом обличчя. Він був одним із тих людей, через яких Поттер ледь не загинув. Багато разів. Через нього убили Дамблдора. Через нього той весь сьомий курс бродив лісами і переховувався від Смертежерів. Немає жодних шансів того, що ця усмішка на дурному ґрифіндорському обличчі справді була щирою. 

Але Гаррі Поттер був бовдуром готовим пробачити всіх і кожного. Драко хотілося в це вірити.

— Ти досі брудний, — сказав Драко. 

Гаррі оглянув себе і, вибачившись, швидко вийшов із хатини. Драко довелося різко повернутися боком, щоб випадково до нього не доторкнутися, коли той проходив повз. В той момент усе в середині наче піднялося ввись і шубовснулось назад додолу. 

Залишившись на самоті, Драко підійшов до каміна. Поттер поскладав поліна охайною пірамідою, яку охоплювало полум’я, перетворюючи її вершину в попел. Вогонь щедро огорнув слизеринця своїм теплом. Хлопець знехтував старим кріслом і просто присів біля вогнища.

Йому зовсім не хотілось думати про те, за яких обставин Поттер навчився так швидко розпалювати багаття.

Через кілька хвилин Гаррі забіг в кімнату мокрий з ніг до голови та присів біля Драко, обдаючи того холодом і крапельками води. 

Той бовдур просто зняв мантію і вилив на себе відро води як варвар в середньовіччі. Драко окинув його зневажливим поглядом, щоб до цього ідіота дійшло, що така поведінка неприпустима.

— Там дощ падає, — сказав йому Гаррі по-дурному усміхаючись.

Він промовчав.

— Усі напевно сховалися в теплицях, — не вгамовувався Поттер. 

На це він теж нічого не відповів.

— Ми тут застрягли. 

Драко лиш зітхнув.

— Можна дещо запитати? 

Запитання Поттера заставила Драко сіпнутися і швидким кроком попрямувати до виходу. Але коли він відкрив двері, то наткнувся на студéну стіну проливного дощу. Його мантія сумно висіла на плоті мокра до нитки. 

Чудовим продовженням цього прекрасного дня могла стати лише прогулянка під зливою до замку. Драко уявив як він злий і втомлений йтиме з чверть години вгору схилами, кутаючись в наскрізь мокру мантію, а зверху його таранитимуть важкі великі краплі. По дорозі він, звісно, послизнеться на траві, зверне шию і захлинеться в калюжі води. Учні які знайдуть його жалюгідне тіло лише скривляться від огиди, і скажуть що так йому, смертежерові, і треба. Тож, прийнявши свідоме рішення, він закрив двері і приречено повернувся до вогню, надіючись що Поттер вже забув про своє запитання.

Гаррі, який з цікавістю спостерігав за його спробою втечі, спершу мовчав, та зрештою не витерпів:

— Чому ти повернувся до Гоґвортсу?

— Щоб здобути освіту, — дуже серйозним тоном відповів Драко. 

Гаррі на це лиш посміхнувся. 

— Ти міг перейти на домашнє навчання. Або скласти дострокові іспити, як Герміона.

Драко знизив плечима.

— Не хотів. Скучив за Гоґвортсом.

Поттер трохи помочав і сказав:

— Не схоже щоб це було взаємно.

Драко зітхнув. Не міг же він просто взяти і розказати, що це один із дурацьких пунктів в його голові, щоб взяти себе в руки. Драко малював в уяві свою дорослу версію, яка неодмінно була крутою і викликала повагу. І ця його версія, якогось милого, обов’язково закінчила Гоґвортс як належно, а не ховалася весь рік в Маєтку на “домашньому навчанні”.

Він збирав валізу потай від батьків, які радили йому зостатися вдома, і, звісно ж, були беззаперечно праві. Але він промовляв про себе “я просто спробую, просто спробую” і продовжував за інерцією готуватися до школи. 

Драко думав що боягузливо повернеться до Маєтку ще першого вересня, але пройшло уже більше двох тижнів, а він досі тут. 

А от Поттер припхався до школи лише тиждень після початку занять, спричинивши шквал радощів серед молодших курсів, які вже і не надіялись на його появу.

— Ти взагалі не мав приїжджати. Чого передумав? — спитав Драко.

Гаррі зніяковіло знизив плечима.

— Я був впевнений що більше ніколи сюди не повернуся. Але всі так переконували приїхати. Казали “навіть Драко Мелфой повернувся, а ти ще думаєш!” — останні слова він промовив дивлячись на нього.

— Я приїхав, бо сказали що тебе не буде, — зізнався Драко.

— Не хотів мене бачити? — понуро спитав Гаррі.

— Та ні. Просто я тобі завинив вибачення, — він замовк. Це було ще одним що Драко мав зробити щоб стати “дорослим”. Визнати що він був не правий. Перед Поттером.

Драко очікував, що Поттер зронить щось типу “в сраку запхай свої вибачення”, або відмахнеться, наче це неважливо, чи взагалі розсміється.

Натомість Гаррі глибоко вдихнув і, дивлячись кудись по-під стелю, не вірячи похитав головою. 

— Мерлін, я не очікував що це станеться так швидко. Думав, що може років через двадцять ми зустрінемось на платформі 9¾, і ти кивнеш мені абощо, і тоді я зрозумію, що ти нарешті не такий засранець яким був раніше.

— Двадцять років?— обурився Драко. — То он якої ти про мене думки?

Гаррі посміхнувся.

— Та ні я просто… ей, не переводь тему. Ти збирався вибачитися.

— Не збирався я! — буркнув Драко. А потім добавив. — Точніше не зараз. Я… я ще не знаю що сказати.

Гаррі перевів погляд на вогонь, що грайливо потріскував у каміні, і вправно докинув до нього ще одне поліно. Жаринки спершу наче потухли, але одразу ж засяяли знову і охопили дерево язиком полум’я.

— Ну, можна сказати, що шкодуєш про те, що зробив, — несміливо запропонував Поттер.

Драко кивнув.

— Я шкодую про те що зробив, — щиро зізнався він.

Гаррі усміхнувся куточком губ, не відводячи погляду від багаття.

— Добре. Я тебе пробачаю. 

— І все? 

— А ти як гадав? Думав заставлю тебе виступити з дисертацією на тему “Чому погано прислужувати Темному Лордові?”. 

— Краще це, ніж ще один день на городі, — ображено буркнув Драко.

Гаррі розсміявся.

— Це точно! — і тихо добавив. — Але ти був… дуже працьовитим сьогодні.

Драко гмикнув. 

— А ти лінувався.

— Ей, не правда! — спалахнув Поттер. — Я ж якраз йшов тобі допомагати.

— Не потрібно мені було твоєї допомоги. 

— Ти би звалився із тим гарбузом.

— О, то ти врятував ситуацію?

Вони зустрілися поглядом і обидва розсміялися. Драко потер обличчя, що розморилося через тепло каміну, і Гаррі на секунду подивився на нього замріяним поглядом.

— Сходимо якось до Гоґсміду разом? — випалив він.

— Добре, — знизив плечима Драко, зніяковівши від пропозиції. Напевно, Поттер просто сказав це з ввічливості, і нікуди вони, ясне діло, не підуть. 

— Ні, я не про те.

Звісно. Гаррі зрозумів що він ляпнув дурницю, і збирався вибачитися перед Драко, і зізнатися що не планував нікуди з ним йти. Бо друзів йому вистачає, а проводити час із Драко Мелфоєм було б некомфортно і напевно безмежно нудно.

— Я мав на увазі побачення. 

Драко нахмурився. Слово “побачення” мало багато значень, але серед підлітків зазвичай вживалося в романтичному плані. Гаррі ж замовк, і, очевидно, не збирався пояснювати що він має на увазі під цим словом. Тож Драко уточнив: 

— І як ти собі це уявляєш?

— Ну-у-у, я подумав ми могли б спершу погуляти, а потім сходити в “Три мітли”. Або, якщо хочеш, в кав’ярню мадам Падіфут.  Там, правда, все рожеве і в сердечках, але куди ще в таких випадках ходять? — сором’язливо усміхнувся він. —  Якщо тобі звісно це цікаво.

Напевно від тепла у Драко поплавилися якісь мозкові рецептори, бо це точно не могло означати того, про що він подумав. 

— Так. Звісно. Окей. Чом би і ні? — пирхнув він, з якнайбільш спокійним і недбалим виразом обличчя.

Гаррі намагався стриматися, але таки розплився в широкій задоволеній усмішці. 

 

Коли вони вийшли на двір дощ уже скінчився. Хмари розійшлися і вперше за день з’явилося сонце. Зелена галявина аж блищала від мокрої трави. Гаррі не втримався і кинувся бігти по ній щоб угамувати ті почуття які охопили його серце. Потім він зупинився і повернувся, щоб махнути Драко, що він його чекає.

Драко пирхнув. Підібравши їхні з Поттером мантії, він пішов слідом. 

Він вже впевнився в тому, що вони з Гаррі таки підуть на справжнє побачення. Про що він ще не здогадувався, так це про те, що у “Трьох мітлах” уже все прикрашене в честь Гелловіна. Гарбузи усіх видів і декорацій, великі й маленькі, виглядатимуть із кожного куточка затишного пабу. І коли Гаррі несміливо затримає подих і наблизиться до нього зовсім близько… Що ж, принаймні у них виникне поважна причина, щоб усамітнитися у вбиральні.