Луцькі сутінки

Проклинаючи всіх і все (і себе в тому числі), Кісакі гадав, з ким же його поселили. Зазвичай він про все домовлявся ще за місяць до початку навчання і жив у гуртожитку з Ріндо і Санзу. Перший мав приблизно такий же характер, як і Тетта, другий був вгашеним наркоманом, проте Кісакі не заважав. А тут через грьобаного Такемічі Тетта забув про заселення. Тому що грьобаний Такемічі відбив у нього дівчину. Ну, як дівчину. Вони просто дружили. Чи не зовсім дружили. Хай там як, а Кісакі колись зізнався б Хінаті у своїх почуттях. Не зараз, а колись. Але цей гіперактивний ідіот усе зіпсував. Кісакі переживав і згадав про гуртожиток, коли майже всі кімнати були зайняті.

От з ким його поселили? Чого чекати від сусіда? Аби тільки це не був хтось схожий на Такемічі, інакше Тетта викине його у вікно.

Він розкладав речі – кожну на відведене місце – а сам позирав на порожнє ліжко сусіда. Той досі не з’явився. Невже якийсь прогульщик чи наркоман з банди Санзу? Срань господня, як же все бісило. Готуючись до завтрашніх занять, Кісакі обдумував план помсти Такемічі. Того придурка можна було просто перестріти й побити у провулку вночі, та це здавалося занадто просто. Те лайно підведеться і буде шкіритися, мовляв, зі мною все гаразд. Тетту аж перекосило від згадки про мармизу Ханаґакі.

Надвечір юнак пішов шукати Ріндо. Хотів поцікавитися, чи не знає той, з ким поселили Кісакі. Невідомість не давала Тетті спокою. Він любив бути в курсі подій. Любив усе знати, щоб потім використати знання у своїх цілях, контролювати і втішатися тупістю людей.

Молодший Хайтані розвалився на ліжку й захоплено читав. Він за звичкою зв’язував фарбоване світле волосся з окремими блакитними пасмами у короткий хвіст. Не любив, коли щось відволікало. На ліжку навпроти Санзу палив якусь гидоту. Сморід стояв такий, що Кісакі ледь не задихнувся. А Ріндо хоч би що.

– Блять, Санзу, хоч би вікно відчинив! – лається Тетта.

Харучійо пафосно затягується димом. Розвалившись на лівому боці у позі моделі, юнак легковажно посміхався. Його веселив зануда Кісакі. Санзу встиг пофарбувати біляве волосся у рожевий колір і постигся, наче останній ідіот.

– Погляньте, хто завітав, – Харучійо вишкірився, не звертаючи уваги на роздратування Тетти. Маленькі вертикальні шрами на кутиках тонких губ стали ще помітніші. Ніхто не знав, звідки юнак отримав ці рани. Він ні з ким про це не говорив. – І де тебе поселили, Тетто? Набридла наша компанія?

– Не нагадуй, – Кісакі сам відчинив вікно, бо Ріндо навіть не поворухнувся, і сів подалі від Санзу, – не знаєш, хто мій сусід?

– Я їбу? – відгукнувся Хару, захихотівши. Тут же змінив тему. – Кажуть, Тачібана стала зустрічатися з Ханаґакі. А ти, Тетто, ніби сохнув за Тачібаною. Як прикро вийшло.

– Завалися, Санзу, я не про те питав, – роздратовано мовив Кісакі, поправивши окуляри у квадратній оправі. От треба було минулого року напитись і вилити душу цьому наркоману? Тепер до кінця днів нагадуватиме про Хінату.

– Якийсь прогульщик, – видав Ріндо, відволікшись від книжки, – кажуть, повернувся з академки, бо на першому курсі ні з того ні з сього звалив на північ. Я його не бачив. Ніби навчається у вечірню зміну.

– От гадство, – пробурчав Кісакі, – а я гадав, що рік буде легким.

Хару засміявся і ледь не впустив цигарку. Зіниці його розширилися, через що Тетта зробив висновок, що у цигарці не простий тютюн.

– А ви знаєте, що неподалік від універу якогось волоцюгу прибили? – спитав він. – А що, як це маніяк? Що, як він протягом року полюватиме? Уяви, Тетто, що тут блукає якийсь божевільний з ножем…

– Я буду здивований, якщо тим божевільним з ножем виявишся не ти, – кинув Кісакі.

***

Сусід його знатно налякав. По-перше, забрався через вікно, а не зайшов, як нормальні люди, крізь двері. По-друге, він вирішив прийти вночі. Тому Кісакі спросоння й огрів його віником.

– Йой, та за що, це ж моя кімната! – почувши це, Тетта ввімкнув лампу над ліжком. Німо витріщився на силует у вікні.

– Ти довбойоб чи що? – буркнув Кісакі. – Двері, блять, для чого створені?

– Мені було ліньки огинати корпус, – незнайомець нарешті забрався у вікно і зайняв ліжко навпроти. Він був худий, але не кістлявий. Просто через високий зріст здавався худішим. Золотаві очі, хитра посмішка і сплутане чорне волосся з окремими світлими пасмами. Зате вбрання – штани, сорочка, туфлі – ледь не аристократичні. Ото модник.

– Наступного разу я зачиню вікно, пообіцяв Тетта, – а тепер замовкни і дай поспати.

– Я Ханма Шуджі, – незнайомець ніби й не чув останніх слів, – радий знайомству. Гадаю, ми подружимося.

– Гадаю, я зараз тебе приб’ю, якщо не заткнешся, – пролунало з ліжка Кісакі.

– Та чого ти? – не вгавав цей Ханма. – Я хочу побалакати. Тільки вернувся…

– Звідки ти, блять, вернувся посеред ночі?! – гаркнув Кісакі, повернувшись. – З наркоманами ширявся, чи що?

– Трошки втратив лік часу, – відповів сусід, – вночі так добре гуляти. Свіже повітря сприяє розумовій діяльності.

– Тобі це не дуже допомогло, – буркнув Тетта, – спи вже.

– Ти гарно пахнеш, – сказав Шуджі наостанок.

***

Звісно, цей Шуджі не прийшов на вранішні заняття. Та й у кімнаті Кісакі його не застав. Сусід зник ще до того, як Тетта прокинувся.

“Ну і хуй з ним”, – подумав блондин, котрий квапився на заняття.

Він геть забув, що в універі також навчається Такемічі. І бачити цього усміхненого покидька, котрий обіймав щасливу Хінату, було нестерпно і боляче. Кісакі кривився і намагався якомога менше перетинатися з Ханаґакі. Ще й Хондо, отой пихатий розумник, підколов Тетту, бо отримав вищі вступні бали. Тож юнак ходив доволі похмурий, аж поки під час обіду не опинився в компанії Санзу, Ріндо і його довготелесого брата Рана. Ті щось захоплено обговорювали.

– Бля, уяви, той безхатько, певно, ніц не відчув, – говорив Харучійо, чиє волосся хтось завбачливо заплів у безліч кіс. Він хоч і виглядав кумедно, та хай би хто спробував посміятися над Санзу. Це було б останнім, що зробив би самогубця. – Йому зламали шию, наче то була гілка. Одним порухом. І кров зцідили. Цікаво, нащо вбивці кров?

– Про що мова? – спитав Тетта.

– О, наш нещасний Ромео, – підколов Санзу. Вислухавши відбірну лайку Кісакі, продовжив: – Та про того волоцюгу говоримо. Ну, якого прибили неподалік. І знаєш, що? То був не я.

– Охуїти, – кинув Кісакі і почав обідати, – і що копи? Чи, як завжди, хуй забили?

– Частіше будь таким злим, Тетто, ти мені подобаєшся, – хмикнув Харучійо, схилившись до блондина, – може, на побачення запрошу.

– Уявити навіть страшно, – буркнув Кісакі, – не лізь у мій особистий простір.

– Копи цього разу щось таки роблять, бо вбивство надто жорстоке, – заговорив Ран спокійним, трохи знудженим голосом, – та й весь інтернет про це гуде. Навряд чи можна не звернути на таке увагу. Правда, мотив для вбивства буде важко знайти. Хіба що бомж комусь дорогу перейшов.

– Тоді навіщо йому зцідили кров? – спитав Ріндо, котрий навіть у їдальні читав.

– Може, це вампір, – припустив Санзу, – уявіть, хтось з лучан вампір, ото кайф.

– Менше пали свою гидоту і такі дебільні думки не проходитимуть у твою голову, – мовив Кісакі, – який, у біса, вампір? Може, ще скажеш, що у парку вовкулаки водяться, а біля ГПЗ блукають зомбі?

– Так Санзу із ГПЗ, – засміявся Ран.

– Тоді все ясно, зомбі там таки водяться, – сказав Тетта.

***

Ханма неквапом ішов до універу аж надвечір, коли сіло сонце. Кісакі гадав, що той його не помітить. Краще б не помітив, бо балакати з цим диваком не хотілося. Проте Шуджі одразу глянув у його сторону. Золотаві очі сяйнули у пітьмі. Чи це Тетті здалося?

– О, сусіде, – Ханма вишкірився й помахав рукою, – я вже скучив.

– А я чомусь ні, – відрізав Кісакі. Співрозмовник підійшов ближче. Виявився аж на голову вищим, і Кісакі стало незручно. – Іди собі куди йшов.

– А я знаю, як тебе звати, – хмикнув Шуджі.

– Вітаю, – сказав Кісакі, – а тепер відвали. Мені ще дохуя матеріалу вчити.

– Який ти розумник, – Ханма всміхнувся і скуйовдив охайну зачіску Тетти. Той схопив його долоню з татуюванням на тильній стороні. Рука була холодною.

– Ще раз торкнешся мене без дозволу – і тобі кінець, – пригрозив Кісакі. На його слова Шуджі відреагував сміхом.

– Ти дійсно кумедний, – мовив він, – що ж, побачимося пізніше. Не зачиняй вікно.

У відповідь Тетта його послав.

***

– Уяви, ще когось вбили, – Ріндо вмів оригінально починати розмови. Тетта, сховавшись від одногрупників у кав’ярні “Доппіо”, не очікував його тут побачити. Як і Санзу, котрий байдуже роззирався довкола.

– Це ти мені так смачного побажав? – поцікавився Кісакі. Він просидів тут півдня і читав незрозумілі юридичні терміни, що їх треба було вивчити на понеділок. Періодично юнак щось замовляв, щоб не вмерти з голоду.

– Невже тобі нецікаво? – здивувався Хайтані, сідаючи поруч. Харучійо пішов замовляти еспресо. Певно, підсипле у каву якусь гидоту і після такого коктейлю буде хихотіти, як дурень.

– Мені лише цікаво, як я маю все вивчити до понеділка, – Тетта відпив карамельний лате, що вже охолов. – Хондо, виродок задер носа, що став першим серед вступників. Як він, блять, це зробив? Я стільки готувався…

Може, іноді Кісакі був тим ще падлом, проте Ріндо знав, який старанний його друг у навчанні. А гордість не дозволяла Кісакі бути другим у всьому.

– Давай якось пику йому натовчемо, – запропонував Хайтані, – я давно у бійки не влазив.

– Хто сказав “бійки”? – Санзу з чашкою еспресо вмостився на вільному стільці. – Я з вами.

– Я подумаю, як йому помститися, – сказав Кісакі, – і Ханаґакі теж.

– Та здалася тобі Хіната? – зітхнув Харучійо. – Знайди іншу дівчину і не скигли.

– Я не хочу іншу дівчину, – заперечив Тетта.

– Тоді почни зустрічатися з Ханаґакі і матимеш його і Хінату на додачу, – порадив Хару і засміявся, побачивши перекошене від огиди обличчя друга.

– Пий свій еспресо мовчки, – кинув Кісакі і змінив тему: – То що там з трупом? Кого вбили? Є підозрювані? Докази?

– О, майбутній адвокат заговорив, – хмикнув Ріндо, – та знов якийсь безхатько. У нашого вбивці доволі специфічні смаки. Доказів нуль. Про підозрюваних невідомо. Знаєш, як він помер? Від знекровлення.

Тетта насупився. Його розум почав енергійно працювати, складаючи докупи пазли інформації, що у нього була.

– З попередньої жертви ніби теж зцідили кров, – повільно вимовив юнак.

– Саме так, – погодився Хайтані, – і знаєш, що це означає?

– Що у Луцьку завелися вампіри, – весело сказав Харучійо, гріючи руки об чашку з кавою.

– Ще одне вбивство – і це буде серія, – відказав Кісакі, не звертаючи увагу на репліки Санзу. – Але кому і для чого знадобилася кров? Яка група крові у жертв?

– Я тобі коп чи що? – хмикнув Ріндо. – Кажу, що знаю сам. А ти хочеш розслідувати цю справу?

– Здалась вона мені, – відмахнувся Тетта, – але якщо група крові однакова, можна подумати, що убивці вона для чогось знадобилася.

– Наприклад, аби втамувати спрагу, – докинув Санзу, – до речі, я з твоїм сусідом познайомився. А він чудова людина. Знає, де можна ширнутись у Луцьку, чудовий співрозмовник. Веде нічний спосіб життя. Вчора покурив зі мною за компанію. Пощастило тобі, Тетто.

– Яким боком пощастило? – буркнув Кісакі. – Те падло посеред ночі залізло в кімнату крізь вікно.

– Авантюрист, – прокоментував Ріндо.

– Придурок, – виправив його Тетта.

***

Хоч Ханма і був трохи пришелепкуватим (на думку Кісакі), та сусідом виявився кращим, ніж Санзу. В крайньому випадку, Шуджі не палив у приміщенні, не коловся, не приводив сумнівних друзів. Та він був би збіса ідеальним, якби не приходив посеред ночі і не починав просити Тетту поговорити. Кісакі, котрий любив поспати, в такі миті згадував усі нецензурні слова, які знав, бо ненавидів, коли йому перешкоджали поспати. А Ханмі хоч би що. Він тільки сидів і шкірився, дивлячись, як лютує сусід по кімнаті. Колір його очей у світлі нічної лампи нагадував бурштин. Тетта з його любов’ю до всього естетичного, одного разу задивився в очі Ханми, поки той не покликав його. Зніяковівши, Кісакі послав Шуджі й ліг спати, гадаючи, що щойно сталося.

А сталося те, що блондину ні з сього ні з того почали подобатися світло-карі очі Ханми.

Кісакі не став ні з ким ділитися цим відкриттям. Ріндо буде похуй, Ран посміється, а Санзу відпускатиме жартівливі коментарі.

Тим часом після другої жертви вбивця зачаївся. Про нові знекровлені тіла новин не було. Хару журився, бо студентське життя знову ставало нудним та одноманітним. Кісакі мав намір поставити Хондо на місце, хоч і не знав, як це зробити. Тому ввечері не міг заснути і лютував. Ще й Такемічі постійно зринав перед очима. “А щоб вас усіх…” – зітхнув Тетта, знімаючи окуляри. Хотів уже лягати, аж тут у вікно щось вдарилося. Знаючи, хто це може бути, блондин впустив Ханму, котрий прудко забрався по стіні.

– Ти рано, – зауважив Кісакі, – що, нічні прогулянки починають набридати?

– Я за тобою скучив, – відказав Шуджі. Іноді він міг сказати таке, а Тетта, не звиклий, що з ним фліртують, ніяковів. І від цього ще більше бісився. Власні емоції заглушали голос розуму, і придумати достойну відповідь було важко.

– І давно ти за мною скучати почав? – спитав Кісакі, аби приховати сум’яття. Він відвернувся і вдав, що поправляє речі на столі.

– Давненько, – зізнався Шуджі, впавши на ліжко, – ти розумний. Маєш гарний смак і почуття гумору. Мені б твої мізки.

– Якщо ти зараз жартуєш… – почав Кісакі. Ханма повернувся до нього й широко посміхнувся. Тетта зауважив, що його ікла набагато довші, ніж зазвичай у людей. Якась патологія? Чи навмисне відростив, щоб бути схожим на?..

Кісакі подумав про вампірів. А, втім, відкинув дурну думку, бо був затятим раціоналістом, в чиї уявлення про світ вампіри явно не вписувалися. Та й не існувало їх, бо це абсурд. Тільки ідіот може вірити в страшні історії, що їх почув у літньому таборі чи в колі друзів на вечірці.

– Я не жартую, – сказав Шуджі.

– Спи, у мене був хуйовий день, я не налаштований на розмову, – буркнув Тетта, зайнятий думками про ікла сусіда.

– Щось сталося? – поцікавився Шуджі. Кісакі мовчав, та того вже було не спинити: – Агов, та розкажи, що з тобою? Хтось образив?

– Та є один пихатий дурко, котрий вважає себе кращим за мене, – врешті здався Кісакі, – я б і забув про цей шмат лайна, якби він постійно не дойобувався. Я й так знаю, яких помилок припустився, а воно ще й нагадує про це.

– То чому ти не помстишся? – голос Ханми у напівсонній свідомості Тетти лунав нечітко й віддалено. Кісакі пробурмотів:

– Я над цим думаю.

***

Новина, що Хондо вбили, стала потрясінням для Кісакі. Не те, щоб він аж так хвилювався через суперника по навчанню. Так, Тетта мріяв помститися за насмішки, але зробити так, щоб Хондо жив і страждав якщо не все життя, то добру частину. А що цікавого у смерті? Нічого. Та й дуже підозріло все це було.

Вбивця з волоцюг переключився на студентів.

– Третє вбивство, де у жертви забрали кров, – Ран читав новини у смартфоні, – тепер це серія. Вітаю, панове. Ми живемо в одному місті з убивцею, котрий вирішив, що він вампір.

– Чому, блять, вампір? – скривився Кісакі, котрий теж перечитував новини. Страх відчувався навіть в університеті. Тетта бачив, як студенти збираються у групи, аби на самоті не блукати Луцьком.

– Його так назвали журналісти, – хмикнув Санзу, – як на мене, ідеально.

– Паніки буде більше, ніж треба, – бурчав Тетта, – що, як універ закриють, бо якийсь псих вирішив убивати людей? Чому саме в Луцьку? Сука, знайду – відірву голову.

Поки Кісакі виголошував свій монолог, Харучійо сміявся, затуливши рота долонею.

– Я б теж не хотів на заочне навчання, – ліниво озвався Ріндо, – так хоч кудись вийду, людей побачу.

– Ти постійно десь вештаєшся, тож не скигли, – кинув Тетта, – от тільки хотів помститися Хондо, як убивця його вбив. Пиздець.

– Не завжди може щастити, – відказав Харучійо, – чи, може, то ти вбив Хондо, га?

Тетта скривився від його слів.

– Заткнися, Санзу. Мені нецікаво вбивати. Смерть – це надто просте покарання.

***

Ханма одразу помітив невдоволення сусіда і за звичкою почав розпитувати. Від Шуджі пахло кавою й цигарковим димом. Певно, десь у кав’ярні зависав.

Кісакі виконував завдання і машинально відповідав. Товариство Шуджі потроху переставало його бісити.

– Тож цей Хондо помер? – допитувався Ханма, гризучи дешеві сухарики. Тетта скоріше б з голоду вмер, ніж згодився таке їсти.

– Так, і тепер мені хочеться вбити вбивцю за це.

Ханма був щиро здивований.

– Чому? – він округлив очі. – Ти ж ніби казав, що він тебе бісить.

– Хондо здох і я не можу помститися йому! – гаркнув Кісакі. – А я таку вишукану помсту придумав. Кожну деталь свого плану виношував тижнями, щоб якийсь маніяк усе мені зіпсував.

Шуджі якось похнюпився і запустив долоню у своє волосся.

– Ти добіса дивний, – врешті відказав він, – ворог мертвий, а ти не радієш.

– А ти не розумієш, що означає справжня помста, – блондин поклав книжки у шухляду. – А тепер замовкай. Я спати.

– Я багато чого розумію, – не вгавав Шуджі, – ти ж тепер перший у навчанні, ніхто з тобою не зрівняється…

– Бо, блять, нема кому. Ти в курсі, яку я насолоду отримував, коли обходив таких, як Хондо? І тепер я не зможу його обійти.

– Але…

– Ляж спати, Ханмо, – прошипів Кісакі з-під ковдри.

– Та поговори зі мною, – Шуджі явно наривався, хоч і не розумів цього, – я хочу зрозуміти, як ти думаєш і чому вбивство для тебе – варіант простіший, ніж справжня помста. І що таке помста в твоєму розумінні?

Сусід говорив і говорив, а Тетта подумки його проклинав. Зрештою, не витримавши дебільного монологу, блондин підвівся і ввімкнув настільну лампу. Підійшов до Ханми – сонний і злий.

– Ти дозволиш?

– Припустимо, дозволю, – знизав худими плечима Шуджі, – а що?..

– Заткнися нахуй, – прошипів Кісакі, перш ніж його поцілувати.

Він не думав. Просто хотів, щоб цей придурок замовк. Поцілунок вийшов грубуватим і жадібним. Світлі очі Ханми – округлені, здивовані, з розширеними зіницями – були так близько. І у Тетти в душі щось перевернулося, коли ці світло-карі очі, майже кольору меду, зустрілися з його очима. І той факт, що він цілує сусіда по кімнаті, прогнав рештки сну зі свідомості. Кісакі вже й не знав, що на нього найшло. Бажання заткнути Ханму перетворилося просто на бажання.

Подив Шуджі швидко пройшов. Він враз перехопив ініціативу, притягнув Кісакі до себе. Той різко відсахнувся. Важко дихаючи, впав на ліжко й відчув, як палають щоки.

– На смак ти теж приємний, – прокоментував Ханма, демонстративно облизнувши губи. Кісакі вимкнув світло, аби не бачити звабливого блиску його очей. – То, може, продовжимо? Я зовсім не проти, якщо ти мене осідлаєш.

– Просто. Замовкни, – буркнув Тетта, ховаючи під ковдрою зніяковіле обличчя.

– Як скажеш, – промуркотів Шуджі, – та як надумаєш – сміливо приєднуйся.

***

Те, що Кісакі сам не свій, помітив навіть Ріндо, вічно заглиблений у власні роздуми. Він підозріло дивився на друга і зрештою не витримав.

– Та що з тобою, Кісакі? Ти зазвичай заткнутися не можеш через навчання, Такемічі й нерозділене кохання, а тут ідеш набундючений і мовчазний.

– Стомився говорити, – буркнув Тетта. Лекції скінчились, і він мав намір напитися. Дуже сильно напитися. Щоб забути навіть, як думати, й не згадувати вчорашній поцілунок з Шуджі.

А ще те, що йому самому сподобалося.

Від згадки про губи Ханми, про ікла, що покусували шіру, Кісакі відчув, як тілу стало тепло, і це тепло стало жаром десь внизу живота. Дідько, цього тільки бракувало.

– Серйозно, Тетто, – голос Хайтані лунав ніби здалеку, – ти сам не свій. Агов, Санзу, може, ти його розговориш?

Харучійо у своїй традиційній білій сорочці з жилеткою на ній, ідеально випрасуваних штанях і начищених до блиску черевиках підозріло розглядав Кісакі. Незважаючи на хуліганські звички, Хару прискіпливо стежив за зовнішнім виглядом.

– Кісакі, не лякай Ріндо, матюкнись, як ти вмієш, і ми заспокоїмося, – мовив Санзу, широко всміхнувшись.

– Я зробив хуйню, – не витримав блондин, ні на кого не дивлячись.

– Завалив здачу реферату? Набив пику Ханаґакі? Послав викладача? – зробив припущення балакучий Хару. – Серйозно, ти ж не міг прибити Хондо?

– Я поцілував Ханму, – зізнався Тетта. Ріндо округлив очі, а Санзу засміявся так голосно, що на нього в коридорі почали витріщатися студенти. – Хару, годі, я не знав, як змусити його замовкнути!

– Та це охуєзний спосіб, Кісакі, – Санзу аж сперся об стіну, бо від сміху ледь не падав, – та й Ханма доволі гарячий хлопець, еге ж?

– Він холодний, наче мрець, – буркнув Кісакі, піддавшись на провокацію друга. Хару вдоволено вишкірився.

– Чув, Ріндо? У Тетти новий краш. Може, перестане думати про Хінату. Вітаю, друже.

– Санзу, ще слово…

– Все, замовкли, – озвався Хайтані, бо Кісакі вже кипів від злості. – Санзу, подзвони Рану. Ми з Кісакі чекатимемо вас у “Ель пабі”.

– Питимемо за здоров’я щасливої пари?

– Іди нахуй, Санзу!

– Ой, Кісакі, ти підеш скоріше.

***
П’яний, як чіп, Тетта вернувся в гуртожиток пізно. Як йому вдалося обійти консьєржку – не знав. Та з полегшенням зітхнув, коли опинився в кімнаті.

– Ого, – почувши голос Ханми, Кісакі здригнувся. Навіть будучи п’яним, він умудрявся все усвідомлювати й аналізувати. Правда, блондин дуже багато говорив у такому стані. – Ну від тебе й несе. Що ти пив?

– Блять, що я тільки не пив? – Кісакі бухнувся на ліжко й полегшено видихнув. – Пиво, потім коктейлі якісь, ще щось і ще щось…

– Це з горя чи від щастя? – обережно спитав Шуджі.

– Від охуївання, – пробкрмотів Тетта, майже засинаючи, – прикинь, тільки початок навчання, а дівчина, яка мені подобалась, обрала придурка. Мене поселили з тобою. Якийсь йобнутий убиває людей. Хондо здох. І я…

Чомусь згадалася розмова з Ханмою, коли Тетта поскаржився на Хондо. Він тоді не називав імені, лиш узагальнив. А потім Хондо помер. І Шуджі дивно поводився. І оці його очі, що сяють у темряві. І нічні прогулянки. І довгі ікла, наче у…

Блондину варто було б лишити свої думки при собі, але губи вже вимовляли:

– Я знаю, хто ти.

Тиша. Тоді він почув:

– То скажи. Скажи це голосно.

Ситуація здалася геть абсурдною, коли Кісакі згадав, де чув такий діалог.

– Що це за блядські “Сутінки”? – він сів і глянув на сусіда по кімнаті. Ханма хмикнув.

– Ти перший почав.

– Добре, забули, – Тетта прихилився до стіни, бо тіло після кількості алкоголю бажало впасти. – Ти вампір?

– Так, – просто відповів Ханма.

– Чекай, справжній вампір? І шкіра у тебе на сонці сяє?

– Що за маячня? Від сонця у мене з’являються опіки.

– І скільки тобі років? – допитувався Тетта.

– Дуже й дуже багато, – відказав Ханма, здивований спокоєм співрозмовника.

– Значить, це ти вбивав тих людей. І Хондо, – розмірковував Тетта, – серйозно, Шуджі? Ти дебіл! Тобі дана охуєнна сила, а ти отак палишся. Я б на твоєму місці…

Ханма так і не дізнався, що б зробив на його місці Кісакі, бо той вирубився. Вампір хмикнув і вирішив дочекатися ранку.

***
Тетта прокинувся і вилаявся. Бо голова боліла нестерпно.

– Щоб я ще хоч раз… – він замовк, бо згадав, що вже це казав.

У кімнаті було напівтемно через зашторені вікна. Кісакі хотів розсунути штори.

– Не треба, – юнак аж підскочив, коли почув голос із сусіднього ліжка. Сонний Ханма визирав з-під ковдри насуплено і невдоволено. Вдень він зі своїм блідим обличчям дуже сильно нагадуаав мерця.

Кісакі сів і згадав розмову з Шуджі.

– То ти справді вампір, – сказав замислено. – Цікаво.

– Ти не боїшся? – здивовано спитав Ханма.

– А треба?

Шуджі відкинув ковдру, сівши навпроти Тетти в одних трусах. Блондин одразу ж відвів погляд.

– Ні, бо ти мені подобаєшся, – сказав Ханма, – якщо хочеш, я тобі допоможу покарати всіх, хто тебе ображав.

– Тобі це навіщо? – Кісакі дивився в підлогу.

– Мені нудно, – позіхнув співрозмовник, – дуже нудно. Тому я іноді вбиваю людей.

– Дивний ти вампір, – зауважив Кісакі, прийнявши таблетку від похмілля. – А втім, можливо, з нас вийде…

– Гарна пара? – підказав Ханма.

– Не пара. Будемо друзями.

– Серйозно? Після того, як ти мене поцілував?

– Ханмо, заткнися!

– Поцілуй – і заткнуся.

І Тетта таки виконав його прохання.