Фанфіки українською мовою

    -Євген, привіт! Чому тебе не було на останніх заходах? Після тієї вечірки я тебе й не бачила, – стривожено питала Марія, яка була організаторкою всіх заходів.

    -Я себе погано почував, трохи приболів, –частково збрехав я.

    -Ми чекаємо тебе сьогодні ввечері у парку, де плануємо робити грандіозний пікнік.

    -Дякую, я подумаю над цією пропозицією.

    Вже другий тиждень я не зв’язувався з учасниками молодіжного простору та не відвідував їхні заходи. Я заплутався у собі. Я боявся реакції інших на ту ніч, коли відкрив карти, не говорячи ані слова. Марія, яка зустріла мене у продуктовому магазині, виглядала на двадцять п’ять років, але насправді їй було тридцять чотири. Вона не одружена та не має дітей, тому весь свій час присвячує простору та молоді Рівного. Жінка живе нами і цим проєктом, ночі недосипає, аби придумати щось креативніше та цікавіше за попереднє. Я, в свій час, надихався цією жінкою. Саме вона знайшла мене біля входу в кафе «Аміго» та запросила у клуб.

    «Мені варто сходити на сьогоднішню гаївку, не буду ж я все життя боятися зустріти їх», – подумав я. Учасники нічого не зроблять мені, окрім гострих образ. Не велика біда, скажу я вам.

    Я налаштувався на сьогоднішній пікнік. У корзину додалися апельсини, яблука та банани. Я був щиро вдячний невідомому, що зарплата прийшла саме вчора, а не завтра, як обіцяв бухгалтер. Я відчував мужність та відвагу.

    У парку, не дивлячись на морозний день, було багато людей: хтось у місцевому кафе з чашкою кави, хтось бавиться з малечою на гойдалці, а хтось бігає зі своїм собакою без повідка. Вони виглядають щасливими.

    Пікнік влаштували у приміщенні, адже зимою на травичці не посидиш. Це було приміщення бібліотеки, яке знаходилося в самому центрі засніженого парку. Я прийшов трохи раніше, щоб мати час звикнути та освоїтися. У холі Марія з Петром розставляли кружки та тарілки. Петро – її найкращий друг та за сумісництвом директором молодіжного простору. Вони мають хороші відносини, деякі учасники шепочуться про романтичні відносини між цими двома. Спостерігаючи за ними, я схильний вірити, що це правда.

    -Женю, ти прийшов! – викрикнула Марія.

    -Так, добрий день, Маріє, – знітився я. Вона закутала мене в теплі обійми та легенько гладила по спині – Я приніс овочі та фрукти.

    -Я думала ніхто не здогадається взяти фрукти на пікнік. Всі принесли печиво, тістечка та тортики. Вони хочуть, щоб мій зад був більшим за їхній, – гумористично обурилася жінка.

    -Твій зад не виросте за одну ніч, не бійся, – у нашу розмову приєднався Петро, який саме завершив сервірувати стіл – А навіть якщо й виросте, це є проблемою? Впевнений, що ні.

    Розмова зайшла в глухий кут, висіла неприємна тиша між нами трьома. Відчуття, наче Марія не хотіла зупинятися на одному привітанні, дало червоний сигнал у голові. Я дивився у підлогу, лиш би не зазирнути у очі співрозмовниці. Я почував себе мишею, зацькованою у міцне коло котами. Дуже голодними котами.

    -Петро, я хочу поговорити з Євгеном наодинці, – мило натякнула Маша. Петро не став сперечатися та пішов допомагати іншим учасникам, які почали сходитися.

    -Про що ви хочете поговорити? – я знав, яку тему підніме організаторка.

    -Я хочу поговорити про той інцидент, який трапився ввечері на тій грі, пам’ятаєш?

    -Інцидент? Про який саме інцидент йде мова? – я перейшов на крик – про той, що був у приміщенні чи той, що був біля гаражів? – Марія відкрила рот, щоб щось сказати, але закрила його почувши про невідому їй інформацію. Все більше людей звертали увагу на наш конфлікт – Ах, та ви певно не в курсі. Розказати вам чи не варто? Гадаю, це не ваша справа. – не дочекавшись відповіді сказав я.

    Я розвернувся і швидким кроком попрямував до виходу. Тілом пройшовся вир негативних емоцій: починаючи зі злоби та закінчуючи роздратуванням. Мій подих ставав все швидшим, я хотів покинути це приміщення, воно душило зсередини.

    Бух.

    Людина явно втратила координацію, і зробила три кроки назад, пригальмувавши перед косяком стіни. Почувся глухий звук зіткнення. Мене відкинуло в інший бік стіни, на яку я смачно припав спиною.

    -Вибач, – похапцем встав з підлоги та подивився у обличчя. Це був Ілля. Той самий Ілля, який привів мене додому, всього побитого та покаліченого – Я можу пройти? – вирішив чим скоріше завершити незручну розмову.

    -Так, ти можеш пройти, – розгублено відповів парубок – Але чому ти йдеш?

    -Він має рацію, залишися, – влізла Марія – Я обіцяю не розпитувати тебе про некомфортні для тебе теми.

    -Мені варто вірити вам? – зневажливо запитав я. Її відповідь не змінила б мого наміру повернутися додому.

    -Я..Я не знаю, – невпевнена пауза – Так, тобі варто вірити мені.

     

    Я не сказав ні слова та вийшов з приміщення. Люди почали розходитися та дороблювати справи, перемкнувши увагу на дещо більш важливе, аніж якогось хлопця з палким характером.

     

     

    -Я й не знав, що ти маєш такий характер, – позаду долинув крик. Я зупинився та розвернувся до нього обличчям – Думав, що ти сором’язливий хлопчина, – посміхався хлопець та підходив все ближче до мене. Його посмішка була не злою, скоріш навпаки – теплою та привітною

    -Я поспішаю.

    -А я тебе довго не затримаю. Можу провести тебе, якщо не проти.

    -Проти. Я поспішаю і не маю теми, щоб завести розмову з тобою, – він однозначно згадає ситуацію з побиттям. Я не хотів говорити про це зараз.

    -Обіцяю не розпитувати про ту ситуацію доти, доки ти сам не захочеш розповісти про неї, – Ілля зрозумів або здогадався.

    -Навіщо тобі це? – не зрозумів я. – Навіщо тобі проводжати мене, якщо саме почався захід?

    -Я не знаю, – розсміявся Ілля.

     

    Перші хвилини ми йшли мовчазливо. Мені треба було його зацікавити розмовою, щоб він не розчарувався у своєму виборі. І начхати, що він сам зробив вибір.

    -Як самопочуття?

    -Я почувався пригніченим весь день, адже отримав погану новину з самого ранку.

    -Ти не виглядаєш пригніченим,– без долі жалю сказав я.

    -А ти прямолінійний,– Ілля оцінював мою реакцію. Не дочекавшись відповіді продовжив – Я зустрів тебе перед входом у бібліотеку. Відчув сильний поштовх і я вже майже у стіні. Це підняло мені настрій.

    -Я вибачився вже.

    -Я не прошу тебе вибачатися, а пояснюю, чому я не виглядав пригніченим, – спокійним тоном пояснив парубок – Як ти почуваєш себе зараз? Можу зробити висновки, що вже краще, адже ти прийшов сьогодні на захід.

    – Ти неправильно зробив висновки, захід тут ні до чого, – гарикнув я.

    -Припини показувати свої колючки, Женя. Я не збираюся тебе ображати.

    Я був вдячний цій людині за допомогу тоді і за допомогу зараз. Але це ніяк не значить, що я буду сюсюкатися з ним.

    – Мій настрій зараз не з кращих. Ти обрав не слушний час для прогулянки і знайомства.

    – Не слушний час для знайомства? Та ми познайомилися з тобою в той час, коли ти був ледь живий, – пройшла короткочасна пауза – Я обіцяв не починати цю тему, вибач.

    – Йди на хрін.

     

    Сказати, що ми прийшли, я не міг. Він знає не лише мій під’їзд, а й номер квартири, тоді який сенс йому брехати? Місто огорнула ковдра темряви, вітер набирав обертів, сніг знову йшов, не зупиняючись ні на хвилину; машини стояли у корках, яку створила юна пані, бешкетуючи на дорозі. Її мама була вся червона від сорому і всяким способом старалася забрати малечу з дороги. Вивіски магазинів одна за одною потухали – робочий день закінчився. Вулиці освітлювали яскраві ліхтарі, які світили не білим, як зазначено на сторінці міської ради, а жовтим. Це дрібниці, на які я ні разу не звертав уваги.

     

    -Ми прийшли.

    -Так, ми прийшли. Нам варто прощатися, – сказав Ілля.

    -Бувай.

    -До зустрічі на наступному заході.

    -Я не буду на наступному заході. І на наступному наступного, і на наступному наступного наступного. Я не прийду взагалі, – серйозно відповів я. Я вирішив твердо, що моєї ноги там не буде.

    -Якщо ти зміниш думку, я буду чекати тебе, – він посміхнувся та кроками потупився назад – Доброї ночі, Женю!

    Останню фразу я почув, коли відвернувся та ступив декілька кроків вперед. Підняв праву руку догори в знаку «лайк», аби хлопець зрозумів, що я почув його.

     

    0 Коментарів