221В

Була дощова і достатньо прохолодна ніч. Бейкер-стріт освітлена невеличкими ліхтарями на фасадах будинків. Тією вулицею крокував чоловік років тридцяти на вигляд. Чомусь він взагалі не помічав дощу,ніби “летів” кудись,настільки поспішаючи,що будь-що інше крім тієї справи, цю особу не дуже то і цікавило,точніше взагалі цього не робило. До того чолов’яги навпроти йшов інший мужчина, із-за погано освітлення це було достатньо складно помітити. Зустрілись ті двоє біля вхідних дверей, на яких погано,але все ж таки виднілось “221В”.

Їм відкрила двері мила жінка котра дуже люб’язно посміхалась. Після того як чоловіки забігли до себе господиня пішла робити чай. Тією власницею дому була “Місис Гадсон”. В неї було достатньо коротке волосся яке вже починало сивіти ,виглядала вона на років 50-60. Лице жінки було все зморшками. Так ось,повернемося до чаю. Зробивши його господарка дому віднесла його до сусідньої кімнати в якій знаходились Джон Геміш Ватсон і Вільям Шерлок Скотт Голмс. Ті одне між одним по своєму сперечались,жінка вирішила не втручатись і просто поставила напій на столик і але йшла звідти,як детектив-консультант зупинив її.

-Зачекайте Місис Гадсон.

-Що таке,любий?

Насправді чомусь цього разу господиню ця “зупинка” збентежила. Чи то із-за голосу чоловіка,чи то із-за того,що вона почувала себе не дуже добре із-за погоди,але це тільки ‘її здогадки на питання з неіснуючою для хазяйки відповіддю.

-Ви раптом не знаєте нікого з прізвищем Абрамс?

– Та ні,чому ти вважаєш,що я мала його знати,або хоча б чути щось про цю людину?

-Та так,він всього-то наркобарон.

-Містере Голмс,якщо я була жінкою того чоловіка,це не означає,що я знаю про всю ту компанію.

-Дійсно? Мені здавалось, що все як раз навпаки.

Жінка розізлилась на нього із-за дурних питань,які він їй задавав щодня. Щоб хоч трохи заспокоїтись вона пішла подалі від компанії двох колег.