Фанфіки українською мовою
    Фандом: Bangtan Boys (BTS)
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    Bon Iver and St. Vincent – Roslyn 

    Anchor – Novo amor 

    Luca Fogale – Bluebird 

    Sleeping at last –  Hearing

    Patrick Watson – Je te laisserai des mots 

    SYML – Where’s my love  

    Юнґі з характерним звуком зачиняє двері кав’ярні на замок. Зап’ястя руки де тримався альфа болить, але несильно. Він не знає як сьогодні ляже спати, бо відчуває, що ніч пройде з кошмарами.
    –  Ти не проти, якщо заночуєш у мене ? – говорить Чімін, з надією дивлячись на омегу.
    І він ловить на собі погляд зляканих очей з трохи відкритими вустами, ніби Юнґі збирається, щось сказати, але в голову ніякі слова не лізуть.
    – Ти просто поспиш, я ні на що не натякаю, – Пак обережно підходить ближче та кладе свої руки поверх Мінових.
    І омега наче не проти (?) – спокійно кладе голову на плече Чіміна і робить глибокий вдих і видих, а потім ще раз. Сьогодні був насичений день і йому справді треба відпочити, можливо це не так і погано, можливо це допоможе йому довіритися Паку, чого Чімін так бажає. Він не наполягає, терпляче чекаючи, щоб Юнґі більш детально розповів про своє життя і про плече, чому воно постійно болить – Мін не говорить про це, але альфа не тупий, щоб не помічати ці скорчені риси обличчя кожен раз коли вони обіймаються чи постійно прикладена рука, що стискає кінцівку – сподівання на те, що це якось допоможе, після поцілунку, як сьогодні.
    Юнґі розуміє, що нічого не допоможе окрім нової мітки, яка буде з ним тепер завжди, вона не буде боліти кожен раз коли альфи звертають увагу на нього, не буде з мукою вриватися в м’язи, пронизуючи далі до кісток, тому що мітка –  ціла, “закінчена”. Буде пахнути карамеллю і ваніллю не змішуючись при цьому з його ароматом, буде нагадувати всім іншим, що він є коханим, він є омегою Чіміна, він йому потрібен.
    Юнґі хотілось щоб так було, але наврядчи від розказаної історії про травму від колишнього Пак “зрадіє”.
    Напевно кине його, нащо омега йому такий – використаний? Та чому Юнґі досі спілкується з ним, якщо так думає?
    Ці думки вивітрюються з його мізків, в той момент коли  омегу лагідно беруть за долоню і спокійно починають прямувати стежкою.
    Вони обходять парки, зупиняються подивитися на сузір’я, Чімін дивлячись і розповідаючи історію про зірки з ентузіазмом, на момент зупиняється, в той час коли очі звертають увагу на Міна.
    Він трохи худий, з тонкими пальцями рук і злегка подертими нігтями. Омега уважно вдивляється в зірки, наче планує побачити щось, окрім маленьких яскравих цяточок або скласти нове сузір’я в себе в голові. І через це він такий гарний. Гарні очі, на яких все ще залишились почервоніння – сліди від недавньої істерики, гарний носик, що завжди утикається Паку в ключиці, коли вони обіймаються і губи, їх описати неможливо, нема такого слова щоб зібрав в собі всі порівняння зі словом “красиві”.
    Вони невеликі, чітко окреслені, трохи сухі на смак. Йому подобається, Чіміну це подобається, відчувати їх, направляти в належний напрямок і просити ще, і ще раз, і ще один маленький поцілунок. Та не вистачає, він окутий спрагою і вода не допоможе…цигарки не взмозі завдати раду.
    З його думок витягає голос старшого:
    – Чімін…все добре ?
    – Так, просто ти дуже гарний, – альфа говорить це з щирою посмішкою, без злих думок, він закоханий ось і все.
    Мін нічого не говорить, та Пак нічого не потребує, йому достатньо щічок, що залиті рум’янцем – це для нього найкраща подяка.
    На вулиці вже зовсім холодно, тому омега, ще більше притискає до себе края свого пальто. І це для очей Чіміна знову мила картина, знову хочеться обійняти той самий клубочок, зігріти і казати, що він поряд з ним.
    Оминувши приватні будинки, хлопці доходять до багатоповерхівки. Юнґі ще більше стискає руку альфи, бо від того що він не знає, куди далі йти – старшому трохи лячно.
    Омега з великим видихом підіймаються на п’ятий поверх: треба було на ліфті, але вони не шукаючи легких шляхів в житті –  поперлись по сходах.
    Пак відчиняє двері, запрошуючи першим Юнґі. Старший оглядається, натиснувши при цьому на вмикач світла в коридорі.
    Квартира світла і проста, але гарна, по своєму цікава, що Міну тепер не терпиться розглянути кожну річ, яка допоможе дізнатися більше про альфу. На стіні в коридорі почеплене велике дзеркало, обрамлене білими, хвилястими, якимись залізними штуками, омега не зрозумів що воно таке, але дзеркало схоже, доволі старе.
    – Сильно втомився ?– говорить Чімін, скидуючи з себе верхній одяг та взуття і допомагає Міну.
    – Так, трохи, – зовсім не трохи, м’язи ніг ниють і просять про турботу, просять про відпочинок, та і мізкам пора підпорядкувати думки в глибокому сні.
    Юнґі вже хоче розв’язати шнурки на кедах, та його випереджають руки молодшого. Пальці швидко розплутують бантики та допомогають омезі витягти стопи з взуття.
    Всі мовчать та ніхто навіть і не хоче нічого говорити: Юнґі занадто втомився, Чімін просто хоче потурбуватися, зробити приємно.
    Альфа злегка натискає однією рукою на живіт і на тазові кістки старшого – благає сісти на маленький стільчик, що знаходиться позаду нього.
    Пак сідає в позу лотоса, кладе ногу  на стегно і повільно проходить пальцями по стопі, трохи притискає і робить масаж, не зовсім вміло, та Чімін намагається не зробити Юнґі боляче.
    Міну так ніколи ніхто не робив, можливо мама в дитинстві, коли її дитина забивалась в різних іграх на вулиці. Але зараз це виглядало, якось інтимно, та Мін Юнґі подобається і зараз він справді отримує задоволення. Теж саме молодший робить з іншою ногою, вже збирається підійматися з підлоги, але відчуває на своїй голові чужу руку.
    Омега проводить пальцями вздовж лінії росту волосся, і заривається глибше долонею в пасма, гладить, трошки протирає, чеше, приносячи приємні відчуття Чіміну. Він відкриває рот від задоволення і зажмурює очі, як та собака, якій чешуть за вушком. Юнґі опускає голову, та не встає зі стільця , торкається губами чола Пака – подяка за турботу, за ніжність, котра йому так жадібно потрібна від нього зараз… завжди. І у відповідь Мін отримує широку усмішку. В душі радісно, радісно за те, що зробив приємне. Старший намагається піднятися на ноги, але вони його не в силах тримати – розслабилися, дотик чужих пальців, стопи будуть довго пам’ятати. Чімін допомагає встати – дає руку, іншою тримає за талію. Нікому не хочеться руйнувати цей момент, порушувати тишу. Та все одно доводиться, доводиться відпускати руки, відволікатися на буденні справи, підготовку до сну.
    Омега просить спочатку дати йому  можливість прийняти душ, Чімін пояснивши за ванну кімнату, відходить до кухні робити своє справи .
    Ванна як ванна, нічого не скажеш : білий кахель, чиста кабіна для душу, дві полиці з різними примочками для догляду за собою. Юнґі не взмозі описувати щось з поетичними словами, коли очі заплющюються самі по собі, а ноги на хочуть рухатися.
    І  якого біса, вони поперли пішки до п’ятого поверху?
    Нарешті. Теплий душ.
    Крапельки води повільно стікають по молодому омезі, оминають волосся спину, проходять повз ніг і падають на дно. Несвідомо Юнґі затримується, спостерігаючи за цим процесом. Він не хоче думати сьогодні про якісь важливі питання. Він хоче відпочинку, хоча б зараз, хоче тиші, хоча б на одну хвилину, на один ранок, жадає поспати в коханих обіймах, жадає заснути поринув у повив карамелі і ванілі з головою.
    Юнґі відчиняє двері кабіни для душу і пар заповнює простір кімнати, після того як Мін витирає себе рушником – розуміє, що  в нього нема одягу для сну.
    Чайник закипає з характерним звуком, Чімін обережно розливає окріп по чашках та залишає, щоб чай встиг  заваритися.
    Зелений чай з ромашкою – добрий на смак і гарно пахне, але не як Юнґі. Альфа вдихає цей аромат на кухні і усвідомлює – чай  недостатньо “зелений” і недостатньо “смачний” як Юнґі.
    Руки відставляють напої та додають до столу двоє мисочок з раменом, далі пальці кладуть палички для їжі і зариваються у волосся – нерви, із-за чогось. Сказав би хтось, що Чімін буде нервувати через омегу – не повірив. Але ж це не просто омега, це – Юнґі, його теплі долоні, і червоний ніс коли він плаче, світло-жовті очі, коли він сердиться, сумує або сміється від душі, його губи, для опису, яких слів вже забракло,  його зелений чай, хотів би Чімін сказати, що це “його”. Пак поринає з головою в думки, але швидко відволікається на крик з ванни.

    – Чімін-ааааа,– омега закутав низ свого тіла в білий рушник з надією на те, що він не впаде в якийсь момент.
    Альфа підходить ближче до дверей, не відкриваючи при цьому.
    – Що сталось, тобі щось потрібно?
    – Я тільки зараз зрозумів, що не маю щось для сну.
    На обличчі Пака широка усмішка – йому було б цікаво побачити, що Юнґі так ховає за рушником, але зараз це не на часі: він не хоче, щоб Мін почував себе не комфортно. Попередивши про те, що зараз він знайде одяг, попрямував до своєї кімнати. Руки швидко знаходять щось з нижньої білизни та велику сіру футболку, чорні шорти з м’якої тканини.
    – Можна? – тихенько постукавши в ванну кімнату, запитує Чімін.
    Омега відкриває тільки через декілька секунд, “сховавшись”за іншою стороною дверей.
    – Привіт, красуне,– говорить Пак, стримуючи щиру посмішку, кусачючи при цьому нижню губу.
    Юнґі – невдоволений поведінкою молодшого,  спеціально “закривається”, вдаряючи руку Чіміну, яку він поклав на край дверей.
    Пак кричить від болі, і насупивши брови дивиться на Міна.
    – Хьоон, – образливо, вимовляє альфа та невимушено рухає нижньою губою як це роблять маленькі діти, коли починають плакати.
    – Пробач, Чімін-а, годі рюмсати.
    – “Пробач”? Цього не достатньо,– альфа все ще засмучений поведінкою Юнґі і сподівається на більш щире вибачення.
    Омега бере однією рукою його підборіддя, іншою притримується за край входу і  залишає на губах Пака поцілунок, швидкий, несподіваний, але приємний.
    – Дякую, – пальці забирають одяг у Чіміна, який весь час тримав альфа.
    – Нема за що, красуне,– молодший встигає зачинити кімнату, перш ніж Юнґі захотів щось зробити.
    Міну лише почистити зуби і вдягтися.
    Руками він знаходить нову щітку, котра йому виділив Чімін, тримаючи зубну пасту, щедро натискає на тюбик, звідки виходить паста. Занадто багато засобу догляду за зубами, та Юнґі якось все одно, стоячи перед зеркалом у ванній кімнаті Пака, роблячи процедури, старший розуміє, що синці під очами  почали зникати, висипання зменшилося. Все таки йому стає легше, зовсім трішки, але це прогрес і Юнґі цьому неймовірно радіє.
    Омега швидко одягається. Велика футболка доходить довжиною майже до колін, а м’які на дотик чорні шорти, приємно прилягають до тіла при русі.
    Через сильний запах їжі, Мін заходить до кухні, теж світла, не зовсім чиста , але це майже не помітно, якщо не вдивлятися. Трошки пилу на шафах для посуду. Сірий кахель, та невеличкий білий килим. Біля холодильника – тумби зі столовими приборами. Все як … зазвичай. Омезі немає нічого відмітити  на данний момент окрім, аромату рамена в кімнаті.
    Чімін подумки зазначає як мило виглядає хьон в його речах: так по – домашньому. Волосся трохи мокре від води і на шкірі залишився запах гелю для душу.
    Карі оченята зліпаються від втоми, але Мін сідає на дерев’яний стілець та  злегка посміхається, мов: ”  Давай вже їсти “.
    Вони їдять рамен мовчки, лиш кидають пару слів про приємний смак: трошки гострий і достатньо солоний.
    І руки беруться до чашок з чаєм. Юнґі подобається напій, а Чіміну як вода, взагалі не відчуває присмак зелених листочків та ромашки. Юнґі п’є ще, трішки поспішаючи, а Чімін навіть не допиває, бо це не справжній чай, не його, не “зелений”, не “смачний “.
    Альфа відставляє посуд у раковину – помиє зранку, зараз просто не хочеться, немає часу. Старший залишився сидіти за столом, намагаючись не заплющювати очі – не засинати.
    Пак декілька секунд дивиться в карі очі і цілує трохи вище них – в чоло, затримується тут і потім переходе до однієї скроні, а далі до іншої, прямує до носу – залишає цілунок там, спускається нижче і цілує  губи, повільно не поспішаючи, йому хочеться розсмакувати кожну ноту, кожну дрібницю. Йому хочеться зеленого чаю, йому хочеться Юнґі. Це не троянда, яка швидко набридає, не ягоди, котрі не мають “теплого”шлейфу. Це – Мін Юнґі, його хьон, його спостерігач за зірками, і бариста, його смуток і радість, його щастя, спокій.
    Пальці беруть долоню омеги та тянуть за собою. Всі мовчать, бо вже втомилися щось говорити.
    Чімін приводить старшого до спальні та розстилає ліжко. Обережно кладе подушки і ковдру з чистою постільною білизною – вже  пропахла карамеллю, доречі як і вся квартира. Чімін плескає рукою по ліжку, запрошуючи омегу. Юнґі сідає та накриває босі ноги ковдрою, відчуваючи знову чужі губи на чолі.
    – Надобраніч, – говорить молодший, поспішаючи вийти з кімнати.
    – Куди ти ? – запитує Мін, йому сумно, що альфа його покидає.
    – На диван, ти щось хотів ?
    – Тебе…
    Це викликало підняті вгору брови і маленьку посмішку на вустах в альфи.
    – Ні, я…просто хочу щоб ти залишився зі мною поспати…я… не хочу
    … сексу,– Юнґі стало некомфортно, можливо жарт смішний, але не зараз, не для нього, він ще більше обгортує себе ковдрою.
    – Юнґі, вибач, я не хотів зробити щось неприємне, я не буду тебе торкатися, якщо Ти цього не захочеш.
    Чімін підходить ближче і не зустрівши негативною реакції у омеги, він лягає поряд з ним, кладе голову Міна на грудну клітку. Вони сплять разом, дихаючи “своїми” ароматами.
    Омега бажає засинати під запах ванілі кожну ніч, в той час коли альфа не зможе заснути без зеленого чаю.

    Наступне, що змушує Юнґі закричати крізь  сон – нічний кошмар.

     

    0 Коментарів