Чиміна любити важко

Юнгі любить своїх друзів.

Хобі він любить за енергію. Нею друг ділиться щедро, без зайвих запитань і з усіма навколо. Юнгі завжди багато діставалося. А коли Хобі сам бував виснажений, він сидів тихенько коло Юнгі, дивився на нього, слухав його музику – і знову ставав собою. Хобі легко любити.

• Я, певно, відісплюся спершу. А ще планую сходити в клуб. Знаєте, інкогніто – і просто потанцювати, – Хосок посміхнувся мрійливо й трохи стомлено. Усі вони стомилися за цей час.
• Та тебе за твоїми танцями впізнають, навіть якщо за одягом ні, – гмикнув Намджун, потягаючись довгими руками й ногами. Під ним заскрипів диван, а Сокджин, який сидів поруч, відсунувся трохи вбік: тримав у руках склянку соку й боявся, щоб Намджун її не штовхнув просто на нього.

Намджун – мозок, відповідальність, стіна. Із ним можна пофілософствувати під пиво чи щось міцніше про проблеми екзистенції й обговорити останні новини політики й економіки. Із ним музика класно пишеться. Він завжди підтримає й захистить. І хай навіть він постійно щось ламає або скидає, але любити його зовсім не складно, а навпаки – легко і приємно.

Джина теж легко любити. Він жартує тупі жарти і змушує всіх їсти здорову їжу, хоча Юнгі любить гостру й цілком шкідливу. Але Джин чує, береже таємниці й може дати мудру пораду.

• Я за відсипання, принаймні перші кілька днів, а на свята поїду до своїх: давно ж не бачилися, – коли Джин не грав на камеру тупувату мамцю групи, він був серйозний і владний. Часом перед ним і Намджун пасував, бо його мудрість не книжна, а якась життєва. То він перший допетрав, що юні Чонгук і Техьон закохані, то він їх перший прийняв. І заслужив велику прихильність. Від Чонгука, найперше.

Чонгук класний. Як молодший брат, якого в Юнгі не було. Він іде до Юнгі за порадами, вчиться в Юнгі музики й життю. Він милий і наївний, а часом хитрий чи агресивний. Він ніколи не зрадить своїх. Його любити просто безкінечно легко.

• Ми з Те-Те… Гмм… – Чонгук вткнувся носом у волосся Техьона й замовкнув. Техьон сидів на підлозі між його ніг, ніжився його теплом і спокоєм у кімнаті. Ще треба було йти складати речі, бо завтра відправлялися додому, але можна було й пізніше. Просто тут і просто зараз, тихо й неспішно будуючи такі самі тихі й неспішні плани, вони відпочивали.
• Будемо разом, – посміхнувся Техьон.

Із Техьоном все не так легко, але це тому що Юнгі його часто не розуміє. Про всіх цих кролів на місяці й таке інше. Де воно в ньому береться? Але Техьон глибокий безкінечно, люблячий і м’який. Добре, що поруч Чонгук, який може його захистити. Від життя, наприклад. Ні, все ж Техьона любити легко.

• Я збираюся просто спати, – говорив Юнгі, відкидаючи голову на спинку крісла й дивлячись у стелю. Вони мали два тижні відпустки. Два тижні тільки для себе, без камер, ігор, масок, ролей, дублів, костюмів… Мабуть, Юнгі любив це все, та все одно хотілося відпочити. Хотілося часу для себе, щоб подумати. Подихати.
• Ти завжди збираєшся тільки спати, Юнгі-хьоне, – засміявся Чимін. Він сидів у кріслі навпроти Юнгі. Зі заплющеними очима, із підпухлими повіками, нечесаним волоссям, без жодного бажання рухатися, він був таким…

Чиміна любити важко. Він часом поводиться, як дитина: упертий у бажанні щось отримати й нічого ти йому не доведеш. Зачекати? Потерпіти? Ні, він такого не вміє. І Юнгі б розсердитися, але він тільки вигляд робить. А сам – ганчірка ганчіркою. Тортик? Шампанське? Пісню?

Зірку з неба?

Це Техьон його так розпаскудив. А Юнгі тепер страждати має.

Але Юнгі тішиться так, що ледь посмішку стримує, коли Чимін очима-півмісяцями й посмішкою від вуха до вуха сяє.

Часом Чимін прилипає до Юнгі й ходить за ним хвостиком, плетучи всяку дурню. Юнгі це набридає, Юнгі навіть, буває, не слухає змісту, просто голос. Голос у Чиміна гарний. Душа Юнгі наче стрибає з тим голосом на кожну нотку.

А тоді від нього стрибає Чимін – і все, нема його поруч. То він із Техьоном, то з Хобі, то з Чонгуком зависає. Юнгі мав би відпочивати від нього, а виходить, що виснажується від переживань усіляких.

Треба врешті зізнатися: ревнощів. Рев-но-щів.

А коли на сцені, Чимін такий, що в Юнгі встати може. А Юнгі, вибачайте, не гей. Просто на Чиміна це не діє.

Він рухне раз-два своїм тазом, прес оголить, рукою проведе від грудей донизу. І ще губами цими неймовірними посміхнеться. Як Юнгі Армі розуміє! Це ж умерти можна.

Фанати люблять їхню пару. Тому їх ставлять разом. І ці всі доторки, обійми, погляди, які їм доводиться грати, ще більше все ускладнюють.

Тобто Юнгі загалом і грати не доводиться. Юнгі взагалі так би й дивився, так би й торкався.

Добре, коли Чимін його обіймає.

Погано тільки, що то для фанатів.

• Поговори з ним.

Це Джин сказав. Він став поруч із Юнгі, обіперся в стіну й заплющив очі.

• Про що? – хрипко запитав Юнгі.
• Бач, ти навіть не питаєш, із ким. Прогрес.

Юнгі б поговорив. Але Чимін, попри те що загравав з усіма спідницями й штанами, які були навколо нього, усе ж активно трахав тільки дівчаток, яких підкидало агентство, і зовсім не виказував бажання бути відтраханим одним конкретним чоловіком.

• Він любить тебе. Так само боїться.
• Джине, слухай…
• Юнгі, ти ніби розумний чоловік, але в цій ситуації такий тупий. Або сліпий. Що більше подобається.
• Він по дівчатках, – сказав урешті Юнгі після довгої павзи.
• Ти теж ніби був по дівчатках. А потім з’явився один хлопчик – і все пішло в п…ду.

Чимін обійняв ззаду. Поклав голову на плече, а руки склав у замок на талії Юнгі.

• Джин-хьоне, Юнгі-хьоне, усі вас зачекалися, – сказав тихо.
• Гмм… – муркнув Юнгі. Це було гарно – отак стояти в Чимінових обіймах.
• Уже йду, – проспівав Джин і шмигнув із балкона в номер. Там усі досі сиділи, хоч година була пізня-пізня. Юнгі завтра… сьогодні точно не встане.
• Ходімо й ми? – запитав Юнгі, але йти не хотів. Куди йому йти з Чимінових обіймів?
• Давай постоїмо трохи? – попросив Чимін. Ну, Юнгі погодився. Як інакше?

Так стояти було звично. Вони стояли так під камерами роками.

І мовчали. Юнгі не знав, що сказати, хоча його язик і міг довести до Гонгконгу. А Чимін…

• Знаєш, мені здається, що я тону, – раптом мовив він тихо. Юнгі розвернувся в його руках і глянув на нього збентежено.
• Я просто… – продовжував юнак. – Стомився робити вигляд, що все ок. Бо ж не ок. Хьоне, я так люблю тебе.

Чимін зітхнув глибоко й стиснув руку Юнгі у своїй. Він жував свою губу, а Юнгі хотілося її зализати й куснути самому.

• Що? – Юнгі, мабуть, не так почув. Не так зрозумів.
• Люблю тебе. Не так як одногрупника чи друга. Люблю тебе як чоловіка, знаєш. Як Техьон любить Чонгука. От.
• Чиміні… Я…
• Я розумію, що ти не любиш мене так. І я не хочу спаскудити нашу дружбу. Я не претендую ні на що. Просто я не міг мовчати більше.
• Чиміні… Я люблю тебе.
• Хьоне?
• Я люблю тебе. Давно. Думав, що невзаємно.

Юнгі дивився Чиміну в очі й посміхався кутиком вуст. У животі, наче мамонти, метелики, а в голові порожньо. Добре, що Чиміні його тримає за руку, бо він сам, певно, упав би.

• Правда? – Чимін не міг повірити. Дивився широко розплющеними очима й так і тримав руку Юнгі у своїй.
• Правда.

Що там Юнгі казав про любов до Чиміна?

Він таки мав рацію. Чиміна любити важко.

Чимін ревнивий до біса, навіть до Хобі ревнувати вмудряється.

І нетерплячий. Нема в нього почекати чи потерпіти. Поцілувати – уже треба, ні щоб дійти до номера.

І приставучий. Скрізь обплітає Юнгі руками й ногами. Добре, що фанати люблять їхню пару, тож може собі таке дозволити навіть при камерах.

І на сцені оте-от усе продовжує вичворяти. На Юнгі дивлячись.

Юнгі посміхається кутиком вуст. Думає: аби лиш не встав.

І зірку з неба Чиміну дістати міг би.

Та Чиміну вона не треба. Чиміну треба Юнгі.

Чиміна любити легко.