“Я сумую”…

По ту сторону слухавки стало тихо. Єджі чекала, поки Фелікс відповість на її запитання.

– Як давно ти знаєш? – лиш запитав він, змінюючи голос на більш серйозний.

– Достатньо довго, щоб сказати, який ти кінчений.

– Звідки ти дізналась? – Лі точно був збентежений почутими новинами.

– Спочатку ти відповідаєш на мої запитання, потім я на твої, – сказала дівчина, не бажаючи розказувати Феліксу нічого.

– Не планував. Чанбін не є важливою людиною для мене, так як Джінні, – зізнався він.

– Тобто тобі було дуже весело і класно ходити до лівого мужика, поки твій хлопець кохає тебе до безтями?

Фелікс мовчав. Очевидно він не знав, що сказати і відчував провину. Це найменше, що він мав би відчувати.

– Я не хочу це тобі розповідати. Ти з Хьонджіном? З ним все добре?
Та нервово просміялась. Він жартує чи що?

– Дорогий Фелікс, ти як думаєш, з ним все добре? Після того, що він бачив, ти, сука, думаєш, що з ним все добре? Ну ти і бовдур, – висказалась вона. Це була навіть не половина того, що вона хотіла сказати.

– Тоді чому ти не розповіла йому про те, що я йому зраджую, якщо я такий бовдур?

– Бо той бовдур не повірив би мені, тому що засліплений коханням до тебе. Зроби, блять, з цього висновки. Мені от цікаво, чому він заслужив таке відношення до себе? Чому він не отримував до себе такого, що віддавав тобі? Хоча знаєш, я рада, ні, я щаслива, що він тебе кинув, бо може хоч зараз він буде розумнішим. Якщо ти до його повернешся, а я знаю, що ти будеш намагатися, то я заб’ю або тебе, або його, що дозволив цьому статися.

– Єджі, не тобі вирішувати наші стосунки.

Дівчина не розуміла, чому Фелікс такий дурний. Якщо він і кохав Хвана, то чому користувався ним? Хьонджін був хорошим, домашнім варіантом. Ну звісно, Фелікс і жив у нього, і бюджет ділив з ним, і Джінні все робив для нього, чим не добре? А ось ходив на сторону, тому що Хвана йому не вистачало для тілесних втіх чи що?

–Як раз мені. Хто, блять, буде з ним весь час, поки він буде страждати? Чи може няньку наймеш? Як же я хочу тебе послати ти б знав.

– Ти казала, що розкажеш, як дізналась. Розказуй, – проігнорував він її.
Єджі почала згадувати. Вона посміхнулась.

– Ви мабуть не задумувались, що в такому великому Пусані вас ніхто не побачить поки Хьонджін в студії? Я знаю, що тоді він був в ній, бо вони відпрацьовували танці, тому і був цілу ніч там. Зате ти часу не втрачав. Не пригадуєш?

У відповідь тишина.

– Значить пригадуєш. Я теж була в тому клубі з хлопцем. І бачила, як ви ледве не роздягнули один одного. Господи, як же жаль Хьонджіна, – видохнула вона, намагаючись відігнати бридкі спогади.

– Значить давно…

– Як довго це триває? – останнє запитання, на яке вона хотіла почути відповідь.

– Пів року.

– Скільки? – вона дуже здивувалась. Після Єджі засміялась. – Добре. Завтра я потащу Джінні в студію, а ти прийдеш і швиденько забереш свої манатки, і нехай хоч одна твоя річ залишиться, я особисто знайду твою нову адресу, ти ж тепер в того, Чанбіна здається, і запихну її тобі в глотку. Зрозумів?

Звучало трохи грубо, але вона не могла говорити з ним ввічливо.

– Зрозумів.

– Хороший хлопчик. Завтра в дванадцять прийдеш, ключі залишиш в почтовому ящику. Я особисто перевірю.

Вона, не чекаючи відповіді, скинула дзвінок. Стало легше. Ще б Хьонджіну стало легше, було б чудово. Дівчина подумала, що має зробити все, аби так і було.

Два тижні після

Хван лежав на дивані та дивився нецікаве шоу. Єджі кожного дня приходить до його після роботи і проводить з ним час. Джінні був дуже вдячний їй за це. Хлопцю вдавалось відволікатися та не думати про Фелікса, який так і не вилазив з голови. Його речі зникли. Напевно подруга про це подбала. Жити в квартирі через це стало легше. Але було одне але. Якщо його речі зникли, то спогади з квартири  ні. Ось наприклад, сидів він дивився телевізор і різко згадував, як вони вперше поцілувались, коли дивились дораму, на тому ж дивані, або лежав у ванній, а потім згадував, як вони разом там лежали. І так постійно.

На щастя, Фелікс не дзвонив, не писав і не намагався з ним зустрітися. До якоїсь пори.

Телефон Хвана почав вібрувати від повідомлень. Перші він ігнорував, думаючи, що пишуть учні, а після десятого сповіщення це почало дратувати і він взяв мобільний. Його обличчя стало кам’яним, а серце завмерло.

Зіронька

Привіт, Соні. Я знаю, що не маю тобі писати. Вибач.

Я все ще кохаю тебе…

Як ти там?

Ти напевно вже забуваєш мене? Може почав нове життя…

Я не можу тебе забути.

Я сумую… Я хочу повернути тебе.

Я тобі не потрібний, я знаю. Вибач.

Можна тобі подзвонити?

Я хочу почути твій голос, прошу…

Я так хочу тобі подзвонити.

Напиши хоч слово, будь ласка.

Хьонджін почитав все і не міг вимовити нічого. Сльози капали самі по щокам. Перечитуючи кожне повідомлення він хотів ридати. Він те ж саме хоче. Він також хоче до його, хоче почути його голос. Хвану не можна. Йому заборонено тонути в цьому болоті.

Зіронька

Ти прочитав, напиши хоч щось, Соні…

Мені боляче, Фелікс. Не пиши мені.

Джінні… Я так винен перед тобою. Я не мав так поступати. Пробач мені. Я кохаю тебе. Я можу тобі зателефонувати?

Нам не варто говорити.

В останнє, Джінні, благаю.

Хван не міг цього допустити. Він не здержиться. Хлопець вимкнув телефон і пішов до ванної кімнати.

Там він подивився на своє відображення. Біле волосся, мішки під очима, заплакані очі. Він ніби постарів на 10 років. Запустив себе, а пройшло всього два тижні. Хьонджіну стало противно від себе. Він повинен вилізти з цього лайна.

Набравши в долоні щонайбільше води, хлопець вмив ним обличчя, охолоджуючи його. Різко захотілось втопитися, захлинутися водою, аби не почуватися так хуйово зараз. Хван швидко взяв себе в руки і вимкнув воду.

Хьонджін сидів в салоні та дивився в дзеркало на волосся, яке отримувало темний відтінок. Це радувало його. Юнак нарешті перестане себе відчувати білою вороною. Він вирішив, що пофарбує волосся в натуральний колір, бо якщо не зробить цього, то відріже його ножицями під нуль.

Йому зробили те, що він і хотів. Здавалось цього недостатньо. У відображені дзеркала Хван не відчув задоволення.

– А можете ще підрізати коротше?

Так і зробили. Так він відчув себе набагато краще. Міф про те, що після розлучень один з партнерів фарбує або відрізає волосся, вже не міф. Тепер Хьонджін розумів цих людей.

Фелікс писав Хвану регулярно, проте Джінні лиш ігнорував його. Він не міг його заблокувати. Але і не міг відповідати. На щастя, його ментальне здоров’я приходило в норму. Хьонджін все таки записався до психологині, як і пропонувала йому Єджі. Саме це йому допомогло. Довгі сеанси, на яких він міг виговоритися, розповісти все, що відчуває. Так він зрозумів свої помилки, які старався не виконувати більше. Психологиня сказала, що не варто зараз загострювати увагу на минулому, а робити речі, які наразі мають сенс. Тому Хван і почав більше тренеруватись, йти раніше, приходити пізніше. У вільний час хлопець почав відвідувати спортзал, де почав більше качатись. Життя без Лікса почало налагоджуватись. Він навчився засинати без його, їсти без його, прибирати без його і т.д. Це було чудово, хоча і боляче.

Сьогодні, під час переглядання каверденсу, роздався звук від відеодзвінка. На екрані висвітилось ім’я колишнього. Хван не знав, що робити, чи брати слухавку, чи скинути. За три секунди він обдумав, що може поганого і хорошого статися, і клацнув приєднатися. На екрані з’явився Лікс на білому фоні, де було нічого. Він виглядав змарнілим та згаслим. Хвана накрила ностальгія і він хотів розридатися, але стримав свої пориви.

– Джінні? Ти підняв… – його голос звучав ще нижче. Виглядав хлопець не дуже.

– Як бачиш. Чому телефонуєш?

Повисла незручна пауза. Фелікс сидів з опущеним поглядом, а Хьонджін роздивлявся його і думав, як він змінився.

– Вибач, я не повинен був дзвонити. Я і не думав, що ти піднімеш слухавку. Просто… Я так не можу, – зізнався він. Хьонджін посміхнувся. Отож бо.

– Виглядаєш хуйово, – сказав Хван.

– Є таке, – Лікс підняв погляд та почав роздивлятися Хьонджіна. Його погляд ніби пояснішав та став більш світлим. – Ти так змінився, Соні. Чудово виглядаєш. Тобі пасує нова зачіска.

Знову пауза. Через прийом ліків Джінні виглядав дуже спокійно, але в душі хотілось приїхати до Лі прямо зараз, обійняти і казати слова втіхи, щоб тому стало краще. Хван не міг дивитися, як хлопець страждає. Сам він так і думав, що Лікс буде страждати, але не здогадувався, що боляче буде йому від цього. Хьоджін і казав йому, що кращого той не знайде.

– Джінні, краще тебе немає… Ти казав правду. Я так тебе кохаю, Фелікс не здержався та почав плакати, через що серце Хьонджіна розривалось на частини. Сльози капали, а Лі швидко витирав їх рукавом. – Я знаю, що не правий. Я знаю, що я нікчема, бовдур, кусок лайна, але я тоді не думав про це. В нас з ним нічого серйозного не було…

– Але ти ходив до його трахатись, бо тобі мене було недостатньо, – сказав думки в голос Хьонджін.

– Це жахливо, я знаю. Я би відав все, щоб бути з тобою…

«Я б теж», – подумав Хван.

– В тебе вже давно своє життя, я знаю. Може ти знайшов мені заміну…

«Не знайшов».

– … а я все ще хочу до тебе.

«Я теж».

– Нам не варто. Давай залишимось друзями, – єдине, що міг запропонувати Хьонджін. Ще трохи і він перестане дивитися на Лікса як на божество. Він на шляху до цього.

– Тобі легко говорити… Як можна дружити з тим, хто з голови, блять, не вилізає.
Джінні подумав те ж саме, але виду не подавав. Не можна.

– Я буду з тобою розмовляти лише як з другом.

– Як? Привіт, ну як твої справи? Ні, Джінні, я так не можу. Я кохаю тебе і цього не забрати. Нічого не змінилось після того, як ти пішов. Хах, хоча змінилось.
Лі взяв стакан в якому була прозора рідина та випив, трохи скривившись після. Скоріше за все він почав пити. Так він і виглядав.

– Зараз я нап’юсь і приїду до тебе, – неочікувано заявив Лікс.

– Ні, Фелікс, не смій.

Хьонджін не міг собі уявити собі їх зустрічі. Якщо це станеться, він не пробачить собі. Тоді він точно повернеться до його і все почнеться по новому колу.

– Ти ж мене кохаєш? Чи ти кохаєш іншого? Чи може іншу? Я знаю, що ти знайдеш краще мене, а я не знайду, бо я відморозок. Таке вже життя. Вибач, що потурбував. Думаю, мені час, – він усміхнувся на останок.

– Я кохаю тебе, – останнє, що сказав Хван. Фелікс не почув його. Якщо так і було, то це добре. Сльози самі полились з його очей. Здавалось, вони і не перестануть йти, тому і капали та не закінчувались. Ось він той момент, про який говорила психологиня.