Розділ 5.Вечірка

Це страшне, як я люблю затримувати розділи на тижні(

 

---

 

Через тиждень нічого не змінилось, Сіріус все писав, Ремус відповідав, та навпаки(хоча це було рідше). За цей час було легко привикнути до Блека. Надіюсь, привикнути і прив’язатись – це зовсім різні речі. Сіріус прикольний. Тобто, він щирий. Та у ньому є ще щось таке, що не описати словами… Якась рішучість, влада, панування над іншими. Пояснити це просто неможливо… Саме ця риса дуже зачепила Ремуса.

 

***

 

З превеликими зусиллями Ремус таки вмовив Лілі піти на день народження Джеймса. Вона відмовилась зразу після слів “ти йому подобаєшся”. Мовляв “якщо б подобалась, він би сам підійшов та познайомився”.

Змирившись з думкою, що нічого не вийде, Ремус полишив спроб її вмовити, але вона ні з того ні з сього вирішила прийти “за компанію, ти ж там увесь розчервонієшся біля твого Сіріуса”. Це було настільки помітно? Ну просто Сіріус мав таку енергетику, що повітря нагрівається за кілька секунд, а це змушує червоніти… Гаразд, Лілі прийде. Пора починати пункт два. Він дав номер Лілі Джеймсу. Достатньо було прослухати її “треба було у мене спочатку запитати, чим ти думав!”, як вона заспокоїлась та мило переписувалась з Поттером.

Також за цей тиждень Люпин познайомився з Пітером(кличка не дуже, але парубок прикольний). Він зовсім не такий як Гультяй і Золоторіг. І не дивно, що він став третім лишнім. Він більще по натурі підходив Ремусу. З ним комфортно. Прикольний хлопець на розслабоні, не лізе куди не просять. Коротше кажучи, класний. Не маю гадки, як він став друзями з цими Крутем і Вертем ( ха, іронія)…

 

***

 

Сьогодні вже четвер. Завтра вже до Джеймса. Сіріус казав нічого не дарувати, але це не красиво – прийти з порожніми руками. Муні вирішив купити відкритку після роботи, адже Поттера він знав не багато і про його інтереси пронюхати через Сіріуса якось соромно…

*

 

Загалом, сьогодні день спокійний. Він з Лілі на роботі, людей не багато, та й добре.

– Ти будеш щось дарувати? В чому ти підеш? До тебе треба буде підійти, так? На яку? Якщо запізнимося, буде не красиво… – Лілі без зупину тараторила паралельно все прибираючи і виключаючи

– Боже, заспокійся, що ти так… Я відкритку куплю. Не знаю що буду одягати… Підійдеш до мене десь на пів восьму, Сіріус піде з нами, тому все буде ок, не кіпішуй.

– Вибач, я дуже хвилююся… Я його навіть не бачила ще і…

– Бачила

– Що? Коли?

– Він був тут, Сіріус казав, що він за тобою сталкерив… – Ремус перевів погляд на Еванс, яка спочатку поблідніла, а потім почервоніла – Що?

– О Господи, що з ним не так?.. Мало того, що особисто не познайомився, так ще й слідкував за мною? Як багато він бачив?

 

Чесно кажучи, це вже починало бісити. Ля ля ля, скільки можна?!

– Я не знаю! Не питай у мене, я тобі не передавач інформації!

Ремус вже майже перейшов на крик. Це було його проблемою, його надто легко розізлити. Правда Еванс вже привикла, за що він дуже вдячний їй.

 

– Вибач, мені справді треба заспокоїтись. Але останнє, він про мене говорив..?

 

***

 

Так, вроді все готово, відкритку купив, підписав, зібрався.

 

19:29 Ми з Лілі вже тут, спускайся

19:30 Йду

 

Ремус накинув пальто(березень все ж таки), закрив квартиру і вийшов на подвір’я. Нічого нового, фірменна посмішка Блека та тремтяча Еванс. Тремтіла вона не від холоду, звичайно.

– Пішли, там вже напевне усі є

– Усі? А хто ще буде? – голос Лілі звучав надто знервованим

– Еее, ну, Червохвіст, Марлін, Доркас, Мері… Доречі, я запросив Алісу, але вона не змогла прийти – Сіріус поглянув на Ремуса, щоб той назвав причину відмови.

Звичайно, хто посмів відмовити Гультяю, як так, жах…

– Ти запросив її? Відколи це ви спілкуєтесь?

– Ну відколи вона мені написала про твою сторінку – Сіріус солодко посміхнувся – Я ніколи не втомлюся тобі це говорити. У тебе неймовірні вірші!

Ага, бляха, які тобі найбільше сподобались? Про геїв? Де самі матюки?

– Дякую – Ремус поглянув на Лілс – Чекай, ти казав Мері? Бо з нами працює одна Мері

– Так, Макдональд. Це вона?

– Ага. Буде хоч декілька знайомих людей… – Ремус запхав руки в кишені. Головне – пережити цей вечір.

*

 

Ремус відразу згадав, чому він ненавидить вечірки. Шум. Багато шуму. Купа незнайомих людей, крики, п’яні. Але Джеймс зразу прийшов, привітався, прийняв подарунки. Найсмішнішим було дивитись на Лілі, як вона червоніє і заїкається, ха, комедія… Сміливу, впевнену, веселу Лілі як корова язиком злизала… Вона закохана у Джеймса, а Джеймс у неї, тут все ясно. Головне – скільки вони будуть так гратись і вдавати, ніби нічого не сталось. Два тижні? Місяць?

 

– Споримо, що вони почнуть зустрічатись менше ніж через тиждень? – Сіріус підійшов до Люпина ззаду та поклав руку на плече. Ніби звичайний жест, але як не гостро реагувати, допоможіть

– На що споримо?

Сіріус якось надто хитро посміхнувся. Що він там вже вигадав…

– На бутилку хорошого віскі – Сіріус поглянув на Еванс і Поттера, Ремусу в очі і на свою руку на чужому плечі.

Так, думай, думай… Лілі, Джеймс. Ну…

– А давай. Була не була – Муні усміхнувся

І нащо це було?

– Пішли, там вже усі є – Джеймс відкрив двері здавалося вітальні. На кріслі сиділа Доркас, а у неї на колінах була блондинка, здавалось, вони зустрічаються. На кріслі сиділи Мері та Пітер, останній з мискою чипсів в руках. Ну видно, хлопець повненький.

– Привіт усім! – Сіріус зразу гепнувся на крісло

– Народ, це Ремус і Лілі. Ремус і Лілі, це Доркас, Марлін, Мері і Пітер

– О, привіт, ви теж тут – Мері здивовано подивилась то на Люпина, то на Еванс. На фоні хтось розбив щось

– Ей, акуратніше там! – Джеймс пішов геть.

Клас. І що далі

– Ви знайомі? – Марлін злізла з Доркас та взяла кулак чипсів у Пітера

– Ми разом працюємо – Лілі присіла на стілець, що був поряд з кріслом Сіріуса

– А як ви усі познайомились? У вас велика компанія – Еванс звернулася до Пітера, який вже пакував за дві щоки

– У феові

– Вибач?

– У школі. Я познайомив Джеймса з Сіріусом

– А решта?

– Ми з Джеймсом працюємо разом, з Мері ми познайомились на одній вечірці, а Доркас моя дівчина… – Марлін перевіряюче подивилась то на Лілі, то на Ремуса в пошуках здивування чи навіть осуду.

Але, як не дивно не побачила нічого такого. Люпин не збирався ось так у відкриту казати про свою орієнтацію.

– А ви з Лілі як познайомились, раз вже все розказали? – Доркас заговорила здавалось сьогодні вперше.

– Теж у школі. Спочатку я думав, ми точно не подружимось, але нас об’єднала нелюбов до точних наук …

– Радше до вчительки – Лілі заправила волосся за вуха і здавалось, їй стало комфортніше.

Дивно якось, Сіріус який завжди такий активний, рвався говорити – мовчить… Зате прекрасно чути, як жує Червохвіст…

– Пітер, перестань чавкати, це нервує! – Сіріус рявкув, встав з крісла і пішов шукати Джеймса

– Що з ним, хтось знає? – Мері провела поглядом розлюченого Блека, який навіть не йшов, він летів.

П’ять хвилин тому він посміхався, а зараз накричав і злосно полетів до Поттера? Щось тут не так. Дуже не так.

*

– Я тренувалась цілий тиждень, я вас усіх обіграю! – Медоуз взяла джойстик та сіла на підлогу

– Підтверджую, вона мені спокою не дає зі своїми відеоіграми… – Марлін сіла біля неї та чмокнула в щоку.

Такими іграми Ремус не дуже цікавився, тому підвівся і пішов у пошуках Джеймса/Сіріуса. Лілі відмовилась, ну і нехай… Обійшовши купку п’яних хлопців він вийшов з вітальні і потрапив у коридор. Він зайшов у першу ж кімнату і потрапив до ванної кімнати. В ній був… *Інтрига*

Ну хто ж, як не наш улюблений містер завжди посміхаюсь і ходжу в шкірянках?! Зате довго не шукав, хоч щось… Сіріус стояв над раковиною. Як тільки він почув скрип дверей він моментально обернувся.

– А, це ти – він помітно розслабився, але не до кінця. Щось його тривожить

– Закриватись тебе не вчили? – Муні увійшов всередину і закрив двері. Сперся на стіну та просто дивився в очі Гультяю.

– Приперся без дозволу, просто стоїш і пялишся на мене?

– Все нормально..?

Це питання трошки здивувало Блека. Він почав розглядати плитку на стіні, задумався на декілька секунд.

– Якщо це можна так назвати…

Голос у нього значно підвищився, ніби він от от заплаче. Він відвернувся, присів на підлогу та притягнув ноги до грудей. Прийдеться бути хорошим другом.

– Просто знай, що ти завжди можеш сказати мені, поділитись зі мною… – Рем сів біля нього, поставив руку йому на плече – Хочеш поговорити про це?

Ремус намагався подивитись йому в очі, але він тільки закривався ще більше. Схоже, Сіріус не привик ділитись з кимось тим, що його турбує.

– Я… Я просто… Я так заплутався… Я намагався… Намагався не думати, але… Це пожирає мене зсередини і… – Сіріус все більше почав схлипувати, сльози скочувались по його щоках, підборіддю. На це просто було боляче дивитися. Вічно усміхнений Блек зараз сидить тут і плаче з Люпином. Це було чимось таким інтимним.

Як же ж Ремус хотів би йому допомогти, потішити… Але він не знав як. Він просто не вмів це робити. Тому він діяв з настанням проблем. Муні обійняв Сіріуса, почав гладити його по спині промовляючи тихеньке “Все добре, я з тобою зараз”.

Сіріус дійсно не мав нести цей тягар один. Що б там у нього не сталось, він дуже переживає за це. Ремус готовий допомогти йому, тільки б він знову посміхнувся. Так, як вміє тільки він, так щиро, весело, з цим вогником в очах. Це був момент, коли Люпин зрозумів. Зрозумів, що він по горло в рожевому гівні бляха. Він закохався у Сіріуса. Ось так, сидячи на вечірці у Джеймса, слухаючи тихенькі схлипування Сіріуса, який притиснувся до нього, ніби він остання річ, яка зможе його врятувати, поки він не потонув. Не дуже романтично, правда?

Він відчув, як светр на його плечі геть промок від сліз Блека. Серденько розривалось слухати його. Здавалось, ці миті тягнуться так довго, ніби роки, століття, віки. Аж раптом Сіріус неначе заспокоївся. Він полишив Ремуса, який ніби забрав частинку його болю з собою. Ці моменти назавжди залишаться у його пам’яті. Червоні очі Сіріуса, мокре обличчя від сліз та його слова ніби туман, повільно проникають у його свідомість.

– Пішли покуримо..?

---

Шок, не пройшло і місяця.

Стоп, а чому так мало..? Я думала там буде мільйон, мільярд всякого… Блін, ну люди, прийдеться наступну довшою робити, ну…