Mon Prince. Частина 1

Моя майбутня наречена була прекрасна. Рідке в нашому світі поєднання жіночної краси та гострого розуму, вкупі з чарівними манерами та природними чарами могли б зробити її найжаданішою нареченою в королівстві. Якби не одна обставина — досить скромне за дворянськими мірками походження. Але саме завдяки цьому недоліку претендентом на її руку пощастило стати мені. 

Я закохався в юну леді Алессандру з першого погляду. Виключно з першого, бо зустрітися вдруге нам поки що не вдалося. Але навіть однієї зустрічі на бенкеті, що влаштував її батько, цілком вистачило, щоб присвятити їй моє серце. Тепер можна було насолоджуватися мріями про її світлий образ, складати на її честь балади і з нетерпінням чекати того дня, коли леді нарешті дійде до шлюбного віку. Незабаром після її шістнадцятого дня народження заплановано було оголосити наші заручини.

Я якось навіть намагався уявити собі наше весілля: я — в камзолі з родинним гербом, Алессандра — в розкішній весільній сукні, безліч рідних та наближених, що підійматимуть келихи за наше щастя і найскоріше народження спадкоємця. А після цього — дивовижна ніч, коли на шлюбну постіль зі мною ляже прекрасна невинна дівчина…

Але всім моїм мріям про світле майбутнє з прекрасною леді судилося розсипатися у день весняного рівнодення, коли я дізнався, що плани мого батька змінилися. Точніше, дехто їх змінив, без жодної можливості заперечень.

Я чітко пам’ятаю хвилювання і радість мого батька, коли він покликав мене до себе, поговорити про мої заручини. Звісно, я здивувався — невже їх вирішили провести раніше? Чого б це раптом? Але ніщо не могло здивувати мене так, як той факт, що Його Високість Джентрі, третій принц нашого королівства, зажадав бачити мене своїм молодшим чоловіком. 

В першу мить мені здалося, що почався землетрус. Але досить швидко до мене дійшло, що земля в порядку, а трусить, власне, мене. Батько явно не зміг вірно оцінити вираз мого обличчя, і продовжував віщати, з виглядом задоволеного кота:

    — Звісно, це трохи змінює наші плани, але ж не аби кому випадає честь поріднитися з королівською родиною!

Тут я здійснив слабку спробу втрутитися в розмову.

    — Але чому принц не візьме собі дружину? Він міг обрати будь-яку з найкращих дівчат королівства, чому я?

Батько зітхнув.

—  Твоя необізнаність у політичних питаннях вражає. Ти хоч іноді цікавишся тим, що відбувається за межами нашого будинку? Бачу, що ні. Отже, Його Величність, як ти знаєш, має трьох дітей. І старший з них вже має своїх дітей. Король не хоче, щоб кількість потенційних претендентів на трон множилася, тому що це може поставити королівство під загрозу міжусобиць, схожих на ті, що призвели до війни у наших сусідів. Припускаю, що це ти також знаєш. Але важливо те, що принцу Джентрі не можна мати законних нащадків, тож він не може взяти собі дружину. Тому потрібен юнак з гідного роду, такий, що підходить за віком, — і обрано тебе.

Чому я? З усіх юнаків королівства я був би останнім, хто б бажав шлюбу з принцом, хоча багато хто, я впевнений, сприйняли б таку можливість як велике щастя. Я бачив принца десь рік тому, на королівському полюванні, куди мене і моїх братів взяв з собою батько. Я був так захоплений враженнями від першого відвідування такого високого заходу, що принцу Джентрі ледве приділив увагу. Пам’ятаю тільки, що він був, здається, трохи старший за мене, доволі гарний собою, і влучно стріляв. Чи помітив він мене тоді — не знаю. Проте, навряд чи принцу (хоч і лише третьому) дозволено обирати молодшого чоловіка на свій смак.

   — Але ж як щодо моєї нареченої? — Мій голос починав тремтіти.

Батько знову зітхнув, хоча особливого жалю видно не було.

   — Звісно, мені шкода, що доведеться порушити наші домовленості з батьком Алессандри, але від таких пропозицій не відмовляються, сам розумієш, тож..

Не пам’ятаючи себе, я впав на коліна перед батьком.

   — Прошу тебе, дозволь мені відмовитися! У мене вже є наречена! Я люблю її!

Батько підірвався, ледве не відкидаючи крісло.

   — Що за дурниці! Ти навіть не був заручений, тому про твою так звану наречену я навіть чути не хочу! Якщо ти вирішив, що ти закоханий, то цю маячню тобі доведеться викинути з голови якнайшвидше! Невже тобі, дурню, не ясно, що королівській родині не відмовляють!

Він так гнівно вдарив кулаком по столу, що я підскочив з переляку. 

    — А тепер — геть звідси, і до приїзду свого нареченого постарайся справити приємне враження!

Ще з дитинства мені казали, що юному графу не годиться плакати, але в той вечір я був як ніколи близький до того, щоб ганебно розридатися. Усі мої мрії про довге і щасливе життя з прекрасною леді Алессандрою перетворилися на попіл. Усю ніч я промучився без сну, подумки оплакуючи свою нещасну долю. Наступну добу мені дозволили провести в моїх покоях, ніхто мене не кликав і не тривожив — вочевидь, рідні люб’язно вирішили дати мені час привести свої думки до ладу. 

На другий день мені вдалося це зробити — я ніби відсторонився від самого себе і вдавав з себе зразок спокою та синовньої слухняності. Мати намагалася зі мною поговорити, розповідала, що принц Джентрі — дуже шляхетна і гідна людина, і що я зможу бути з ним щасливим. Я вислухав її ввічливо, але мовчки.

Новина про те, що незабаром принц Джентрі відвідає нас особисто, щоб офіційно просити моєї руки, ентузіазму з мого боку не зустріла. Жодної цікавості те, яким буде мій наречений, у мене не викликало.

Принц приїхав всього за тиждень, без великого почту, лише в супроводі когось зі свої старших родичів і особистої прислуги. Його Високість виявився бездоганно ввічливим, елегантно вклонився мені, коли я вийшов до воріт замку, щоб привітати його, і так само елегантно поцілував мою руку. Я не дуже звик приймати залицяння від чоловіків, і першим поривом було висмикнути руку, але я, на щастя, зміг себе втримати.

Принц Джентрі був, безумовно, вродливим. Не те щоб це була славнозвісна “класична врода”, але в його вигляді відчувалася мужність і справжній аристократизм. Посмішка, постава, манера триматися — усе видавало в ньому істинного представника королівської крові. Суто з естетичної точки зору Його Високість мені, загалом, подобався. Але я завжди вважав, що оцінювати чоловіків за зовнішністю нерозумно. А намагатися дізнатися, що він за людина, бажання чомусь не було.

За весь час візиту Його Високості поговорити в нас майже не вийшло. Навіть на бенкеті на честь наших заручин, хоч нас і посадили поруч, ми ледве перемовилися парою слів — мій батько і брат увесь час намагалися зацікавити принца бесідою. Брат явно пишався своїм майбутнім спорідненням, а батько, здається, боявся, що під час розмови з нареченим я видам якусь дурницю. Проте, особисто я вести бесіду з принцом не прагнув, а він, вочевидь, здався після кількох спроб налагодити діалог.

Коли мій наречений нарешті поїхав, взявши з мене обіцянку обов’язково йому написати, щоб “скрасити час очікування нашого весілля”, я нарешті зітхнув з полегшенням. Весілля члену королівської родини — справа, що вимагає тривалої підготовки, і за найкращого розкладу подій я зможу спокійно прожити пів року, а то й рік.

Так я думав. І тим неочікуваніше було дізнатися, що моє весілля відбудеться за два місяці. 

Як мені пояснила моя мати: Його Високість “був від природи людиною скромною і байдужою до пишних святкувань”, і побажав скоротити час і витрати на підготовку свята. Король, що витратив кілька років тому цілий статок на весілля старшого сина, охоче підтримав цю ідею. Дата була призначена, королівські посланці привезли до нашої оселі цілу купу подарунків, на які мені не схотілося дивитися. День, про який я намагався навіть не думати, невідворотно наближався. 

За тиждень до від’їзду моє родове гніздо занурилося в хаос. Слуги вкладали і перекладали речі, від мене вимагали сотню розпоряджень з приводу того, що я захочу взяти з собою, що мені знадобиться найближчим часом, що можна надіслати пізніше, що варто викинути, а що купити. Я малодушно намагався перекласти ці клопоти на матір, але від необхідності знову і знову приміряти весільне вбрання, писати листи з подяками родичам і вистоювати традиційні та досить втомливі молитовні служби, позбавити мене вже ніхто не міг. 

Я ніколи не був у королівському палаці і, мабуть, мій майбутній дім навіть викликав у мене стриману цікавість. Я роздумував, чи буде у мене місце під власну бібліотеку, і чим я буду займатися цілими днями. Усі другі половини королівських осіб, про яких я знав, були захоплені або великосвітським життям, або релігією. Моя душа не схилялась ні до того, ні до іншого.Однак, я чув, що у принца є свій замок, далеко не такий розкішний, і не близько до столиці, але належав особисто йому. Можливо, він захоче, щоб ми жили там, і тоді вже справи знайдуться.

Я не так багато знав про обов’язки молодшого чоловіка, мене не готували до цієї ролі з дитинства, як багатьох молодших синів в інших родинах. Наречену мені вибрали ще в дитинстві, та оскільки вона була єдиною дитиною в родині, вважалося, що я успадкую володіння її батька. Але життя досить різко внесло свої корективи, і треба було, судячи з усього, звикати до нового статусу. Наскільки я уявляв, в обов’язки молодшого чоловіка входить керування прислугою, господарськими видатками, запрошення і приймання гостей. А ще необхідно супроводжувати чоловіка на балах та урочистостях, полюваннях і турнірах. Я не так давно увійшов у вік, коли годиться виходити в суспільство, тому на подібних заходах бував мало. Що ж, вочевидь, мені доведеться багато чому навчитися.

Кажуть, що хороший чоловік має підтримувати вподобання і спосіб життя свого чоловіка. Якщо він любить спати до півдня — не можна спускатися до сніданку раніше, а якщо встає на світанку, щоб присвятити ранній ранок фізичним вправам — варто робити так само. Мої батьки ніколи цього не дотримувалися — з віком я зрозумів, що не зважаючи на довгі роки шлюбу і наявність чотирьох дітей, жили вони скоріше як сусіди, ніж як подружжя. Можливо, мені пощастить, та мій власний шлюб буде таким самим?

Мені спало на думку, що я зовсім не знаю принца. Ми зустрічалися занадто коротко і говорили занадто мало, щоб я встиг зрозуміти, що він за людина. Я знав, що його батько вважався мудрим правителем: він вивів королівство з занепаду, що панував за його необачного і вкрай марнотратного попередника, не допустив за час свого правління жодної війни, а його піддані ніколи не жалілися на голод. Але при цьому казали, що Його Величність — людина жорстка і не дуже врівноважена, а свої домашніх тримав буквально в залізному кулаці. Цікаво, чи був принц Джентрі схожий на свого батька? За першим враженням він здався мені набагато м’якшим і приємнішим, але перше враження нерідко буває оманливим. 

Напередодні нашого від’їзду до королівського палацу батько викликав мене до себе, дати останні настанови щодо того, як мені слід себе поводити. Після того, згадавши ще про один свій обов’язок, він спробував завести незграбну розмову про те, що відбувається між подружжям після весілля. Мене перетіпало — думки про подружню близькість я намагався проганяти від себе. Тож я вважав за можливе позбавити нас обох від незручності, нагадавши батьку, що я виріс переважно в чоловічому оточенні і давно був обізнаний про те, що відбувається між двома чоловіками в ліжку. Він полегшено зітхнув і нарешті відпустив мене. 

Звісно, у мене були якісь знання про це. Хоча, навряд чи їх можна було назвати вичерпними, і тим паче практичними. Але не було і бажання тої самої практики, ні з майбутнім чоловіком, ні з будь-ким іншим. Відомості, що я отримав від хлопчиків при нашому дворі, містили багато суперечностей: хтось з захопленням вимальовував невимовне задоволення, яке обіцяла близькість, а хтось, знизивши голос, повідомляв про те, як це боляче, особливо з незвички. Але якщо в чомусь всі більш-менш сходились, так це в тому, що все залежить від партнера. Мабуть, мені було б цікаво, яким буде в ліжку мій майбутній чоловік, якби я взагалі хотів думати про такі речі.

Залишати батьківський дім, знаючи, що я сюди не повернуся, було трохи сумно. Візити до родичів на свята не рахуються — відтепер мені доведеться називати своїм домом інше місце. Цікаво, чи буде там добре? Чи хоча б прийнятно?