Шрами минулого

Sleeping at last – Hearing

Pomme – a peu pres 

Sannah – 2:00

Birdy – Skinny love 

Зелені листочки  покриваються окропом у великій чашці, вода ледь не виливається, але вчасно зупиняється доходячи до країв посудини.
Мін Юнґі сидить біля підвіконня,  гортаючи сторінки різних соц мереж.
Плече болісно дає про себе знати, точніше та недороблена “мітка”. Кожен раз  біль проходить повз шкіру, пронизуючи кожний капіляр, впивається дедалі глибше, доходячи до м’язів, які ниють часу від часу – нагадують про себе.
Але омега звик до цього, злегка помацавши рукою – зменшити біль, він закінчує своє заняття, встає і прямує робити інші рутинні справи.
Вже декілька тижнів пройшло з моменту їх знайомства.
І тепер вже жовтневий вітер проникає крізь відкрите вікно його квартири. Повітря – холодне, нагадує, що в цей раз треба одягатись на роботу тепліше, ніж в попередні.
Пальці швидко набирають : ” Вільний після пар ?” І кладуть телефон на місце.
* * *
Альфа протирає скроні, перегорнувши наступну сторінку, якоїсь занадто “розумної ” книги по літературі. Чімін позіхає і все ще продовжує читати, максимально  приклавши зусилля зосередитися на інформації. Але літери просто пробігаються перед сонними очима, що тепер хлопець повинен протерти їх  руками. Він знову і знову позіхає, не замислюючись над прочитаним, та все ще гортає сторінки.
Альфа знаходиться зараз у своїх думках, згадуючи що сьогодні на ньому той світшот, який одягнув в першу зустріч з омегою, світшот, що з того разу не прав, бо нема сенсу. Він не брудний, це по-перше і пахне Юнґі. Йому достатньо цих причин, щоб одягти його сьогодні.
Зал пахне старими книгами і деревом,  ноги вже оніміли,  голова опускається вниз, а очі повільно заплющюються. Чімін би заснув, якби не гучний звук дзвінка, що сповіщає про закінчення пари. З парт всі швидко встають, прямуючи до виходу і повільно протискуються через двері.
Пак спирається на старе підвіконня,  заходить у чат і бачить повідомлення. Позитивно давши відповідь на “запрошення”, відкладає телефон та йде по справах.
Вони часто ходять на “побачення”, але ніхто не має сміливості сказати це вголос.
Та їм і не потрібно. Хлопцям подобається ця компанія – тільки вони двоє і все.
Омега часто готує каву для нього, закінчуючи так свою зміну, йому приємно бачити цю посмішку, широку, милу, таку щиру та добру.
Йому приємно те, що він здатен дати Чіміну позитивні емоції через такі дрібниці.
Приємно також спостерігати як альфа п’є його “витвір” і насолоджується цим, як повільно він ковтає каву, розсмакувавши кожний інгредієнт та облизує потім губи.
Ці губи, омега не раз хотів до них доторкнутися, але боїться.
Кожен раз коли це відбувається, плече починає сильно боліти і на всі прохання Чіміна, якось допомогти йому – хлопець відмовляється: не його справи, не варто лізти сюди.

Це ображає альфу, але виду він не подає, бо підозрює, що поки і не слід про це навіть і питати, просто зрозуміло – Юнґі не має бажання розповідати причину такої “хвороби”. Чімін швидко відволікається від усього цього, звертаючи увагу на небо – кожен раз все гарніше. І кожен раз хочеться вдивлятися в ці зірки, в цей місяць разом з омегою, тому що тепер сенсу сидіти за цим заняттям одним Пак не бачить.
Альфа проходить дорогою коридору і натикається на милих омег, які сидять на лавочці та щось читають, побачивши, що на них звернули увагу, дівчата підводяться, кидаючи грайливий погляд на Чіміна, вже хочуть підійти і відчути цей приємний аромат карамелі, що так запав їм у душу, але їхні обличчя змінюють свій вигляд, коли нос чує лише цей чай, зелений чай. Запах не сильний, лише якийсь жалюгідний повив, а вже потім післясмак в’язкої карамелі з ваніллю, що так притаманний Паку, та чай “заходить” глибоко в легені, залишаючи присмак
“власності”.
Ця людина з ароматом зеленого чаю, напевно має велику внутрішню силу,  запах якої так впливає на інших.
Омеги нічого не говорять, лише насупили брови на чолі і роблять вигляд, що не слід відриватися від важливого для них навчання, такого важливого, що тепер цей бісовий чай засів у їхніх мізках та покине, тільки після прийняття душу.
Альфа, дивиться на цю всю ситуацію здивовано, але старається забути та зосередитися на конспекті для наступної пари.

Вечір підбігає кінця, тож Юнґі залишилося приготувати каву останнім на сьогодні клієнтам та покинути робоче місце.  Вже якийсь альфа доходить до каси, чекаючи на своє замовлення. Від нього пахне пилом, що з’являється на полицях, які роками не протирають.
– Ваш макіато, – говорить Мін і ставить паперовий стакан з чорною кришечкою, приймаючи гроші з рук покупця.
Погляд відводиться у сторону, точніше за клієнта, Юнґі дивиться на відчинені двері, з яких входить до кав’ярні Пак Чімін. Обличчя набуває радісного виду, але через втому, все ще виглядає розслабленим.
Пак легенько махає рукою в сторону омеги та отримує у відповідь невеликий кивок головою, ніби: “Я теж рад тебе бачити, лише трохи зажди”.
Та альфа, що стоїть попереду, хоче звернути увагу на себе,  зло посміхаючись і піднявши одну брову вгору.

Цей погляд, погляд, що так ненавидить і так зляканий омега, Боже, як Юнґі їх ненавидить. Тепер уже сморід пилу обкутує всі його рецептори, Мін  ковтає кисень, ніби намагається відшукати аромат ванілі в повітрі. Альфа грубо торкається його руки і Юнґі дякує Богу за те, що їх розділяє каса і невелика кількість людей ще залишилась у приміщенні.
Зіниці зі страхом наливаються світло- жовтим  і маленькі ікла стають гострішими ніж є і цей вигляд ніби говорить : “Відійди від мене”.
Але марно, це не працює, чужа рука ще сильніше до болі стискає зап’ястя і це бісове плече починає боліти, подумки Мін Юнґі проклинає усіх альф, що народилися на цей світ.
Проходить декілька секунд, як чужу руку відтискає від нього Чімін.
–  Я не хочу бійки в цій кав’ярні, не хочу, щоб це хтось бачив і не хочу, щоб  вашу кров відтирали на цій підлозі, – так, може він і не виглядає як той хто може вдарити, але для того, щоб з ним погодилась  людина, що пахла зараз старим пилом, було достатньо побачити його погляд: червоно-помаранчеві очі, ніби кричали,  сварилися на кожного хто в них подивиться та зуби – достатньо гострі, щоб завдати сильної болі.
Рука Юнґі вже не відчуває тієї грубої  хватки, тож хлопець розслабляється, а з ним і його обличчя. Клієнт виходить з приміщення та гучно зачиняє за собою двері: сьогодні напевно не його день, та і аромат карамелі з ваніллю прийдеться довго вимивати від себе декілька разів.
– Як ти, все добре ? – Чімін виражає занепокоєння в очах, але вони тепер зі звиклим для всіх коричневим кольором.
– Так…все нормально, зачекай, мені потрібно переодягтися і зачинити приміщення, – омега швидко протирає робоче місце, роздивляється всі столи та стільчики і запевняється, що всі клієнти покинули кав’ярню.
Пак сідає на найближчий стілець і чекає поки Юнґі зробить свої справи.

Відчинивши двері в туалет для персоналу, Мін тихенько зачиняється, а хотілося би бахнути цими дверима так, щоб зламалися до біса, щоб потріскались до скрипу в старому дереві.
Холодні руки відкривають воду у крані, Юнґі намилює долоні і вимиває кожен пальчик, змиває і робить ще раз, і так ще п’ять.
Він знову згадує ту ніч, як робив теж саме, тільки мив все тіло.
Як через журчання води в душі  омега все ще чув крики свого хлопця, “свого” альфи, лайливі слова про те як Юнґі йому не довіряє, як Юнґі його не вартий.
Згадує як губка терла і так червоне від стікаючої крові недоробленої мітки плече.
Омега вимиває палець за пальцем, додає ще раз мило, ще раз намилює, тре і ще раз змиває. Хлопець ніби застиг у цьому процесі і не помічає як починає плакати, ні він не плаче, він  ридає, так сильно, що не вистачає кисню,  ще трохи і від цієї нестачі омега втратить свідомість.

Чімін спокійно сидіть, міркуючи про ситуацію, а думати тут і не треба, він просто захистив людину, яка йому стала важливою за ці тижні спілкування.
Очі роздивляються інтер’єр приміщення, бо до цього випадку не звертали увагу: великі вікна, штори – темно-зелені, з м’якої тканини, багато стільців та маленьких диванчиків, на яких лежать теплі пледи, такого ж кольору, що штори. І всюди запах кави, але альфа звертає увагу лише на повив чаю, більше ні на що, руки просто тримаються за дерев’яний стіл, злегка стискаючи від чекання.
Через декілька хвилин Чімін чує схлипи, що доносяться доволі далеко.
Він заходить за касу, проходить маленький коридор і тепер ці звуки чується дедалі гучніше.
Альфа має сміливість натиснути на ручку дверей: на щастя Юнґі не зачинився на замок.
Пак бачить перед собою відкритий кран з великим напором води, багато піни у раковині та  маленький клубочок, що сидів на підлозі і закрившись від усього світу, мимоволі рухав плечима,  схлипував, ковтаючи повітря.
Закривши воду, рука лагідно проходить по волоссю Міна, Чімін опускається на холодний кахель, обіймає омегу, кажучи якісь турботливі слова, занадто тихо, що якщо був би хтось ще в кімнаті не зрозуміли б.
Рука ніжно підіймає мокре  підборіддя, щоб подивитися на свою радість, але ця радість дивиться на нього, кліпаючи маленькими жовтими очима повні сліз і болі.
Він намагається лагідно підвести омегу з підлоги, поставити на ноги. Подивившись на червоні від холодної води та постійного тертя долоні Міна, альфа розуміє, що це не перший, коли Юнґі так з собою робить. Тому він турботливо бере його холодні пальці і відкривши кран тепер з теплою водою: він не буде брати мило, а використає лише рідину. Чімін сам миє йому руки, сподіваючись на те, що він в змозі щось змінити. Альфа не протирає, він наче гладить кожен пальчик на руці Юнґі і не забуває подумки сказати, які вони все таки гарні. Пак закриває кран і знову вдивляється тепер вже карі, але все ще червоні і вологі від сліз очі.
– Я тут, я поруч,  – знову тихо говорить і тільки для них, тільки для нього.
Альфа з обережністю “збирає ” доріжки сліз своїми губами, проходить по щоках, так лагідно наче і не торкається взагалі. Дістається майже непомітних вилиць, доходить до чола, де затримує поцілунок на декілька секунд.
Юнґі не проти, ні не так, йому це потрібно, необхідно як вода в пустелі.
Йому хочеться відчути справжню турботу. Він вже встиг полюбити дотик пухких губ у себе на обличчі і тепер омезі потрібно, щоб Чімін опустив їх трохи нижче червоного носика, якому альфа не забув приділити увагу. І він слухається німого приказу, робить так як благає Юнґі, а омега і справді благає. Не дивлячись на невеликий страх він з наполегливістю впивається в губи своїми, вимагаючи чогось.
І коли вже Юнґі відчуває язик, що обкутує його власний – він розслабляється і все одно на те бісове плече, помічена шкіра, якого горить від болі, йому все одно, він мліє від задоволення і якби не руки альфи, що тримають за талію, Мін впав би, через зовсім не тримаючи ноги.
Від емоцій Юнґі мимоволі зачіпає маленькими гострими від емоцій зубами губи альфи: тепер йому буде болюче облизувати їх після кави, через всі ці  подряпини. Та Чіміну начхати, його не цікавить до якого стану може довести його пухкі губи омега, якщо він сам зараз в “наркотичній залежності”.
Тепер Пак залежний від його поцілунків і цигарки навіть біля не стояли.