переддень різдва

coffeeshop!ав, в якому дін займається сімейною справою, а кас просто з’являється поряд.

– А він тебе до Чарлі ревнував.

– Кого? Чарлі? Нашої Чарлі з її прекрасною Стіві?

– Мізки не тільки в тебе в дупі бувають. Так що бери бика за рога, а Каса за я…

– Я відключаюсь, бувай!

перша глава: порятунок

друга глава: зарплатня і співи

третя глава: непорозуміння та допомога брата

---

«Nice to meet you, where you been?
I could show you incredible things
Magic, madness, heaven, sin
Saw you there and I thought
«Oh, my God, look at that face
You look like my next mistake
Love’s a game, wanna play?»

 

Коли через тиждень, перед Різдвом, Кас заповзає в кав’ярню майже під закриття, Дін відчуває щось погане. Чоловік заходить пом’ятим, втомленим і засмученим, і навіть посмішка після привітання Вінчестера нічого не змінила. Спочатку Дін намагається не привертати увагу до цього, але коли він бачить невеличку валізу біля каси, то питань стає більше. Чарлі спочатку хотіла щось запитати про настрій, але друг одним жестом показав, що краще не лізти, так що вона зараз спокійно обслуговує відвідувачів та кидає час від часу занепокоєнні погляди. Кас їх ігнорує.

Після того вечора в колі друзів (в колі Сема, Чарлі та Ейлін) те щось, що завжди зупиняло всі їхні можливі зустрічі, немов розтануло, залишивши після себе тільки м’які довгі погляди та посмішки. І серце Діна Вінчестера рахувало дні до того, щоб повністю стрибнути в руки Кастіелю. Якщо це ще не зробило.

– Може спробуєш чизкейк? З вишневим джемом? — з надією на посмішку питає чоловік.

Брюнет піднімає погляд і трохи киває. Задумливий і серйозний.

– Дякую, — із запізненням дякує за десерт.

Вінчестер повсякденно розповідає про те, як Кевін перелив цілу чашку кави, бо врізався в сусідній стілець, а Ґарт набрав стільки кексів, що Дін хоч зараз може замінити всі шини в Крихітці, при цьому навіть не помічаючи, наскільки природньо стало ось так ввечері ділитися подіями за день. Як сім’я, задньою думкою пролітає в голові Вінчестера.

Якесь задушливе відчуття того, що Кас збирається їхати кудись надовго, так і залишається в грудях, поки він робить гарячий шоколад занадто веселій Джо і просить передати чашку кави її мамі на кухні. Дівчина підморгує наостанок та відносить дві чашки на кухню. Кас все одно затримує погляд на своїх долонях, і занепокоєння тільки набирає силу.

Зрештою, через півгодини Дін не витримує такого настрою.

– Кас, у тебе все гаразд?

Він піднімає голову, немов вирвавшись з трансу, і якийсь час зазирає в зелені очі, немов зважує, чи казати, чи ні. Через кілька секунд внутрішніх битв брюнет тихо видихає.

– Та все нормально, — видає хрипкий смішок, — просто Наомі викинула мене з квартири сьогодні, бо … бо вона сучка іноді повна.

Дін дивиться. Дін дивиться і думає. Каса викинула якась Наомі з квартири, прямо зараз, за кілька днів до Різдва, бо вона сучка. І тепер Касу нема куди йти. Посеред зими і хуртовин.

– І мені, здається, нема куди йти, — тільки і додає Кас під кінець.

Хуртовина за вікном набирає сили, а серце Діна Вінчестера повністю відлітає в теплі краї в долоні Кастіеля, адже в голові зараз б’є тільки одна думка: запросити Каса пожити в них. Чи дурна ця ідея? Можливо, але це ж Кас, який його врятував і який забрав все серце чоловіка. Взагалі, треба обдумати такі дії, обговорити з Боббі та обмізкувати, але Дін не може чекати так довго, бо жити Касу треба сьогодні.

Вони можуть жити разом, в одній квартирі. І тоді Дін буде готувати каву персонально Касу.

– Так може, — неспішно починає Вінчестер, аби не здаватися занадто навіженим, — може, ти в мене якийсь час поживеш?

Голос трішки зраджує під кінець, і він замокає повністю. Серце готове вирватися від хвилювання.

Новак різко піднімає голову і нахиляє її до плеча, з дивним виразом обличчя дивлячись на людину перед собою. Дивиться, немов йому почулися ці слова і ніхто їх не казав.

Коли він готовий відповісти, підходить клієнтка, тому Дін відволікається на неї. А якби вони були вдома, то вся увага була б тільки для Кастіеля.

Донна сонячно посміхається, обирає всі можливі пончики і скаржиться на свого колишнього, який немов переслідує її. Вінчестер обіцяє розібратися з ним, але жінка тільки хитає головою в знак протесту. Коли вона виходить з кав’ярні, Дін повертається до Каса з німим питанням в очах, немов це саме йому і нема де жити.

Але заміть радісних слів згоди брюнет лише хитає головою.

– Ні, Діне, — якийсь сум плаває на дні синіх очей чи то від відсутності житла, чи то від відмови, — я не можу ще і жити в тебе на додачу.

Можеш, хоче закричати Дін, але замість цього майже культурно зупиняє його рукою. Можливо, він дещо спішить з подіями, і їм варто було б сходити хоча б на одне побачення, але це ж Кас, вони з самого початку познайомилися не так, як прийнято в суспільстві. До того ж, якщо у Каса немає когось в місті, аби попроситися переночувати, а шукати нового ріелтора вже пізно, то Вінчестер може прислужити у цьому скрутному становищі. Та і Боббі не має бути проти, допоки новий співмешканець не намагається йому допомогти пересуватися квартирою та прибирає за собою речі.

До того ж, це ж Різдво скоро!

– Кас, ну ось куди ти зараз підеш? — трохи втомлено питає Дін, відкладаючи чашку вбік.

Брюнет трохи хмуриться.

– Ну … я можу … завалитися в якийсь бар чи кафе цілодобове, — голос зовсім стихає під кінець, і Дін намагається пересилити жахливе бажання підкотити очі. Не час для такого.

– Кас, ти чуєш себе? Яке кафе? Невже не краще просто пожити в нормальних умовах кілька днів, поки ти шукаєш щось інше?

Невже так важко нарешті погодитися і зробити для Діна переддень Різдва трохи святковим? Хоч трошки більше часу на одинці з Касом?

– Дін, я … ти не розумієш.

– Звичайно, я не розумію! Ти відмовляєшся від теплого ліжка заради невідомого нічного клубу!

Новак не має занадто переконаний вигляд, тому Вінчестер вирішує прояснити всю ситуацію одразу. Так і так, є вільне ліжко, і він міг би пожити там (хоча краще пожити в ліжку самого Діна, але про таке просити занадто кріпово).

– Дивись, оскільки зараз Сем звалив у коледж, його кімната стоїть порожня. Я тебе запевняю, він не буде проти тебе в ній.

– Але я не зможу зараз заплатити за …

– Господи, чого ж з тобою так важко? Просто заходиш у квартиру, вітаєшся з Боббі, вислуховуєш його бурчання та проходиш в свою кімнату, — хоча, одна ідея спадає на думку, — ти можеш готувати нам щось.

Кас трохи сміється, вперше за вечір, від чого все обличчя знов починає сяяти теплом.

– Я не вмію готувати в-з-а-г-а-л-і, — промовляє останнє слово по буквам.

– Бляха, ми теж, — посміхається, — ну нічого, можеш купити нам піцу. Ми так майже завжди харчуємося.

– Гаразд, Дін, — і знов дивиться своїми неможливими синіми очима.

– То я вважаю це «так»?

Кас тільки киває і схиляє голову вбік.

Вітер знадвору починає все більше намітати сніг, поки дата невпинно підходить до Різдва. Зараз вже майже десята, а отже добігає час закривати кав’ярню та йти влаштовувати Каса на його новому місці.

Поки він допиває свою каву, з кухні виходить Еллен, вже натягуючи шапку. Має доволі втомлений вигляд, і Дін не дивується цьому, адже останнім часом у них і правда збільшилося навантаження.

– Я все прибрала, завтра прийду раніше, — хлопець трохи хмуриться, не пригадуючи ніякої домовленості, — ми з Джо йдемо ввечері в кіно. На столі стоїть кілька шматків пирога.

– Еллен, ти найкраща, — Дін вибігає на кухню і видає задоволений викрик. Вони сьогодні будуть смачно їсти!

– Так-так, я знаю, — посміхається і тріпає хлопця за щоку, — передавай Боббі привіт від мене. І нехай він подумає над моєю пропозицією.

Дін віддає їй честь та сміється, коли вона підкочує очі. Звісно, питати про суть домовленості немає сенсу, бо «все, що вони обговорюють з Боббі, залишається між ними з Боббі». Ну нічого, може старий скаже більше за цю жінку.

Еллен виходить з кав’ярні, перевертає табличку на «зачинено» та завертає за ріг вулиці. Від поривів холодного вітру вивіска «deanner» качається туди-сюди. Кас одного разу зробив комплімент такій креативній назві закладу.

Не бажаючи проводити більше часу тут, Дін повільно протирає стійку.

– Почекаєш, поки я прибираю?

Брюнет дивиться на нього, як на маленьку дитину, яка сказала якусь нісенітницю.

– Я ж не знаю, де ти живеш, — Вінчестер видає тихий смішок, — так може я допоможу щось?

Хлопець дякує всі небеса за це, бо провести ще більше часу за миттям підлоги він не планував. Саме тому Дін показує, де стоїть швабра з відром, і Кас занадто радісно, як для десятої вечора, береться за своє заняття. Оскільки це вже кінець робочої зміни, Вінчестер нарешті може ввімкнути ту музику, яку він любить, тому без слова від совісті вмикає Led Zeppelin. Кас, здається впізнає мелодію.

 

«There’s a lady who’s sure all that glitters is gold
And she’s buying a stairway to heaven
When she gets there she knows, if the stores are all closed
With a word she can get what she came for
Ooh, ooh, and she’s buying a stairway to heaven»

 

Починаючи з тихого мугикання, Дін набирає силу кожний раз, тому зараз він нестримно співає кожний рядок давно знайомої пісні і чує, як Кас під ніс підспівує за ним. Він обережно покачується збоку на бук, поки ретельно протирає підлогу, змочує ганчірку та знов приступає до завдання. Дін дуже сильно бореться з бажанням притиснутися до нього ззаду та танцювати так далі удвох. Замість цього Вінчестер тільки починає співати голосніше, щоб навіть Боббі у своїй кімнаті почув кожний рядок.

 

«There’s a sign on the wall, but she wants to be sure
‘Cause you know sometimes words have two meanings
In a tree by the brook, there’s a songbird who sings
Sometimes all of our thoughts are misgiven
You know»

 

Зі словами Дін відчуває, як те щось непідйомне на початку їхніх стосунків рухається, відходить на другий план, поки на сцені залишилися вони вдвох. І це його зірковий час. Кас посміхається, рухається в такт кожному слову і співає, реально співає, а не просто мугикає. І від цього Діну здається, що його благословили десь на небі.

Через півгодини, коли Вінчестер ховає швабру та забирає пиріг із собою додому, він косо посміхається Касу і закриває за ними двері у кав’ярню. Залишається кілька днів до Різдва, тому сніг вже повністю замітає дороги їхнього міста. Сніжинки летять з неба, оминають сотні перешкод і осідають на носі брюнета, проте він цього не помічає, а тільки тримає пакет з їхньою вечерею. Дін думає, що требу буде завтра нарядити всі кімнати. Все одно на зміну виходять Бенні з Алекс.

– Ходім, нам треба піднятися на другий поверх.

– Не думав зробити вихід прямо з кімнати в кав’ярню? — Вінчестер трохи сміється, але не відкидає цю ідею – дійсно геніально.

Вони піднімаються, поки Кас розповідає про труднощі роботи із жартівником Габріелем. Дін справді намагається не думати, що хотів би познайомитися з ним.

Двері все ще не закриті, адже ключі на столі лежать, і Боббі не планував вставати з дивану сьогодні навіть у туалет (хлопець сподівається, що це був просто жарт). Як тільки вони заходять, у ніс б’є відчутний запах прянощів, від чого животи обох починають давати про себе знати. Здається, сьогодні вони будуть їсти. Телевізор тихо грає на якісь тупій програмі, яку Боббі при здоровому розумі ніколи б і не почав дивитися, але, здається, він так і не дотримався своїх слів і не лежав весь день на дивані, поки за вікном сніжить перед Різдвом.

– Кидай пальто там, зараз будемо знайомитися з дідом.

– Не дуже мило, як для твого майже-батька, — і жахлива усмішка розквітає на його обличчі.

Дін ігнорує цю репліку і проводить гостя далі квартирою, який трохи затримується у передпокої. Сінґер знаходиться на кухні за поїданням стейку з пивом. Поряд стоїть тарілка, повна таких самих стейків, і Вінчестер розуміє, що до них знов заходила Джоді.

– Знов Джоді заходила?

– Знов червонієш від того незнайомого рятівника? Я тобі кажу, хлопче, досить ходити додому з такими закоханими очима, бо мене знудить, — припіднімає виделку і тикає нею в хлопця.

З прихожої роздаються кроки.

– Сем повернувся? — навіть свій пристрій катувань прибрав.

Новак заходить в кімнату, притримуючи свою сумку в руках, і трохи оглядає приміщення, поки Боббі з нерозумінням в очах плигає між ними.

– Добрий вечір, я Кастіель, — і протягує руку.

– Боббі, — коротко відповідає, але руку тисне у відповідь.

Дін підкочує очі від питання в очах старшого.

– Так, знайомся, це Кас, який мене врятував, а це старий дід Боббі, який мене виховав, — і не встигає хто-небуть щось сказати, як хлопець продовжує, — і Кас трохи поживе в нас, поки Сема немає.

Сінґер хоче сказати щось проти, відповісти із сарказмом, щоб Кас сам забув сюди дорогу, але те, як обидва дивляться один на одного, а Дін щовечора приходить з дурнуватою посмішкою на обличчі, дає зрозуміти, що нема сенсу казати хоч щось проти.

Він просто дістає третю тарілку та виделку і мовчки ставить біля стільця. Вінчестер полегшено видихає.

– Я не буду ділитися своїми стейками, — через криву посмішку промовляє Боббі.

– Я ще пиріг приніс, — і ставить його на стіл.

Наступні півгодини проходять у дурних жартах про врятовану дупу Діна та його надмірну любов до Крихітки. Дивно, але тільки за півгодини, проведені разом, Кас відчувається наче рідний, наче саме для цього він і був народжений: щоб сміятися з тупих жартів Діна.

Вітер не припиняє намітати сніг попід двері та вікна, і Вінчестер дякує усіх богів, що в нього завтра вихідний. Це ж можна прикрасити квартиру нарешті.

– До речі, — під час прибирання зі столу згадує Дін, — Еллен просила передати тобі, щоб ти подумав про її пропозицію.

Сінґер тільки відмахується рукою.

– Так що за пропозиція?

Поки Кас миє тарілки, а сам господар розставляє все по поличках, саме час дізнатися більше про свого майже-батька.

– Та Різдво вона кличе разом святкувати.

Дін навіть зупиняється від своєї справи.

– І ти ще думаєш? Та погоджуйся звичайно!

– Ага, а ти потім будеш мені весь рік згадувати, що один на Різдво залишився.

– Та яка різниця? Ти ж сам про неї ночами мрієш!

– А це вже не твоя справа.

– Я сам подзвоню і скажу, що ти згоден.

І Дін дійсно йде за телефоном, поки його наздоганяє Боббі.

– Гаразд, я наберу її завтра, — дивиться на Каса у сусідній кімнаті, — ти сам будеш?

Замість відповіді Дін тільки посміхається, кидає погляд на Новака, який ледь не перевертає тарілку, та повертається до свого заняття.

Кімната Сема знаходиться майже навпроти Діна, так що Вінчестер встигає кинути щось із своїх речей перед тим, як проводити гостя у його хороми (десь на фоні з цього сміється Кас).

Саме приміщення не надто велике, ліжко біля стіни, поличка з книгами, які Сем так і не захотів забирати, стіл біля вікна та порожня шафа. Відміним є те, що тут прибрано, чого в кімнаті Діна не було ніколи.

– То Сем не така свиня як ти, виходить?

– От вижену я тебе зараз звідси.

– Вже не вийде.

Зі сміхом каже Кас і падає на заправлене ліжко. Дін хотів би сам так його кинути.

– Під подушкою лежить постіль, ванна направо від тебе.

Кас підводиться і своїми синіми очами дивиться в зелені. Хто б подумав, що Діну так буде подобатися синій. Вони якийсь час мовчать, навіть після того, як Новак промовляє «дякую». Вони мовчать тоді, коли Дін робить крок вперед, а Кас залишається на своєму місці. Вони мовчать тоді, коли Кас робить те саме. І ось коли вони стоять на відстані, яку заледве можна назвати соціально прийнятною, мозок трохи відключається. Чужі губи трохи вигинаються у посмішці, і Дін вже хоче зловити її своїми, як з вітальні свариться Боббі, і роздається гучний стук.

Вінчестер робить крок назад, тільки зараз відчувши їхню близькість.

– Почувай себе, як вдома.

Тільки і каже хлопець перед тим, як вибігти до Сінґера. Він намагається ігнорувати нотку розчарування в синіх очах. Гра світла. Точно.

Близько дванадцятої йому дзвонить Сем, і він починає відчувати щось погане. Брат не дзвонить так пізно, тоді він вже бачить десятий сон в обіймах Ейлін. Щось не так.

Але малий звучить веселим, коли питає про кав’ярню і Боббі. Ритуал.

І вже Дін вирішує розслабитися, як чує це питання.

– А що там Кас?

– А що Кас? Нормально.

– Чув, ви вже з’їхалися.

– Бляха, Боббі вже доклав?

– Він самий. Ти не відходь від питання.

– Ну поживе він трохи в твоїй кімнаті. Його вигнали, я ж не міг викинути його просто.

– Звичайно не міг, але краще б ти його до себе у ліжко запросив.

– Так, ти там п’яний?

– Можливо. Але ваше кохання я бачу навіть так.

– Може, я завтра тобі на тверезу голову подзвоню?

– А він тебе до Чарлі ревнував.

– Кого? Чарлі? Нашої Чарлі з її прекрасною Стіві?

– Мізки не тільки в тебе в дупі бувають. Так що бери бика за рога, а Каса за я…

– Я відключаюсь, бувай!

Якраз в цей момент у двері стукають, і Дін кричить «відкрито».

Заходить Кас, і Вінчестер дуже хоче, аби він не почув нічого з їхньої розмови з Семом. Він не був на гучному, але все може бути. Брюнет кілька секунд стоїть на порозі і розглядає чужу кімнату, десятки шкарпеток на підлозі, пляшки пива, плакати та футболки. Але на його обличчі немає огиди чи зневаги, від чого Дін відчуває приплив впевненості.

Він проходить та прикриває за собою двері. Тримає у руках якусь річ і передає її Діну.

– Я подумав, що краще тобі забрати цю футболку, щоб я її випадково не забрав.

Вінчестер розкриває її, жестом показує Касу впасти на ліжко поряд та видає радісний крик, адже це та сама футболка з Черепашками Ніндзя, яку він загубив кілька тижнів тому. І якого біса вона там забула.

– Нарешті, я думав загубив її.

– Не дивно, з таким-то гармидером.

– Генії панують над хаосом.

– Тоді ти точно геній всіх геніїв.

– Рад, що ти визнав це, Касе.

Якусь хвилину вони просто сидять, поки Дін розповідає, як довго він шукав цю річ і яка глибока рана була в його серці від нестачі. Час вже заходить далеко за дванадцяту, а вони все ще сміються, сміються, сміються, сміються…

В один момент, коли обличчя Каса сяє від радості, Дін на мить замовкає і просто дивиться на нього. Замість питань він лиш підгинає ноги під себе і дивиться у відповідь, поки куточки губ трохи опускаються. Боббі вже заснув, п’яний Сем вже, мабуть, таки бачить десятий сон поряд з Ейлін.

А Діну нема з ким святкувати Різдво. Але є Кас.

– Знаєш, — тихо починає брюнет і непомітно підсувається ближче, — я ось думаю про щось.

– Так? І що саме?

– Думаю, я хотів би тебе поцілувати.

Дін проводить язиком по губам і помічає, як темніють сині очі.

– Так що тебе зупиняє?

– Я так розумію, що нічого.

І як тільки останні слова вилітають з його рота, Вінчестер перехиляється і майже врізається в губи. І це набагато краще, аніж у його мріях; вони трохи сухуваті від зимового вітру, але коли Кас так відповідає на кожний рух, він готовий цілувати навіть наждачку.

Ліжко Сема залишається недоторкнутим.

І поки він лежить зверху і спостерігає, як сині очі час від часу зникають за чорними віями, Дін заривається у чорне волосся рукою і бачить, як на вустах розквітає посмішка. І він може її цілувати, цілувати, цілувати…

Вітер тихо віє за замерзлими вікнами.

Але Діну є з ким святкувати Різдво.

 

«You’ve been cooling
And baby I’ve been drooling
All the good times, baby
I’ve been misusing»