Сталкер

Опис: «Але» жило навпроти Адена на першому поверсі, його звали Тео Герра, і їхні вікна в не дуже багатому районі Мадрида фактично упиралися один в одного, що приносило деякі незручності, особливо коли хтось із них двох виходив із душу в одному рушнику або мучився від задухи вересневого повітря і роздягався до трусів під смішки того, хто був готовий на якийсь час довше цю спеку терпіти.

Примітка 1:

Та сама сцена писалась під пісню Антитіл “Молоком”.

Невеликий каламбурчик в іменах.

Британське ім’я Аден означає вогонь. Ну ви зрозуміли, рудий, так?)

Ім’я Тео з давньогрецької має багато значень. Деякі перекладають як “божественний”, “пов’язаний з богом”, деякі — як “божественне натхнення”, “перебування у бозі”.

Ілюстрація до цієї та інших робіт тут: https://twitter.com/GajSot

     Не те щоб Аден Морган у свої вісімнадцять був параноїком. Зрештою, він вів правильний спосіб життя, не пив, не курив, успішно грав в інді-групі (і це навіть приносило йому непогані гроші), і був достатньо доброзичливим, щоб мати кількох нехай і не близьких, але все ж таки друзів. Він уважно оцінював себе щодня, був правовірною людиною і ходив до церкви рівно стільки разів, скільки потрібно — не більше і не менше. Він не милувався собою. І не забивався по кутках, не спілкуючись із тими, хто, на його думку, поводився неправильно. Загалом, у нього рішуче не було причин для тривожного стану, і він у своєму житті взагалі не планував божеволіти!

      І все ж. Одного осіннього вечора він відчув, що за ним постійно уважно стежать… Відчуття було нав’язливим, свербіло під шкірою і забиралося лоскотливими лапками під черепну коробку. Його неможливо було позбутися, воно переслідувало, було наполегливим, злило та дратувало, хоча довести щось, запитай його хтось про це, він би не зміг.

      Якщо добре подумати, це почалося фактично одразу після його переїзду в Мадрид — у вересні. Як і багато хто з британців, він мав руду шевелюру, бліду шкіру та карі очі приємного теплого відтінку. Але що в нього вдома було типовим, те тутешнім людям здавалось родзинкою. На нього нерідко звертали увагу на вулицях, а вродливі дівчата з притаманною багатьом іспанцям гарячою вдачею самі підходили познайомитися. Та ще так підходили, що від деяких доводилося обережно втікати, щоб не образити.

      Саме час було б пуститися берега і ні про що у своєму житті взагалі не думати, якби не одне «але».

У «але» в голові літав вітер, розтріпуючи густе, темне, і, як для чоловіка, досить довге кучеряве волосся. «Але» ходило з перманентою щетиною, виглядало засмаглим навіть ранньою весною і дивилося синіми очима, що жалили своєю яскравістю, лукаво підморгуючи та жартуючи, здається, над кожним його кроком. Це «але» ось уже рік жило навпроти Адена на першому поверсі, його звали Тео Герра, і їхні вікна в не дуже багатому районі міста фактично упиралися один в одного, що приносило деякі незручності, особливо коли хтось із них двох виходив із душу в одному рушнику або мучився від задухи вересневого повітря і роздягався до трусів під смішки того, хто був готовий на якийсь час довше цю спеку терпіти.

      Тео був таким самим типовим іспанцем, як Аден – британцем. А це означало, що Герра для спокійного та врівноваженого Моргана був ще той кекс, під зав’язку набитий «родзинками». Аден всерйоз не розумів, чого від Герри чекати, а головне – коли.

      Почнімо з того, що іспанець був вітрогоном: він губив капці/шкарпетки/білизну/(потрібне підкреслити) частіше, ніж знаходив (а тому вічно купував нове в магазині замість того, щоб шукати старе), щодня спав до останнього, скрізь запізнювався і частенько забував оплачувати свої рахунки. Їв він виключно всіляку гидоту з супермаркету, і взагалі був вкрай схожий на вуличного кота, який приходить додому, ну, знаєте, просто поспати. А ще подивитись на свого сусіда — нещасного Адена, який від такої пильної уваги до своєї особи не знав, куди себе подіти.

      Але не це головне. Головне — що десь починаючи з вересня минулого року Морган всерйоз запідозрив, що Герра… ну, трохи сталкер.

      Британець постійно відчував пекучий погляд синіх очей свого сусіда, який його переслідував не лише вдома, а й на концертах та вулицях. Вони не були друзями або ще чимось такого типу, проте коли Аден переїхав, в особливо приємні та теплі дні їм обом подобалося сідати кожному на своє підвіконня, розповідати історії зі свого життя та ніяково посміюватись.

      Втім, ніяково посміювався найчастіше саме Аден, бо на його розповіді про дикі втечі від опікунів в шістнадцять, про самостійний вступ до музичного коледжу в Мадриді на стипендію в сімнадцять, і про те, що він уже кілька років як живе без батьків у свої нещасні вісімнадцять, Тео реагував із загадковим “хмиканням” та посмішкою Будди. І тут би тільки дурень не зрозумів, що Герра і так все про Моргана чудово знає, а можливо, знає навіть більше, ніж треба, от тільки звідки? Це все неабияк хвилювало і викликало цікавість, проте було так… незручно!

      А коли одним прохолодним вечором Герра зустрівся Моргану на виході з церкви, де цьому навіженому іспанцю взагалі робити не було чого…

      Після цього випадку Адену захотілося купити собі скотч, щоб, побачивши Тео, ліпити його собі на брови і не напружувати свій організм, роблячи щоразу здивоване обличчя – нехай воно поряд з “людиною-сюрпризом” завжди виглядає таким чином. А чому ні.

      Що ж до самого Тео, то про нього Морган знав зовсім небагато. Основне він дізнався після інциденту з незручною зустріччю біля церкви, у минулому листопаді. Він довідався, що химерному іспанцю 25. Він навчався в університеті вже вісім років, бо закінчував другу вищу освіту. Його перша спеціалізація – філософія. Про другу спеціалізацію, іспити з якої він не з першого разу, але все ж таки здав, Герра розповідати не схотів, запевняючи, що це нудьга смертна, якій він, тим не менш, планує віддати все своє життя. 

На питання про те, навіщо віддавати життя тому, що тобі не подобається, хворий на голову Тео відповів, що це все тому, що він гей.

Ну та. Звісно. Чому б ні.

Це ж геть все пояснює.

Що?

Просто. Що?!

У геї не беруть без двох дипломів? Чому?!

      Або Аден Морган зовсім відстав від життя у свої вісімнадцять, або Тео Герра — найдивніша людина його непростого життя.

      Ні, звісно, ближче до різдвяних свят Тео розповів Адену, що вся сіль його другої спеціалізації в тому, що на такій роботі його ніхто і ні за що не зможе змусити одружитися, а з його батьками – це єдиний можливий аргумент, бо змиритися з орієнтацією сина без бою вони не хотіли. Але це лише дало Моргану зрозуміти, що у Герри вся родина така ж ненормальна, як цей дивний іспанець.

      І все було цілком нормально, допоки одного дощового ранку Адену не вдалося з’ясувати ще й те, що Тео в нього закоханий. Зізнання було от взагалі не романтичним, а дурним, смішним і «ніби між іншим». Морган у якийсь момент просто розповів через вікно після приходу додому, що його до трусів намочило дощем, а Герра через своє вікно просто відповів, щоб британець не соромився і їх зняв. Потім Аден густо почервонів до тих самих трусів і провокативно запитав, чи не фліртують з ним часом? І Тео так само просто, з тією самою буддівською посмішкою, йому відповів, що звісно, що це так. Що він закоханий без пам’яті, що ходить до нього на всі концерти, що кілька разів потай потягнув у нього з підвіконня його улюблену чашку, щоб цілувати сліди від його губ, і що пару абсолютно нових шкарпеток, які педантичний британець «задля сміху» подарував йому на 8 березня і наказав не губити, він повісив у рамочку біля вікна і не те, що носити, чхнути на них боїться.

      Не те щоб Аден Морган у свої вісімнадцять був параноїком. Але Тео Герра був сталкером, і, здається, йому було важко себе поруч із ним контролювати.

      Тієї ж весни, після такого «простого» зізнання від «веселого» на всю голову сусіда, Аден з’їхав з квартири і перебрався в іншу, менш затишну і та більш дорогу, заспокоюючи себе тим, що звідти ближче до церкви, а коледж — ну, буде частіше і довше пішки ходити.

***

Популярність завжди дає тобі по голові зненацька і ніби нізвідки. Ось ти — середньостатистичний студент не дуже хорошого коледжу і соліст-гітарист нікому не потрібної інді-групи.

      А ось ти — музикант, якого називають професіоналом, кличуть на інтерв’ю та телеканали, а заразом ще й ідол жіночої статі віком від 15 до 30.

      Це як клацання пальців, тільки один концерт.

      Як три вимучених і вистражданих усім гуртом альбоми, які не були нікому особливо цікаві, і як одна пісня про кохання від вашого не особливо талановитого в музиці ударника, написана ним після коноплі, яка звела гурт у топи музичних чартів.

      І Адена можна було зрозуміти — умовно вчора він спокійно йшов собі після концерту додому, не турбуючись навіть про те, щоб взяти таксі, а сьогодні — він напоровся прямо в коридорі концертної зали на натовп перезбуджених дівчат, які приголомшили його гучним вереском, схопили за всі кінцівки і спробували поцупити, як здобутого полюванням мамонта, у свою печеру, або де там ці первісні живуть.

      І він любив своїх фанатів, любив людей у ​​принципі, але тут, насилу вирвавшись і втікаючи з гучним тупотом порожніми, як у фільмах жахів, коридорами будівлі, в якій він виступав із групою, що десь так невчасно запропастилася, він готовий був прийняти допомогу від будь-кого, аби його не роздерли на сувеніри і не влаштували йому агресивну оргію Ось-Прямо-Тут-І-Зараз.

      Тож коли його старий-добрий знайомий смикнув його за руку з-за повороту і затягнув, чомусь, у невелику порожню темну шафу для верхнього одягу, Морган готовий був від щастя полізти обійматися. Втім, у тій позі, в якій вони ввалилися в не дуже просторий предмет меблів, йому для цього досить було б нахилитися трохи ближче.

      Пам’ятаючи про те, що він замкнений, взагалі-то, з головним своїм “фанатом”, з яким він не бачився вже, здається, кілька місяців, Аден придушив тягу до обіймашок, хоча взагалі після того, що сталося, і після емоцій, що розривали його після концерту, що всього п’ять-хвилин-як-закінчився, людське тепло і підтримку відчути хотілося нещадно.

      Повз шафу незабаром швидко пробігло кілька дівчат — вони явно розділилися, щоб простіше було його, бідного, знайти. Їм з Тео залишалося лише стояти, бути якомога тихішими і терпіти близьке сусідство, за прикидками Адена, хвилин хоча б 40 — це так, щоб напевно.

      Тиша давила на нерви. Морган відчував, що його зап’ястя лоскочуть пасма волосся Герри, а ніс — сповиває у своєрідний кокон знайомий запах моря та цитрусів — саме такі відтінки зазвичай особливо сильно відчувались з відкритого вікна навпроти, коли Тео щойно виходив з душу з мокрою головою і сідав на підвіконня близ Адена, готуючись багато слухати й не менше — говорити.

     У напівпітьмі було видно, як італієць трохи повернув голову, намагаючись, як і він сам, вирівняти дихання і при цьому — лишній раз не ворушитися. Недоречно згадалося «просто зізнання» трохи пришелепкуватого сусіда, яке в думках Адена трохи затерлося з часом, але не забулося повністю, обростаючи на емоціях новими відтінками якоїсь… романтики? Він і сам не до кінця розумів, чому страх пішов повністю, залишивши по собі лише цікавість, яку підживлювала й трансформувала постконцертна ейфорія.

      Британець важко видихнув і трохи зсунув праву руку, намагаючись зрозуміти, скільки вільного місця є у його розпорядженні. Він упирався спиною у двері, іспанець – у задню стінку шафи. Руки Моргана знаходилися біля голови Герри, який притискався до стінки з опущеними кінцівками, щоб взагалі не торкатися британця.

      По всьому виходило, що Аден мимоволі припер Тео до стіни.

      Герра зробив гучний вдих зараз спільного на них двох повітря і тихо стукнувся потилицею об стінку, ледве чутно щось простогнавши. Британець подумки поспівчував: їх поза — саме те, що треба, щоб нафантазувати собі зайвого, навіть без усяких закоханостей. І водночас, після інциденту з переїздом Адена, Тео, швидше за все, взагалі боявся ляпнути чи зробити щось, що спровокує чергову спробу втечі. Все ж таки, до зізнання Герри вони цілком успішно «дружили». Це було краще, ніж нічого, яке іспанець мав тепер.

      Аден мимоволі відчув себе винним. Він напружив руки, щоб відсунутись максимально далеко і не провокувати Тео більше, ніж це необхідно, але тонкі двері тихо рипнули і пружно вирівнялись, підштовхуючи Моргана і змушуючи його навпаки ступити вперед, торкаючись диханням обличчя і без того нервового іспанця.

      Гірше бути просто не могло. Моргану не те щоб хтось у житті особливо подобався, але суто теоретично в такій ситуації він би вже не стримався і почав би домагатися, поки жертва не здатна на втечу.

      Ще за кілька хвилин від усієї цієї напруги руки Адена почали боліти. Поза була не надто зручною. Плюнувши на все, він ступив ще ближче до Тео, що у відповідь притиснувся до стінки ще дужче, і поклав підборіддя йому на плече, тихенько вдихаючи заряджене частинками збудження повітря. Герра був гарячим — не тільки в прямому розумінні, і якби Морган був «з таких», він був би тільки радий йому подобатися. Та й взагалі почуватися настільки палко жаданим було незвично. І дуже, дуже приємно.

      Зваживши про себе «за» та «проти» маленької витівки, Аден наосліп торкнувся чужої руки. Пальці Тео відчувались холодними, тонкими і дуже приємними. У нього була практично по-жіночому м’яка шкіра, що здивувало, але не викликало відторгнення, і навіть навпаки, тільки спонукало продовжити дослідження. Морган дав спокій чужим пальцям і долоням, побіжно торкнувся торса, що дихав жаром, і легко погладив шию Герри, яка відразу покрилася відчутними мурашками.

      — Ти… не проти?.. — пошепки запитав британець, не наважуючись торкнутися чужого волосся. — Завжди було цікаво, які вони на дотик.

       — Так… — тільки видихнув у відповідь іспанець, і в цьому гарячому «так» була більше радість зневіри і благання не припиняти, ніж звичайна згода.

      Тяжкі пасма на дотик були… приємними. М’якими, гладкими та явно неслухняними. Аден глибоко вдихнув, знов мимоволі наповнюючи легені запахом терпкої туалетної води Тео і чимось ще, чимось невагомим; чуже збудження буквально осідало на кінчику язика і він, невільно, збуджувався й сам.

      Герру ж вело. Його вело, ніби накачали афродизіаком, ніби навіть ці прості йневинні дотики розганяли наркотики. Темрява заважала відволіктися і лише посилювала всі відчуття, через що хотілося заскулити і відпустити себе, відповісти так, щоб тонка грань між ними двома, нарешті, стерлася, але він по-справжньому боявся зробити щось, що не сподобається на противагу своєму імені аж надто спокійному і холодному Адену. Цей контраст — вічна зібраність і впевненість у собі на противагу еротичній ласці, яку Морган демонстрував зараз, була як фетиш з мокрих нічних снів іспанця, що ні з того ні з сього втілився в життя.

      Ох, якби британець припинив, заявивши, що він угамував свою цікавість, Тео б впав на коліна, щоб благати торкнутися його знову.

      Але він не припинив.

      Навпаки, осмілівши, Аден запустив свої пальці в кучері на потилиці Тео і обережно, але впевнено, потягнув, змушуючи трохи відкинути голову назад. Реакція не забарилася — Тео не стримався і видав хрипкий гортанний стогін. Морган, як музикант, не зміг не оцінити цей звук — з таким голосом іспанцю на сцені ціни не було б. Рудий нетерпляче облизнув нижню губу і випадково зачепив язиком місце між чужим плечем та ключицею, не розрахувавши в темряві. Зацікавившись новою незвіданою територією, він відпустив чуже волосся і провів по тому самому місці напруженим кінчиком язика. Хрипке дихання Герри заглушало всі можливі звуки, і Морган мимоволі подумав, що варто комусь пройти повз цю шафу, як Тео відразу ж їх видасть. А тому він прикрив пальцями чужі губи і азартно притулився до вуха іспанця губами.

       — Тихіше, Тео, — владно сказав він, сам дивуючись тому, наскільки сексуально з його вуст прозвучало це ім’я. Коротке, звучне — таке й справді було б зручно стонати, якби все зайшло глибше, ніж планувалося.

      Іспанець слухняно притих, на диво чуйно виконуючи будь-яку команду. За всієї його неприборканості та пристрасності, він був весь, повністю, під безроздільним впливом Адена. А це спонукало продовжувати гру.

      Морган ступив ще ближче, ніж до цього, повністю притискаючись до Герри всім тілом і відчуваючи, що серце іспанця від цього на мить застигло, а потім продовжило галоп, ще більше прискорюючись.

      Намагаючись, мабуть, стримати черговий стогін, Тео випадково замість власної нижньої губи прикусив вказівний палець Адена. Потім, ніби в маренні, лизнув його, привідкривши рота. Тепер уже труснуло Адена, який притулився до чужого гарячого тіла і глибоко, більше не ховаючись, вдихнув запах чужого волосся та шиї.

      Морган прибрав руку, замінюючи її жадібними губами. Поцілунок вийшов диким: Аден кусався, підкоряв і брав те, чим йому із задоволенням поступалися. Трохи повагавшись, британець провів пальцями по чужому стегну і різко притяг до себе іспанця, що було смикнувся назад. Той уже не стримав стогін і притиснувся у відповідь, притираючись.

      Граючись, Аден прибрав руку й обережно переклав її на напружений торс, погладжуючи боки, груди, подряпуючи короткими нігтями спину. Тео вже сам почав кусатися і нахабніти, не в змозі терпіти більше це знущання над своїм тілом. Те, як з нього дражнилися, викликало бажання нагнути нахабного британця і…

      Ніби відчувши, про що іспанець подумав, Морган відтягнув гумку штанів Герри і приспустив його штани разом із трусами. Тео поспішив звільнити Адена у відповідь і поклав руку зверху, не припиняючи шалено цілувати податливі пухкі губи рудого.

      Рухи внизу різкі, швидкі, від болю до гострого задоволення, як на гойдалках. Відчуття чужого, вологого, гарячого члена в руці навіть не зменшує бажання Адена — він просто сприймає це як належне, насолоджуючись чистим і нічим не затьмареним задоволенням Тео. Тим більше, що той після гри з його тілом стогнав уже зовсім відчайдушно, навіть не намагаючись і не маючи жодної можливості стримуватись. Закінчуючи, Герра прикусив місце між плечем і шиєю Моргана, залишаючи невеликий, але добре помітний засос. І Аден навіть не був упевнений, що Тео зробив це не навмисне — більше було схоже на мітку власності.

      Втім, нехай. Коли до його власного задоволення залишилося всього кілька рухів, немає сенсу думати про такі дрібниці.

***

Аден Морган практично ніколи не пропускав обов’язковий похід до церкви. Не те щоб він приходив туди надто часто — він намагався тримати золоту середину. Але навіть інцидент після Того Концерту, що вибив його зі звичної колії, не міг змусити його забути про цю звичку повністю, хоч він і побоювався зустріти Тео неподалік — все-таки подібне раніше вже бувало.

      Холодні стіни будівлі, що стала рідною в цій чужій країні, трохи його розслабили. Звичні дії, здебільшого вже знайомі люди — це будь-кого приведе в стан спокою, особливо після того, як Морган ходив сам не свій уже кілька тижнів. Залишилося зробити лише останнє, заради чого він прийшов сюди сьогодні: сповідатись.

      Аден не був любителем дивитися в очі тим, кому розповідатиме про себе щось ганебне, щось, у чому він повинен покаятися, а тому він звично пройшов у бік місця для анонімної сповіді і вистояв невелику чергу, перш ніж зміг опинитися перед завісою, яка відділяла його від священика.

      Морган стояв навколішки, поки священик промовляв текст Сповіді з молитви Хресного Знамення, і на автоматі повторював за ним, намагаючись позбутися наполегливого відчуття того, що цей голос йому знайомий.

      Надто вже знайомий.

      Параноя, не інакше. Не може ж Тео…

      Відкинувши непотрібні думки, Аден заговорив, намагаючись покаятися у своїх гріхах якнайщиріше.

      — Вибачте, святий отче, бо я згрішив. Минулої п’ятниці я переспав із чоловіком.

      — І не передзвонив.

      — Що?

      — Що?!

      О-о-о, ні. Він був неправий. Тео Герра міг усе, що завгодно — і щойно він вкотре це довів.

Примітка 2:

Робота написана за заявкою: “Ситуація в католицькому храмі. Вибачте, святий отче, бо я згрішив”. Мені дали анекдот, я у відповідь — видав Оце 😀

Хто не зрозумів момент із двома освітами – ось що я вичитав у матчастині про те, як стати католицьким священиком: на кількох ресурсах було зазначено, що ним може стати будь-хто чоловічої статі віком від 18 до 35 років. Вчитися у семінарії потрібно 8 років, але можна провчитися 4 роки на філософії чи історії у звичайному університеті, а потім уже ще 4 роки у семінарії. 

Окремо.

Прошу сприймати цю оповідь як звичайну мистецьку задумку, не пов’язану з нашою з вами реальністю. У мене немає і ніколи не було на думці ображати почуття людей, які вірять.