Що ти знаєш про нього?

  Один раз в літо жителі будинку на декілька днів покидали його і їхали в літню хатинку. Виключенням були тільки ті чиї батьки були проти, або ті у кого батьків не було. Батько Куряки був не проти цієї поїздки, але сам Курець цього не дуже хотів, тому попросив сказати батька ні. Куряка не так давно у Домі, та це все одно для нього нове середовище, і він ще не достатньо звик до нього. А тут потрібно кудись їхати. Зі Стервожером усе було трошки легше, в нього не було родичів крім однієї людини, але і вона була проти цього. Чому він не розумів, з кімнати залишилися тільки вони у двох. Провести з Курякою пару днів сам на сам. 

 Він знав, що Курець не любить дуже солодкі речі, тому цукерки в їх кімнаті частіше м’ятні. Одного дня в їдальні він побачив миску з черешнями, вони не такі кислі як вишні, проте і не надто солодкі. Те що треба. Звісно плоди були чиїсь, тому Стерв’ятник використав увесь свій шарм для того, щоб забрати їх без шкоди для себе. 

В кімнаті Куряка малював квіти, вони стали трохи частіше з’являтися в його малюнках. І тепер він знав багато їх видів. 

— Я приніс тобі черешню. — він поставив миску з плодами на постіль. Куряка уставився на миску, виглядав він здивовано.  

— Дякую, мені приємно. — Хлопець ніяково взяв одну черешеньку. 

— Чого ти боїшся їх їсти? 

— Ну якось… А ти? — Стервожер видихнув і взяв одну з черешень. Куряка посміхнувся, після цього він більш спокійно їх їв, хоч бачив що Стерв не дуже їх їсть. Куряка і малював, в нього не виходило намалювати одну квітку, через нерви він почав перекручувати в пальцях ягідку. Врешті-решт коли вона стала дуже м’якою, він надавив трошки сильніше і вона луснула. Стерв’ятник посміхнувся. Фазан помітив це, він вигнув одну брову. 

— Чого шкіришся? — в цю секунду на його альбом з руки крапнув сік. — Дідько … — Його рука вже до того була липка, тому що він в неї спльовував кісточки. Відірвав з альбому листочок і пересипав у нього, після цього рукавом кофти витер плямку з альбому, яка розтерлася, але стала більш блідою. 

Через пару хвилин вони були майже повністю в червоному соці. 

—Стервожер взяв в руку черешню. Він кинув її в Куряку. Вона попала йому в щоку. 

— Що ти до біса робиш? — поки він питав Стерв’ятник взяв ще одну черешеньку і кинув її в Курця. Він попав в іншу щоку. — Серйозно?

З його щік стікали дві вузькі смужки соку. 

— Тепер це схоже на криваві сльози. Або тепер ти став схожим на … Он як. — Куряка кинув у хлопця черешню. В нього був гордий вигляд, тому Стерв’ятнику кортіло зняти з лиця цю посмішку. 

— Треба переодягнутися, але спочатку помитися. — На цьому реченні Стервожер взяв руку Куряки й почав облизувати червоні пальці. Фазан почервонів. 

— Солодко. — Ватажок почав цілувати руку, йдучи далі та далі. Він майже вже задрав кофтину Курця. 

— Стерв… Я не хочу цього, сьогодні. 

Стерв виліз з під кофти одразу ж. 

— Добре. Вибач. Я зробив тобі не приємно? 

— Ні … Я просто не хочу…

— Добре. — Хлопець протер губи зовнішньою стороною долоні. — Тоді чого ти хочеш? 

— Митися. 

— Окей. Чи можна тебе поцілувати? 

— Так. 

Після згоди на щоки Куряки була здійснена серія поцілунків. Вони не були м’якими, губи Стерв’ятника зовсім не солодкі, а гіркі та солені. Вуста Фазана сухі від того що він їх кусає коли нервує, а нервує він часто. Вони теж гіркі, але якщо в Стервожера від трав які знеболюють, то в Курця від того що він забагато курить.

— Ти сам підеш чи тобі допомогти? — Куряка дивився нам Стерва з поглядом трошки нетямущої відрази. Стерв підняв в гору долоні. — Добре я зрозумів …

— Речі тільки занеси туди й все. 

Куряка поїхав в душову, а ватажок поки поміняв постільну білизну, і викинув усі кісточки від черешень. Взяв речі з шафи та поніс у душову. 

 Жарко. Гаряча вода залишила багато пари в приміщенні. Вода барабанила по підлозі, секунда і вона зупинилась.  Стерв’ятник поклав до кабінки рушник, відчинивши двері бліда худа рука взяла його. На ній було багацько шрамів. бачив їх у нього і раніше, але не так близько.  Він Майже у всіх в Домі таке було, і сам Стерв’ятник не був виключенням. І це було нормальним явищем. Та ватажок занервував. Він зараз згадав що ніколи не питав як Куряка потрапив сюди, хоча таке було і не заведено питати. Всі все завжди знали, одначе слід не забувати що Курець спочатку був фазаном. Там всі теж все  знали, одначе нікому не доходило інформації про них. В них не було логів які могли б рознести чутки за лічені секунди. Тепер йому стало цікаво, а як взагалі Куряка потрапив в дім?  Двері відчинилась, йому віддали рушник.

— Ти приніс речі? — Стерв мовчки простягнув речі в кабінку, і знову ця рука. Через декілька хвилин стерв сам пішов у душ. Коли він повернувся у кімнату, Куряка на постелі читав книжку і нервово гриз нігті. Він підняв погляд і трошки посміхнувся. 

— Ти виглядаєш доволі естетично, чому я ніколи не бачив цих штанів? — На Стервожері були широкі сірі піжамні штани з кактусами, на торсі нічого не було, ключиці та плечі були в маленьких краплинах води, а волосся зібране у гульку. — В тебе гарні очі. Напевне ти не до кінця змив олівець, але це виглядає гарно.

Миттєво Стерв підбіг до ліжка, сів, і почав обіймати. Курець здихнув, таке ніколи не ставалося у їх відносинах, і він не знав що робити. Що за приступ ніжності? Сидячи як засватаний, його бліде лице в мить стало яскраво червоним. Книга з рук випала, то що вони дрижали як в алкоголіка. Він цьомнув Стервожера в потилицю. А взяв ці бідні рученьки й почав гладитись о них, наче кіт. На диво вони не пахли тютюном, лавандове мило. Він трошки задрав рукав кофти й почав ближче роздивлятись шрами. Деякі з них були старі, деякі нові, та з-поміж усіх виділялися три дуже глибоких. Вони були розміщені дуже близько один до одного, їх розділяла тільки тоненька смужка не зчепленої шкіри. Стерв глянув на Куряку, потім знову  на шрами. 

— Ох це були помилки молодості… — Стерв подивися на нові подряпини, а потім знову на Куряку. — Ну … Я ж ще молодий. 

— Якщо ти не хочеш говорити на щодо цього, ми можемо закрити цю тему і більше не повертатись до неї. 

— Та ні … Просто… Соромно напевно якось. Власне самі старі тут ще із зовнішності. Тоді мама і тато розійшлись, я думав що це через мене, і що взагалі я епіцентр проблем в цій родині. Мама тоді ще й молодшого брата забрала до себе, він був моїм єдиним другом, я відчув себе не потрібним їй, і взагалі… От це почалось. — Він показав поглядом на руку. —  А потім тато знайшов собі пасію, і він мені казав яка вона прекрасна расперекрана. І я ніколи не бачив таким щасливим, і щось в один день я подумав що в мене немає причин на існування. — Він поглянув на ті три шрами й посміхнувся. Це була дуже нервова усмішка. — Наковтався таблеток, седативних, від болю, всяких. Потім взяв ніж і зробив це. Чесно кажучи я не пам’ятаю як опинився в лікарні. Пам’ятаю тільки що коли прокинувся, руки були у бинтах і пекельно боліли, і що мені почали робити промивання шлунку. Але було вже достатньо пізно, таблетки повпливали на нервову систему, тому ноги відняло. Я пробув в лікарні місяць, потім мене відправили в психлікарню. Там я був двадцять один день. До речі за весь цей час мама так ні разу і не прийшла. Приходив брат, він багато плакав. Місяць в лікарні батько взагалі не відходив від ліжка. З ним мінялася мачуха. За той час  ми з нею познайомились краще, і вона виявилась дуже цікавою. Вона стала мені близькою, ближче ніж рідна. Хоча з рідною ми якщо чесно не мали тісних стосунків. Об’єктивно було видно кого вона любить більше. Але брат просив вибачення за неї, хоча мені цього не треба було. А потім мене виписали. Батько поставив мене перед фактом, що я буду тут. Через неділю я вже жив у фазанів.  От так.