Ти не один

25 жовтня 1985 рік

Ще один гидотний ранок в житті Байерса.Останнім часом настрій  давав про себе знати.

На беззахисного хлопчика навалилася купа проблем.Депресія, криза орієнтації, безсоння, нічні жахіття та шкільний булінг.

Через підколи та побиття зі сторони старших та паралельних класів, Джойс приняла рішення зробити Віллу перерву.Точніше він так вирішив, а вона підтримала.Здається місс Байерс найкраща мама в всесвіті, чи не так?

Нічого не допомагало.Лікарі, психологи, йога, какао, вечірні посидіння в родинному колі, навіть друзі.Вони не бачили його вже прокляті 3 тижні!

***

Йшли дні, а перебування Майка в школі без Байерса лише погіршувалося.Так, там були смішні Дастін з Лукасом, шалена Макс та їхня подружка чаклунка Оді.Але не вистачало саме його.Зомбі хлопчика, Вілла Мудрого або просто найкращого друга в світі.

***

27 жовтня 1985 рік

Стук в двері.

-Доброго дня місс Байерс, можна до Вілла?- схвильовано питає хлопчик.

-Привіт, проходь, не мокни, я зараз в нього спитаю.

Майк пройшов до просторної вітальні, знімаючи промокшу куртку.

-Можеш дати намокшу одежу мені, я тобі дам перевдягтись- трохи посміхаючись мовила Джойс, даючи Віллеру сухі речі.-До нього можна, проходь.

Майк перевдягнувся, а місс Байерс вже встигла зникнути десь в межах пральні.

Обережний стук. Двері трішки привідчиняються, утворюючи невеличку щелину.

-Це Майк, можна до тебе?

У відповідь мовчання.

Майк обережно заходить до кімнати, зачиняючи за собою двері.

-Навіщо ти прийшов?- тихим хриплим голосом доноситься з-під ковдри.

Вілл лежав повернутий до вікна та загорнутий у ковдру з головою.

-Я вирішив подивитись як ти.Ми давно не бачились і всі за тобой скучать.Особливо я.

Брюнет підійшов ближче та сів на ліжко, кладучи руку на спину молодшого.

-Поговоримо?

З-під ковдри чується глибокий вдох та видих.

-Я хочу спати.

-Можно..з тобою?

Боже, як це спало йому на думку?Але певно якщо Майк це сказав, він цього правда хотів?

Хлопчик обережно заліз під ковдру щоб не буркати молодшого, та обійняв того ззаду.

По тілу Байерса пробігли мурашки.Теплі руки друга пройшлися по тілу мов електричний струм, пробиваючи кожну клітинку теплом.

-Ти можеш пояснити мені що відбувається,- лагідним тоном мовив Віллер.

-Я не можу так.- з явною втомою у голосі відповів Вілл.

-Як?- схвильовано питає старший.

-Я втомився,- приймаючи сидяче положення сумно відповідає Байерс.-Я втомився від всього,- повертається він до Майка який сів в таке ж положення.Байерс ховає очі з підступаючими до них сльозима, дивлячись додолу.- Я вже не можу так.Я втомився від постійного навантаження.Втомився від підколів та побиттів.Втомився від своєї нікчемності.Я..я- сльози вже було важко ховати.- Я втомився від себе.Я ненавиджу себе!

З цими словами Вілл припадає до Майка, ховаючи обличчя в плечі та хапаючись руками за спину.Віллер здивований такою поведінкою друга, але обіймає того у відповідь.

Сльози йдуть потоком.Боже, який же він жалюгідний.Він навіть не може сховати своєї істерики від найкращого друга.То як йому жити далі?

По серцю вже були тріщини та шрами, але з кожним разом вони становилися ще більшими та глибшими.По серцю пройшла тріщина, майже розірвавши його навпіл.Зараз хотілось просто сщезнути, пропасти, розчинитись у теплих обіймах, провалитись скрізь землю.Все, тільки щоби Майк не бачив його таким жалюгідним.

-Вілл, все буде добре.Ми з усим впораємось.Разом.