Стежкою додому

Все як завжди

Вечірній шум та доволі багато клієнтів. За затишними столиками в маленькій кав’ярні приходять різні люди.

Молоді пари, які хочуть провести цей вечір разом за смачною кавою, юні підлітки шукаючи собі пригод на п’яту точку, літні люди, що вирішили закінчити свій вечір, випиваючи різні види напою та зустрічати захід за вікном.

Юнґі подобається за цим дивитися, спостерігати за емоціями, жестами, чути якісь локальні жарти, значення яких йому не відомо.

Омега любить готувати каву, варити її, зпінювати молоко, та робити малюнки пінкою коли є настрій.

Зараз як раз цей момент.

Пару рухів рукою і гарне сердечко на верхівці флет вайт вже красується і радує очей, якоїсь молодої дівчини.

Йому подобається коли люди в гарному настрої і діляться ним з Міном через свої посмішки на вустах.

Не любить Юнґі тільки альф, не всих, деяких, альф, які не знають, що таке повага до інших. Як гарний омега він часто помічає на собі погляди тих, котрі не проти зробити шось з ним прямо тут і зараз. В ці моменти зіниці молодого хлопця наливаються світло-жовтим кольором – риси, які дісталися людям від вовків, що проявляють себе, кожен раз коли відчуваєш сильні емоції. Було б краще, якщо в нього була мітка з запахом його коханої людини, але вона не несе в собі максимальний захист.

Робочий час добігає кінця і хлопцю лише залишається перевернути табличку на “Зачинено”, помити місце де працював та зачинити двері приміщення. Під час прокручування ключів в замку, вуха омеги вловили ще один звук – кроки, які стають все ближче. І тепер вже його ніс вдихає повив карамелі з ваніллю, Юнґі прикриває очі від задоволення і робить глибокий вдих, щоб ця насолода заполонила легені.

–Привіт, пам’ятаєш я сьогодні твій супутник по дорозі додому ?– починає розмову альфа, та поправляє блондинисте волосся, можливо від переживань.

– Так, привіт…рад тебе бачити, – на обличчі Міна з’явилася ледве помітна усмішка, але він і справді радий зустрічі, це перший альфа окрім батька, з яким він спілкується так “довго”, якщо рахувати з тієї самої ночі.

Ніхто не наважується щось робити першим, тому вони просто зніяковіло стикаються поглядами. Цими карими очима, які доречі у кожного по різному виглядають. Вони стоять так, ще декілька секунд і за цей час альфа встигає зрозуміти наскільки гарний Юнґі, все таки при великій кількості світла, що надходило від фанарів, можна було побачити дрібні, та в одночас милі деталі: гарні пасма волосся, що спадають на очі і ці худі пальці, котрі тепер поправляють назад чорні прядки, сухі губи, власник яких постійно облизує їх від нервів напевно.

– Ну…Ем, – Пак Чімін в перший раз в житті так не впевнений в собі перед омегою – ходімо, – він не буде лізти обійматися, розуміючи що Юнґі цього не хоче.

Захід сонця вже давно пройшов, тому на небі з’являється місяць і маленькі зірки.

Стежка додому Юнґі йде через парк де зустрілися ці двоє. Через початок осені маленький, нічний вітер, стає холоднішим з кожним разом. Тому омега мимоволі витягає руки, щоб потім зігріти їх теплим диханням та засовує до кишень назад.

Дивлячись на цю милу картину, Чіміну самому захотілося зігріти ці сухі долоні, але він прекрасно розуміє, що їх власник не дозволить. Ще не час.

– Знаєш, це все таки дуже дивно, що не був тут, бо я люблю каву,– говорить альфа сповільнюючи шлях, тим самим дає зрозуміти Міну що він націлений на довгий діалог – йому подобається розмова з ним.

– Думаю в тебе буде час прийти сюди, не тільки щоб провести мене додому, – це був маленький натяк, який зрозуміли всі і у кожного на вустах маленька усмішка.

– Давно працюєш ?

– Гадаю десь місяця два, – Юнґі сам не второпав, нащо каже з таким формулюванням, адже він добре пам’ятає той день як складав речі та зароблені на колишній роботі гроші для нової найманої квартири, залишав на тумбочці ключі зі сльозами, що не переставали котитися по щоках. І як дзвонив Джину – старому другові, щоб знайти нову роботу.

– То…яка кава тобі більш за все подобається ? – питає Пак, дивлячись на Мін Юнґі з цікавістю в карих очах.

–Оу…ну чесно кажучи я не п’ю каву, не люблю.

Очі альфи тепер набули здивованого погляду, який тепер змушує омегу сміятися і несвідомо рухати плечима від хихикання.

– Я правда не люблю каву, вона занадто гірка, навіть з молоком та цукром, навіть з будь яким сиропом, – пояснює хлопець, знову заклавши руки ди кишені.

– Але як ти …

– Готую ? – зрозумівши популярне для нього запитання, Юнґі вирішує зразу дати відповідь – Я не знаю, просто якось виходить саме, наче я відчуваю скільки і яких інгредієнтів слід класти в напій, ніхто не скаржився доречі.

– Тепер в мене є ціль – спробувати твою каву, — чесно кажучи, Чімін і сам не розуміє як швидко перейшов на “ти”, але побачивши по обличчю, що омега не проти, він спокійно продовжує розмову далі.

– А яка тобі подобається ? – запитує Мін з неприкритою цікавістю.

– Раф кава, – альфа відповідає спокійно, запускаючи руку в волосся ніби поправляючи вже давно зіпсовану укладку.

– Тепер зрозуміло, – спочатку омега не збагнув, що сказав в вголос, але через декілька секунд роздумів, він дивиться на Пака з дивним поглядом, мабуть показуючи, що не хотів казати ці слова.

– Зрозуміло що ?

– Твій запах, запах карамелі і ванілі, він доволі сильний та яскравий, а ти ще підсилюєш його, коли п’єш Раф каву, де зазвичай кладуть ванільний цукор на верхівці.

“Підсилюєш і реально знущаєшся з мене”,– подумки говорить Юнґі.

Але ж хлопцю ніхто таке ніколи не казав, тобто він прекрасно знає як пахне для інших, та щоб хтось говорив, що його аромат “яскравий” – ніколи.

– Можливо це відчуваєш тільки ти, – каже Чімін, з деякою обережністю в словах та тихою інтонацією.

Юнґі мовчить, бо в голову нічого не приходить. Хлопець говорив про власні почуття, а що думають інші стосовно цього, його не цікавить.

Вони йдуть тепер в тиші, не маючи бажання щось казати, але це не від страху, а від того що їм так комфортно, якихось ще реплік молоді хлопці не потребують в даний момент.

Парк закінчується і тепер вони оминають якісь дерева та ще велику кількість вуличних фанарів, проходять повз магазинів та зупиняються біля багатоповерхівки.

– Ну все, ми прийшли, – промовляє Юнґі дивлячись на альфу з маленькою надією на щось та мимоволі тягнучи пальчики на руках, що давно змерзли, в сторону Пака.

– Я був радий зустрічі, – він теж чогось очікує, але боїться налякати привабливого омегу.

Чімін розуміє, що Мін Юнґі не має бажання залишати його зараз, розуміє маленький вогник сподівання в цих занадто милих очах, тому він ніжно торкається вказівним пальчиком руки Юнґі і ніби схопивши спочатку одним пальцем, почекавши декілька секунд на позитивну реакцію, бере тепер всією рукою долоню хлопця та міцно, але несильно стискає.

Проходить ще час і тепер Мін втикається носом в його плече і відчуває на своїй спині чужі руки. Пак не буде опускати їх донизу, хоча б до талії омеги, щоб не руйнувати зону комфорту людині, яка йому подобається, навіть якщо він дуже цього жадає, навіть якщо повив зеленого чаю заполонив його легені. Юнґі через одяг альфи відчуває запах ванілі і солодкої карамелі, та йому цього недостатньо, тому своїм носиком хлопець утикається в ямку між ключицями.

Йому ще ніколи не було так добре з альфою, це велика довіра для Міна стояти ось так і дозволяючи Чіміну лагідно гладити його по спині.

Вони стоять так ще хвилин три, а потім омега вивільняється з обіймів, що так швидко полюбив та прощається.

Сьогодні ніхто з них не буде класти одяг до пральної машини, поклавши його до себе на ліжко для сну.