Яскравий метелик

Сніг скрипить під ногами, сніжинки падають на давно вже холодну землю, а деякі осідають на вії та ніс хлопця, що прямував до книгарні. Нарешті вдалося вибратися на вулицю і зайти в магазин, щоб купити довгоочікуваний другий том детектива. Придбав він його ще тижнів зо два тому, а прочитав за три дні і книга так затягнула, що хотілося швидше роз’яснити чим усе закінчиться. Багатьом відома така інтрига.

Скрип дверей, звук дзвіночка, приємна музика, та особлива атмосфера. Хіба не чудове поєднання? Запах книг, приємне тепло та милий продавець за стійкою, який встиг привітно посміхнутися. Передостаннє тішило найбільше, якщо бути чесним. Накахара у відповідь лише киває і поглядом шукає полиці з книгами, а над ними вивіску, де величезними літерами написано «ДЕТЕКТИВИ».

Крайні полички прямо біля стіни. Минулого разу він знайшов книгу в іншому місці, але мабуть новий товар просто перемістили. Полегшено зітхнувши, Чуя впевнено пішов шукати книжку. Людей не було – повний спокій, який, повторюся, доповнювала музика. Примруживши очі, блакитний погляд уважно взявся вивчати назви книги і шукав потрібне, а якщо не вийде знайти, тоді можна буде звернутися до продавця.

До рук кілька разів потрапляли різні книжки, але відразу з першої сторінки було ясно, що це не те, що шукав юнак. Минає п’ять хвилин, десять, п’ятнадцять, і на двадцятій уже надія поступово згасає.
Все-таки доведеться просити допомоги у продавця. Закривши останню книгу, почувся хлопок, і легенький вітерець в обличчя. Прикривши очі і знову зітхнувши, рудоволосий хлопець повернув книгу на місце і вже збирався йти.

Прямо в останній момент увагу привернув … світло? Червоне світло відображалося на полиці, прямо біля стіни, де й був самий кінець. Якщо трохи придивитися, можна побачити, що світло було в книзі. Вона була вважай, що захована, і тільки так вдалося помітити її. Можливо, це було небезпечно, але мафіозі з побоюванням підійшов ближче і дістав книгу. Оглянувши, наважився повільно відкрити і яким тільки було його здивування побачити метелика. Яскраво червоний метелик, який розмістився на першій сторінці. Саме з неї і виходило світло, але дивно, що вона жива і ці сторінки просто не придушили її. Та й узагалі на вулиці зима, і як вона потрапила сюди? Але на якусь мить хлопець просто завмер, бо надто залюбувався красою цієї істоти. Тут вона змахнула крилами і почала повільно злітати, а Чуя так само не ворухнувся, завмер ніби статуя і продовжував дивитися. Комаха підлетіла трохи ближче і хлопець підняв свою руку, а метелик ніби зреагував і присів на нього. А другою рукою книгу відклав на полицю. Цікаво однак… Ззаду почувся смішок, який змусив обернутися. Прямо за спиною стояв Дазай. Дазай Осаму що так дратував хлопця. “Звідки він тільки взявся?” пролетіло в думках.

Згадавши про метелика, рудий прикрив її другою рукою і нарешті спитав.

—Що ти тут забув ще? —Здавалося, що Осаму з’явився тут не в найкращий момент і це трохи розлютило Накахару.

— Прийшов книжку собі вибрати, чи ти не знаєш, що ми знаходимося в книгарні? —З глузуванням відповів той.

Чуя закотив очі, і промовчав. Він вирішив нічого не відповідати, а мовчки піти, але темноволосий ніби прочитав думки першого і знову почав розмову.

— Можеш не ховати її. — Після цих слів, він клацнув пальцями і метелик з’явився прямо перед носом рудого.

Власник синіх очей ніяк не очікував такої різкої появи комахи і зробив крок назад, автоматично відмахуючись рукою від комахи. Він встиг тільки охнути від подиву. Ця ситуація знову викликала сміх у кароокого, що ще сильніше розлютило.

— Як ти можеш поводитися так безвідповідально? А раптом помітять, як ти тут цирк влаштовуєш?! — Невдоволено схрестивши руки на грудях, подав голос хлопець. Безглуздий цирк. Принаймні так здавалося Накахарі.

— Не будь таким серйозним, адже не помітили. То чому ж хвилюватись? — На зітханні відповів колишній мафіозі.  — Ти б краще звернув увагу на книгу в якій був метелик. — Усміхнувшись, намагаючись звернути на це увагу, відповів Осаму.

Чуя обернувся до книги і взяв її до рук, бо інакше від нього не відстануть. І почав уважно читати назву. Оце так-так! Це те, що він шукав. Знову обернувшись до хлопця, він тихо сказав.

—..Дякую.

—Що-що? Я не почув?

—Дякую! —Повторив голосніше той і вже зібрався йти.

—Ей! А я? Так і залишиш мене на самоті? —Жалобним тоном сказав юнак і підійшов до Накахари, взяв того за руку і повів до каси.

Метелик уже давно зник у стінах тих поличок із книгами, тому не варто було хвилюватися. Чуя мовчки сплатив покупку під пильними карими очима і вже на вулиці почав розмову. Ще раз.

—Я тобі не дитина, щоб мене за ручку до каси водити. — Злість нікуди не зникла, але за книгу він таки вдячний.

—Хіба? Ти ж такий низенький, чібі.  — Чергове знущання вилетіло з вуст.

— Скільки тобі ще раз повторювати? Я ще зростаю! Пішов до біса! Мені час додому. —Здавалося, він ніколи не припинить назвати рудого “чібі”.

—Я з тобою.

—Га? Ще чого.

—Мені у себе так самотньооо.. Невже ти покинеш мене у цих снігах? Ах! Яке покарання! За що мені це? Коханий покидає одного у пагорбах снігу! — Драматично розкинувши руки в різні боки, зобразивши сумне обличчя, продовжив Осаму.

—Стули пельку, на нас люди дивляться! Та ну тебе! Пішли вже, але замовкни нарешті!

Дазай тільки засіяв від радості і взявши Чую за руку, продовжив так їхній шлях до будинку.

Потрібно пояснити йому важливість, чому не потрібно і взагалі не варто користуватися магією в громадських місцях. Чародій тут лише він, але пояснює все саме Чуя.