~♂️+♂️

***

Вкотре Фотіс задумався, а чи не поміняти мелодію для будильника. Та ні! Не буде! Після, неохоче, чоловік все ж підвівся з ліжка — зима завжди погано на нього впливає. От був би якимсь ведмедем, можна було б залягти в сплячку, а то ця сонливість стала його щоденною компаньйонкою.

Навіть на роботі зараз певний період спокою. Щоправда, це лише затишшя перед бурею. Середина грудня — це період коли багато хто залишає розваги на потім, всі кудись поспішають, щось доробляють, складають звіти, підтягують хвости. А ось потім — Різдво, Новий Рік. Але це потім, а зараз все ж таки звіти та хвости.

Завідувач грізно писав імена та загальні характеристики. Його гнів не мав кордонів, адже на думку Фотіса, конкурсну систему відбору та оповіщення новачків-любителів потрібно змінювати і у філіях. Вона надто егоїстична: оскільки після подання заявки на використання благ галереї, учасник до останнього не знає, що пройшов; багато обдарованих залишаються в підвішеному стані майже цілий рік, тому що їм потрібно бути на зв’язку і вчасно підтвердити свою зацікавленість, а інакше — подайте заявку наступного року.

Вже не раз траплялося, що невідомий ще талант не зміг з’явитися в призначений час, а його місце займав наступний у списку, якщо той міг звичайно ж. Система відбору взагалі багато в чому залежить від успіху: первинний список складається за допомогою жеребкування і не факт, що ви витягнете хороший квиток (періоди свят — найпривабливіші); також потрібно бути везунчиком, щоб бути спроможним особисто брати участь в організації виставки — це обов’язкова умова кожної галереї ParelSon, а якщо ви захворіли, поїхали у відпустку, на практиці в іншій країні — ваші проблеми. Ні, тей хто придумав таку систему не просто егоїст, він садист!

Саме через цю сувору систему, чоловік опинився в пікантній ситуації. Він скористався своїм становищем влітку і трохи обійшов процедуру черговості. А все заради нього. До речі, час уже подзвонити тому генію і призначити першу зустріч. Фотіс покопався у своїх записах і після знаходження бажаного голосно закричав: «Іліас Тріпс! Ось де я чув це ім’я!” Після яскравих спогадів про ту картину, що придбала Ірві, він, як одержимий, почав набирати телефонний номер і молитися всім відомим і невідомим богам, щоб той ідіот (ну не міг Фотіс пробачити відмову від Саонік) був живий, здоровий і готовий до подвигів.

— Так? — хтось відповів, то вже добре!

— Доброго дня! Чи можу я поговорити з містером Іліасом Тріпсом?

— Це я.

— Мене звуть Фотіс Спірт, я завідувач галереї мистецтв «ParelSon» і хотів би обговорити деталі вашої виставки, — останнім часом Фотіса часто відвідує почуття дежавю. — Ми вже з вами спілкувалися на початку літа.

— Так, я пам’ятаю, — ентузіазмом тут і не пахно.

— Ви можете з’явитись у понеділок? Потрібно багато уточнити та підтвердити.

— Так, добре. О котрій годині мені прийти?

— Думаю, об 11⁰⁰ буде добре! — що раніше, то краще!

— Значить у понеділок вранці, добре, до побачення, — ну ось, знову кинув слухавку. Спокійно Фотіс, всі талановиті люди чудакуваті.

***

Враховуючи, що вечірні, чи нічні заходи теж припинилися, галерея здавалася незвично тихою. А час за монітором тягнувся, ніби в пеклі під час нескінченних тортур. Як же Фотіс не любить всієї цієї звітності, але залишилося зовсім небагато, якщо постарається, то за вихідні точно закінчить. Прикро лиш, що не можна це заняття зіпхнути на підлеглих, бо, буцімто, не впораються вони з такою відповідальною роботою, довіри до них малувато — короче, керівництво «не рекомендує». Та й взагалі, здається, що Спірта чомусь там “зверху” незлюбили після його останнього запиту в головну галерею, щодо перегляду правил на участь у виставці. От і ганяють тепер, ще й поміч не допускають.

Виснажений, але водночас задоволений, Фотіс пережив останні дні і успішно зустрів щасливий понеділок — день, коли він зможе розпочати організацію найбажанішої виставки за цей рік, та що там рік — за той час, що він тут завідувач.

Зі своїх дум його вирвав стукіт у двері.

— Так!

— Містере Спірт, у вас все добре? Я вже кілька разів намагалася додзвонитися.

— Ах ні, янголятко, все добре! Дуже добре! То навіщо я тобі знадобився?

— Містер Тріпс уже тут, він каже, що ви його запрошували.

— Так! Так, запрошував! Будь добра, проведи його сюди і принеси стілець для гостя.

Аґеліки навіть трохи здивувалась, таки не часто бос просить доповнити кімнату цим предметом меблів, але хутко пішла виконувати вказівки.

Татусю, роди мене назад! Черговий красень змусив задуматися, а чи не припустилися якоїсь помилки в дитинстві, коли зачислили Фотіса до бет. Молодий чоловік, що стояв на порозі зі стільцем і так широко усміхався, викликав безліч емоцій: класична ангельська зовнішність — світлі кучері, блакитні очі, високий зріст (хоча він і не був, як Давид, але вищий за Фотіса) в комплекті з гарним тілом — були насолодою для очей; знання про його талант — викликали заздрість; молодий вік і запал в очах — ностальгію про свою молодість; немов застигла, широка усмішка — хвилювання і чергове питання, чи не ідіот перед ним…, геній, але й ідіот!

— Все добре? — не зміг утриматися від запитання Спірт.

— Дуже добре! — відповів юний талант, все ще розтягуючи свої губи в дугу, напевно просто занадто перехвилювався.

— Сідайте будь ласка! — незручно вийшло зі стільцем, адже відвідувач сам же його і приніс по суті.

Іліас ще деякий час не прибирав усмішку, але згодом таки минуло! Спілкуватися з хлопцем було просто та захоплююче. Він швидко вникав, запитував та без проблем розумів відповіді. Якби не випадкові обставини, то Фотіс був би впевнений, що перед ним сидить звичайний вихований студент, а не талановитий син багатих та успішних батьків. Одяг, взуття, аксесуари — відповідали людині середнього достатку. Подумки завідувач зробив позитивну замітку такому маскуванню та бажанню не привертати уваги до статусу.

Кілька разів художник просив опустити формальності та звертатися до нього за ім’ям, але Спірт давав чітку відмову. Взагалі-то, він вважав за краще уникати всіх цих «на ви» на роботі, але не з цим новачком і не зараз. На карту поставлено дуже багато, Фотіс і так обійшов багато правил заради майбутньої виставки, навіщо зайві розмови та побрехеньки, вони й так будуть, коли виявиться, що щасливий квиток у вигляді доступної галереї на Різдво дістався якомусь багатому хлопцеві. Головне, щоб «начальство» не вирішило, що тут щось не чисте і не скасувало захід, адже вони постійно надсилають перевірку.

Підписавши все, що тільки можна і узгодивши плани на брошури, Іліас пішов.

Весь день переповнений якимось приємним хвилюванням, Спірт вирішив покликати найкращого друга випити в їхньому улюбленому місці.

***

Спершу Фотіса здивувало запізнення Тица, а потім і його зовнішність.

— Мені здається, ви погано спалюєте калорії з Алексом і тобі потрібно терміново відвідати тренажерку! Я це, як друг раджу! — не втримався Спірт.

— Я не питиму! — відповів друг, сідаючи поряд.

— Віронічечку! Ти що, образився?

— Ні, мені не можна!

— Ти захворів? — грайливість зникла, як весняний сніг і чоловік одразу напружив мізки, намагаючись згадати при якій хворобі набирають вагу та навіть гарніють, але все марно.

— Не корчи ти такі пики! Я вагітний! — мабуть Нік вирішив не мучити друга.

— А можна я вип’ю?

— Мабуть, треба!

Трохи прийшовши до тями, Фотіс щиро привітав Ніка і запропонував поміняти заклад, але той захотів залишитися і послухати музику. Так вечір і продовжився, коли один повільно напивається, а другий за цим з усмішкою спостерігає.

— Вам просто потрібно прийти на Різдвяний фуршет! Я дістану квитки! Ти тільки уяви, цей геній хоче зробити такий жест, подарувати важливій людині працю стількох років. Не здивуюсь, якщо це буде пропозиція руки та серця, — переконував завідувач галереї.

— … — хотів щось відповісти Тиц, але йому не дали.

— Яка любов! Ах, де мої 23?

— Там же, де й 24 — у далекому минулому! А що Давид сказав? Прийде?

— Я йому ще нічого не казав, але гадаю він не відмовиться від такого шоу! Може навіть покличу його батьків.

— Батьків? Бачу я щось пропустив за цей місяць! — приблизно стільки пройшло з їхньої останньої зустрічі.

— Півтора! Я тебе не бачив півтора місяця, а ти вже завагітнів! І мені жодного слова!

— Не хотів говорити по телефону, вибач! — Нік добре знає, що з п’яними треба говорити пом’якше.

Близько опівночі до їхньої компанії ненадовго приєднався Захаруліс. А затім діяв ніби слідуючи традиції, що вже давно існує — спочатку Фотіса додому довезти, спати вкласти, а потім чоловіка — вдома вкласти!

***

Тиждень промайнув непомітно. І залишивши дрібні завдання своїм помічникам, завідувач планував провести вечір п’ятниці у компанії Давида.

— Знаєш, я б не відмовився повечеряти в тебе, а не в ресторані! — грайливо заявив альфа.

— Тоді я знову залишуся голодним і втомленим, а в мене багато справ у ці дні!

— Розумію, сам у подібній ситуації! Але я радий, що вдалося зустрітись сьогодні!

— Я теж! До того ж у мене є запрошення для тебе та твоїх батьків! — Фотіс дістав конверт і вручив співрозмовнику. Морган негайно його відкрив та переглянув зміст.

— Я так розумію, Різдво наодинці провести не вдасться, — зітхаючи, уточнював брюнет.

— Робота у мене така! — зовсім не відчував провини Спірт.

— Якщо я пообіцяю прийти, ти пообіцяєш мені взамін спільну Новорічну ніч та день після? — Морган свого не проґавить.

— Чому б і ні?

Вечір пройшов за милою розмовою, легким фліртом і закінчився пристрасним поцілунком.

***

Навіть віддаючи перевагу перегляду живопису при денному освітленні, Фотіс насолоджувався вечором середи та встановленням милих серцю картин. Фотографії, що він бачив улітку, не передавали і половини тієї глибини та майстерності, що були присутні насправді. Було видно, що кожна робота дуже детально продумана і старанно втілена у життя. Після деяких обговорень з автором та помічниками, було прийнято рішення розбити колекцію по сезонах року: спочатку йшла осінь, потім зима, за нею весна та літо. Враховуючи, що більшість полотен зображали пейзажі і лише на небагатьох акцент був зроблений на деталізації облич та виразів, таке рішення здавалося найвірнішим.

Було сумно йти додому, але Фотіс тішив себе думкою, що завтра, та й післязавтра, і післяпіслязавтра теж — буде ще багато часу і можливостей розглянути всі картини Тріпса детальніше.

Непередбачувано, що навіть 24 грудня вже стало аншлагом. Відвідувачів було у кілька разів більше ніж очікувалося. Довелося задіяти весь персонал, а від Іліаса не відставали взагалі, кожен хотів отримати автограф генія хоча б на брошурі, адже купити одну з його робіт — задоволення не з дешевих. Також завідувач зробив собі замітку, похвалити Джорджа за чудову роботу над цими брошурами.

— Містер Спірт! — до завідувача підійшов винуватець товкучки в ParelSon. — Чи можна у вас попросити про останню послугу?

— Вже можна просто Фотіс! Що б не трапилося, як би ми не порушували правила, а скасувати виставку не зможуть!

— Але ж тобі можуть винести догану!

— Можуть, але це не так уже й страшно! То що там у тебе за прохання, останнє?

— Я хотів би сам приховати картину за завісою і сам її зняти, не хочу щоб хтось її побачив раніше назначеного часу!

— Добре, але якщо буде важко, попроси допомоги!

— Я впораюся, і ще …

— Знову останнє? — весело жартувати над молодшими.

— Так, ти не міг би зачитати вступ з екскурсійної промови під час презентації тієї картини?

— Це честь для мене!

***

Другий ранок поспіль Фотіс прокидається з радісною усмішкою на обличчі. Однак сьогодні день має бути набагато цікавішим, ніж учора.

Насамперед чоловік закінчив із ранковими справами, а потім швидко привітав з Різдвом бабусю та батьків. Запізнюватися на роботу в ці дні ніяк не можна, та й не було такого бажання.

І добре, що він прийшов вчасно. Адже в його будинку мистецтва роздавали часточки цього самого мистецтва.

— А мій подарунок? — зазвичай Фотіс був скромнішим і стриманішим, але це ситуація з іншого розряду.

— Бос, не нахабнійте, ви собі і повноцінну картину можете дозволити купити! — заявив Свіфт. А ось Спірт в умі зрадів, що ще не хвалив співробітника за буклети — тепер і не похвалить!

— От візьму і куплю, тобі на заздрість! — якщо це й робити, то зараз найкращий час. Ціна точно підніметься з приходом популярності Тріпса, а зараз ще й знижку можна буде сторгувати.

— Для тебе в мене теж є подарунок, віддам трохи згодом!

Ці магічні слова Іліаса наділили Фотіса майже реальними крилами. Він пурхав і не відчував утоми, думка про подарунок надавала сил. Завідувач чекав із нетерпінням цього моменту. Але час минав, а нічого не відбувалося. Ближче до чотирьох дня він застав Тріпса за поїданням, мабуть обіду, і зглянувшись над незвичним до таких марафонів молодика, відправив його додому відпочити перед фуршетом.

Прикро було залишитись без подарунка, але нагадувати про це Фотіс не збирався! Навіть спілкування з юним художником можна було порівняти з подарунок долі — не часто доводиться проводити стільки часу з генієм. Після офіційного закриття галереї залишалася ціла година на підготовку до фуршету. З цим впораються і без нього, сам же чоловік вирушив до себе в кабінет: треба було прийняти душ, перевірити нотатки та переодягнутися в святковий костюм.

Було дивно, що друг Тріпса прийшов раніше за самого Іліаса і активно фотографував усе навколо. Довелося попросити Аґеліки нагадати Леву про правила приватної зйомки, щоб уникнути неприємностей. Потроху почали з’являтися другорядні учасники заходу, для Фотіса другорядні, а для більшості цього світу — впливові, багаті, відомі особистості.

Навколо лунали вітання, сміх та приємні відгуки про ще маловідомого художника. Багато хто вів торги, намагаючись урвати перемогу та придбати поповнення до своїх колекцій. Після закінчення виставки Фотіс теж вибере собі якусь картину, зробивши подарунок собі коханому. А поки що він активно шукав знайомі обличчя. Першими з’явилися Нік та Алекс, але за них відразу ж взялися інші гості, навіть не давши можливості привітатись як подобає. Після з’явився автор картин.

Спірт не одразу його впізнав. Весь образ та враження кардинально змінилося. З простого і милого ангела, Тріпс перетворився в спокусливого та впевненого серцеїда. Незрозуміло, чи вся справа в одязі, чи в його настрої? Дежавю, бо і йому не вдалося дістатися завідувача, на нього налетіли як бджоли на мед запрошені містери та місіс.

Тільки Давид впевнено проклав маршрут до шатена. Привітав, поцілував у щічку і пішов налагоджувати зв’язки, як і більшість інших, що були тут присутні.

Фотіс періодично дивився на годинник і чекав на головний момент цієї ночі — розкриття таємничої картини. Також було цікаво подивитися для кого ж вона, але найголовніше було не облажатися і гідно виступити з текстом, який він вивчив більше десяти років тому. Чоловік подивився на всі боки і подав знак офіціанту. Залишалося лише взяти потрібний келих, але чужа рука його випередила.

— Що це? Сік? — здивувався Тріпс.

— Так!

— А чому у келиху для шампанського?

— Для конспірації! — і як тут пояснити, що з роками Фотіс виробив повноцінну брехливу схему, в ході якої він пив сік, а всі, крім персоналу, думали, що алкоголь. — Неважливо! Віддай та візьми собі інший!

— Але ж я вже почав пити! — ображено пояснював Іліас, коли побачив, як келих був спустошений завідувачем.

— Неважливо! Я півгодини чекав на цього офіціанта! Ти готовий? Починаємо рівно о десятій? Твій гість прийшов?

— Так, все готове! А ти як? Не сподівався застати тебе одного, а як же твій наречений?

— Хто? Наречений? — добре, що сік уже проковтнув.

— Так, Давид Морган!

— Ні, ні! Ми просто зустрічаємось!

— Правда? Я чомусь припускав, що між вами все набагато серйозніше з огляду на те, що ти бета, а він альфа.

— А ти добре проінформований.

— Ти його кохаєш?

– … – такого питання, а особливо від Іліаса, чоловік не чекав. А серйозний вигляд з яким його поставили, змусив піднятися волоски по всьому тілу. Було дуже ніяково. — Моє особисте життя тебе не стосується!

— Пробач, — однак було видно, що молодий талант зовсім не засмутився через цей незручний момент. — О десятій я чекатиму на тебе біля картини.

Всі творчі особистості чудики. Переконував себе у цьому Фотіс. Він ніколи не любив обговорювати свої стосунки, а особливо стосунки з Давидом. Який наречений? До такого Спірт ще не готовий. Заручини, весілля, сім’я, діти — лякаюче майбутнє.

Підвищена активність у залі вивела його з активних роздумів. Час прийшов. Час для головної особливості цього вечора. Тепер йому вдасться переключитися на щось інше, не пов’язане з особистим амурним життям. Буде можливість спостерігати за щастям інших. Іліас був уже на місці і уважно розглядав людей, що зібралися навколо. Настав час починати справжнє шоу.

— Перша галерея ParelSon була відкрита у 2131 році у місті Саоніки, — розпочав свою розповідь екскурсовод-завідувач, — присвячена загиблому синові.

— А чому він помер? — такого питання ніхто не очікував, тим більше від генія, який представляє свій же головний шедевр.

Фотіс остовпів від жаху, але швидко взяв себе в руки і відповів, як багато разів до цього:

— Хлопчик був хворий, але точного діагнозу, крім сім’ї звісно ж, не знає ніхто — медична таємниця! — публіка була спантеличена цією ситуацією. — Імена, до речі, теж залишилися таємницею, але відомо головне — батько-засновник дуже любив молодшого сина, а той в свою чергу дуже любив мистецтво. Частина спадщини, що мала дістатись загиблій дитині, стала основою для створення будинку мистецтв, а решта членів сім’ї та інших анонімних інвесторів допомогла галереї розширюватися і створити цілу мережу подібних. В одній із таких ми з вами зараз. При відкритті першої «ParelSon» засновник встановив три головні правила, яким слідували і слідуватимуть:

* Перше: для школярів вхід завжди безкоштовний! І галерея всіляко співпрацюватиме зі школами для організації екскурсій та залучення дітей до мистецтва!

* Друге: всі пожертвування можуть здійснюватись лише анонімно! Галерея не буде платформою для піарної благодійності!

* Третє: три дні на тиждень галерея надає свої ресурси новачкам! Одна з головних цілей «ParelSon» – це допомогти невідомим талантам!

— Саме одним із таких талантів і є містер Іліас Тріпс… — завершував свою частину Фотіс, однак здивовані вигуки та зітхання його перервали, не давши можливості договорити про особливу картину та історію її створення.

Спирт обернувся і завмер.

Тільки сліпий не побачив би схожості між чоловіком перед великим полотном і людиною з полотна.

Фотіс дивився на себе самого, на себе молодого в старому зразку форми “ParelSon”, у променях яскравого сонця перед картиною, яку він дуже добре пам’ятає, хоча це було багато років тому. Від побаченого стиснулося в грудях і стало важко дихати. Така реалістична та ідеальна робота викликала надлишок емоцій, чоловік впав у якусь ейфорію, ніби всередині щось натягнулося до краю і тріснуло, він не одразу усвідомив, що сльози покотилися з очей. Крізь ці солоні перешкоди удалося розібрати напис під картиною, її назву — “My Sunshine”.

— З Різдвом! Це твій подарунок! — Іліас підійшов ззаду і промовив це тихо над вухом.

— Я… — а що він? Фотіс не знав, що сказати. Дякувати? Ніяковіти? Радіти?

— Я гнався за тобою десять років і не маю наміру відступати! — так само над вухом прошепотів молодий художник!

Вирішено! Боятися! Страх огорнув завідувача, він акуратно витер сльози і швидким, але впевненим кроком покинув стіни «ParelSon». Вперше Фотіс відчув полегшення, зробивши це.

***

Клятий будильник не припиняв репетувати. А спустошений бар відбивав чечітку в черепній коробці. Давно ж Фотіс так не розслаблявся, ніколи — вірніше сказати. Телефон дав зрозуміти, що він — мега популярний чоловік, якому вчора дзвонили і писали всі кому не ліньки. Час минав, треба було вирішувати, що робити з роботою. Туди він сьогодні точно не збирався.

Зваживши всі за і проти, завідувач набрав Софі, повідомив, щоб на нього не чекали, а також призначив її сьогодні головною.

Слідом у списку було повідомлення другові, що з ним все гаразд.

А ось відповідати Давиду чи Іліасу сил та бажання не було. Однак…

Вони активно дзвонили та писали протягом усього дня, а ввечері Морган з’явився особисто.

Фотіс не те щоб не відкрив, він взагалі проігнорував зображення у домофоні. По-свинськи, боягузливо, але інакше ніяк.

Бета активно намагався розібратися у собі. Але з постійними перешкодами це виявилося набагато складнішим. Порятунком стало рішення провідати бабусю, а ще краще — погостювати в неї.

— Привіт, ба! Як життя!

— Цвіт папороті під подушкою не знайшла!

— Коли знайдеш, то поділись, будь ласка!

— Що трапилося?

— Можна я в тебе кілька днів побуду?

— А робота?

— І звідси дістануся без проблем!

— Розкажеш, що трапилося? Чи мені в інтернеті полазити?

— Лірочко, ти мега щось! Дай мені трохи часу! Я ще й сам нічого не розумію!

— Так поділися зі мною, одна голова добре, а дві — краще!

— Мені один юнак досить оригінально зізнався в коханні, — таки здався онук.

— Подумаєш, діло! Давид теж досить оригінально тебе охомутав! — те, що це черговий чоловік, вже й не обговорювалося.

— Ба, я серйозно… Не можу викинути з голови ту картину та його слова.

— Ох, то він художник?

— Так!

— Тоді зрозуміло!

— Що тобі зрозуміло?

— Ти ж сам не раз мені заявляв, що одружишся з художницею.

— Я жартував, а тут…

— Дожартувався? — онук мовчав, а жінка продовжила. — І як довго ви знайомі?

— Теоретично? Чи практично? — більш жваво запитав чоловік.

— А є велика різниця?

— Півроку в теорії та два тижні на практиці…

— Давай дотримуватись теорії!

— Ба!

— Жартую, жартую! Нема ніякої різниці. Головне те, як ти почуваєшся поряд з цією людиною!

— Я не знаю! Ми тільки роботу й обговорювали!

— А з Давидом? Що ти відчуваєш до нього? Адже ви разом уже кілька місяців!

— Я не знаю…

— Ну ось, ніякої різниці! — задоволено підсумувала бабуся.

Компанія Ліри сприятливо впливала на онука. Він їздив на роботу і ховався там від усіх в своєму кабінеті. Навіть прикро, але ні дзвінків, ні повідомлень більше не було. Знову штиль перед штормом? Увечері тридцятого числа надійшло повідомлення від Іліаса:

Привіт,

Я б дуже хотів розповісти тобі свою історію. Однак, просто побачити чи почути тебе було б теж чудово!

Будь ласка, приходь до мене завтра зустрічати Новий Рік!

Чи доводилося вам потрапляти в ситуацію, коли мучать докори совісті через зроблений вибір? Коли існує розуміння, що піддавшись імпульсивному пориву, ви напевно зруйнуєте своє нинішнє життя? Чи варто ризикувати заради невідомого майбутнього?

Фотіс зараз робив один із найскладніших виборів у своєму житті.

***

— Привіт! — Фотіс одразу відповів на дзвінок.

— Привіт!

— Радий, що з тобою все добре!

— Так, дякую… Вибач, але я не зможу відсвяткувати з тобою Новий Рік…

— Ось як, дуже шкода…

— Пробач мені…

— Ти ж будеш із ним? — крижаним тоном поцікавився співрозмовник.

— … так, — зізнався Фотіс

— Щасливого тобі Нового Року! — він відключився.

Вибір зроблено…