Поттер 3

Ранкова кава, хрустке тістечко та свіжа преса. Чудовий накльовується день. А головне — вільний. Від сварок, вигадування принижень, стратегій нападу і решти цікавинок сімейного життя. Як так вийшло, що Драко не прийшов до заданої просторово-часової крапки? Де обіцяне йому власною ж логікою щастя?

Драко зітхнув й розгорнув газету. У серці кольнуло. З чарофото на нього дивився суворий та жорсткий аврор Поттер. Який щось комусь сказав, — неважливо. Драко не буде читати ті ідіотські статейки. Краще залипнути на фотку. Він і раніше зустрічав їх у газетах і завжди залипав. Чому?
Стільки років минуло. Драко стиснув пальцями перенісся.
Тому, що тоді, давно, зачепило. Клацнуло тумблером.
Він вирішив тоді, що то просто захоплення, тимчасове і незначуще. Просто фізичний зв’язок. І це не воно. Точно ні. По-перше, він би знав, якщо би це було так. По-друге, він ще знайде своє кохання. І треба, щоб для цього почуття місце було вільне.

І Драко звільнив. Він все зробив для цього.

Так і буває. Самозакохані, ми милуємося собою, вважаємо, що варті більшого, переступаємо через тих, хто дарує нам тепло та мріємо про недоступних. Витираємо з пам’яті незручний спогад, вириваємо з коренем зародок з серця й несемо себе на аукціон надій.

Проте у хвилини розчарувань, які завжди настають, забуті, здавалося, образи заявляють про себе міцними, живучими паростками. Звідки? Вони завжди тут були. І ми несли їх з собою, зраджуючи щохвилини.

Драко, бадьоро почавши свій дорослий шлях, невдовзі зрозумів, наскільки вони із дружиною чужі одне одному, і не став зупинятися. За старою звичкою. І він, і його молода дружина, втілюючи свої власні плани, забули подивитися на супутника, адже були зосереджені виключно на собі. І, розчарувавшись, продовжили підбирати нових пасажирів, намотуючи клубок з проблем у своєму недосімейному житті. Перетворюючи його на безглузду виставу з глядачами, вболівальниками та фан-клубами переможців. Драко знаходив докази, мстився, воював, кидаючи на амбразуру роки. Намагаючись ніколи не думати, навіщо він сюди прийшов та чим задля цього пожертвував.

_________________

Після божевільної зустрічі у невідомому кабінеті Драко знав, що настане погіршення усіх його симптомів. Він не спав цілу ніч і насилу стримав себе наступного вечора від того, щоб піти і просто здатися на милість цьому сильному, травмованому чоловікові, що чекає на нього вже вдруге… даремно.

І він майже пішов. Навіть уявив собі, як мовчки стисне того у своїх обіймах. Мовчки, бо жодні слова будуть зайві, бо і так усе зрозуміло. Бо “пішло усе під три чорти “.
Та далі картинки у голові видозмінювались,  пропонуючи Драко уявити продовження цих стосунків. І він здригнувся, бо у той момент, коли вони наважилися б вийти разом в люди, він усвідомив би, як виглядає поруч — другосортним, заплямованим, переможеним.

І стало ніяково і гірко… Він згадав ту безглузду перину посеред стадіону. І як довелося крадькома пробиратися до спальні, дочекавшись, поки усі врешті поснули.

Як я ще серця з салютів не запустив? Ромео..

Драко невесело посміхнувся.

І думки потекли в іншому напрямку. Це усе гормональне. Напевно. Просто щось там співпало фізично. Проте вони точно не пара. Дарма, що йому навіть почало здаватися, що Поттер — рідний для нього. Через те, як він тримав його, розшарпаного, вивернутого почуттями навиворіт, у своїх теплих, сильних руках, що м’яко гладили після всього.

Ні. Йому просто потрібен секс. Звичайний, людський. Без магічних втручань. Може, воно й припинить боліти. Дурне, дурне серце…
Образи однокласників попливли у свідомості, зводячи губи судомою відрази. Уявити їх замість нього?

Бр-р-р!

А от розставити таким чином крапки над “і” — те, що треба.
Сказане — зроблене. Драко став часто кликати Пенсі прогулятися на перерві… Під Астрономічною вежею. Вона не була проти, і вона не була тупою. На цьому плюси закінчувались, тому що усі флюїди організму були намертво приклеєні до тієї вежі, де хтось палив.
Там він чи ні? Чи бачить він, що Драко йде вперед? Розважливо обирає найбільш прийнятний варіант? І одного дня він справді бачив, як Поттер стояв, притулившись до колони плечем, дивився на них із Пенсі погаслим поглядом і палив. Серце дивно бухкало, немов від страху. Та Драко, повний сумнівів та протиріч, навмисно обійняв свою подругу по прогулянках за плечі.

На уроках того дня робилася якась чортівня: билися лампочки та колби, а дірка, яку просвірлював погляд у спину, набувала розміру поля для квідічу.

Драко навіть намагався звабити Пенсі. Та відчув тільки слизький поцілунок, слизьку шкіру під пальцями… Скрізь, скрізь слизько… І цей її гидко-солодкий запах…
Проте Драко був головним, вів за собою,а Пенсі була тою, хто притискалась, шукала пестощів, приймала. Так і мусить бути. Розрядка стандартна, як в кулак. І так теж мусить бути. Він почував себе собою, цільним, адекватним, таким, що виправдовував очікування. Кілька таких зустрічей, і Пенсі розпустила хвіст. Стала часто підходити, цілувати в губи. І це дратувало.
А на спільних з Ґрифіндором уроках на нього чекав скляний погляд скляних очей скляного Поттера.
Тінь його похмурого янгола…

“Нічого з ним не буде, — говорив собі Драко, — В нього є ці його два міньони і мала Візлі, що крутиться десь поруч завжди. Нехай займаються своїм героєм”.

А за Драко неочікувано почав упадати Блез. Гарний, розуміючий, зроблений з того ж тіста. І Драко клюнув. Чому ні? Мерліне, вони ж підлітки. Блез був ненав’язливим, з відмінним їдким відчуттям гумору. Драко відчував його захват, тому краще концентрувався на задачах. З ним він спробував справжній чоловічий секс, намагаючись викликати бурю у венах, щоб відчути бодай відлуння пережитого першого кайфу. Проте було боляче, соромно, і Блез залишився у якійсь напівфрендзоні на покращених умовах… Поттер тепер дуже рідко дивився на нього, тільки крізь. Може, він знав, що Драко зробив.

Спільні уроки не давали рубцю розсмоктатися. Тепер можна було дивитися, не боячись бути впійманим. Тепер, коли усе виваляне у бруді, розтоптане. Дивитися, який же, бляха, він красивий. Різкий, конкретний, тепер іронічний. Візлі стійко ходила хвостом, і Драко розумів, що до її планів, на відміну від його, Поттер входить.

На випускному, гірко-солодкому святі прощання, під мантіями слизеринців розливалося вогневіскі, крізь склянки та вени вдаряло у голови випускників усіх факультетів. Драко був напружений, гостро відчуваючи закінчення цілої епохи. Настав час танців, і зала наповнилася шумом та парочками. Поттер теж танцював, по-чоловічому вів партнерку, надійно тримав її у своїх руках. У своїх теплих руках… А Драко знав, як це, коли тебе тримають тії руки. Він теж дивився би так віддано йому у вічі, якби міг.

Неможливо було встояти на місці, і Драко розім’яв плечі.
Це просто якась ломка.
Та очей відвести не міг.
Цікаво, Візлі теж так пре від нього, вона теж відчуває те містичне вторгнення, коли кінчає? Куток губ смикнувся нервово. Він ніколи про це так не думав. Що вона знає, як це, коли він втрачає контроль. Як повинно бути затишно в його обіймах і, напевно, зовсім не боляче… і не соромно…
Як, напевно, турботливо він веде у своєму інтимному танці і як огортає магічним коконом, проникаючи…

Драко налив собі ще вогневіскі до склянки з-під пуншу і відпив. Слизеринці щось обговорювали, та Драко не чув. Думки його кружляли у танку. Він мусить спробувати. Мусить знати те, що знає вона. Сьогодні, в останній день їхньої епохи. Поттер не буде проти. Драко постарається.

Один танок змінився іншим. Пари помінялися партнерами. До Візлі підійшов Томас, а Поттер виринув з залу, дістаючи на ходу щось із кишені. Ніхто не пішов разом з ним.
І Драко наважився. Він непомітно попрямував у бік туалету, та, дочекавшись, поки люди трохи розійдуться з коридору, пішов до вежі, залишаючи за собою заклинання, що глушать та відвертають увагу. Він поставить зараз гарну крапку. Відчує усе ще раз, візьме тепло від Поттера й понесе його з собою у доросле життя.
Він швидко увійшов на площадку, не даючи собі передумати та відмахуючись від потужних бар’єрів.

Поттер дивився у чорну далечінь, спираючись на перила та час від часу затягуючись.

Чорт, невже я бачу його в останнє?

Драко підійшов упритул, не звертаючи уваги на шоковане обличчя навпроти, забрав та затягся його сигаретою. Випустив сиве “О”, дивлячись просто у вічі.

— Більше не чекаєш? — нахабно смикнув бровима.

Давай, відволікайся на провокацію. Не думай, не думай…

— Вистачило одного раза.

— Двох.

Ти не віджартуєшся, Поттер. Не сьогодні.

Не даючи оговтатись, Драко вп’явся у його губи, намагаючись вдихнути його запах, згадати… Руки швидко намацали пасек, клацнули пряжкою.

Ну ж бо. Покажи мені свою силу. Я хочу відчути.

Гаррі напочатку намагався відштовхнути нахабні руки та губи.

— Ні… Більше ні… Не треба…

Та Драко напирав, цілував, зазираючи у вічі. І Гаррі поривчасто видихнув, відчувши руку на своїй чутливій шкірі. Він глухо застогнав, вилаявся пошепки і втиснув Драко у стіну.
Він здався, дозволив собі втратити голову, дозволив своїм рукам пірнути у золоте волосся, дозволив собі цілувати так, як давно хотілося — глибоко, відбираючи повітря, м’яко підминаючи жадане тіло.
І це те, що треба.
Драко клацнув пальцями, звільнившись від нижньої частини одягу, та обійняв талію Гаррі ногою.
Той завмер, і, важко віддихуючись, вперся широко розплюшеними очима, ніби питаючи: “Ти серйозно? Ти серйозно зараз?”

— Покажи мені, як усе могло би бути.

Поттер стиснув губи, очі його раптом стали нещасними, заблищали. Він узяв обличчя Драко у свої долоні, ніжно торкнувся губами…  І ось воно…

Збудження посилилось настільки, що хотілося вити і благати. Тіло Драко втратило відчуття ваги, серце часто колотилося в грудях, впускаючи чужі налаштування, і чуже тепло розперло і ковзнуло наче по оголених нервах. Драко ахнув, одразу відчувши себе на краю оргазменної безодні. Та відчуття не припинялося, а навпаки, розходилося усіма органами відчуттів. Воно слідувало за гарячими губами, що палко торкалися шкіри, за надійними, теплими руками, що міцно тримали. Гаррі повільно, обережно рухався всередині, поривчасто дихаючи, тремтів від стримування шторму і невідривно дивився своїми неможливими очима, настільки живими зараз, такими, як раніше — широко розплющеними, наївними, з океаном емоцій .

А Драко трусило, наче в гарячці. Він зависав над безоднею після кожного тягучого руху, встигаючи тільки набрати повітря і отримуючи нове, майже за край… І знову… Майже…

— Дурень… Який же дурень… — тремтяче шепотів Поттер, загрібаючи того в оберемок, стискаючи палаюче тіло, — ти ж прощаєшся, я знаю…

У Драко закололо у грудях. Так боляче… і так солодко сплелися усі відчуття й потягли на новий рівень, де від нього взагалі нічого не залежало. Він був просто берегом, що приймав прибій, вербними гілками, що корилися вітрові.
Так Драко приймав  шторм від Гаррі, що прокинувся та відчував наповну, розриваючись від кохання або магії на уламки, не пам’ятаючи себе…

В голові було пусто й тихо, хтось вимкнув зовнішній світ, і Драко пульсував, наче він сам цілий живий всесвіт. Всередині розлилося щось золоте, тепле й лагідне, воно спокійно відблискувало у кожній клітинці. Драко ніколи такого не відчував і не зміг ідентифікувати.
Гаррі все ще тримав його у міцному кільці рук, притулившись чолом, і дивився хворими очима.

— Це було б прекрасно, правда?

І це було неправильне питання. Щось таке в ньому було. Таке гірке…
І Драко, нездатний на подвиги, на кшталт розмови, слабо хитнув головою в чуже плече.

Бо це було б охуєнно…