Під дощем

Цей ранок в Чонхва був по-особливому темним і холодним. Усю ніч не було видно ні місяця, ні зорь і здавалося, що темінь не покинула місто, а сонце на світанку так і не встало, бо густі темно-сірі хмари заполонили собою небо, позбавляючи жителів столиці побачити хоча б маленький промінчик небесного світила. Міцний північний вітер, здавалося повністю оволодів містом. Він із шаленою швидкістю літав поміж будинками і гучно насвистував свою сумну мелодію, від якої кістки пробивало сталевим холодом. 

 Це сталося близько о п’ятій ранку, коли молодий господар особняка Сіхе спав у теплому ліжку, повністю занурившись в білосніжну ковдру. Холодний, пронизливий вітер з гучним шумом залетів до його покоїв, широко розпахнувши вікно, і разом з ним в кімнату влетіла велика полярна сова. Мо Сі підняв тяжку голову і розліпив сонні очі, коли птах почав голосно доповідати:

– Головний радник государя закликає всіх вищих чиновників і генералів Чонхва з’явитися в головній тронній залі якумога скоріше! Питання державної важливості!

 Білосніжна сова ще раз зробила коло по кімнаті Мо Сі і, повторив повідомлення, полетіла назад до палацової совятні. Мозок молодого генерала все ще не відійшов від сну, проте парубок вже здогадався, про що саме хотів доповісти радник Імператора. Мо Сі потер свої очі, які були наче в тумані і, покинувши м’яке ліжко, попрямував приводити себе до тями. На вулиці було темно і більшість слуг ще спали, проте, дізнавшись що їх господарю терміново потрібно відправитися в імператорський палац, почали хутко займатися своїми  справами. Швидко зібравшись, Мо вдягнув свою військову інформу і, накинувши на плечі чорний плащ із щильної тканини, сів у вже заготовлений екіпаж. Зараз на дворі була середина весни. І хоча життя навколо потрохи починало прокидатися, сильні морози ще досі не покинули Чонхва. Мо Сі їхав в кореті і з важким поглядом дивився у вікно. Генерал чудово розумів стан злоров’я Імператора країни і чудово розумів, навіщо його зараз покликали в головну залу. Скоро відбудеться зміна влади і новий государ займе своє місце на престолі, проте передчуття парубка були не буже приємними. Він нутром відчував щось погане, тому його широкі брова трохи зійшлися в переніссі. 

 Екіпаж з особняка Сіхе зупинився коло самих воріт і стрункий, високий чоловік попрямував до головної зали. Кожного разу, коли генерал Чонхва робив крок, його чорні шкіряні високі чоботи віддавали голосний металевий стук. Князь Сіхе йшов по широкому головному коридору, коли його з обох боків вітала імператорська стража. Пройшовши до кінця, Мо Сі розпахнув тяжкі двері і увійшов в напівтемну головну залу, яку освітлювала одна єдина жаровня, що стояла по центру. Проте тут досі було холодно. Генерал Мо пройшов всередину, тихо привітавшись з іншими чиновниками і відразу знайшов поглядом Ґу Мана. Половина потрібних людей вже прибула і зайняла свої місця, але вони все ще не могли почати, бо мусили дочекатися інших. Мо Сі пройшов до свого місця і, всівшись  напроти свого коханого, пильно подивився на нього. Можливо через тьмяне світло жаровні, вид Першого Генерала Чонхва був дещо втомлений. Його шкіра віддавала якоюсь блідістю, а темні очі трохи схвильовано бігали по людях поруч. Відчувши його погляд, Ґу Ман повернувся в сторону Мо Сі і ледь посміхнувся, намагаючись підняти своєму молодшому братові настрій. Князь Сіхе лише трохи кивнув йому і опустив тяжкий погляд, відкинувшись на спинку стула. В головній залі була мертва тиша і тяжкий смуток, які разом дуже сильно давили на мозок. Було чутно лише тріскання вугілля в жаровні поруч, проте ніхто з присутніх не відчував тепло, яке мало йти від неї. Наче з цим самим жаром пішов і государ. Так, вони всі чудово знали, чому зібралися тут так рано. Тому ніхто з присутніх не дозволяв собі казати жодного слова, наче боючись потревожити вічний сон покійного государя. Думки Мо Сі ставали ще більш важкими, а його брова знову зійшлися в переніссі. Він почав тихо постукувань подушечками пальців по підлокітнику стільця, до поки маленький слуга не підбіг до імператорського радника і не прошепотів декілька слів. Чоловік тихо прочистив горло і неголосно почав говорити:

– Вітаю всіх високопоставлених чинів Чонхва, які були близьки з Імператором країни. Я впевнений, що ви всі і так чудово розумієте, чому ми зібралися сьогодні в такий час, проте я мушу повідомити про це офіційно, – радник прикрив очі і ковтнув ком в горлі, – Його високість Імператор Чонхва сьогодні вночі назавжди покинув світ людей.

 Голови присутніх опустилися ще нижче, а погляди стали більш тяжкими. Вони всі понурилися в цю хвилину смутку, висловлюючи повагу до померлого. Проте через невеличкий проміжок часу, деякі чиновники підняли голови і заговорили:

– Кого саме покійний Імператор назначив своїм наступником?

 Це здавалося простим і водночас очевидним питанням, але воно викликало в Мо Сі роздратованість. Парубок чудово розумів, з яким контекстом ці «зацікавлені особи» питають про спадкоємця, проте він не міг і, скоріше не хотів, нічого казати у відповідь. 

– Імператор залишив останній наказ, який присвячений цьому. Дозвольте зачитати, – радник підізвав до себе слугу і, взявши з його рук невелички сувій, почав зачитувати символи на папері, – «Ми, Імператор Чонхва, у зв’язку зі стимким погіршенням стану здоров’я, вирішили віддати останній наказ, щоб в край тяжкій ситуації не залишити країну без правителя. Наступником престолу і нашим спдакоємцем стане Мужон Лянь. Слово Імператора є закон, тому ми наполягаємо на не обговоренні цього питання, а одразу перейти до його виконнання. Коронація мого племінника має..»

 Але Мо Сі вже не чув, що саме читав радник. Він лише складним поглядом дивився на нього, в той час як в його голові крутилося лише одне єдине ім’я. Мужон Лань. Він повторював його знову і знову, до поки не зрозумів всю абсурдність ситуації. На трон Чонхва сяде людина, яка була занадто мерзотною по своєму характеру, але що найгірше –  терпіти не могла його і рабів. Але якщо з Мо Сі Мужон Лань лише постійно змагався за право бути найкращим, то рабів він ненавидіть по-іншій причині. Немігаючи князь Сіхе подивився на свого коханого і, побачивши нечитаємий погляд Ґу Мана, не міг не почати хвилюватися. Його думки стали занадто заплутаними. Він вже майже не чув, як почалося обговорення, лише почав швидко роздивлятися присутніх, намагаючись впізнати в них знайоме обличчя. Проте відсутність різких і гучних  висловлювань на цю тему, говорили самі за себе. Мужон Ланя не було в головній залі. 

– Молодому пану вже відомо про це, – промовив радник.

 І хоча в цей час чоловік спілкувався з іншими, він якраз відповів на німе питання Мо Сі. Князь Сіхе лише сильніше стиснув підлокітник, і закрив очі, погрузившись в темінь. Він намагався знову зануритися в ту саму пригничуюючу тишу, щоб хоча б трохи опонувати свої думки. В напівтемній тронній залі почалися гучні, набридливі обговорювання, але генерал не збирався в них тручатися. Він продовжував тримати мовчання, намагаючись зрозуміти як йому діяти далі.

  Ґу Ман весь цей час сидів як на голках. Він всією своєю сутністю відчував щось неборе, але коли Перший Генерал почув ці слова, на його обличчі з‘явилася крива посмішка. Проте через декілька митей вона зникла, наче її ніколи і не було. Залишився лише дивний настрій і пригничуючі думки, що ховалися глибоко в його очах. Він вже здогадався, що саме Мужон Лань стане наступником Імператора Чонхва, але почувши це ососбисто, він не зміг втримати свій звичний для всіх настрій. З самого ранку, коли полярна сова з гулом влетіла в його кімнату, Вівтаний Звір відчув щось недобре. І це жахливе відчуття посилювалося з кожною хвилино, коли він потайки намагався знайти Мужон Ланя серед присутніх чиновників. Але молодий пан так і не з’явився. 

– Ви дійсно вважайте, що князь Ваншу підходить під роль Імператора Чонхва? Це виглядає як ляпас для рипутації нашої країни і імператорської сім’ї! – чиновники поруч почали активно сперечатися на цю тему.

– Тим паче що покійний дід Мужон Ланя вже колись намагався захопити престол! Ви що справді вважаєте, що це був добровільний наказ Імператора? Я впевнений, що його змусили написати щось таке, а потім вбили!

– Так! Я погоджуюся з цим!

– Заспокойтеся всі! – підняв голос радник, змахуючи довгими рукавами, – По-перше, наказ Імператор писав сам і відразу, після закінчення, передав його мені особисто. По-друге, все, що ви, шановне панство, зараз говорите є серйозним звинувачення в заговорі проти  імператорської родини. Ви маєте фільтрувати слова, що вилітають з ваших уст, бо я не залишу всі ці розмови без уваги.

 Голос чоловіка під кінець монологу трохи охрип, тому він відвернувся і почав тихо кашляти. В головній залі знову запанувала знайома тиша. Кожен потайки дивився один на одного. Всі і так без слів розуміли, що якщо Імператор вирішив не ставити свого справжнього спадкоємця на трон, то у знаті з’явилася можливість поставити на престол свою людину. Цією пішкою буде набагато простіше керувати і вони зможуть зробити своє життя ще більш комфортним і безпечним. Але з Мужон Ланем таке зробити не вдасться, бо всьому Чонхва було відомо про його статус «Жадібності» серед Трьох Духовних Мерзотників. Його жахливий характер був нестерпним і вкрай впертим, тому чиновники Чонхва були сильно невдоволені такою позицією діл. Вони намагалися знайти будь-яку лозійку, щоб скинути спадкоємця Імператора з трону, на який він ще не встиг сісти. В цьому сперечанні не брали участь лише дві людини – Два Нефрита Чонхва, які досі тихо сиділи на своїх місцях і осудливо спостерігали за подіями.

– Але чому покійний Імператор вирішив зробити своїм наступником саме Мужон Ланя? – після тривалого мовчання один з чиновників подав голос, – Стосовно його дочки у мене питань не має. Вона жінка і не може керувати країною. Але ж залишився ще один син.

– Справа в тому, що Мужон Чен дуже сильно хворий і через це він не зможе постійно  керувати країною, – почувся хриплий голос імператорського радника.

– Хворий? Коли це він встиг захворіти?

– Це стало відомом відносно нещодавно. Але схоже, що покійний Імператор вже давно знав про стан здоров’я свого сина, тому і віддав наказ, в якому назначає Мужон Ланя своїм наступником, – радник сховав долоні в рукавах і склав їх за спиною, – Схоже, що його хвороба дійсно дуже серйозна. Тому сьогодні зранку він відправляється в палац Танґцюань, щоб покращити своє здоров‘я.

 Чоловік підійшов ближче до жаровні і почав споглядати за почервонілим вугіллям. Його брова сильно нахмурились, а очі набули тяжких думок. В залі знову стало занадто тихо. Тепер чиновники вже не підіймали погляди один на одного. Минула лише мить, коли хтось знову заговорив:

– Тоді нам варто передчасно дізнатися хоча б дещо про майбутнього государя Чонхва, – дочекавшись, поки інші чиновники схвально закивають на його пропозицію, чоловік продовжив, – Найкращим варіантом буде спитати у людей, які мали з Мужон Ланем досить щильні зв‘язки і зустрічалися не один раз, – він перевів свій погляд в бік Двох Нефритів, – Генерале Мо, Генерале Ґу, не поділитеся з нами враженнями від майбутнього Імператора?

 Його хитрий погляд змусив двох побратимів по зброї переглянутися між собою. Ґу Ман побачив невдоволений погляд Мо Сі, тому почав говорити перший:

– На полі бою він проявляв неабиякі здібності і сам по собі Мужон Лянь є доволі вдалим стратегом. Звичайно, його характер є складним і малоприємним, проте це єдине погане, що я можу про нього сказати. Він впертий і завжди прагне бути першим, але не забувайте про те, що князь Ваншу ще і відповідальний, а це вагома риса для государя.

 Чиновник, що спитав про це, був явно невдоволений словами генерала. Він розраховував, що Ґу Ман скаже про щось вагоме і погане, але Вівтарний Звір був набагато хитріше. Перший Генерал серйозно дивився на чоловіка, але ці темні очі у поєднанні з легкою посмішкою, надавали парубку незвичної атмосфери. 

– Але він застосовував на Вас рабський нашийник, – чиновник не збирався відступати, – Чи це не є жахливим порушенням закону? Невже ви погодитесь на теб щоб така людина керувала всією країною?

 Ґу Ман без зайвих слів зрозумів, навіщо цей чоловік підняв таку делікатну тему. У чиновника не було ні краплі співчуття, по відношенню до молодого генерала. Він лише хотів розворушити події минулого, щоб показати Мужон Ланя з найгіршого боку. Проте Вівтарний Звір не був згоден з такою позицією діл. Його очі трохи звузилися, коли він спокійно відповів:

– Це було в минулому.

– Вибачте? – чоловік здивовано подивився на генерала і трохи злякався його спокійного погляду і таких байдужих слів.

– Я кажу, що це було в минулому, – Ґу Ман трохи посміхнувся, – Я був його рабом і він міг робити зі мною що завгодно. Проте я повторюся, це було в минулому і зараз я не тримаю на нього образи. 

 Всі присутні кинули на Першого Генерала здивовані погляди і Вівтарний Звір чудово це бачив. Проте легка посмішка з його обличчя так і не спала. Він і сам не міг толком визначитися, чому захищає Мужон Ланя перед усіма, проте десь підсвідомо Ґу Ман розумів, що покійний Імператор не просто так поставив свого племінника на престол і що цей варіант  розвитку подій буде найкращим для країни. Ці легкі в водночас байдужі слова Ґу Мана дійсно сильно вразили Мо Сі. Молодший генерал розумів усю важливість теми, яку інші підійняли на цій зустрічі. Проте, здається, його коханий так не вважав. Князь Сіхе дивився на свого побратима, намагаючись спіймати в його діях та емоціях хочаб якісь відповіді на питання парубка, але князь Сіхе лише знову зустрівся з такою знайомою посмішкою. Мо Сі потупив погляд і занурився в свої думки. Він намагався надати діям Ґу Мана якогось логічного пояснення, але для генерала Мо цей Вівтарий Звір завжди діяв занадто хитро і складно. 

– Наказ Імператора є законом і він не підлежить обговорюванню, – нарешті подав голос імператорський радник, – А тепер я би хотів обсудити з вами церемонію похорон покійного государя.

 Після того, як радник майстерно перевів тему, чиновники більше не поверталися до Мужон Ланя, але кожного разу Ґу Ман ловив на собі важкий погляд Мо Сі. Вівтарний Звір Чонхва чудово розумів настрій своєї принцеси, проте зараз він ніяк не мій його підбадьорити і хоч трохи заспокоїти. 

 Чиновники Чонхва закінчили близько о сьомій годині ранку. Минув час і Князь Сіхе навіть не помітив, як більшість людей почали розходитись. 

– Генерале Мо, – почувся тихий голос імператорського радника, – Ви б хотіли ще щось обсудити?

 Це питання змусило молодого пана, нарешті, підняти голову і озирнутися навколо. Він був єдиним, хто ще досі залишився сидіти на своєму місці.

– Ні, – Мо Сі піднявся на ноги, – Я просто замислився.

 Швидкою ходою молодий генерал Чунхуа йшов по знайомим коридорам, які зараз здавалися занадто сірими і бездушними. Навколо був занадто тяжкий настрій і ці пригничуючі відчуття втрати і сильного холоду посилились, коли він вийшов на вулицю. Князь Сіхе підняв свінцеву голову до неба. Його погляд зараз був таким же тяжким, як і хмари, що щильно покривали столицю. Молодий пан вдихнув повні груди холодного повітря і почав спускатися сходами, при цьому повільно оглядаючи двір. Поруч промайнув північний вітер і Мо Сі, нарешті, помітив людину перед собою. В небі пролунав сильний грім, але парубок не чув його. Він лише пильно і якось сумно дивився на постать свого коханого посеред головного двору.

– Ґу Мане. 

 Два тихих слова самі по собі зірвалися з його уст, проте цього було досить, щоб його старший брат повернувся до нього з м‘якою посмішкою на обличчі. Дивлячись на його одинку постать на фоні темного неба, Мо Сі не зміг стримати в своєму серці бажання підійти і обійняти свого коханого. Проте зробивши декілька кроків і вже потягнувши руку у  напрямку Ґу Мана, князь Сіхе зупинився. Його погляд став занадто складним, а настрій, який тільки що трохи піднявся, знову впав на саме дно. Молодий генерал розумів, що не має права так інтимно торкатися свого коханого в людних місцях і від цього жахливого правила його серце постільно наповнювалося сильним болем. Він дивився на ці темні, солодкі очі старшого брата і в його молодій душі прокидалося сильне бажання і прагнення це змінити.

– Що таке, Мо Сі? – почувся голос коханого.

 Ґу Ман помітив його важкі думки, що зібралися між бровами і обережно ткнув кінчиком пальця саме туди.

– Не думай так багато, а то голова лусне.

 Трохи шоковано подивившись на Першого Генерала Чунхуа, князь Сіхе ледь похитав головою:

– Не лусне.

– Але якщо моя принцеса справді буде так багато думати, то ця гарна голівонька почне буже сильно боліти, – він весело посміхнувся Мо Сі, намагаючись трохи підняти йому настрій, хоча в самого він був не краще, – Так що якщо хочеш зберегти свою світлу голову в цілісності, то краще не накручуй думки так сильно, бо інакше.., – але слова з його уст були заглушені сильним громом, що пролунав зовсім поруч.

 Ґу Ман непомітно ковтнув ком в горлі і майже не змінив свою посмішку. Проте кому як не його молодшому брату було відомо, що Вівтаринй Звір насправді дуже сильно боїться грози.

– Пішли звідтси, – промовив кінязь Сіхе, даючи знак кивком голови.

 Перший Генерал не став сперечатися з цією пропозицією, тому відразу попрямував за Мо Сі.

– І куди моя принцеса пропонує піти? – поцікавився Ґу Ман, але у відповідь отримав тільки тишу.

 Насправді генерал Мо і сам не знав куди їм піти, бо зараз була лише сьома ранку і майже всі заклади були зачинені. Він міг би просто провести свого старшого брата додому, проте князь Сіхе знав, що Ґу Ман відмовиться від цієї ідеї. Тому зараз молодий пан кружляв вулицями, намагаючись придумати де сховати свого коханого від грози і при цьому залишитися з ним подовше. 

 Вони йшли маленькими, вузькими вулицями у невідомому напрямку, намагаючись уникать будь-яких людей. Хоча цього можна було і не робити. На вулиці потроху починав накрапувати дощ, тому більшість людей і так віддали перевагу рішенню залишитися в теплих домівках. Князь Сіхе йшов, не обертаючи свій погляд, бо завжди чув розмірені кроки Ґу Мана трохи позаду себе. Зробивши ще один поворот по малознайомій вулиці, молодший генерал почув за спиною трохи схвильований голос.

– Мо Сі.

 Молодого пана зупинила рука його коханого, що розвернула його до себе.

– Що з тобою? Чому ти так швидко йдеш? – Ґу Ман серйозно подивився на свого молодшого брата, все ще тримаючи того за передпліччя.

– Все добре, – в’яло промовив той, але Вівтарний Звір явно був не згоден з цією відповіддю.

 Перший Генерал тихо зітхнув і на долю секунди прикрив трохи почервонілі очі.

– Я розумію, що ти зараз дуже сильно переживаєш через те, що Мужон Лань стане наступним Імператором, – Ґу Ман подивився в очі Мо Сі, – Проте тобі не варто так вбиватися через це. Я впевнений, що князь Ваншу не така вже і погана людина і він впорається з такою відповідальністю. Треба просто почекати і не давити на нього.

 Вівтарний Звір побачив розбрат в погляді коханого, проте вчасно встиг прикласти один палець до його тонких губ.

– Мо Сі, все буде добре.

 Ці прості слова змусили молодого генерала тритушити полум’я незгоди, проте замість цього, вони поселили в його грудять якусь тугу.

– Чому у тебе такі холодні руки? – князь Сіхе повільно накрив пальці Ґу Мана своє долонею і почав зігрівати.

– Мені не зручно йти, тримаючи їх в кишенях, а рукавиці я забув вдома.

 Перший Генерал Чунхуа побачив невдоволений погляд свого коханого і, забравши руку від Мо Сі, промовив 

– Ну добре, принцесо, я сховаю їх в кишенях, – він зробив це і з посмішкою подивився на молодшого брата, – Все. Ти задоволен?

 Але замість того щоб почути схвальному відповідь, Ґу Ман відчув, як теплі долоні князя Сіхе накрили його вуха.

– Що ти..?

 Проте не встиг він промовити останнє слово, як з неба пролунав сильний грім. Але завдяки тому, що Мо Сі прикривав його вуха своїми долонями Перший Генерал майже не чув його. Князь Сіхе пильно дивився в очі свого коханого. Він ще кілька митей тому помітив позаду старшого брата яскраву блискавку і єдиним поривом в цей момент було бажання накрити вуха Ґу Мана. Тому молодий генерал так і зробив, а зараз ніжно і трохи схвильовано дивився на свого любого старшого побратима. Він бачив ледь шоковані очі Першого Генерала, бачив як трохи тремтіли його губи, проте не зміг побачити жодного натяку на страх. Мо Сі нахилився до Ґу Мана і, не прибираючи рук, ніжно доторкнувся його тонких пелюстків. Але вже через крихітну долю секунди, відчувши цей до болі приємний смак коханих губ, він поглинув поцілунок, затягуючи коханого ще сильніше. Вівтарний звір повільно накрив тепли руки Мо Сі своїми долонями і притиснув до голови, ледь переплітаючи пальці. Вони цілувалися недовго, але за ці солодкі мити, вони намагалися насолодитися один одним якомога більше. Відсторонившись, два генерала ще трохи постояли, притискаючись один до одного і намагаючись нормалізувати темп свого дихання. Мо Сі ще досі не прибрав свої руки від голови Ґу Мана і, швидко поцілувавши того в лоб, запропонував:

– Пішли до мене. 

 Але Вівтарний Звір лише весело посміхнувся.

– Пропонуєш піти в твій великий особняк? – молодший генерал кивнув, – І що ми там будемо робити, принцесо? – він спеціально обрав грайливий тон і хитро подивився на коханого.

 Звичайно, Ґу Ман ніколи б не дозволив щоб їх непристойності відбувалися в особняку Сіхе, проте він не міг не пожартувати на цю тему. У відповідь Мо Сі ледь стиснув тонкі губи і сховав погляд за густими віями. Проте його старший брат знав, що князь Сіхе трохи засоромився і від цього посмішка Вівтарного Звіря стала ще ширше.

– Просто, – князь Сіхе прибрав свої руки від голови Першого Генерала і подивився йому в очі, – Ти ще ніколи не був у мене, тому я хотів тебе запросити.

– Хочеш влаштувати мені невелику екскурсію?

– Можна і так сказати, – поспішно випалив Мо Сі і, поклавши руки до кишень, повернув голову в бік.

 Ці дії здалися Вівтарному Звіру Чонхва досить милими. Він бачив, як відчайдушно князь Сіхе намагається його вмовити, тому голосно видихнув все-таки сказав:

– Ну добре, принцесо. Я згоден. Але впершу чергу, знайди дорогу до свого дому. Бо твої гарні довгі ноги занесли нас в якусь глухомань. 

 Два Ніфрита Чонхва ще трохи покружляли по закуткам, до поки не змогли вийти на центральні вулиці міста. Дощ починав посилюватися і парубки пришвидшили ходу. Холодний, міцний вітер пробирався під плащі, викликаючи неприємні відчуття. Хотілося якомога скоріше зайти в тепле приміщення і зігрітися там, паралельно сховавшись від дощу. Великі краплі починали падати з неба все частіше і два молодих генерала не змогли вчасно від них сховатися. Мо Сі розкрив над їх головами невеликий червоний бар‘єр. І хоча цей витвор з духовної енергії зміг захисти їх від дощу, проте обом парубкам доводилось обрежно йти, щоб випадково не намочити взуття. Коли вони, нарешті, дісталися особняка Сіхе, дощ вже во всю валив, заливаючи вулиці столиці і перетворюючи їх на маленькі річки. Мо Сі подивився на Ґу Мана і хотів йому щось сказати, проте як тільки князь Сіхе трохи відкрив гарні губи, позаду нього почувся солодкий жіночий голос:

– З поверненням, пане. Сподіваюся, ви не потрапили під дощ. Я негайно приготую Вам  гарячого чаю.

 Господар особняку Сіхе повернувся на звук і побачив перед собою Шуан Дзю. Приємна на вигляд дівчина схилила голову в знак привітання, але коли вона підняла своє кругле личко, то побачила гостя, якого весь цей час Мо Сі закривав своєю широкою спиною. Від несподіванки її очі набули схвильованість, проте дівчина вчасно встигла зреагувати.

– Ох..Вітаю, Генерале Ґу. Ласкаво просимо до особняка Сіхе, – вона знову швидко схилила голову в поклоні.

– Зроби нам два і принеси в мій кабінет, – промовив молодший генерал, відповідая на її пропозицію щодо гарячого чаю. 

– Як накажете, пане. 

 Мо Сі та Ґу Ман попрямували глибше в дім, паралельно знімаючи тяжкий і трохи холодний верхній одяг.

– Хто ця дівчина? – поцікавився Перший Генерал.

– Її звуть Шуан Дзю, – князь Сіхе продовжив йти по коридору і неголосно розповідати, – Я знайшов її випадково. Хоча вона лише нещодавно стала працювати в цьому особняку, проте вже непогано пристосувалася.

– Схоже, ти нею задоволен.

– Вона добре виконує свою роботу і цього цілком достатньо, – Мо Сі зупинився і повернувся в бік Ґу Мана, – Оскільки через дощ мені не вдасться показати тобі двір, то нам доведеться обмежитися виключно цим будинком. Що саме ти би хотів побачити?

– Твій кабінет, – Перший Генерал трохи посміхнувся, побачивши здивований погляд його коханого, – Я знаю, що ми і так туди підемо, але мене дійсно цікавить саме ця кімната.

 Мо Сі тихо зітхнув і, сказавши тихе: «Ходімо», потягнув Вівтарного Звіря за собою.

 Кімната, як і весь особняк Сіхе, була зроблена з дорогих матеріалів, але з першого погляду виглядала доволі скромно. Проте варто було відмітити, що це поєднання було дійсно гарним. Воно не набридало і навіть з’являлося відчуття спокою та комфорту. 

– Мені подобається, – промовив Ґу Ман, розглядаючи кабінет господаря будинку.

За вікном голосно шумів дощ. Великі краплі стукали по підвіконню, а легкі подихи холодного вітру іноді залітали через ледь відчинене вікно, приносячи в кімнату трохи свіжого повітря з запахом дощу. На столі вже стояли два набори з гарячим чаєм, пар від якого м’яко підіймався в гору і змішувався з напівпрозорою темрявою кабінету. Проте старший генерал не поспішав сідати за стіл. Він з цікавістю розглядав полиці з книгами, що стояли майже по всій довжині стіни. 

– У тебе що є збірник з моїми заклинаннями? – здивовано спитав Ґу Ман, вже потягнувшись за збірником в м‘якій обкладинці, – Чому ти їх зберігаєш?

 Вівтарний Звір почав з цікавістю розглядати невелику книжку, повільно попрямувавши в бік стола. В цей час він був настільки зацікавлений цими шматками паперу, що навіть не помітив дивного погляду Мо Сі, який в цей час стояв коло вікна. До цього молодий господар споглядав за дощем, замислившись над нещодавніми проблемами, проте,  почувши питання Ґу Мана, його фігура трохи напряглась. Не встиг він щось відповісти, як його коханий з цікавістю подивився на нього і трохи посміхнувся.

– Це ти писав, – Перший Генерал розгорнув книжку і показав Мо Сі один з розворотів.

 Князь Сіхе точно відчув, що ці слова не були питанням, тому він сховав погляд за віями і тихо сказав:

– Чому з усіх книг ти обрал саме цю?

– Бо вона стосується мене, – Вівтарний Звір знову подивився на свого коханого.

 В його очах грали теплі веселі вогники. Він зачекав, поки Мо Сі сяде напроти нього і знову почав допитувати:

– Ти так і не відповів на моє питання. Невже ти вважаєш ці безглузді заклинання чимось важливим? – він знову почав дивитися на збірник, швидко гортаючи сторінки.

– Вони не безглузді, – тихо промовив князь Сіхе.

 І хоча він сказав всього три слова, проте цього було досить, щоб уникнути всіх подальших запитань Ґу Мана. Перший Генерал задоволено посміхнувся. 

– Тоді зрозуміло, – він закрив збірник і встав зі стула, поставивши його на місце, – Тепер тут  це буде моя улюблена книжка.

 Вівтарний Звір Чонхва знову почав розглядати стелаж з книгами та сувоями, до поки неголосно не спитав:

– Мо Сі, а яка твоя улюблена?

 Князь Сіхе допив чай і поставив піалу на місце. Він потупив свій погляд в стіл і не відразу відповів на питання Ґу Мана. Насправді, він просто ніколи не замислювався, яка книга є його улюбленою. Але минуло кілька секунд, коли він нарешті відповів:

– «Хроніки Небесних Лих».

 Насправді, це наврядче була його улюблена книга, проте це була єдина, яка спадала на думку при такому питанні. Старший генерал некваплячись почав шукати її на полицях і вже скоро знову повернувся до свого місця. Він поклав книгу перед Мо Сі і, склавши руки, почав вичікувально дивитися на нього. 

– Що таке? – спитав молодий господар, не витримавши цього погляду. 

– Я хочу щоб ти прочитав це мені. 

– Чому саме я? – Мо Сі теж склав руки і подивився в темні очі Ґу Мана.

 Він бачив в них грайливий вогонь, який змішувався з ледь помітною втомою.

– Ти вже випив свій чай, а я ще ні, – старший генерал почав тихо говорити, не змінюючи пози, – Якщо я буду читати і пити водночас, то можу випадково поставивти пляму на сторінках.

 Це було дуже безглузде виправдовування і князь Сіхе ще деякий час намагався йому противитися, але під поглядом цих коханих очей все-таки взяв книжку до рук. Вівтарний Звір схопив в обидві руки глиняну піалу з ароматним чаєм і, вдихнувши повні груди чарівного запаху, почав повільно пити, при цьому слухаючи розмірений голос Мо Сі. Оскільки зараз його молодший побратим говорив не в повну силу, то тембр його голосу був глибоким і повільним. Він віддавався приємними вібраціями у вухах і віддалено нагадував тихий рик. Це заспокоювало перевтомлену голову Ґу Мана, яка досі була наповнена різними думками, що сплелися між собою, утворивши велетенський ком. Але зараз, коли його молодший брат повільно промовляв кожний символ на папері, ці набридливі думки і не вирішенні проблеми розчинялися десь глибоко в його свідомості. Перший Генерал і сам не помітив, як поклав голову на свої руки і сховав чорні очі за густими віями. Слова, які він до цього ще хоч якось сприймав на слух, почали становитися нерозбірливими і майже нечутними.

 Мо Сі помітив його стан, проте не став зупинятися до того моменту, поки не почув поруч тихе, глибоке дихання. Князь Сіхе тихо закрив книгу і відклав її посторонь. Молодий господар так само тихо піднявся зі столу і дістав з шафи поруч невеликий м’який плед, яким обережно накрив Ґу Мана. Він залишив на чолі свого коханого тендітний поцілунок і знову повернувся до свого місця. Чай вже встиг охолонути, але це не заважало Мо Сі продовжити сидіти поруч зі своїм старшим побратимом, оберігаючи його сон. Дощ за вікном не припиняв голосно стукати по підвіконню. Кімната була залита слабким світлом з вікна, яке було перемішано з сильним запахом дощу. Князь Сіхе знову потягнувся за «Хроніками Небесних Лих» і продовжив їх тихо читати, іноді споглядаючи на обличчя коханого, який мирно спав поруч.