Фанфіки українською мовою

    Батько знову не в гуморі, брат усвідомив свою орієнтацію, привиди минулих образ наполегливо переслідують Зіка, й незабаром його нерви затріщать по швах.

    Зік звернув увагу на розпашілого від люті Гришу, лише коли той тицьнув скрученим журналом у самісіньке обличчя. Хлопець повільно оглянув батькову фігуру, оцінюючи ситуацію: руки в боки, весь набундючений, наче той індик, окуляри сповзли на кінчик зморщеного носа. Затиснув у кулаці… здається, один зі старих номерів «Інстинкту». То он воно що. Зік неохоче вийняв навушники, і з них наостанок долинуло іронічне: «Ось, що ти отримуєш, коли дозволяєш серцю перемогти». О, пророча Гейлі Вільямс… Її голос перебила батькова лайка.

    — …до тебе звертаюсь, сучий ти сину!

    — У рот мені ноги!

    Зік безтурботно розім’яв шию, відклав геть записник із каракулями та встав із крісла, зрівнявшись із Гришою. Годинник ритмічно відміряв удари серця: стук — цок, стук — цок… Замерехтіла лампочка над головами, немов унаслідок миттєво підвищеного рівня напруги в кімнаті. Погляд суворий та погляд вдавано-збайдужілий зустрілися приблизно на одному рівні, — ну, можливо, зіковий був на сантиметр вищим.

    — Матір не чіпай. Чого тобі? — Зік і сам неусвідомлено надав голосу залізних ноток. Щойно ж голосові зв’язки здригнуться — вважай, ти пропав. Батькова тінь виросте над тобою в рази, наче тобі досі десять, і ти розбив необачливим рухом улюблений бабусин глек під час невинної гри. Все ж таки найліпший захист — напад. Хиже гарчання на чужинця, що порушив особисті кордони. Цей набутий рефлекс був однією з численних побічний дій, що мало життя під одним дахом з Єгером-старшим.

    — Ти! — Гриша затнувся й відвів погляд. Мабуть, дивно дорікати власному синові, що вже давно, хоч і ледве, та вищий за тебе, ще й ширший у плечах, і голосом басовитіше. Чоловік трохи позадкував, нервово поправив окуляри (ті лише перехнябилися) й мовчки потрусив журналом ще раз. Мовляв, і сам допетрав, дозволь тепер пояснитися.

    — Язик відтяло, як узрів оголеного чоловіка?

    — Не блазнюй мені туто! Знаєш, що це?!

    — Авжеж, мій журнал. Батю, мені двадцятий вже минало, у чому справа? Стривай… ти копошився в мене? — Як він не силкувався здаватися врівноваженим, а зневажливе «батя» в барвах відображало весь пасивно-агресивний настрій.

    Гриша рвано видихнув і похмуро промасажував повіки пальцями.

    — Він валявся на ліжку в Ерена. — В мозку Зіка запустився розумовий процес у пошуках причинності.

    Не дочекавшись відповіді, Гриша продовжив:

    — На відміну від тебе, Ерен ще казки мав би читати. Це ти йому втулив? — Кінець питання заглушив дзвінкий металевий гуркіт, що долинув з їдальні.

    Зік відразу зашарівся. Гриша розгублено озирнувся на дружину, що стояла в дверному отворі, роззявивши рота. Угледивши на собі його роздратований погляд, Карла з відвертою прикрістю підчепила каструльку з підлоги і зникла за дерев’яною шторкою. Різьблені бусини глухо застукали. Дивовижна жінка — встигає завжди і всюди.

    — Та нічого я йому не давав! Слухай, це не порно, чи що ти там собі надумав, — про всяк випадок виправдався Зік трохи гучніше та чіткіше, аніж того потребував батьків слух. Вони обидва підозріло блимнули убік їдальні.

    Гриша розправив журнал у долонях, недовірливо покрутив так і сяк, погортав… «Інстинкт», номер випуску затерся. На обкладинці красувався ковбой із напівоголеним торсом. У змісті мелькотіло щось на кшталт суцільних пліток та порад: як відшукати серед натовпу «своїх», як звабити партнера та інші дурниці. Вельми сумнівне чтиво. Загалом, воно до найменших дрібниць дублювало журнали Карли, що батько їй щомісяця носив з поштового ящика, прихопивши газетки про садівництво й черговий набір викрійок. За однієї відмінності: «Інстинкт» — для ґеїв.

    — «Таємниці несамовитого сексу розкриті! Розповість професіонал», — виразно зачитав Гриша вульгарний заголовок однієї зі статей, хоча Зік і без того пам’ятав зміст із першої до останньої сторінки. Чоловік намацав пульс на скронях, відштовхнув сина вбік та гепнувся в крісло, відкинувши жалюгідну знахідку на журнальний столик. Отут Зік і перехопив свою власність. — І справді, саме те, чого потребує сексуальний розвиток одинадцятирічного хлопчини! Де взагалі ти надибав цю їбот… грайню?

    — Не пам’ятаю, — відмазався Зік. Авжеж, він пам’ятав, проте батькові про таке не варто було знати.

    Цікавитися він мав би набагато раніше. Коли Зікові було вісім, ніхто особливо не панькався з його сексуальною освітою. Батьки беззаперечно вважали, що він був замалим для подібних тем, і все тягнули до появи перших полюцій, коли уникати бесіди стане неможливо. Щоправда, мати так і не дотягнула.

    ***

    Зікові було дев’ять, коли йому довелося пережити батьківське розлучення, кілька судових засідань і переїзд до іншого штату. Знайомі й незнайомці запитували, з ким він волів би лишитися, проте хлопчик лише нерозбірливо квилив, обтираючи шмарклі рукавами сорочки. Тато був суворим, зате тішив дорогими іграшками та возив у походи. Мати була добрішою, їй Зік довіряв більше. Саме вона наполягла на тому, щоб виховувати сина самотужки, без помічі нянь. До школи й після — вони завжди залишалися з мамою нерозлучними. Інколи вони бешкетували, переглядали мультфільми на касетах або секретничали на кухні, доки Гриша відсипався після нічних змін. Діна майже постійно перебувала вдома, окрім випадків, коли доводилося з’їздити до магазину на велосипеді, щоб поповнити запаси побутової хімії. А ось продукти харчування їм доставляли до самого ґанку щочетверга. Єгери були заможними у ті часи.

    «Наш татко такий розумник, він так старається заради родини! Можливо, вже дуже скоро ми матимемо нагоду переїхати до Техасу! Ти хоч уявляєш, любий? Тільки це таємниця!» — розповіла якось замріяно мати, і таємничий Техас уявлявся маленькому Зіку як чарівна країна з пряниковими мальованими хатками. Та одного дня чари припинили свою дію, й це слово набуло відтінку неминучості разом із чергою нічних батьківських скандалів. А поряд із тим, дитячого нестійкого глузду досягло ще одне моторошне слово — Зрада. Зрада запаморочила батькові голову, розлючила матір, розтоптала вщент щасливу родину й залишила Діну позаду в їх життях. Зік ненавидив Зраду й не промовляв цього слова вголос. Хлопчик побоювався, що вона і його дістане.

    «Бідолашна ця Діна,» — зойкали за спинами Зіка та його матері сусідки в черзі супермаркету.
    «Йой, теж мені. Сама ж-бо винна! Сиділа все вдома, вбрана в фартух та змучена справами, нудна чоловічому оку! Гриша хоч і потолоч, та з його прибутками в безробітної домогосподарки жодних шансів на сина! Що ж буде з хлопчиною? Не дай боже йому вирости недбалим козлярою, як батько!»

    Гриша, до речі, працював хірургом, і Зік пишався цим фактом усе своє недовге життя, а від дев’яти літ — перестав.

    ***

    Стався якось і такий випадок одразу після переїзду: малому закортіло подивитися мультик, як у старі часи. До нової школи він мав би йти лише з наступного тижня, а доти цілодобово хлопчик самотньо вештався незнайомим будинком. Деякі речі досі очікували в ящиках на свій час, і в одному такому зберігався цілий океан різноманітних касет. Тут лежали й батькові — Гриша був затятим кіноманом, колекціонером, що ніколи не брав стрічок напрокат, як інші, а викупляв їх повністю. Інколи він приносив кілька нових касет матері на вибір, і вони дивилися кіно по ночах, вклавши сина спати. То були страшні фільми про прибульців, вбивць та монструозних рослин. Але він тримав у арсеналі ще якісь, без наліпок, що вкривалися пилюкою на найвищій полиці шафи в його кабінеті — Зікові було не дістати. Та він і не намагався, яка ж користь з нудних касет дорослих?

    А тепер вони були перемішані — дитячі, страшні й невідомі, й усі — в зоні досяжності Зіка. Нічого ж не станеться, якщо він позиче… Припустимо, ось цю… І вставить у програвач, отак…

    У певному сенсі побачене травмувало психіку Зіка. Він однозначно не був готовим отримати нові знання подібного роду. Нафарбована жінка на екрані побивалася в екстазі й лементувала непристойності, чоловіка ж майже не знімали. Зік тихенько рюмсав і майже не кліпав, не спроможний відірвати погляду від того дійства. Йому щеміло під серцем і крутило живіт, білі рученята безпорадно обіймали коліна, а внутрішній світ дитини нещадно перегортався догори дриґом. Це було неправильно. Гриша не міг зберігати таку бридоту, подумав він. Тільки не його батько. Якоїсь миті Зік наважився: ринув з підлоги й натиснув кнопку на телевізорі.

    Хлопчик не терпів спати після обіду, він не вмів засинати вдень, проте того разу він побачив сни вже за мить і непорушно просопів до пізнього вечора. А розтуливши повіки, найпершим побачив силует батька, що височів біля програвача. Той вже знайшов злощасну касету. По щоках Зіка знов неконтрольовано покотилися сльози провини. «То виходить, ти вивчав анатомію? — Гриша з легкістю підхопив сина на руки й поніс до дитячої кімнати. — Годі тобі скиглити, я не сваритимуся. І не вкладайся більше на підлозі — застудишся».

    У татовому подиху відчувався алкоголь, як відчувався ще багато вечорів поспіль, аж поки через півроку він не запросив додому Карлу.

    Так що займатися сексуальною освітою Зіка стало нікому — Гриша вирішив, що інциденту синові було вдосталь. За ним ніколи не помічалося поривань бодай купити пакунок презервативів хлопцю, як жест чоловічої солідарності, тож про шльондру від татуся на повноліття в дусі типових американських ситкомів годі й балакати. Карла також не мала намірів лізти в приватне життя пасинка. Ймовірно, це батько її відмовив, бо жінка ця запросто спокушалася запхати маленького ластовиного носика, куди не слід. А батька в домі слухали усі. Принаймні, вміло вдавали.

    ***

    Навіть у пубертатний період Зік мав упереджене відношення до порнографії. Уже без відрази, як у дитинстві: хлопець встиг переосмислити ситуацію з минулого. Але й без особливої приязні. Порно не містило нічого природнього. Так і казав, бувало, знизуючи плечима: не дивиться він на чужу їблю. Однолітки, звісно ж, не довіряли таким заявам. Скоріше, вважали його диваком. І не помилялися: Зік теж виявляв у собі дивацтва.

    Він не любив порно, зневажав поціновувачів попси, ковтав том за томом ісекайну манґу по ночах і зовсім не задивлявся на коротенькі спіднички однокласниць. Але не те, щоб він не відчував симпатії до інших. Його серце сповнювалося солодким тремтінням у роздягальнях перед фізкультурою. Він полюбляв позакласні заняття з бейсболу з цієї ж причини. Добре, можливо йому навіть подобався один з викладачів — історик містер Ксав’єр. Тоді ці почуття здавалися чимось на кшталт брудного фетишу. Він соромився їх до заїкання, до тремору, адже з жодною людиною з оточення не розділяв свого інтересу. Хоча й на думку Зікові не спадало викорінювати потяг. Доволі рано осягнуло усвідомлення: ніхто в усьому бісовому світі не є безгрішним.

    Журнал «Інстинкт», однак, став дечим конче цінним, пам’ятною річчю з часів, коли зародилося сім’я надії прийняти себе й завести однодумців. Цю нехитру річ він вперше знайшов у сарайчику сусіда навпроти, містера Урі Райса, коли заносив газонокосарку після виконаної роботи й випадково зацікавився стопкою макулатури.

    «Чи можу я це взяти?» — витягнув з-поза спини журнал Зік, коли містер Райс шукав по кишенях банкноту. Це приголомшило сусіда; невпевнена згода йому потребувала щонайменше секунд п’ять.

    «Скажіть, ви ж ґей?» — спитав тоді хлопець навпростець, ще більше спантеличивши містера Райса.

    «Ну й питаннячка у вас, містере Єгер!», — люб’язно усміхнувся Урі й віддав Зіку обіцяну грошову винагороду. Його пальці нервово зминали ідеально випрасувану сорочку.

    «Будь ласочка, розповісте про свій досвід? Благаю! Раптом це врятує мені життя?»

    Містер Райс зазирнув у зікове обличчя; той нервово закусив губу й прилизав вологий чуб. Від літньої спеки з лоба стікав піт цілими потоками.

    «Якщо ви так наполягаєте, молодий чоловіче, — Урі зиркнув на стелю й щось підрахував у голові, — можете зазирнути до мене завтра в цю ж годину. Вип’ємо кави».

    Зік навіть відчув, як очі змокріли. Душа хлопця вмить сповнилася надією відновити внутрішню гармонію.

    ***

    — Ти чув мене чи ні? — Гриша поклацав пальцями в повітрі, приводячи Зіка до тями. Той кліпнув і сфокусував погляд. — Речі, кажу, свої ретельніше треба ховати.

    — Чия б гарчала, а твоя мовчала, — обурено пробелькотів Зік та закотив очі. У відповідь лише цокнули язиком.

    Неочікувано їх суперечку перервала Карла, благослови боже цю святу жінку, запросивши на обід. Здається, вони навіть синхронно зітхнули з полегшенням.

    Це такий жарт природи: син та батько — як дві краплі води. Окуляри, за ними втомлені очі, скупа міміка. Горбинка на довгому носі. Взаємна антипатія одне до одного. Зік щоразу перераховував їх ідентичні риси знайомим з академії, саме в такій послідовності, наче переповідав улюблений анекдот. Потім істерично усміхався в очікуванні реакції. Усі лише переглядалися між собою. Зікові ж було дуже смішно. Інколи й до сліз.

    — Та йдемо! Слухай, сину, — Гриша знов натягнув маску «суворого турботливого татуся», — так чи інакше… На мою думку, ти погано впливаєш на Ерена.

    — О, курва! — Зік відчув, як образа стала грудкою поперек горла. — Звичайно, то ж я підігнав Ерену журнал, кажу: «Брате, переходь на наш бік! Їж, молися, кохайся в сраку!»

    — Слідкуй за мовою, містере Єгер! — гукнула Карла, відчайдушно дзенькнувши столовим причандаллям із погрозливим натяком.

    Завжди він так, бісів Гриша… Ретельно відшліфував дурну звичку за всілякої нагоди спрямовувати вказівний палець на Зіка. Бідолашний ще з минулого разу не оговтався, коли горе-татусь цілодобово бризкав слиною в його бік за якесь лайливе слово з безневинних вуст молодшого братика. Щось дурнувате, на кшталт «відпіхв’ярити», чого Зік в житті не вживав. Аргумент у тому, що Зік — не єдина лайлива персона в оточенні Ерена, чомусь не спрацював. Зате малому й слова докору не було сказано. На щастя, справедливість того дня стояла на зіковому боці: під час вечірнього перегляду матчу з футболу батько сам спіймав себе на гарячому, в серцях крикнувши те саме слово. За що й отримав смачного ляпаса у філігранному виконанні тонкої ручки мачухи. Справжня насолода для очей. Зік анітрохи не здивувався б, якби й у журнальному розслідуванні винним виявився б сам Гриша.

    — Кажеш, «ваш» бік? — Із зарозумілим виглядом батько виринув з просілого крісла й почимчикував до їдальні. Хлопець ледь стримався, аби не кинути клятим «Інстинктом» тому в потилицю. А кидав він навдивовижу мітко. Шкода, татко так і не побачив його у ролі пітчера в шкільні часи.

    ***

    — Ма, я вдома! — протягнув дзвінкий дитячий голосок, як раптом грохот прокотився усім будинком. Ерен завше так — палкий, неприборканий ураган, концентричними потоками якого тебе підхоплює навіть за кілометри, й несе хаотичним вихором попри твою волю… Мить по тому — й Ерен уже тут, оглядає накритий стіл. Локшина з твердим сиром, курча в паніруванні, якісь боби. Аж слинка потекла й заблищали оченята.

    — А ти вчасно, пташеня! Немов зачув! — Зік, бувало, не встигав і відстежити, як ласкава посмішка Карли замінювалась сердитою гримасою. — Куди ж за стіл відразу?! Бігом руці мити!

    — Ну ма… — Хлопчик почалапав до вмивальника, ледь намочив руки водою без мила й уже всівся на турботливо заготоване місце, обтираючи долоньки об скатертину.

    — Весело провели час? — запитав Гриша поховальним тоном. Втім, він мав лише такий і надміру незадоволений.

    Карла клацнула кнопку на чайнику й поставила перед сином тарілку.

    — Ну, дивилися «Дітей шпигунів» на компі. Мікасу забрали ще ввечері, тож ми з Арміном усю ніч то на дерев’яних мечах билися, то рубалися в настільні ігри… Тату, а подай мені гірчицю! Отак і поснули десь о третій геть втомлені. Вранці його дідусь ще покрутив для нас рулетку для твістера, а потім запропонував завезти, — протараторив Ерен із набитим ротом, ковтаючи звуки. Його мало турбувала відсутність настрою у Гриші. Його взагалі мало що турбувало, як правило. Він підсунувся ближче до брата й почав голосно нашіптувати:

    — Насправді ми подивилися фільм жахів про піраній! Там чувак відрубав собі шмат причандала, уявляєш?! Армін каже, що тепер в океан лізти — зась, а нам з Мікасою сподобалося.

    — Сподіваюсь, Армін вміє підчищати історію браузеру, інакше грець його дідуся вхопить. Жуй ліпше, — Зік легенько відштовхнув малого й узяв з рук мачухи філіжанку розчинної кави.

    Карла ніжно скуйовдила їм волосся та попрохала Ерена не запхатися їжею. Малий почув, та не послухав, наче в супротив кумедно запхавши по битку за обидві щоки. Гриша ж до останнього тримався неприкаяним бовваном, напевно сподіваючись, що хто-небудь акцентує на тому увагу. Але Ерен не дочекався сцен за обідом. Закинувши в мийку тарілки, він дременув до власної кімнати, кинувши наостанок:

    — До речі! Брате, коли я виросту, хочу мати таку ж зачіску, як у тебе! Бо Армін теж почав відпускати!

    Зік пригладив хвилясті світлі пасма відрослого малету й знову відчув на собі погляд, що майже на фізичному рівні спалював дощенту.

    — Як я й казав: твій згубний вплив.

    — Батю, охолонь. Відчини кватирку, подихай. І здобудься, ну, наприклад, на бодай краплину батьківської відповідальності й поговори із ним по-людськи. Та й зі мною, зрештою, еге ж?

    Він тяжко зітхнув і вирушив шукати спокою наверх до своєї кімнати.

    Співіснування з Гришою жахливо виснажувало. Склалося враження, немов не лише Карла — той також не рідний йому батько. Ось Ерену на батьківську любов значно більше пощастило. Спасіння зікове було лише в тому, що цей тягомотник перебував вдома лише добу через дві. І чого ж він так заповзявся?

    Логічним було б припустити: підставою став той випадок на першому курсі, коли Зік на прощання лизався на автостоянці поблизу академії з парубком з потоку. Як же його звали? Дюк? Джоні? Ім’я було кепським, та й обличчя — вельми посереднім. За іронією долі, саме того дня Гриша явився раніше назначеного часу, щоб підкинути сина додому. Таке він мав гобі: втручатися, куди не слід, з’являтися, де не чекають. Звичайно ж, голубок застукали. Можливо, вони й справді дещо забулися: почали мацати одне одного… Проте цей кретин ледь не влупив капотом автівки по колінах хлопців, ще й на додачу посигналив, достобіса налякавши їх. Увесь шлях додому Гриша мучив мовчанням, немовби це йому ледь не відкусили язика з переляку під час палкого поцілунку. Він навіть вимкнув влаштований радіоприймач. Мабуть, тому поїздка запам’яталася довшою, аніж навіть переїзд. У пам’яті викарбувалися нескінченне блимання кедрових дерев за вікном, що чергувалися зі скляними офісними бляшанками та цілодобовими подорожниками, нещадні затори на світлофорах. «Лакі Страйк» в кишені спокусливо тиснули в стегно. Хотілося начхати на все й запалити просто в автівці, аби хоча б припинити цю гру в мовчанку. Нехай батько волає, скільки заманеться. Але Зік насилу стримав нервову нікотинову спрагу, а Гриша нещедро обдарував його кількома в’їдливими слівцями лише наостанок поїздки. «Ти — ганьба всьому роду Єгерів». Цим ярликом чоловік із кінцями посприяв руйнуванню надій на налагодження їх стосунків. Подумки Зік аплодував стоячи, наживо ж він почав в’їдатися кожною фразою у батькову горлянку, намагалася дошкуляти кожною миттю свого існування, як робив це Гриша майже два десятки років поспіль. Він уявляв, як отрута його слів виразками розквітає на батьковій шкірі. Нерозважлива ж критика Гриші давно болюче проминала мізки сина черв’яками комплексів та страхів.

    Дійсно, будь-хто вирішив би, що батько сердився від смутку, адже син не виправдав його очікувань. Проте Зік і раніше відзначав по відношенню до себе якусь збочену жагу батьківської домінації. Надмірна прискіпливість до будь-яких вчинків хлопця існувала чи не з самого народження, тому питання щодо підстав і понині залишалося загадкою.

    Щойно Зік покінчив із конспектами й відклав ручку, як у двері кімнати постукали. В отворі з’явилася пара допитливих оченят, а за ними й розпатлана маківка.

    — Можна трохи поганяти на твоєму компі?

    За вікном вже зовсім споночіло. Там, де сліпило сонце, коли Зік лише сідав за домашнє завдання, тепер розпливалися чорними плямами хмари, затинаючи бляклі зірки. Зік заліз під окуляри пальцями, потер повіки й клацнув пальцем ноги кнопку на системному блоці. Вже вдягнений у піжаму й духмяний від шампуню Ерен безгучно підібрався й умостив долоньки на затерплі плечі брата, м’яко розминаючи. Знає ж, куди натиснути, аби домогтися бажаного, мале бісеня.

    — До речі, чом він причепився до тебе?

    — А що, досі наїжачений?

    — Еге ж, він так кілька діб може.

    — Ясно. Старість.

    Брати осміхнулися. Зік клікнув мишкою, дістав клавіатуру з висувної полички й на автоматі ввів пароль. Ерен клацнув язиком — знову не зумів зрозуміти рухи занадто прудких пальців.

    — А з тобою він не спілкувався ще?

    — Хіба мав? Ні, перегони не вмикай, мені ҐТА.

    — Добре.

    Малий так емоційно вів прямий репортаж з місця подій, що це не могло не розважити. Зіку завжди подобалося слухати, як дотепно брат коментував гральний процес.

    На вулиці не вгамовувалися цвіркуни. Не зважаючи на стрімкий запах дощу, повітря з кватирки віяло густе та задушливе. Зік виснажено розвалився на ліжку й іноді заглядав у екран через спину Ерена, здмухуючи зошитком липку спекоту з обличчя. Наближалося літо, а це означало… Ні, він не бажав думати про сесію. Не зараз… Повіки все тяжіли, й здається, хлопець навіть задрімав. Йому наснилися чудернацькі кола, що повільно перетікали одне з одного й миготіли незвіданими кольорами — такі не передав би жодний фоторедактор. Згодом від заколисуючих візерунків почало нудити, слабшати в тілі. Чогось бракувало. Погляд зачепився за місце під правим плечем, звідки розтікалася темна, хоч в око стрель, порожнеча.

    Від жахаючого усвідомлення Зік різко прийшов до тями. Тиша. Над ним гнітюче нависла темна стеля власної кімнати. Плече заніміло під вагою голови брата.

    — Слухай, якщо збираєшся на мені спати…

    — Нє, — молодший закинув на нього водночас руку й ногу.

    — Ерен… — Зік був подумав, що він одразу ж не з того починає, що ліпше було б якось підвести діалог до теми, але йому було надто ліниво розтуляти рота зайвий раз. — Тобі хтось подобається?

    Його мало цікавило, звідки Ерен здобув журнал. Він волів копнути глибше. Ерен замислився лише на мить.

    — Ну, ти подобаєшся, не хвилюйся, — запевнив хлопчик, позіхнувши брату в футболку.

    — У цьому я й не сумнівався! Дурнику, я серйозно запитую, — пхикнувши, Зік легенько стукнув пальцем по маківці малого й розкуйовдив темні вологі пасми. Носу торкнувся лагідний квітковий аромат.

    — А я серйозно відповідаю. Ну, добре… Мікаса подобається, вона приваблива. Хоча дивна. Поводить себе, наче нам з Арміном в матусі записалася. — Ерен заповз на нього ще дужче, перевернувся на живіт і, склавши руки на братових грудях, закопався в них підборіддям. Дихати стало набагато важче.

    — І все?

    — Е-е… Пригадуєш Жана?

    — Однокласник, якому ти вухо розбив на Геловін? Радше пригадую його сварливу мамцю, хоча мріяв би забути. Та ще стерва.

    — Взагалі-то це він перший почав! Не сподобалася йому моя маска, бачте… Відверто кажучи, він такий бовдур! Однією пикою вже дратує. Але так і манить у чергову сутичку. Він як… небезпечний магніт.

    — …ага. Он як. Отже, Жан.

    — І Мікаса! — Ерен сховав обличчя в рукавах піжами.

    — Жан и Мікаса… — Зітхнувши, Зік поринув у думки. Прихильна ж доля до батьків: природа, успішно оминувши весь єгерівський рід, остаточно й безповоротно вирішила відігратися на обох синах. І нехай, це не трагедія. Принаймні Ерен не бачить нічого ганебного в тому, щоб цікавитися однолітками власної статі. Щасливчик.

    Хвилька теревенів, трохи лоскотання — і переможений молодший брат вже розмірено сопить під боком. Схоже, цієї ночі їм судилося знемагати в спеці до самого ранку, доки вільна постіль порожніє у сусідній кімнаті. Зік аніскільки не заперечував проти цього, та все ж було прикро, що Ерен мав змогу кочувати з койки на койку, а Зік на другому ліжку хіба що клубком здатен засинати, наче кіт у коробці. І ще немає жодної гарантії, що воно під вагою не трісне. Хлопець позіхнув, зліз у капці й пошкандибав на кухню — горлянка пересохла. Помалу переступаючи, щоб не рипнути мостиною, Зік доповз до сходів і завмер, прислухавшись: з вітальні долинав чоловічий регіт.

    Унизу батько звично горбився в бляклому світлі ноутбука, пошепки базікаючи з кимось по відеозв’язку. З його необачною жестикуляцією пиво з бляшанки у руці раз у раз розплескувалося на домашній смугастий халат. З екрану визирав дядько Ерен.

    Зік не мав звички кликати так містера Крюґера, доки Ерен не почав. Той був просто в захваті, відшукавши єдину знайому людину зі своїм ім’ям. Проте Зікові завжди здавалося дивним називати сина на честь приятеля, нехай і задушевного; у цьому він Гришу не розумів. Батько ж пояснював це тим, що старий друзяка Ерен Крюґер зробив для нього немислимо багато. Чого саме він багато зробив, однак, ніхто не зізнавався. Йому лише було відомо, що друзі давно знайомі й підтримують міцний зв’язок аж ген з часів студентства. Крім того, саме дядькові Ерену батько завдячував працевлаштуванням у Техасі — той тримав для нього місце до самого переїзду. Гришу, так би мовити, прийняли до клініки за блатом. У всілякому разі, Карла підтримувала міцний дружній зв’язок чоловіка та його товариша, та й ім’я Ерен їй припало до душі.

    — Коротше, це все мене невимовно обурює. От що їм вдієш? — Прохрипів Гриша й зробив голосний ковток.

    — Та ж не будь ти таким суворим до своїх хлопців. До речі, здоров будь, Зіку!

    Хлопець, що досі скрадався повз, завмер від неочікуваності. Дядько Ерен помахав правицею, підкликавши до екрану. Гриша сонно озирнувся, й по руці його знов потекла прозора піниста цівка.

    — Чого це ти тут блукаєш? Час бачив?

    — Дресирує, еге ж? — Дядько Ерен мовив у повний голос — достатньо гучно, щоб від чергового жарту Карла, що нині сопить у сусідній кімнаті, прокинулася. Зік кивнув знайомому й зняв з мишки вологу батьківську руку, щоб прикрутити динамік. У кінці ж кінців, після цілодобового порання по дому мачуха заслуговувала на відпочинок.

    — Ти б, друже, радше заспокоїв синів, розповів, як воно буває. Оце, Зіку, зараз у нас дружини, діти… — Крюґер підморгнув і на мить перервався, аби й собі відпити з кухля. — А студентами ми так колобродили в нашому чоловічому крилі гуртожитка — де наше не пропадало! Гришо, а що не так кажу? Ой…

    «Ой,» — глузливо вторував йому подумки Зік.

    Гриша штовхнув екран так, немов товариш сидів перед ним власною персоною, і той нарешті звернув увагу на нечитанну міміку збагрянілого обличчя, що водночас зображало безмежну кількість емоцій. «Стули свою погану пельку, а ти йди, куди йшов» — найменше, що встиг розібрати на німій кумедній пиці Зік, доки той розгублено мотав головою то на приятеля, то на сина. Хлопцю здалося, ще йшлося щось про «виродка», але він так і не зрозумів, кого саме це слово стосувалося. Крюґер розвів руками.

    — Отже, це в нас спадкове, татусю? — Зік деяк вийняв з мертвої батьківської хватки бляшанку й спробував на смак. Тепла лимонна гидота.

    — Так крило ж ізольоване було. Інстинкти, — віджартувався дядько Ерен.

    — А ну, годі вже! Зіку, злиняй, — Гриша відібрав своє пійло й покінчив із ним за один ковток. Мабуть, не усвідомлював, що лише рятує сина від зайвого буркотіння в животі — Зік, як студент, мав нюх на ганебні алкогольні суміші.

    — О, ці інстинкти! Бувайте здорові, мужики! — пхикнув хлопець наостанок і попрямував до кухні. Він був певен, що слух його не підвів: аж доки Зік не повернувся до власної кімнати, чоловіки не вимовили ні словечка.

     

    1 Коментар

    1. Dec 22, '22 at 23:06

      Доволі цікаво та не звична, та досить логічно, продовження чекати?