Відкровення

Місця де тихо і затишно. Де можна просто почитати, малювати, відпочити від зграй і жителів Дому. Чи не прекрасне місце — бібліотека? Куряка любив її. 

Більшості книг тут не було, тому що їх або губили, або забували повернути, але на задніх рядах їх було більше ніж на передні чи середніх, тому він любив задні ряди. Тут було тихо, а це головне. В третій звісно теж було тихо, одначе тут наче стіни в декілька разів більші. Він навіть просто приходив сюди не малювати та не читати, а вишивати. Бібліотекар його вже чекав за певними днями. І сказав, що знав коли Курець приїде. Це був цікавий дідусь, він не боявся залишати бібліотеку на парубка, один із небагатьох людей які були до вподоби Курцю. Сьогодні він пішов набагато раніше залишаючи ключі хлопцю. 

На диво не було нікого, навіть Чорного. Куряка іноді задумувався, що такий спокійний хлопець робить в Четвертій, але Стерв’ятник часто просив його не дуже з ним зближуватись. Куряка довіряв своєму партнеру, тому  дуже рідко розмовляв, хоча Чорний виявляв інтерес до нього. Можливо він розумів, чого Куряка не дуже зближується. Іноді він сидів тут кли трохи вип’є, напевно це теж викликало відразу в Курця. Попри те що нікого не було, хлопцю подобалось тут бути. Його чай, який він приніс ще після уроків, застиг, і став не дуже смачним. Від того що він пив шкіра вкривалась мурашками. 

Світло вимкнули. Північ. Зараз Куряці було не до цього, він взяв з собою два ліхтарики, тому він продовжував малювати. Він малював сад, досить готичний сад. Зі статуями горгулій, ставком, білими трояндами. Стерв’ятнику має сподобатись цей сад. Взагалі Стерв’ятник асоціюється в нього з чимось готичним, це було і до переходу в Третю. З чимось темним, але це можна пояснити. Він вдягається в чорні тони, якщо є якісь інші кольори, то це темні. Темний синій або зелений. Його очі дуже виділялись. Яскраво жовті.  

В одного ліхтарика сіли батарейки. Наскільки ж довго він засидівся що аж ліхтарик загас. І Стерв’ятник не прийшов, дивина. Зазвичай він забирає Куряку ще до закриття бібліотеки. Закривши двері бібліотеки на ключ він прямував до сторожки. Там зберігалися Ключі. Сторожка була прямо біля першої. Проїжджати повз неї було огидно, але відповідальність на його плечах перемагала. Він не хотів сваритися з бібліотекарем. Їхати по Будинку вночі страшно. Ти ніколи не знаєш що може чекати тебе у темряві. На щастя один із ліхтариків поки що працював. Хлопець швидко повісив ключі та поїхав геть. 

Двері кімнати трохи світились. Неозброєним оком цього навіть не побачиш. Куряка зайшов, ніхто на диво не спав, були включені настільні лампи, всі займалися своїми справами. Він спробував поглядом знайти Великого Птаха. Немає. Якщо його нема, має бути  Дракон. Його теж тут не було. “Що за маячня?” — подумав Курець. Він навіть Коня не бачив. 

— Ангел, перепрошую а де Стерв? —  Ангел дивився на Куряку як на йолопа. Ну, йому вже не звикати. Погляд був з під лоба. 

— В четвертій. 

— Дякую. 

Їхати до четвертої зовсім недалеко. Навіть коли він відносив ключі почув звідти спілкування, або хтось тихо співав. Але це Четверта, там всяке буває. Він ніколи там не був. Було страшно, що він скаже Стерв’ятнику? Там ще, прости господи, Лері. Але була не була. Увійшов. Їдкий запах різних настоянок і спритного, освітлення давали китайські ліхтарики, тут була навіть ворона? На диво хтось вже спав. До нього підійшов хлопець весь у сірому. Македонський, так його здається звати. 

— Здрастуй, тобі допомогти? 

— Стерв’ятник тут? — хлопець показав пальцем який був у пластирі до намету. І як Куряка її одразу не помітив, вона була в кутку кімнати. Він озирнувся, Лері видно не було. Побити здається не мають. Набравшись усієї сміливості яка в нього тільки була, а її було не багато, він поїхав до намету.  Він хотів постукати, але це намет тому стукати було нікуди. Видих. Все добре. Зазирнувши у “приміщення”  він побачив Лорда, Сфінкса, Табакі, когось з шостої, Дракона, Коня. Його одразу і не помітили якби не Табакі. 

— О! Фазанятко! Здоров, а що ти тут робиш крихітко? 

Куряці не подобалось коли його називали фазаном, але він був ним, і залишиться до кінця віків. Стерв’ятник глянув на нього. В очах промайнула провина за якусь відповідальність. Але на секунду. 

— Я хотів би…. — Він говорив дуже невпевнено — Стерв, можна тебе на пару слів? 

— О-о-о! Йди отримуй на горіхи від свого чоловіка Стерв. — Через ці слова Лорд і Дракон почали трошки сміятися. Тато встав, важко. П’яний. Його сірі щоки стали червоними. Зіниці були трохи збільшені, але не як від наркотиків. Ну у всякому випадку Куряка на це сподівався. 

— Ти знаєш… тут вже… короче, дуже пізно. Я сидів в бібліотеці, а потім світло вимкнули, потім я ще малював з ліхтариками, а тебе досі не було. Я подумав, що це дивно, тому що так пізно не засиджувався. — Голос все ще дрижав, хлопець нервуючи перебирав рукав на кофті.  — О-о-от, і потім я пішов в кімнату, ні тебе на Дракона не було тому стало ще дивніше, і я запитав у Ангела де ти. І він сказав що ти тут. Тепер я навіть не знаю що тобі сказати, і виглядаю я напевно зі сторони як істеричка. Та знаєш, я хвилювався, що з тобою могло, щось статись. От. 

Стерв’ятник прослухав усе, що сказав йому хлопець. В нього в голові крутилась думка лише про те який Куряка гарний. Особливо коли хвилюється і ніяковіє. Так він дуже гарний. Тому він просто нахилився і почав його цілувати. Які сухі в нього губи. Неймовірні. Тепер почервонів і фазан, він зовсім не звик до того, щоб його так зненацька цілували.

— Спати хочеш? — Єдине, що він почув це те що зараз дуже пізно, тому напевно тільки це що він міг сказати було доречно в цю секунду. 

— Тільки з тобою. 

— Добре. Йди в кімнату скоро буду. 

— Скоро?

— Тут не можна говорити про час. Я справді скоро буду. Скажи пташкам аби вони йшли спати. Та й ти йди. — Він поцілував Курця в лоб. — Люблю тебе.

Від нього пахло чимось спиртним, потом, димом цигарок і квітами. Він завжди пах квітами, це подобалось Куряці, іноді цей запах трошки переходив на нього, а тепер він вже цього не відчуває. В кімнаті вже всі спали тому і вкладати не довелось. Маленька лампа освітлювала кімнату теплим жовтим кольором. Курець взяв під подушкою свою “спальну” кофту, переодягнув, зняв штани, під’їхав до кута кімнати та зліз з візка. Намагаючись видати якомога менше шуму доповз до постелі, ліг в очікувані. Дивився на стелю і думав. Він любив Стерв’ятника, іноді йому здавалось що він це показує недостатньо, або недостатньо робить: каже що любить, та й тактильність він проявляв дуже рідко. Загалом, Стерв не просив більшого. Він сам робив усе що хотів, але якщо Курець був проти, не докучав. Стервожер любив обійматися, брати хлопця на руки, любив курити одну цигарку, вплітати засушені квіти в волосся Куряці. 

В кімнату зайшли спочатку Кінь і Дракон. Як тільки вони прийшли не роздягаючись завалилися в постелі та дали хропака. Куряка не спав він чекав, але його фізичний стан давав про себе знати, тому через 15 хвилин він вже куняв. Двері відчинились. Стерв’ятник зайшов в кімнату хитаючись. Курець майже спав, але все одно чув що коїться. Він чув що хлопець переодягається. Коли він нарешті ліг фазан повернувся до нього й обійняв. 

— Ти знаєш, — казав він пошепки. — Я тебе кохаю. Як ніколи й  нікого  в цьому житті. Дякую усім обставинам що ти в мене є. — Куряка трошки підвівся з просонку, його очі почали сльозитися.

— Стерв’ятник… Вибач мені. Мені здається, що я замало приділяю тобі любові або уваги. Тому вибач якщо ти кажеш це мені, але відчуваєш себе …. Мені соромно … Господи тепер я плачу… 

Він пригорнувся до Стерв’ятника відчуваючи себе наче під великим крилом, теплим.

— Ти робиш усе добре, мені не треба більше якщо ти видавлюєш ці емоції з себе. Мені важливий щирий ти, а не фальшивка.

— Я тебе кохаю, справді, не фальшиво. 

Стервожер ще довго шепотів про кохання аби заспокоїти хлопця. . Засинати в обіймах один одного так приємно, особливо коли в кімнаті холодно.