Двадцять — то вже старість?

Іноді про певні речі приходиться сумувати. Ні, не те, що прямо волосся на голові виривати й думати: «Як же мені без цього жити?» — проте певні сумніви, що життя було б кращим, зроби ти тоді, кілька років назад, інший вибір — стовідсотково присутні. Такі ситуації, мабуть, є в кожного, інакше перед сном усі засинали б спокійно, а не обдумували правильність своїх рішень, які зробили рік тому.

— З днем народження, любчику! — Чімін як завжди веселий і гучний, усі сусіди почули, що до їхнього мешканця поруч навідався найкращий друг. — Нарешті ти став дорослим омегою! Будь щасливішим за всіх, зрозумів? Інакше по шапці отримаєш!

— Ти не думаєш, що зарано? — Техьон із вдячністю приймає з чужих рук букет квітів і стійко витримує кількаразовий натиск губ на його щоках. — В сенсі не те, що я дорослий, а що ти прийшов зарано, — сміється, уточнюючи, адже по обличчю навпроти стало зрозуміло, що хлопець зробив неправильні висновки.

— Е-ей, то ти що, проганяєш мене? — обурюється, а голос веселий. Хлопець спішно зачиняє вхідні двері і входить всередину квартири, мов до своєї. — Я прийшов допомогти тобі підготуватися до вечірки. Даремно ти вдома вирішив святкувати, ще рознесуть тобі квартиру, — дує губи, поки Техьон з усмішкою бере до рук вазу і йде на кухню наповнювати її водою. — Пані Кім так старанно підбирала тобі квартиру, а ти ось так її спаплюжиш, тільки нещодавно заселившись.

— Ну, що зробиш, — відгукується, ставлячи квіти у вазу, однак його, здається, не чують.

— От якби в кафе якесь пішли чи до ресторану — справ то, подумаєш. А так потрібно буде всю квартиру вичистити після наших свиней.

— Нам уже не шістнадцять, Чімін, — нахиляє голову вбік Кім, поясницею спираючись на кухонний стіл. — Не думаю, що хтось у нашому вже поважному, — сміється, — віці буде напиватися до стану відключки. До того ж так усе забарвлюєш, наче то ти маєш прибирати і взагалі це твоя квартира.

— А хто ж тобі помагати буде, — зітхає Чімін, насуплюючись. — Крім того! Ти ж студент медичного, хіба не відкачаєш? Я розумію, що ти постійно кажеш, що дистанційне то не навчання, але ж! Щось та й знаєш. Інакше б не сварився й не приписував мені ліки, коли мене схопила гарячка.

Чімін продовжує щось бурмотіти собі під носа, поки Техьон дивиться на друга з теплою усмішкою, подумки дякуючи, що його оточують такі прекрасні люди. Не всім дано, і він прекрасно розуміє, що увійшов до цього числа щасливчиків.

— О, піцу привезли, — скидає брови, відштовхуючись і прямуючи до коридору після дзвінка. — Нарешті, — усміхається, уже відчуваючи смак того шматочка, який він нишком потягне перш ніж прийдуть гості.

Швидко розчахує двері, завмираючи на місці. Щира усмішка переходить у натягнуту, аби не показати справжніх своїх емоцій — мішанини з неабиякого здивування, ніяковості та легкого переляку.

— Привіт, — вітається хлопець по ту сторону дверей, також шоковано всміхаючись. — Піцу замовляли?

Так, замовляли, і з нетерпінням її чекали, та зараз навіть її смачний аромат не може змусити Кіма відліпити очі від Чон Чонгука — свого першого, як йому здається, кохання. Серце, яке анатомічно повинно битись за грудниною, зараз відчувається чи то в глотці, чи то рухнуло вниз — він і сам не в стані зрозуміти.

— Ох, привіт, — таки приходить до тями Техьон, забираючи п’ять коробок піци. — Ти тут якими долями? Працюєш кур’єром?

Питання такі банальні, адже й так зрозуміло, що працює, проте це єдиний шанс не залишитись у тиші або, що ще гірше, розійтися на цій незручній ноті.

— Так, — сміється, потираючи шию. Сміх нервовий, очі зрадливо повзуть униз. Схоже, Чон також ніяк не очікував зустріти свого однокласника ось так. — Наскільки я пам’ятаю… У тебе сьогодні день народження, — треба ж, не забув. Ще й так швидко згадав. — Тому вітаю, Кім Техьон! Щастя, здоров’я, друзів надійних, кар’єри успішної, з нею й зарплати великої і… коханого вірного, — усміхається. — Нехай здійснюються всі мрії.

Обходяться без обіймів, бо Техьон мало того, що не готовий відчути чужий аромат, який часто бентежив його перед сном, так ще й тримає цілу купу коробок у руках.

— Дякую, — розтягує губи й досі не може усвідомити як таке трапилось. Поломка Всесвіту, чи що? — Ну, я не буду пропонувати заходити, тому що в тебе робота, проте, може, знайдеш увечері час заскочити сюди на святкування? — підіймає брову, знервовано кусаючи губи.

Чонгук, що не очікував такого, зараз спантеличено дивиться прямо в очі, усвідомлюючи чи то реальність. Відриває рот, даючи відповідь, але Техьон її не чує, бо ззаду як завжди надто голосно кричать:

— Ти чого так довго?!

І Техьон зараз готовий затулити любому другові рот першим, що попадеться під рукою, тому що відповіді він не почув, а навичку зчитувати слова по губах ще не розвинув.

— Ох, які люди! — плескає в долоні Пак, підходячи ближче. — Скільки води пролито, Чонгук-а!

— І не кажіть, Чімін-щі, — нахиляє голову вбік, згодом вітаючись легким поклоном. — Як поживали весь цей час?

Оця їхня дурна манера говорити зі статусами — ще зі школи. Усі вони були в одній компанії, а ці двоє, хоч і однолітки, взяли за манеру ось так розмовляти. На всі питання «чому?» і «для чого?» Чімін спогорда задирав підборіддя й пихато заявляв — іноді на весь клас, бо говорить ж то голосно — що в їхньому місті він народився першим, а отже і вимагає поважливого ставлення до себе. Чонгук жартома навіть кланявся йому в ноги, а Техьон від таких видовищ то загинався від сміху, то нерозуміюче, мов старий якийсь, хитав головою. Так уже повелося, що батьки Кіма переїхали в Пусан із Тегу, тому він і опинився в школі з цими пусанськими диваками.

— Ой, що не кажи, а класно. Надіюсь, ти також, — всміхається, забираючи коробки з рук друга і збираючись на кухню. — Радий був зустрітись, — кидає на прощання, залишаючи двох наодинці.

— Навзаєм, — шепоче Чон, зминаючи в руках рукавиці. — Ну, гаразд, іду я, мені ще працювати, — піднімає погляд на Кіма, що миттю схопився.

— Так, звісно, — голос трохи підводить. — Бувай…

— До зустрічі, — відповідають йому, хапаючи із землі рюкзак та ідучи до сходів. Техьон проводить спину колишнього однокласника засмученим поглядом і, варто зачинити двері квартири, впирається в них спиною, з’їжджаючи донизу й голосно пищачи від захвату всередині.

— Ой як усе загублено… — шепоче Чімін, прийшовши на звук зачинених дверей. І Техьон, що відкинувся потилицею на поверхню позаду, повністю із ним згоден.

Їхня історія дивна й заплутана, якщо ви не є ключовими особами. У першому класі старшої школи Чонгук признався йому в коханні, і намагався добитися свого ще майже півтора року, у силу свого тихого й непоказного характеру. Техьон же, який подібно до всіх омег у пубертаті, мріяв про «поганих хлопців» намагався м’яко йому відмовити, тому що розбивати серця — не його прерогатива.

Через його дружелюбність та вроду, що там гріха таїти, усі альфи з їх шкільної компанії як не були в нього закохані, то, як мінімум, бажали б розвинути їхні стосунки трохи глибше позначки «дружба». Якщо вірити Чіміну, що вміє зчитувати людей поглядом, то там майже всьому класу він подобався. Звісно, Кім не вірить — хто на таку нісенітницю взагалі поведеться?

Можливо, якраз через це бажання не розбивати серця й принцип одразу відмовляти, якщо альфа не цікавить, Техьон і жодного разу не зустрічався, поки не закінчив школу. На відміну від його однокласників та однокласниць, які з радістю тягли подарунки та увагу від тих, хто їм писав любовні листи, він не міг дозволити собі дурити людей, що сповнилися ніжними почуттями до нього.

Тому й Чонгуку відмовив. І пошкодував уже. Та й не раз.

Коли вони були майже випускниками, їхня компанія все так же трималася. Однак Чонгук почав зустрічатись. Дуже раптово, при чому. Техьон порадувався спочатку, а потім оце, знаєте, «маєш — не цінуєш, втратиш — сумуєш». Коли Чон йому жартома казав: «Втратив ти своє щастя, Техьон, » — Кім сміявся, але перед сном неодноразово задумувався чи то правильно він зробив.

Медичний університет — то вам не жарти, часу катастрофічно не вистачає не те, що на стосунки, а й на нормальний здоровий сон, дарма, що дистанційне. І коли Чонгук зараз уже вдруге в довготривалих стосунках, Техьон лиш раз спробував, навіть не те, що по-справжньому відчув.

Було це літом, йому було нудно, так і погодився на альфу, що писав йому вже рік, напевно. Ця історія, терміном трохи менше двох місяців, без щасливого кінця, мушу вас розчарувати, лише з набраними сумліннями, дякувати Богу не комплексами, й опорою для майбутнього росту, адже прийшло розуміння над чим саме працювати.

Чонгук, кажуть, скоро весілля справлятиме, уже два роки як разом, його стрічка соцмереж кишить сумісними фото з хлопцем, а Техьон так і далі сидить з медичними книжками та перед сном бореться із сумнівами, що його життя було б кращим, зроби він тоді, кілька років назад, інший вибір.

«Все, що твоє, від тебе не піде. Те, що пішло — було не твоє».

Саме завдяки такому переконанню Кім і відкидає подалі всі вагання й побоювання, тому що… Всьому свій час, трясця. І якщо не одне, то прийде ще краще.

— Вітаю! Невже й ти вже став старим?

— Здійснення всіх мрій!

— Будь щасливим, серденько!

Квартира все наповнюється й наповнюється, люди приходять, стіл із подарунками також перестає бути порожнім. Чімін радісно всіх приймає та проводить до столу, поки Техьон крадькома перераховує чи нічого він не забув і чи достатню кількість алкоголю придбав. Пак усе горланив: «Більше! Техьон, потрібно більше!» — ось Кім тепер і переживає. Гаразд, як що — можна й докупити.

Оточення грає неймовірно важливу роль у становленні особистості. Правильно кажуть — серед чотирьох друзів-мільйонерів ти станеш п’ятим. І Техьон, будучи вже під градусом, спустошує келих білого напівсолодкого, після вголос дякуючи за те, яких прекрасних друзів він має. Ті, які так само вже доста заряджені, навалюються на іменинника з обіймами, волаючи щось нечленороздільне на вухо. Кімната наповнюється веселим сміхом, і Техьон чудом вловлює поміж виру звуків дзвінок вхідних дверей.

— Ей-ей! Ану розійшлись! — сміється, намагаючись виплутатись із тісних обіймів. — Нам алкоголь привезли, та розійдіться вже ви! — після чарівних слів, які, звичайно, є брехнею, Кіму вдається вибратись із цього натовпу проспиртованих тіл, і з горем пополам потрапити до дверей. Відчинивши їх, він роззявляє рота в здивуванні, зовсім забувши, що на його святі має бути ще один гість.

— Привіт ще раз, — ніяково всміхаються, чуючи голосні крики з кімнати. — Я прийшов надто пізно?

Техьон, через загальмованість від сп’яніння, стоїть і витріщається на альфу, так і стоячи в проході. Той тримає невелику коробочку в руках та букетик із різних видів троянд, розбавлених декоративним листям. Гарно.

— Звісно що ні! Яке пізно? — Чімін, який вчасно з’явився за Техьоном, бо йшов на кухню за новою пляшкою води, реагує першим, непомітним жестом посуваючи Техьона і змушуючи його отямитися.

— Ти вчасно, — відповідає Техьон, приймаючи подарунки. Підносить квіти до носа й затягується ароматом троянд. До чого ж чарівно пахнуть. — Дякую, — дарує усмішку, нарешті відходячи і даючи Чону пройти.

Той одягнений у чорну сорочку, не заправлену в такого ж кольору джинси, і чорно-білі кросівки, що зараз знімає. Його темне волосся помічається ще більше через одяг, а агатові очі дивляться з теплом, окутуючи з ніг до голови. Здається, Техьон уже їде на фоні своєї закоханості та кількості алкоголю, що в нього влита.

Чімін бере Чонгука на себе, жартами відволікаючи його увагу, і відводить до кімнати з іншими, тут же знайомлячи. Техьон стискає губи, переводячи погляд із чужої спини на подарунки, і знову вдихає приємний аромат квітів, починаючи всміхатись.

Чонгука, як не дивно, усі прийняли привітно, перезнайомились, і зараз староста групи Кіма починає йому скаржитись, що не потрапив на стипендію, а так сильно старався. Чон вислуховує це стійко, розбавляє розказ жартами, повеселішав ж бо від алкоголю, і потім заспокійливо плескає по спині, кажучи, що все ще буде. Пак непомітно підливає все більше й більше алкоголю, подеколи відволікаючись на свого хлопця, Мін Юнгі, який тільки і встигає що відкорковувати пляшки.

Певно, Чімін думає, що витримка до алкоголю у всіх аналогічна його, хоча цей факт у корені відрізняється від істини. Дівчата з компанії ось уже пливуть, ледве вхоплюючи нитку розмов за столом, і Техьону стає так любо на душі, що й пити більше не хочеться. Тому він з успіхом непомітно підливає зі свого стакана Паку, який постійно відволікається на розмови інших.

Непомітно на годиннику настала вже друга ночі, тому Техьон про це всіх сповіщає і йде на кухню різати торт та робити чай. Хоча хто його взагалі буде їсти — невідомо.

Торт йому замовили батьки, так привітавши сина, окрім телефонних розмов. Кім дістає десерт із холодильника, звільняє від коробки й починає різати, намагаючись тримати очі розплющеними — від алкоголю і втоми його хилить у сон.

— Я такий радий, що ми зустрілись.

Голос Чонгука звучить позаду раптово, проте м’яко, паралельно з кроками. Техьон продовжує різати, не повертаючись, аби ще, Боже збав, той не прочитав щось зайве в його очах.

— Я теж, — коротко відповідає, піднімаючи кутики губ. Усмішка трохи гірка, бо вже через годину вони муситимуть знову забути один про одного, проте в голосі цього не чути. — Подаси мені тарілку? — вказує кивком на необхідну тумбу.

Чонгук без зайвих слів виконує, кладучи поруч із тортом, а потім, несподівано для Техьона, обіймає ззаду, просуваючи руки по талії. Через натиск чужого тіла Техьон непомітно впирається вільною рукою в стіл, хоча Чон, ймовірно, цього в будь-якому разі не помітив би, тому що заплющив очі.

Альфа далі мовчить, ніжно обіймаючи, і веде носом по волоссю, затягуючись ароматом. Кім пахне цвітом вишні, що тонко вловлюється на фоні розмаїття інших квітів. Техьон завмирає, не до кінця розуміючи, що йому робити, тому просто забуває про все, і торт у тому числі, насолоджуючись обіймами.

— Я сумував.

Коротко й настільки красномовно, що Кім лиш міцніше стискає прибор у своїй руці. Чонгук усе сильніше охоплює у своїх обіймах, хоча боїться й на міліметр зсунути руки — ще втече потаємне марево миті з-під його пальців. Ковзає кінчиком носа між пасмами, мліє, наповнюючи легені омежим ароматом. І допускає помилку, дозволяючи собі, не втримавшись, повільно зімкнути губи на шиї, ледве дихаючи в солодій знемозі.

— Чонгук, — тут же реагує Техьон, твердим голосом ріжучи без ножа. — Не варто, — продовжує безжально нівечити момент, починаючи викладати шматки торта на тарілку. Обійми стають слабшими. — У тебе є хлопець, — грає жовнами. — А той, хто зрадив одного разу, зробить це і вдруге.

Після цього обійми зникають, і Чонгук робить декілька кроків назад. Техьон бере тремтливими руками тарілку і, уникаючи погляду на Гука, збирається виходити, та його гальмує чужий голос, що намагається скрити збентеження:

— Ти… Прийдеш на мій день народження?

Кім повертається, зустрічається з чужими агатовими безоднями й повільно розтуляє губи. Верхні ґудзики сорочки Чонгука розстібнуті, але й без цього по руху грудей зрозуміло, що дихає він схвильовано. Його руки стиснуті в кулаки, також від переживань, проте Техьон цього не помічає, тонучи в очах навпроти.

— Так, звичайно, — нарешті відповідає, не в змозі відвести погляду. — Буду радий, якщо ти мені пришлеш запрошення.

Дарма, що його день народження через два тижні. Кім сумнівається, що за цей проміжок хоч щось зміниться, проте погоджується, тому що… Це одне з тих рішень, над якими він думатиме перед сном, якщо зараз не погодиться.

Повертається, прямуючи до кімнати, і починає кусати губи, розкладаючи торт по тарілках, тому що мить назад вхідні двері його квартири грюкнули, сповіщаючи про рішення Чонгука покинути свято.

***

Техьон, чесно кажучи, не пам’ятає події цих двох тижнів. У голові спливає лише головний біль та безлад, що залишився в будинку після торнадо із його друзів. На щастя, Чімін, як відданий друг, допоміг усе розгребти, хоча весь час бідкався на погане самопочуття.

Словом, це єдиний день, який Кім може пригадати — усі інші… затуманені. Й ось зараз, стоячи перед рестораном, він відчуває, як реальність б’є важким молотком по голові, змушуючи опритомніти. Двері, перед якими він стоїть, скляні, і в них можна побачити неідеальне віддзеркалення. Кім поправляє хвилясте каштанове волосся, краєм ока окидаючи брунатні брюки й м’яко-карамельного кольору гольф — погода сьогодні якось не шепче.

Чонгук, до речі, молодший на два тижні, тринадцять днів, якщо бути точним, і вони часто разом із цього глузували, однак зараз зовсім недосвідченим і незрілим відчуває себе Техьон, відчиняючи двері та проходячи всередину. Ресторан не надто мудрований, але по-своєму вишуканий і… Порожній.

Кім про всяк випадок оглядається, бо мало що — сліпий, може, став від переляку, але то точно — у залі одні лиш вони. Омега навіть розгублюється, дійшовши до центру зали й нікого, навіть персоналу, не помітивши. Чонгук миттю піднімається і з усмішкою робить кілька повільних кроків назустріч.

— Я… прийшов зарано? — піднімає брови Кім, неспокійно всміхаючись.

— Ні, — хитає головою Чон, обіймаючи замість привітань. — Ти завжди вчасно.

— Тоді гаразд, — гмикає Те, віддаючи альфі подарунок. — Вітаю. Нехай усі твої мрії та бажання здійснюються… Ми давно не спілкувались, тому нічого кращого за конверт я не придумав, — кусає губи, між рядками вибачаючись.

— Все гаразд, мій найкращий подарунок уже тут, — облизується, відводячи погляд, і Техьон із великими зусиллями стримує свою руку, щоби не торкнутись щік, які починають пашіти. Це він зі своїми колишніми такого досвіду понабирався? — Дякую за привітання. До речі, я радий, що й мій подарунок тобі до вподоби.

— Ах, так, — відволікається від думок Кім, ще більше засукуючи рукави. — Чудовий браслет, — показує срібний ланцюжок на зап’ясті. Одягнув не те, що спеціально — просто справді до вподоби, та й до образу підходить.

Сідає на стілець, який Чонгук йому люб’язно відсуває, і видихає, заспокоюючись: схоже, нікого більше не буде — стіл накритий на двох. Дивуватись такому жесту — бронюванню всього ресторану — немає причин: батьки Чон володіють пару трійкою аптек у місті, тому гроші в них… водяться. Гук же, поки вчиться, займається підробітками, які вписуються в графік, — ось так і живе.

Брюнет сідає й сам, захопленим поглядом впираючись у Техьона, що не знає куди себе діти.

— Це — побачення, — раптово повідомляє Чонгук. — І я радий, що ти прийняв запрошення.

Взагалі, обличчя Техьона варто бачити: розтулені в здивуванні вуста, підняті брови та широко розплющені очі, що вже починають сльозитися від напруження. Виманити на святкування дня народження і влаштувати побачення — мудро придумав, нічого не скажеш.

— Ти — просто геній улесливих слів, — видає смішок, нарешті знаходячи те, чим можна крити чужу фразу. — У мене прямо серце тріпоче від таких медових зворотів. Чи витримаєте Ви, пане, коли і я почну так із висловами гратись?

— Я Вам за це ще й подякую, — всміхається Гук, жестами закликаючи до трапези.

Спілкуватись із Чонгуком — класно, без сумнівів. Спільні спогади, періодичні поновлення інформації із соціальних мереж та пліток Чіміна, який знає все і про всіх. Розмови плавно перетікають зі школи на теперішнє життя, перестрибуючи теми такі як подорожі, новинки фільмів та хобі. Добре, що політику упустили, бо там взагалі втонути можна.

— То ми… Тепер зустрічаємось? — несподіване питання, якщо враховувати, що секунду назад вони були поглинуті в тему нової дорами Пак Бо Гома.

— Ти не запитував… — жартує Техьон, грайливо нахиляючи голову вбік.

Чонгук усміхається, облизуючись. Пропалює поглядом, не збираючись розривати зоровий контакт, і Техьон стійко його витримує, прикусивши губу, щоби тримати себе в руках.

— Чи зволить пан стати моїм?

— Твоїм паном? Може, і хазяїном мене звати будеш? — перекручує слова, підпираючи рукою голову.

— Якщо в сексуальних стосунках ти віддаєш перевагу такому, то я готовий стати твоїм цуциком, хазяїне, — посміхається, також підпираючи голову — віддзеркалює позу.

— С-сек-… — втрачає мову і, бігме, по-справжньому задихається, відчуваючи, як починають горіти щоки. Хіба це тема для першого їхнього побачення? Не треба було таке говорити, оце так завжди — пожартує, а потім шкодує, кусаючи язика.

— Ну так що? — тисне Чон, хоча прекрасно бачить рум’янець на обличчі та сором у очах. — Ти згоден?

Техьон, здається, починає плавати у вакуумі, тому що ціпеніє, чуючи лише свист вітру в голові. Що відповісти-то? Як погодиться — то чи не подумає Чонгук, що він це сказав про секс? Чи не зробить помилкових висновків? Кіму б не хотілося знову проводити цілі роки з відчуттям втраченого шансу й постійних думок перед сном.

— Кхм, — прочищає горло, розуміючи, що пауза з якоїсь — зрозумілої всім нам — причини затягнулась. — Я… — знову стискає губи, обдумуючи. — Ми тепер зустрічаємось, — говорить як факт, уточнюючи на що саме він дає згоду, і Чонгук від цього тихо усміхається. — Смійся скільки хочеш, — пирхає, відводячи погляд.

От би в закони Всесвіту хтось додав функцію «провалитися під землю від сорому» — Техьон б обов’язково її використовував.

— Та годі тобі, — втішає, проте не припиняє веселитись. — Я неймовірно щасливий, що ми нарешті дійшли до цього, — накриває руку своєю, намагаючись перехопити погляд, який Кім старанно ховає через відчуття ганьби. — Чи варто мені подякувати, що неприступна принцеса нарешті дала згоду й відкрила мені своє серце? — вигинає брову.

— Та ну тебе! — викрикує Техьон, висмикуючи руку з-під чужої. Його обличчя нагадує буряк і, здається, не збирається зупинятися на такому відтінку. Ще й Чон усе більше додає фарб. Мерзотник!

Проте зустрічатися з Чонгуком, як виявилось, — неймовірно.

—… Так що мене чекає справжній золотий дощ, — каже Чон буденно, продовжуючи нарізати огірки для салату.

Техьон завмирає з подивом на обличчі й несвідомо роззявляє рота, обробляючи інформацію. Чонгук же, нічого не помічаючи, продовжує свою справу: ножем згортає з дощечки нарізане в тарілку й береться за приправи.

— Що… Ти тільки-но сказав? — впирається поглядом у альфу, облизуючи губи. Чон, повернувшись до шатена корпусом, читає все непорозуміння на обличчі й починає голосно сміятися, чим вводить Кіма в сором.

— Фразеологізм такий, — не може припинити гоготати, — означає великі прибутки. А не те, що ти подумав, збоченець! — притуляє тильну поверхню долоні до очей, аби заспокоїтись.

Техьон також починає сміятись, хоча значно тихіше, усвідомлюючи яка ж у нього зіпсована уява.

— Ох, мої фанфіки ні до чого адекватного не призведуть…

— Ти і далі ними захоплюєшся? — переводить погляд на омегу, відкладаючи салат. — Не думав, що і після школи будеш їх писати.

— Це єдина моя радість після виснажених днів у медичному, — сміється Техьон, помішуючи спагеті.

— Правда? — вовкувато запитує Гук. — Прямо-таки єдина?

— Що? — Техьон, трохи відлетілий з реальності через спогад фанфіку, що він читав учора, скидає брови, вклинюючись у ситуацію. Чонгук дивиться з-під лоба й трохи роздратовано. — Що? Задовго вже варю? — схоплюється, вимикаючи вогонь під каструлею. — Кулінар з мене такий собі, тому… М?

Чонгук, повернувши його до себе, піднімає. Кім від раптовості міцно чіпляється за чужі плечі й охоплює стан ногами. Схоже, те, що він не почув, було дуже важливим. Варто ще раз перепитати?

— Кажу, — о, йому повторять, — фанфіки — єдина твоя радість?

Техьон завмирає, обдумуючи.

— Чонгук-щі, Ви що, ревнуєте мене до вигаданих чоловіків? — голосно сміється, носом ведучи по щоках. — Вони не можуть отак вертіти моїм тілом, — цілує вилицю. — Якщо хочеш, скажу, що це ти моя єдина радість.

— Правда скажеш? — підозріло піднімає брову.

— Ага.

— І то буде правда?

Техьон відповіді не дає — стискає губи, стримуючи сміх, і мовчить, прекрасно знаючи, що фанфікам від не зрадить.

— Ах ти ж! — Чонгук сміється, несучи його подалі з кухні. — Побачимо чи твої видумані мужики можуть зробити те ж!

— Що робиш! — б’є його по плечу Кім, знаючи, що зараз його будуть мучити обіймами. — Ми вечеряти мали! Чонгук!

Бути парою Чонгука — казково.

Фільм, який зараз на екрані, Техьон дивиться так, не зосереджено. Його увагу перехоплюють закуски, серед яких він надає перевагу улюбленим чипсам зі смаком сиру. Погано, звичайно, що в них з Чоном несхожі вподобання на жанри кіно, але це не критично, тому що одного разу вони дивляться вибір Кіма, іншого — Чонгука. Сьогодні, якраз, саме такий «інший» день.

— Я б дав йому двадцять, — гмикає Чонгук, зосереджено дивлячись фільм. Техьон, прожувавши чергову порцію чипсів, посміхається.

— Я б йому взагалі не дав, — пирхає, облизуючи пальці від приправи. Жарт смішний, на його думку, проте Чонгук ніяк не реагує, лише переводить свій пильний погляд на омегу. Тому, аби розвіяти якесь незрозуміле відчуття, Техьон повертається до нього, незрозуміло вигнувши брову.

— Смачно? — Чон запитує, очей не відводячи від чужих. Техьон, плямкнувши губами, усміхається, беручи ще одну скибочку й маючи намір нагодувати нею альфу.

— Ага, — відповідає. — Спочатку казав, що не хочеш, а тепер уже захотів? — продовжує тримати в повітрі, чекаючи поки Чон її візьме.

— Страшенно як, — зітхає брюнет і, замість бідної скибочки картоплини, тягнеться до Кіма, примикаючи губами до чужих — солоних від чипсів.

Техьон гмикає, від раптовості навіть затримуючи дихання, проте швидко приходить до тями, відповідаючи на поцілунок. Якісь вигуки бойовика на фоні стають усе тихішими через серце, що стрімко пришвидшується. Його стук стоїть у вухах, поки Чонгук перебирає каштанові прядки між пальцями. Припиняє, зіштовхнувшись лобами, і залишає подихи на вологих устах.

— Смачно, — усміхається, облизуючись, і відсовується, знову переводячи увагу на фільм. Техьон, вибитий із реальності, навіть не штовхає його в плече в знак роздратування, також переводячи туманний погляд на телевізор.

Кохатися з Чонгуком… Ну, ви зрозуміли, так?

— Е-ей, ти що робиш?! — кричить Чон, сміючись з омеги, який тікає від нього по квартирі. — Ану віддай, ми ж так залишимося без вечері.

— Ну й гаразд! — хихоче Кім, забігаючи в спальню й роблячи між ними перешкоду з ліжка. — Якась там картопля не може бути важливішою за мене, Чон Чонгук! Так що не бачити тобі олії, поки ігноруєш мене!

— Та коли то таке було! — намагається оббігти ліжко, проте Кім його перестрибує, знову опиняючись з іншого боку.

— Та ось зараз!

— Ах, значить так! — посміхається.

— Значить так! — впирається руками в боки.

— Ні, не так! — перебирається по ліжку й, схопивши трохи загальмованого Кіма, перекидає, нависаючи.

Пляшка з олією котиться по землі, і Техьон, важко дихаючи від бігу, проводить її сумним поглядом, наче з рук вибили трофей. Його зап’ястя втискають у поверхню, аби він не рухався, ноги також стиснуті колінами. Він повертає погляд на трохи роздратованого Чонгука, залипаючи. Той дихає ротом, брови насуплені через обурення чужими діями, темне волосся, що ще не висохло після прийнятого душу, звисає донизу, трохи прикриваючи очі.

— Дозволь не погодитись, — починає Чон, потроху приближаючись.

— Дозволяю, — перебиває Кім, не палаючи бажанням вислуховувати всі аргументи, які б альфа зараз наводив.

Спорити з Дівами — задоволення таке собі, і якщо Техьон завжди наводить розмиті й деколи абсурдні докази, Чонгук завжди криє залізними фактами, які важко спростувати. Він не спорить, коли він хибить, а Кім просто не вміє признавати провину — тому всі конфлікти, причиною яких є його дії, він зводить до жартів, налагоджуючи стосунки забуттям ситуації.

— Все, гаразд, — стискає губи, відводячи погляд. — Вибач мене, я… Не знаю, що на мене найшло, — ніяково усміхається, заплющуючи очі.

Чонгук не відповідає, але й тіло не відпускає. Тому Кім так і далі лежить із заплющеними очима, аби не потонути в болоті із сорому, коли їх погляди зустрінуться. Проте це стається швидше, коли на своїх губах відчуває чужі, ніжно стискаючі. Чон перехоплює зап’ястя однією кистю, пальцями іншої пестливо повзучи по руці. Торкається грудей, ковзає під футболку, проводить по ребрах. Відпускає коліна, зручніше влаштовуючись, і відчутно штовхається своїм пахом у чужий, змушуючи Кіма простогнати. Дихання між ними стає важчим, повітря густіє від розкриття ароматів.

Квітковий вишні просто прекрасно переплітається з важким дерев’яним, власник якого потроху позбавляє омегу від футболки, торкаючись губами оголеної шкіри. На шиї досі видніється засос від їх вчорашнього любування на кухні. Тоді Техьон узяв приготування сніданку на себе, а Чон, не втримавшись, обійняв ззаду, цілуючи в шию. Млинці, дякувати Богу, не згоріли, а мітку Кім побачив уже пізніше, збираючись на пари.

Вони разом уже п’ять місяців, два з яких проводять на одній квартирі. На відміну від Чонгука, котрий уже має досвід, для Техьона перший раз є трохи лячним, і страх переважає над бажанням. Чонгук особливо й не наполягає, задовольняючись пестощами, а Техьон ці місяці чекає тічки, яка покладе кінець його сумнівам і дозволить пристрасті перемогти.

Чон легко кусає під ребрами, Техьон заривається рукою в його волосся, змушуючи піднятись, аби зручніше було говорити.

— Ми… Можемо зробити це зараз? — тихо, невпевнено.

Чонгук завмирає на мить, потім починає посміхатись.

— Як же хочеться покарати тебе відмовою… — шепоче в губи, не відриваючи від них очей. І від цього погляду аж мурахи тілом проходяться. — Однак я не настільки скажений, аби відмовлятися, — прикушує губу, ще щось обдумуючи. Пальці в його волоссі трохи збивають із думки, проте він таки виговорює: — Ніколи від тебе не відмовлюсь, — шепоче, накриваючи вуста своїми.

Завдяки фразі Техьону по голові вдаряє щастя, яке також починає тріпотіти під ребрами. Ні, точно не серце, бо з такою швидкістю його б уже зловила фібриляція. Чонгук повільно позбавляє від одягу, роблячи це й зі своїм. Торкається, гладить, цілує. Дуже багато цілує — складається враження, що хоче з’їсти, якщо судити ще й по поодиноких укусах, які він хаотично залишає.

Пальці, якими Чонгук поступово розтягує, відчуваються дискомфортними, однак до них швидко звикається, варто правильно їх повернути й пустити по тілу солодкий розряд, що супроводжується протяжним низьким стогоном. Внизу важчає, губи поверх стегон не дають прийти до тями. Техьон дихає збито і, здається, відчуває, як його тіло плавиться від жару, що впевнено своїм натиском захоплює у свій полон.

Темні пасма Чонгука спали на очі, що полум’яніють бажанням, враження від якого лише підсилюється легкою посмішкою, яку він прикушує. Кім пестить поглядом засмаглу шкіру, безліч тату, й повільно витягує руку, хоча та наче не своя від знемоги. Альфа нахиляється, нависаючи, й дозволяє відчути. Торкатись, хвилювати, зводити з розуму — він дозволить Техьону усе, що той схоче.

Витончені пальці досліджують шию, ключиці, спускаються по грудях. Повільно рухаються по пресу, спостерігаючи за дихальними рухами, й поволі добираються до паху, змикаючи пальці поверх плоті. Брюнет шумно видихає, на мить заплющуючи очі, й Кім задоволено забирає руку, облизуючись. Відкидається на ліжко, віддає владу Чонгуку. Його воля, його бажання й сам він — давно уже під чужим пануванням.

Член Чонгука відчувається всередині з плавним поштовхом, не причиняючи болю завдяки підготовці. Альфа дихає важко, хапаючись за вигини талії й починаючи обережно рухатись. Нагинається, цілуючи груди, шию, покусуючи ключиці. Веде носом по шкірі, затягується квітковим ароматом і потроху божеволіє, ідучи на поводу інстинктів — Техьона хочеться покусати всього, та ще й сховати в цій квартирі від чужих очей, що так жадібно його розглядають під час їхніх прогулянок містом.

Тонучи у власних думках, Чон не одразу помічає, що Кіму на очі надходять сльози, а мовчазні схлипи стискають горло. Альфа, помітивши, зупиняється, незрозуміло вглядаючись у обличчя навпроти. Піднімається, нависаючи, і стурбовано запитує:

— Боляче?.. — проводить пальцями по щоках, стирає вологі доріжки в кутиках очей. — Я старався якомога ніжніше, однак якщо хочеш — ми можемо зараз же зуп…

— Ні, — схлипує Кім, розплющуючи очі. — Все неймовірно, просто я… — підтискає губи. — Мені так шкода, що тоді, у школі, я тобі відмовив… Тобі, напевно, було боляче, — глибоко вдихає. Чонгук усміхається, слухаючи далі. — Але тоді я не сприймав тебе як свого хлопця, і, якби ми зустрічались, тобі б також було боляче, що я тебе використовую… Чорт, не потрібно було тебе запрошувати на день народження, у мене досі враження, що я розлучив пару.

— Хіба ти не щасливий зі мною?

— Що ти таке кажеш! — швидко заперечує Кім. — Звичайно я щасливий, від того мені й сумно.

— Сумно від того, що щасливий? — цілує щоки, усміхаючись. — Омеги такі дивні створіння…

— Не смійся! — б’є в плече, витираючи зап’ястями сльози. — Оце так двадцять я зустрів… На славу, — судомно видихає після невеликої паузи, тепло усміхаючись.

— Якщо хочеш знати — то нікого у своєму житті я не кохав так, як тебе, — шепоче в губи. Від цих слів Техьону на очі знову навертаються сльози. — Мені взагалі здається, що тільки тебе й кохав, — цілує вилицю. — Кожного разу, варто було в стосунках дійти до близькості, я згадував тебе, уявляв тебе… Думав, що я потроху божеволію, — дивиться в очі, затоплює й так плачучого Техьона почуттями. — Якщо серед нас комусь і треба вибачатись — то тільки мені перед омегами, котрих я дурив, поки моє серце билося для тебе.

— Боже, де ти цьому навчився, таким фразочкам, — схлипує сміючись Техьон. — Може, курси які порадиш, я не хочу залишатися позаду.

— Ще чого, — усміхається Чон, заспокійливо погладжуючи. — У мене й без них від тебе серце вистрибує з грудей. Тому перестань видумувати і просто будь щасливим, — млосно видихає, знову починаючи рухатись. — Бо я тебе кохаю… Безмежно кохаю… — нахиляється, аби поцілувати шатена, що стогне від поштовхів.

Кім пропадає в знемозі, розчиняється в задоволенні, котре йому дарує Чонгук, і губиться у видихах, зовсім не розуміючи де він зараз перебуває. Тіло палко відгукується на пестощі, на всі дії, котрими щедро його осипає альфа, і Техьон, зминаючи від насолоди простирадла, дозволяє собі повільно падати в безодню.

— Я теж… — шепоче, мимовільно сильніше стискаючи пальці на чужих плечах. — Теж кохаю… До нестями… — переривається через кляте збите дихання, на що Чонгук усміхається. Знову накриває губи, аби між поцілунками тихо прошепотіти:

— Я радий.

Як добре, коли ті думки, які не дають заснути перед сном, знаходять рішення. І як чудесно, коли ці рішення виправляють ситуації, які ви так до загину плекаєте й насичуєте почуттям сорому й жалю. І, якщо чесно, то: усе, що твоє, від тебе не піде. А те, що пішло — було аж ніяк не твоїм.