Укус

Він стогне, мружачись і міцніше стискаючи зуби, сильніше втягуючи щоки. В нього паморочиться в голові від того, яка приємна на смак чужа шкіра; від того, що на цій шкірі він залишить такий впевнений, помітний слід, який протримається щонайменше десь із тиждень. Який всім-всім-всім буде показувати, що ця людина — його і крапка. Забито, зайнято, зваліть геть усі. Міша належить лише йому.

Він відхиляється на мить, оцінюючи результат своєї роботи, і з вдоволеним прицмокуванням впивається в кохане горло новим укусом. Стогне, урчить голодно, жадібно. Гаряче. Дуже.

— Гей, гей, гей, пригальмуй, — ніяково сміється Рудь, притримуючи його за плечі і трохи відсторонюючись. — Чого так присмоктався?

Костя моргає розгублено — в нього погляд вже пливе, йому дихати важко, та все ж він видихає важко, зісковзуючи долонею по чужому торсу:

— Хочу тебе.

— Що, прям зараз?

Костя так втомився від цього, якщо чесно. Якщо попередні кілька разів він сприймав це за відмову і стримано давав задніх, збивав власне збудження, то цього разу просто сердито тисне двома руками на тверді груди. Практично змушуючи Мішу лягти на спинку канапи. Нависаючи над ним. Всередині надто пече — бажання навпіл з образою.

— Чому я завжди маю якісь аргументи вигадувати, щоб зайнятись коханням з коханою людиною, а, Рудь? — цікавиться майже відстороненим, холодним і неймовірно нервовим тоном. — Доводити тобі, що дійсно тебе хочу? Саме тут і саме зараз? Пояснювати, сваритись, маніпулювати? Я вже не розумію, що коїться. Якщо ти не хочеш — скажи прямо. Якщо тобі щось не подобається, якщо тобі не подобаюсь я, якщо тебе перестав цікавити секс чи секс саме зі мною — вперед, давай. Мені набридло гадати. Ну?

— Кость, ну чого ти…

— Ти ще кохаєш мене?

— Так… так! — чужий погляд настільки схвильований, що не повірити йому неможливо, і Костю відпускає трохи. — Господи, як тобі взагалі таке в голову прийшло?

— Тоді що? Я тебе не збуджую? — Костя спокійно веде долонею нижче, стискає наочний доказ протилежного пальцями. Він любить Мішин член, любить навіть просто те, як він відчувається у руці, нехай і крізь піжаму. — Анітрохи, так?

— Що ти… бляха, — той, не витримуючи, закидає голову на спинку канапи і трохи просуває стегна уперед, — що ти робиш?

— Дрочу? — нахабно пропонує варіант відповіді Костя, знов притираючись долонею до бугра під чужими штанами. — Тобі. Так само, як був змушений дрочити собі в ванні після того, як ти мене динамив весь останній тиждень! Що, подобається? Хочеш так? Гаразд, давай так. Хоч якесь розмаїття.

— Ні, стій, господи… стій вже, — Міша все ж таки перехоплює його руку. Важко ковтає слину — Костя стежить, як бігає кадик на його горлі, і відчуває, як під ширінкою просто каменіє.

Сірий погляд свердлить його наскрізь, невпевнено, але… майже благаюче.

— Кажи вже, — Костя закочує очі, штовхаючи його в плече. Міша ще раз облизує губи. Сука.

Міша закриває очі і бурмоче ледве чутно:

— А можна цього разу… навпаки?

… І все? Серйозно?

Бляха, Костя любить його так сильно, але дуже сильно хоче просто придушити зараз.

— То ти через це мені нерви мотав цілий тиждень? — він шипить, майже боляче втискаючись-вгризаючись поцілунком в напіввідкриті від раптовості губи.

… Коли він скидає шорти і сідлає коліна, з яких вже встиг трохи стягнути піжамні штани, коли качає стегнами кілька разів, дражнячись, і тримається за чужі плечі, щоб втримати рівновагу, коли звично впивається укусом в замічену засосами вздовж і впоперек шию, при цьому незвично, повільно і схвильовано опускаючись на такий улюблений Мішин член — він відчуває всередині (власне член) щось, дуже схоже на щастя.

Це має бути нагорода за тиждень страждань і спермотоксикозу, не інакше.