Алкогольний присмак

Хьонджін не знав, як він потрапив додому. Вірогідно його хтось відвів туди, бо сам він нічого не пам’ятає. Юнак озирнувся навколо. Він лежав у вітальні, накритий пледом, а єдиним джерелом світла була настільна лампа.

– Фелікс? – по звичці покликав Хьонджін. Здавалось його голос сів на декілька тонів.

В кімнату зайшла Єджі. Вона стала в проході, схрестивши руки на грудях. Реальність не очікувано накрила хлопця з головою.

– Як ти дізналась, що я там був?

Дівчина видохнула і пішла до Хьонджіна. Вона сіла у його ніг та закрила очі.

– Ти сам мені зателефонував.

– Єджі, я нічого не пам’ятаю… Останнє це те, як моє серце здавлюється, – видихнув Хван, намагаючись знайти в спогадах момент, коли він міг зателефонувати подрузі. Нічого не вдалось згадати.

– Не дивно. Ти знепритомнів. Добре, що мені недалеко було йти.

– Можеш води принести? І таблетку від головної болі, – попросив Джінні.

– Якщо ти мені все розповіси.

Він хитнув головою.

Подруга пішла на кухню, а Хьонджін залишився сам на сам зі своїми думками. Чим більше він думав, про те що відбулось, тим більше біль здавлював його голову. Йому було жахливо. Йому хотілось кричати. Але Хван не мав голосу для цього. Коли він намагався думати, про щось інше, то думки все одно повертали юнака до подій вечора. Джінні схватився за голову, надіючись, що це хоч трохи допоможе. Біль не проходив, а нав’язливі думки, здавалось, почали переслідувати його.

– Ей, Хьонджін!

Єджі підбігла до його та взялась за руки, які вже міцно відтягували волосся, ледве не вириваючи його. Їй вдалось забрати долоні в свої, але з тяжкими зусиллями.

– Джінні, послухай мене!

Він чув її віддалено. Наче під водою.

– Джінні!

Він відчув холодну воду на обличчі, яка повернула його в тяму. Хьонджін перевів погляд на подругу та уважно поглянув.

– Нарешті! Випий води і таблетку, – вона протягнула йому стакан з пігулкою. – Нумо, Хьонджін.

Юнак потягнувся за стаканом, але його руки трусились, так що він би точно впустив би його з рук.

– Так діло не піде. На таблетку, – вона протягнула йому її до рота. Хьонджін проковтнув її та запив водою, яку також протягнула Єджі.

– Дякую, – хрипко сказав він.

– Почекай поки стане краще і все мені розповіси. Не дуже класно мені – такій тендітній дівчині – тягнути тебе до таксі. Треба сказати дякую незнайомцю, який допоміг мені.

Хван слухав її в піввуха. Його все хвилювало запитання чому Фелікс так поступив. Може йому не вистачало любові Хьонджіна? Або може він втомився від його? Може Хьонджін був занадто нудним? Ну або нав’язливим? Ну як він може бути у відносинах нав’язливим?

– Ей! Може хватить в своїх думках літати? – говорила до його подруга, яку він не навмисно ігнорував. – Може тобі знову водою хлеснути по обличчі? Хьонджін блять!

– А? – нарешті почув її хлопець.

– Ходімо зі мною, – вона взяла його за руку та встала, змушуючи піднятися разом з нею. Він встав з немалими зусиллями. Ного здавались ватними і стояти було фізично важко.

Єджі потягнула його на балкон та всадила на крісло. Відкривши вікно, морозне повітря вдарило по Хьонджині, прояснивши його розум.

– Легше? – запитала дівчина. Хван лиш кивнув.

Вони посиділи так двадцять хвилин, поки юнаку остаточно не стало легше. Тоді зібравшись з силами він почав.

– Він мені зрадив, – сказав він і замовк. Хван так міцно зжав кулаки, що він нігтів залишились півмісяці, які от-от почнуть кровоточити.

Єджі , яка сиділа навпроти, взяла руки друга в свої, показуючи так свою підтримку. Вона нічого не говорила, очікуючи продовження. Тоді з Джінні полився потік слів, де він розповів все, що трапилось та що в його було на душі. Те як він хотів би сховатися від всього світу, те як він відчував провину, ніби в цьому винен він, те як би він хотів повернутися в минуле і ніколи з ним не знайомитися знову.

 

2 роки тому

 

Знову почалися морози. Зима – це пора року, яку Хьонджін терпіти не міг. На дворі дуже не зрозуміла погода. Наче і зима, а холодів як таких немає. Днем прохолодно, а під вечір морози. Не можна відслідкувати, що одягати.

Цієї зими нічого нового не було. Сніг був один раз, але й той розтанув. Морозів сильних також не було. Та і в житті Хьонджіна нічого не відбулось.

Він, як зазвичай, йшов до коледжу, де проводив більшу частину свого часу. Спочатку пари, потім прямував на додаткові заняття. Вже через місяць закінчиться навчання, тому йому було варто готуватися, аби закінчити коледж з відзнакою. Батьки сказали, що влаштують його на престижну роботу, якщо він буде мати престижні оцінки, тому він і старався заради цього.

Після всіх занять Джінні, вижатий як лимон, хотів їсти, спати, а не йти на тренування в зал. Хлопець заткнув вуха навушниками і прямував не додому, а в студію. Не очікувано до нього підбіг милий хлопець. Втомлений Хьонджін навіть не міг його нормально оцінити. Все, що він помітив – це фіолетове волосся та світлу шкіру обличчя, яка скоріш за все була в шарі тонального крему.

– Вибачте, що відволікаю, але у вас дуже чудова зовнішність та крутий стиль! – сказав незнайомець, широко посміхаючись. Хьонджін дістав навушники, щоб краще його чути, та підняв стомлений погляд на нього.

– Я? – перепитав він. Він не міг повірити, що йому в теперішньому стані, можуть таке сказати. Одними мішками під очима можна було вкрити пів Кореї.

– Звісно! Гарного вам дня! – сказав юнак, розвернувся та побіг.

– Ей, зачекай! Скажи хоча б своє ім’я, – крикнув Джінні. Йому стало дуже цікаво, що це за незнайомець.

Хлопець повернувся і знову подарував йому милу посмішку.

– Фелікс! – вигукнув він і побіг далі.

Хьонджін стояв в ступорі, не розуміючи, що з ним відбулось, Фелікс? Може це псевдонім? Або Хван погано почув. Але цей юнак точно зацікавив Джінні.

 

Наступні декілька днів він тільки і думав про цього Фелікса. Він так сильно засів в його голові, що і не хотів зникати хоч на день. Кожного разу думаючи про його, Джінні згадував ще більше деталей про юнака. Наприклад спочатку він не помітив його низького голосу, невисокого зросту(хоча для Кореї це був середній зріст), вузького обличчя. Зараз деталі спливали в його голові самі по собі.

Він шукав його серед перехожих, студентів, надіючись побачити Фелікса знову і домовитися хоча б про зустріч. Джінні питав чи знають таємного юнака знайомі, а ті лиш дивно дивились на нього. Два тижні він був впевнений, що знайде його. На третій надія зникла. На четвертий, він майже забув про його, згадуючи лише перед сном. Бісовий Фелікс, який засів в його голові на такий довгий час. Ще ніхто так не привертав увагу Хьонджіна, як той юнак.

За той час, поки він шукав хлопця, встиг здати екзамени на чудові бали. Батьки пишались ним. Хван сам був в шоці, як він здав їх, якщо більшу половину свого часу витрачав на пошуки Фелікса.

Коли минув п’ятий тиждень, Фелікс з’явився сам. Тим часом Хьонджін сидів в кафе до тренування та перекушував рамьоном. Він переглядав зйомку останнього каверденсу, який вони відзняли. Поки він був лише в команді одним із танцюристів, але після закінчення коледжу планував створити свою команду та бути там лідером та організатором.

– Привіт! Це ж ви той хлопець з каверденсів? – запитали в його, Джінні підняв голову та побачив там того самого Фелікса. Серце саме забилось швидше, а дихання збилось. Він не міг повірити, що бачить його.

– Фелікс? – лише запитав він.

Хлопець посміхнувся. Знову ця мила посмішка, як в перший раз.

– А, так. Я присяду? – він вказав на стілець навпроти Джінні. Хван лиш кивнув.

Він дивився на Фелікса, як на колекційну фігурку, яку так довго шукав, та не міг знайти. Волосся юнака вже було червоного кольору. Хван подумав, що йому дуже пасує. А ще він звернув увагу його губи. Вони були великими та пухкими, стало цікаво, як їх цілувати.

Стоп, Хьонджін! Не смій про це думати. І не вирячуйся на нього так.

– А вас як звати…?

– Хьонджін. Можна на «ти», – він посміхнувся.

Вони розговорились. Говорити з ним було легко, тому і здавалось, що Хьонджін його знає давно і це ніби його давній друг. Він дізнався, що весь той час поки він шукав Фелікса, той був в Австралії.

– Ого! На відпочинок їздив?

– Хах, можна і так сказати. З сім’єю був. Я з Австралії родом.

Цей факт здивував Джінні.

– Так ось, чому в тебе не корейське ім’я…

– Так. Я би хотів мати корейське, але зможу обрати, коли отримаю громадянство…

Так вони просиділи ще хвилин 20, поки Хьонджін не згадав, що йому потрібно на тренування. Він так захопився розмовою, що і не помітив, як час минув. Фелікс сказав, що проведе його, тому що все одно нікуди не спішить.

Це було чудово. Ще більше часу з ним. Компанія Фелікса була дуже комфортною. Сам хлопець був ну дуже цікавим та милим. Спілкування з ним було лише насолодою.

 

Так вони і почали спілкуватися. Кожний ранок починався з повідомлень: «Доброго ранку, Соні! Гарного дня!!!», а закінчувався з побажань чудових снів. Саме кличку Соні придумав Фелікс, бо знав, що Хьонджін жахливо не любив вставати зранку.

– Жив би ти зі мною, вставав би як миленький. Знаєш, як в армії, – сказав якось Фелікс. Хьонджін задумався про це. Він був би радий прокидатися в одному ліжку з Ліксом, та дивитися, як той спить. Стоп, Джінні, що за думки? Просто друг, змирись з цим.

– Тільки від твоїх поцілунків, – в жарт сказав Джінні.

– Фу!

Може, він все зрозумів? Може, він давно зрозумів, що Хьонджін дивиться на нього не як на друга. Господи, навіщо він це сказав? Якщо його зараз Фелікс пошле? Він сказав фу, значить вже послав.

– В тебе зуби зранку будуть не чищені, – далі сказав Ліксі.

Це значить, що це взаємно? Він також в  його закоханий? Чи це звичайна відповідь на флірт?

– Заради такого я би вставав раніше, щоб почистити їх, – продовжив флірт Джінні.

Фелікс штовхнув його в плече.

– Ну і гівнюк, – сказав той, закінчуючи доріжку флірту.

 

З кожним днем Хьонджін дивився на друга ще більш з закоханим поглядом. Фелікс ставав для його найгарнішим хлопцем у всесвіті. Здавалось. Що він ідеальний. Нереальний. Самому інколи здавалось, що це проекція в його голові. Якщо так і було, хай воно буде ще хоч трохи в його голові.

Ліксі був дуже тактильним і лип до Джінні при любій нагоді. А Хвану від його дотиків, обіймів кожного разу тіло ніби током пробивало. Він був щасливий разом з ним, а нещасний без його. Він був щасливий дивитися фільми в обіймах Фелікса, був щасливий говорити з ним по відеодзвінку, якщо той кудись їхав. Він віддавався йому на повну. Хван хотів цього взамін, хоча вимагати не мав права. Він бачив, який Ліксі з ним, цього було більш ніж достатньо. Але Хьонджіну не вистачало взаємності. Він точно був егоїстом.

 

Минуло півроку з їх знайомства. Хван почав відкладати гроші, щоб відкрити свою студію. Фелікс тим часом почав проводити заняття англійської та французької для учнів старших класів. Бачитись вони стали значно менше, але це не стало проблемою. Ще два місяці тому вони зробили п’ятницю їх днем, тобто всі справи відкладаються і вони проводять цей день разом.

Сьогодні була п’ятниця. Хлопці зібрались сходити в караоке, де більше смілись, ніж співали. Лікс видавав смішні звуки, від яких в Хьонджіна вже живіт болів. Хван зачитав жорсткий реп, який йому вдалось вивчити минулого тижня. Фелікс хлопав йому, ніби той був айдолом та сказав, якби той був би у якомусь гурті, то точно був би його біасом.

Як зазвичай, потім вони пішли в магазин та накупили солодощів. Хьонджін по дорозі до каси взяв дві пляшки соджі, які Фелікс побачив лише, коли товар пробили.

– Я ж не п’ю алкоголь, – сказав він на виході.

– Сьогодні п’ятниця, чому ні?

– Ну добреее, – протягнув той та взяв Джинні за руку. В останній час він часто це робив. Його маленька долонька тонула в руці Хьонджіна, а Хван лише розчулювався, дивлячись на це.

 

Вони пішли до Джінні додому. Той жив в двох кімнатній квартирі, де одна кімната слугувала місцем відпочинку, там зазвичай спав Фелікс, коли не встигав на останню електричку. Інша ж кімната була спальнею Хьонджіна.

– Іди шукай, що дивитися, а я поки заварю рамьону, – сказав Хван, йдучи на кухню.

Фелікс не пішов у гостинну, а поплентався за другом. Він обійняв його за талію з-заду, положивши голову на широку, міцну спину.

– Ти чого тут? – Хван не очікував побачити Лікса на кухні. Від неочікуваних обіймів, його серце швидко забилось, хоч би друг цього не помітив.

– Не роби рамьон, ходи так із закусками дивитися.

Вони і пішли. Джінні відкрив снеки та пляшки з соджею. Вони включили дораму, яку ніяк не додивляться.

– Точно будеш пити?

– Ти вже купив, то що викинути?

Вони накрились пледом, хоча Хьонджіну і так було жарко. Йому завжди було жарко поряд з Лі. Як зазвичай, Лікс положив голову на груди хлопцю, вміщуючись зручніше.

– Тут така головна героїня тупа! Вона, що не бачить, що Чон Сок її кохає? Це ж очевидно, – злився Фелікс.

Хван подумав про себе. Якщо Лі так говорить, значить він бачить, що Джінні його кохає? Чи надто сліпий для цього? Може і бачить, ось тільки не хоче з цим чогось робити.

Хьонджін відпив соджі. Алкоголь розійшовся по тілі теплом, щіпаючи горло. Він зробив ще ковток.

– Ну може і не очевидно, – запізно відповів він.

– Тобто ти хочеш сказати, що не бачив би закохані погляди в свою сторону?

– Дивлячись, хто і як дивиться, – пожав він плечима.

– Дурень.

Пів пляшки було випито у обох. Джінні вже достатньо розслабився. Повертаючи голову, в очах все було як в слоумо зйомці. Він подивився на такого ж самого Фелікса. З очей опустив погляд на губи. О боже, зараз вони виглядали ще сексуальніше і приваблююче. Стоп, Хван Хьонджін, хватить про це думати. Ти п’яний. Але вони так і притягують до себе. Що буде, якщо він їх поцілує? Фелікс його зразу відштовхне чи відповість взаємностю? Перевіряти не хотілось.

– Дивись! Вони зараз поцілуються, – радісно вигукнув Фелікс показуючи пальцем в екран.

«А ми коли поцілуємось?», – подумав Хван, закриваючи очі. Його тіло так і тягнулось до хлопця. Вони були близько, обіймались, але цього було недостатньо. Цього ніколи не буде достатньо.

– А ми коли? – про себе запитав він, в надії, що його не почують.

Фелікс повернувся до його. Почув. Господи, сховайте Хьонджіна в гроб і закопайте заживо.

– Ти хочеш..? – він не продовжив до кінця, але Джінні знав продовження.

– Що хочу? – прикинувся дурником.

– Соні, ти розумієш, – Фелікс сів рівніше та дивився в очі пронизливим поглядом.

– Ні, не розумію. Ліксі, я п’яний, вибач. Я не контролюю себе, – сказав він повертаючись до перегляду дорами, яка була зовсім не цікава.

Тепер Фелікс знає. Тепер він знає, що Хьонджін хоче його поцілувати. Чому Хван такий дурень? Треба забути про свої почуття. Не можна кохати друга. Не можна хотіти друга. Але він кохав. І хотів. Який же дурень. Він зіпсував їхню дружбу.

– Я також хочу… – зовсім тихо промовив Фелікс, але Хьонджін почув.

Він підняв погляд на друга, який зажмурив очі, ніби не хотів цього казати. Він справді цього хоче? Тобто, це взаємно..? Це те, про що мріяв Хван, але чому він не радий?

– Поцілуй мене, – знову тихо сказав Фелікс, на цей раз дивлячись в очі другу.

– Ми п’яні. Я не хочу щоб ти жалів.

– Я хочу! І ти хочеш! Чому ми не можемо цього зробити? – вигукнув Фелікс. Він говорить правду. Але Джінні не хоче розбивати собі серце марними надіями. Якщо завтра він скаже, що це було в жарт, що буде робити Хван?

– Ти мій друг…

– Хочеш я буду твоїм хлопцем, тоді ти мене поцілуєш? – не очікувано видав Лікс.

– Це ж не жарт? Ти справді хочеш бути моїм хлопцем? – не вірив Хьонджін.

– А то ти не знаєш? Все, я офіційно твій. Де мій поцілунок?

Хьонджін поглянув у вічі. В його очах горіло таке ж бажання, як і у Хвана.

Джінні підняв підборіддя Лі. Вже не стримуючись, він торкнувся його вуст. Невже це відбулось? Це справді не сон? Хван так довго мріяв про це. Кожного разу він думав, які ж губи Фелікса на смак. Зараз він дізнався. Нині вони були з алкогольним присмаком. Але дуже м’які і ніжні. Метелики в його животі ожили з новою силою, такою ніби вона розірве його нутрощі, щоб вирватись на волю. Лікс взяв ініціативу в свої руки та почав цілувати його з напором, міцно прижимаючись до тіла. Це було неймовірно. Скоріше нереально.

Позабута дорама відтворювалась на фоні, поки двоє закоханих людей нарешті знайшли один одного в чорному коридорі. Вони були п’яні, але відкриті та щирі один з одним. Ця п’ятниця стала найулюбленішою з п’ятниць цих двох.