Коло 3. “Демон – моє покликання”

Приїхали та назад не виїхали. А як і виїдуть, то тіко вперед ногами. Дазай перебуває просто в глибокому ахуї. Він спостерігає, майжене не кліпаючи очима, за тим, як око Заплямованого Смутку, оточене синіми венами і запаленими капілярами, повільно відкривається і сяє ніжно-червоним відтінком.

— Шо там, бога побачив? — Рю з цікавістю глянув на Осаму і його вираз обличчя а-ля макітра-повна-подиву-і-жаху.

— Та ні, вдарився сьогодні, синець такий величезний вийшов, ось я й виглядаю. — Пиздить як дихає. Але якщо Акутагава побачить цю мітку, він від нього не відчепиться, а це останнє, чого хотілося б Осаму.

— Я піду, а то скоро дядько з’явиться, а я мало того, що живий, так ще й безлад розвів вдома.

Незабаром хлопці розійшлися, залишаючи стіни безлюдної старої бібліотеки. Заняття закінчилися щонайменше години дві тому. А вони вдало протеревенили їх серед книг та пилу.

Дазай вилетів з території кампусу, він ішов додому швидким, навіть прискореним, бляха, жопною тягою, кроком.

“Скотина руда. Падло кучеряве. Собака блакитноока. Вилупок рогатий. С..сука!”

Осаму просто не мав більше слів в запасі. Він довго роздумував, як йому краще нашкодити рудому посіпаці за такі витівки.

— Я засуну осиновий шворінь тобі в дупу, Чуя. — Дазай гарчав від злості та безвиході. Він не розумів, що це за мітка та чи мітка взагалі? Всі ці сюсі-мусі з милим поводженням були чистим фарсом заради мітки? Але навіщо це все? Хоча, може, це й не Петто. Осаму точно не хоче здохнути від рук якогось «не прикольного» демона. Може Накахара взагалі вирішив передати Арахабакі йому, і не мучитися в пеклі? А нахуй юнаку це треба? Він хотів красиво померти, а не вбивати інших, це нудно і брудно. Чи від таких думок, чи від протягу, у хлопця пробіг холодок по спині.

Сонце ранньої осені щойно вирішило спуститися до виднокола, заливаючи Йокогаму рожево-апельсиновими барвами. Люди неспішно пленталися вулицями. Хто втомлений, мріяв якнайшвидше опинитися в улюбленому ліжку, а хто йшов у бар, щоб залити очі і забути хто він є. Школярі розпливалися по будинках, супроводжуючи один одного галасливими компаніями, які були сповнені сміхом та радістю..
І тільки Дазай Осаму летів додому, зі швидкістю снаряду від хаймарсу, щоб дати прочухана Демонові Хаосу, який «загалом щось безсмертя нажерся, падлюка».
Хлопець спалював поглядом усе, що намагалося перешкодити йому дійти до будинку. І, хвала Сатані, він нарешті дійшов! Хоча й минуло, в принципі, відносно небагато часу. Це заслуга того, що Осаму живе у пішій доступності від навчального закладу.
Дазай залітає в будинок, кидає сумку на підлогу в коридорі, і прямуючи до кімнати, зі злісним риком знімає, майже роздираючи, нещасну футболку. Він підходить до дзеркала, розглядаючи творіння рогатого ідіота.
Два отвори від кличків Накахари стали куточками ока. Воно не було реалістичним. Максимально просте, наче намальоване, око. Воно не кліпає, тільки рухає зіницею, і під час нападів люті світиться криваво-червоним, вочевидь прямо зараз воно аж палає. Навколо ока Заплямованого Смутку була своєрідна корона з посинілих, пульсуючих капілярів та вен. Осаму торкнувся мітки коротким ‘тик’. У відповідь на це хлопець відчув такий самий, але фантомний тик.
Три секунди роздуми.

— А р а х а б а к і! Пес би тобі бороду лизав! Ану з’явився сука, поки я сам тебе не дістав з-під землі! — Здавалося, ніби в Осаму зараз піде піна з рота, від сказу, який підступав з самих глубин його тіла.

— Чого волаєш, кукурудзино. Я й так усе чую. — Чуя сидів у повітрі, погойдуючись і тримаючи в зубах цигарку.

Осаму розвернувся на одних п’ятах і попрямував у бік Накахари, притискаючи його за плечі до стіни. За шию побоявся, він таки демон, хрін його зна, що вкоїть.

— Гей, легше, костюм дорогий. — Рудий викинув цигарку і вона зникла.

“Який культурний, курва.”

— Костюм?! Тебе цікавить лише костюм?! Ти й справді такий клацнутий на голову, чи прикидаєшся?! — Осаму тріпав його за плечі, ніби намагаючись витрусити з нього всю дурь.
Накахара в цей момент намагався просто виглядати незворушно. Йому це погано давалося. Чому? Та просто перед ним стоїть Дазай. Ні, не так. Дазай з оголеним торсом.
Бліда шкіра переливалася на тлі ніжного персикового освітлення з вікна, на руках від напруги виступили вени, поверх тонких і гарних передпліч. Голий, підтягнутий торс, хоча скоріше просто плаский животик, але це ще сексуальніше. А ще, Дазай виглядав так надливо з його міткою, що аж в очах двоїлося, а ноги зрадливо підкошувалися.
І Чуї доведеться це все витримати, пояснюючи чортовому Осаму що та й як, та чому. Ні, він не гей, скоріше бісексуал, а тут ще й гарненькй хлопець. Але перед моторошними розповідями Накахара все-таки подумки випросив у всіх богів і не богів хоч трохи милостині доторкнутися до цього сексу на ніжках і не отримати по обличчю. Тому з чистою, демонічною совістю і вистрибуючим серцем він кладе руку на плече, яке уникнуло укусів, стискаючи його.
— Що ти робиш? — Осаму трохи спантеличений, спостерігаючи за захопленим Накахарою, у якого мало не тече слина від зосередженності.
— Т-ш-ш, секунду. — Чуя заплющив очі на секунду.
Здається він відчув оргазм.. Ментально так точно.
— Дазай, заспокойся, давай просто поговоримо з тобою, без осинового колу в моїй дупі.

«я б не відмовився від неосинового»

— Я хоч і безсмертний, але не настільки.
— Добре-добре. Добре, гаразд.. Спокій.. Вдих, видих. Десять, дев’ять, вісім… — Дазай глибоко дихав, заспокоюючись і відпускаючи Чую. Точніше, Чую, в непритомному стані від грудей Осаму, що так гіпнотично здіймаються. Була б його воля, він би з’їв цього хлопця всього і повністю.

Шатен сідає на ліжко біля узголів’я, а Чуя навпаки, подалі. Щоб була можливість ухилитися від забійного чапалаха.
Демон з неприкритим хтивим поглядом розглядає Осаму, не можна ось так перед ним з голим торсом сидіти. Це злочин. Адже Накахара пускає слину на Дазая ще з найпершої їхньої зустрічі.
— А тепер швидко розповів мені все про цю бісовщину у мене на плечі! І як ти почув про кілок? Через цю хуйню ще прослуховувати можна? Накахаро, я тебе на нуль помножу. — Осаму мало не плювався.
— Тихіше Дазу, тихіше. Я все розповім, пощади бідного демона. — Чуя підняв руки, як злодій, якого спіймали на місці злочину. — І не називай мене на прізвище, будь ласка, це (збуджує) жахає.
— Зараз усе розповіси, куди ж ти дінешся, рижулю.

Чуя цокнув язиком. За це він йому помститься, сто відсотків.
Демон сів зручніше і закурив сигарету, яку відклав у вимір нещодавно, збираючись із думками. Після довгої затяжки Чуя почав свою тираду.

— Я вже розповідав тобі про мітки. Так ось, до твого відома. Коли ти викликав мене, частина твоєї енергії потрапила до пекла, як мито за доставку, ха-ха. — Накахара знову зробив затяжку — Ось. І-і.. більшість нижчих, брудних мудаків, зібралися знайти тебе. Просто тому, що твоя енергія дуже цікава. Так відбувається досить часто, тому безліч “замовників” не доживають своїх років на землі, вирушаючи в Пекло. — На коліна до Чуї застрибнув кіт Карма, муркочучи і лягаючи зручніше. Від чого Накахара трохи смикнувся, але зворушився, побачивши сірого жирненького котика, хлопець почухав його за маленьким вушком.
— Як його звати?
— Карма. — Осаму не особливо звертав на кота уваги, перетравлюючи інформацію.
— Ти хочеш сказати, що на мене відкрили полювання, бо я.. типу смачний?
— Вау, ти вмістив величезну промову в одну тезу. 10 очок Гріфіндору.
Осаму обдарував демона поглядом.
— Та гаразд тобі, це ж смішно. О, чи ти С-с-слизеринець? — Чуя кепкує на рівні діда з під’їзду, — Тобі б підійшла зелено-чорна уніформа. — Як той прийшов до цього – історія замовчує.

— Як називається мітка, яку ти залишив на мені? — хлопець не вгамовується.
— це Джибунно, різновид Петто. Власне, Петто означає “улюбленець”. Я просто не хочу, щоб тебе з’їв який-небудь йокай, дикобраз або туалетний монстр. І плюс до всього, на тебе поклала око якась нижча субстанція. Воно, бляха, скоро розвалиться нахуй, а все ще намагається щось там на мо- когось ложить, курва. — Чуя ледь не обмовився, назвавши Осаму своєю власністю.
— Класти — Осаму посміхається, виправивши Демона.
— Йди до біса. — Накахара докурив, залишаючи цигарку тліти в попільничці на столі.
— Я вже поряд із ним. — Осаму зачесав волосся рукою назад, відкриваючи лоба. — Щодо мітки зрозуміло… Це так цікаво, виявляється. А розповіси мені більше про Пекло? — Він ліг на ліжко, підминаючи під підборіддя подушку. — О чи може хочеш чай? Або каву?
— Міцніше нічого не знайдеться?
— Вино. Причому, мій дядько, Морі, п’є лишень дороге та вишукане, тож дешевого шмурдяка у нас не знайдеш.
— Правда? Уу, мені подобається твій дядько. Я теж поціновувач дорогого і смачного вина. У вас є льох?
— Так, зараз щось принесу. Здається, у нас було кілька пляшок досить смачного червоного. І дядько не помітить, якщо я візьму одну. Ну, принаймні, ніколи не помічав. — Осаму почепав у льох, двері до нього були в кімнаті Огая.

Пройшло 5 хвилин, Чуя ліг на ліжко, підпираючи спину подушкою. Йому стало жарко, тому він зняв піджак, залишаючись у білій сорочці та штанах, легендарні туфлі з першої зустрічі стоять біля ліжка.
У кімнату впадає Дазай, посміхаючись і показуючи пляшку священного напою.
— Слухай, а вино – це ж кров Ісуса. Як ти, демоняко, її п’єш?
— Якщо це кров Ісуса, то він – самогонний апарат, а я балерина. — Очі Чуї закотилися так, що ледь не пробили череп з іншої сторони.
— О, а давай я дам тобі свою футболку та спортивки? Мені шкода на тебе дивитися у цьому костюмі, він же незручний. — Дазай абсолютно ігнорує нісенітнецю, яка вилетіла з його рота секунду тому, що дозволяє йому безцеремонно перескочити на іншу тему.
— Мені зручно. — пирхнув Чуя. Ні, йому не зручно, він просто не хотів створювати незручності ще й хлопцеві.
— Замараєш ще свій дорогий костю-юм. — Осаму поставив на стіл вино, келихи і відійшов до шафи. Незважаючи на «ні», той таки дістав свою найменшу футболку та спортивки з минулого року, на нього вони малі, може Чуї хоч трохи підійдуть.
— На, рижулю. — Осаму кинув у демона речі, а сам вдягнув легку футболку «Chili hot peppers».
— Я тебе вб’ю за цю фразу, Осаму. І згодую Церберу. Нагадаєш йому, яке на смак буває одоробло. — Накахара встає з ліжка, розстібає пару золотих гудзиків і знімає сорочку через голову. Клацнув пальцями, річ зникла.

Дазай глянув на Чую оцінюючим поглядом. Досить підкачане тіло, ластовиння на плечах, ліктях, кистях. Навіть на шиї є розсип рудих цяток. Шкіра молочного кольору. Напевно, у всіх рудих така світла шкіра. Погляд спускається нижче, помічаючи пірсинг на сосках.

“Ну чорт є чорт..”

Накахара не дав Осаму догледіти, одягаючи футболку, яка виявилася йому трохи вищою за коліна. Як мило. Спортивки довелося не мало так підкотити, щоб звільнити ступні Чуї.
Вони знову лягли на ліжко по різні боки. Дазай був весь у передчутті цікавих історій з Аду.
— Що ти хочеш почути?
— Все. Можеш почати з чого завгодно. — У хлопця сяють очі.
— Ну тоді почну з рівня лайт. У всесвіті існує не тільки Рай та Пекло. Є ще до біса різних вимірів. Рай, як у людей президент чи парламент у країні, керує зовнішніми та внутрішніми справами. Наприклад, у якомусь світі ти не можеш побудувати державу, встановити якесь правління, закони, влаштувати переворот і так далі, доки не погодиш це з Раєм. Будь-які угоди між світами, освітня система, охорона здоров’я – це все тримає у вузді Рай. Також він відповідає за порушення цих зовнішніх і внутрішніх справ. Зрозумів щось?
— Так. А що тоді залишається Пеклу? – Захоплення читається прямо на лобі Осаму.
— Ну, уявімо. Ти – потужний державний правитель. Ти зробив помилку і втік в інший вимір, щоб тебе не покарали. Тоді Рай робить дзвіночок Аду, і такий: «Ало, у нас пацюк», Пекло таке: «ок, зрозумів, прийняв, обробив». І висилає на пошуки пекельних псів. Тебе знаходять, ловлять і ведуть на суд. Ти швидше за все потрапляєш у Пекло, де твоє покарання починає виконуватися. — Чуя намагається згадати щось ще. — О, ще. Ми ловимо йокаїв. Ці тварюки з’являються самі, за певних умов, і починають розбредатися по всесвіту, як блохи. Створюють купу проблем та залишаються безкарними. Ще власне ми виконуємо замовлення щодо вбивства, якщо нас викликають. — Чуя, нарешті, бере в руки келих, розгойдує його і вдихає аромат вина. Тільки після цього дозволяє собі зробити ковток, закочуючи очі від насолоди. — Яке прекрасне вино.

— А чим займаєшся ти?
Чуя давиться напоєм від несподіваного питання.
— Кх. Я різнороб, за власним бажанням, так би мовити. Хоча, точніше буде, я замовний кілер. Я часто тусуюся на землі, маю зв’язки з місцевою мафією, і вони часто користуються моїми послугами. Ось так ось. — Накахара посміхається, спостерігаючи за тим, як захоплено на нього дивиться шатен.

— А до вас можна потрапити?
На цей раз Демон давиться повітрям. Який же цей хлопець божевільний.
— Ну-у. На землю часто збігають демони, перетворюючись на людей. І їх треба ловити.. Але наші співробітники погано орієнтуються в людському світі, а у відділі Земних залишилася пара демонів. Щож може я спробую поговорити з Люцифером, він може навіть погодиться. — Яка навіжена ідея, боже..

— Відділ “Земних”?
— Ой так. В нас багато відділів, офісів. Все розфасовано за вимірами. Кожен офіс відповідає за свої виміри. У них обов’язково присутні такі відділи: вимірницький – там ті, що орієнтуються у поточному світі, дипломати – думаю тут логічно, воїни – на випадок війни, кілери – їх і викликають замовники, і нотаріуси – вони нишпорять у документах, шукають інформацію, створюють цю інформацію, підтасовують її тощо. Потім там у цих відділах є всілякі загони, підзагони. До біса всього коротше. Ось, а відділ офісу Землі за орієнтуванням називається Земним. — Накахара потягується і позіхає.

— Хочу бути демоном. Все, пиздець. Де розписатись кров’ю за це?
— Ти не зможеш так просто стати демоном.— Арахабакі тішиться з такого невгамовного юнака, — Вони століттями заробляють собі звання. Спершу ти звичайний, формальний демон, який навіть не прив’язаний до своєї мети і не має здібностей. Потім іде навчання, після закінчення якого тебе до себе має взяти індивідуальний вчитель. Мене взяла кілерка Койо-сан. У вчителя ти отримуєш усілякі легкі завдання та цілі. Потім він пише рекомендаційну, в якій описує твої найкращі та найгірші здібності. Якщо ти добре виходиш на слід – станеш пекельним псом, добре вбиваєш – воїном, чудово вбиваєш – кілером, і так далі за списком. І навіть коли в тебе з’явиться професія – ти будеш прив’язаний до майстра цієї професії, а потім сам станеш учителем. Замкнене коло, до якого ти йдеш століттями.

— Ти ж казав, що не за згодою став демоном. Як це сталося?
— А, та це нецікава історія.
— Мені цікаво!
— Нуу.. — Чуя чухає потилицю. — Я у вісімнадцять років викликав Люцифера.
Накахара намагався зробити обличчя котика, який десь нашкодив.
— Чого бляха? — Від подиву Осаму навіть підвівся на ліктях з ліжка.
— Ну, я жартома… Я думав їх, демонів, не існує. А він візьми та з’явись, ще й покарав мене за виклик. Сказав, мовляв, що в нього якраз найвищі якісь там Ангели прокляли Арахабакі, і його треба перемістити в мене, щоб він вижив, а я помер, віддавши йому своє тіло. А моя енергія виявилася настільки сильною, що він зник у мені. Ось так ось.

— Тобто це як.. близнюки в утробі матері? Один поглинув іншого та все?

— Що ти несеш, господи?

— А нормально, що демон згадує пана Бога вголос?
Чуя закотив очі, мовчки відпиваючи трохи вина.

— А взагалі непогано так, випадково викликав самого трясця Люцифера. А потім ще й демона хаоса переварив. Ти там у свої вісімнадцять років був машиною для вбивств? — Осаму в шоці прикладає руку до чола. — А ще з мене сміявся, що тебе викликав. Сам щось не краще. — Дазай посміявся, уявляючи обличчя вісімнадцятирічного хлопця, коли побачив Люцифера.

— А в мене можуть з’явитися такі здібності, як у тебе? Їх якось отримав Арахабакі, Асмодей, Азазель та інші. Я знаю, у книжках читав.
— Так, але це складно. Як би пояснити. — Чуя радий, що гіперактивний Осаму швидко змінює тему діалогу і тому не потрібно виправдовувати вчинки минулого життя.
Допустимо, ти довчився до пекельного пса і став командиром власного загону. За це тебе нагороджують такою собі медаллю-уламком якогось каменю Сили. Ці камені з’являються зі сліз та страждань Святих. Уламок від них дає тобі якусь здатність, вона завжди випадає непередбачувано, хіба що силу каменю, що видається, контролює спеціальна комісія. Потім ще уламок за якісь заслуги, ще. І ось так ти їх збираєш, і колекціонуєш собі здібності. У мене, точніше у Арахабаки тих часів, було два уламки: гравітація та створення чорних дірок, а альтернативний вимір собі заробив я сам. Разом із здатністю тобі передається гріх. Через гріхи твоє тіло може трохи змінюватися, у мене ось очі по всьому тілу відкриваються при використанні сили, але мені подобається. А, ну і ще цей гріх віддаляє тебе від можливості сповідатись і стати ангелом, але всім на це чхати з великої звонарні. Ось так ось. — Накахара підморгнув Осаму, посміхаючись.

— Це очманіти як цікаво. Все я не хочу вмирати просто так. Тільки заради того, щоб стати демоном. Це ж така благородна смерть!
— До речі, ти теж маєш сильну енергію. Точніше ауру. Бо ти зміг викликати мене, та ще й пережити Джибунно. — Чуя вирішив остаточно добити-здивувати Осаму.
— Якби ти був слабким, ти помер би ще при виклику, або від Джибунно. Це все потребує витрат аури. Якщо вона повністю вичерпається – ти помреш. Але не бійся, вона сама відновлюється. Але в момент, коли вона витрачається – ти втрачаєш захисну оболонку своєї душі, її можуть вкрасти, або наврочити, так з’являються одержимі. У людей аура відновлюється дуже повільно, це ще один пункт, чому я поставив мітку. — Чуя сів на ліжку.

— Уф, я закінчив. Є питання? — Накахара висмоктав уже пів пляшки вина в один писок, і його трохи розвезло.
— Я міг померти, але ти все одно вчепився в мене, як чортова рись, що жила голодом 10 років?
— Ну здох би й здох, чого бубнити? — В демона прилетіла подушка.
Арахабакі задумався, чи може він зараз розкрити свої карти перед цим хлопцем, чи варто влаштувати ще кілька випробувань? Хоча Джибунно це вже не фіговий такий челендж для людини.

— Уф, щось мене розперло. — У Чуї почервоніли щоки від кількості алкоголю в крові. Він розуміє, що якщо залишиться тут ще хоч на пару хвилин, то точно полізе до Дазая і злякає його. А це не те, чого він хотів би.

«Пора линяти, Чуя»

— Гаразд Осаму, мені час. Я й так з тобою до ночі чухався. — обурився Чуя, киваючи у бік вікна. Дазай глянув у той же бік, і справді, сонце сховалося ще годину тому. — На добраніч, Дазай.

— На добраніч, рижулю. — Шатен дражнився, щоб затримати Чую ще ненадовго.
Накахара ображено надув нижню губу і кинув у хлопця подушкою, яка раніше прилетіла до нього, а потім зник. В області плеча відчувся біль.

«Ця худоба тепер штовхатиме мене через мітку..»

— Спи солодко, не помри уві сні, скотиняка. — Осаму відкинувся на ліжко. Завтра останній день перед вихідними, а ще Огай приїжджає. На хлопця чекає цікавий день.