Глава 4.

В кімнаті Анни панував звичний хаос: незакінчена пляшка вина, відкрита ще місяць назад, небезпечно стояла на самому краєчку підвіконня; кіпа журналів, яких вона ніколи не дочитувала до кінця, пилилася на поличках; наполовину поскладена одіж лежала біля шафи, показуючи намагання жінки навести хоч якийсь порядок.

– Та хто там так написує в саму рань. – ледве відкрила очі Анна, потягнувшись до телефону, який розривався від повідомлень. З десяток смс з різних груп, але в основному писали люди з вчорашньої вечірки.

– Боже, скільки тут голосових. Люди що, писати розівчились? – невдоволено буркнула вона, забираючи сплутане яскраво-червоне волосся з обличчя. Піднявшись на ноги, жінка підхопила з підлоги куртку, в намаганнях знайти там почату пачку сигарет.

«Дівчино, але ти вчора задала жару! Той бармен ще надовго запам’ятає твій танець! Одна з тих офіціанток, ну пам’ятаєш…така з дивною зачіскою, питала за твій номер. Дати їй?» – ввімкнула Анна одне з перших голосових, паралельно закурюючи сигарету. Але побачивши прикріплене відео з вчорашньої ночі, жінка поперхнулась димом, і в одну мить стала кольором свого волосся. Цей танець дійсно ще не скоро забудуть.

– Курво, Олівіє, ми ж домовлялись: те, що відбувається після трьох шотів текіли ми не документуємо! – моментально записала відповідь головна героїня вчорашньої ночі, знову затягуючись димом.

– Ну привіт, красуне. – вимкнувши екран телефону, жінка скептично подивилась на своє відображення. Потікший макіяж довкола очей перетворив шикарну королеву вечірки на заспану панду. У свої майже тридцять п’ять вона була далека від того відповідального дорослого, якого зазвичай зображують в фільмах і в тих чортових рекламних роликах пластівців. До речі про пластівці…

Тримаючи у зубах сигарету, Анна зібрала волосся у високий хвіст. Затягнувшись ще кілька разів, жінка потушила недопалок в переповненій попільничці і попрямувала на кухню. Поснідавши тими сраними пластівцями, жінка таки змогла себе заставити піти у ванну, щоб змити ті залишки макіяжу, що робили її схожою на надто дешеву повію.

– Хто там ще писав? – ввімкнула мессенджер Анна, паралельно чистячи зуби. Нове повідомлення від незнайомої дівчини – схоже Олівія таки дала тій її номер, щось там від старих однокурсників, а ще…

– Вілена? – жінка здивовано поглянула на смс з проханням якомога швидше приїхати і скупитись в магазині. Навіть лист з покупками написала – типова організована жінка за тридцять.

Поглянувши у дзеркало, Анна взяла ватку з міцеляркою, почавши стирати макіяж. Через декілька хвилин за цими стертими темними тінями нарешті стало видно доволі великі карі очі.

– Клянуся, він з кожним днем стає все більшим. – невдоволено нахмурилась жінка, вдивляючись в невеличкий шрам на губі. Пірсинг на лівій брові відблискував від яскравого світла в ванній кімнаті. Роздивляючись своє лице, Анна завжди зупиняла свій погляд на вустах з недоліком. А щоб того пацана з Широкої вулиці качка за дупу вкусила! Але нічого, тоді, ще дівчиною, вона йому переднього зуба вибила. Це яким покидьком треба бути, аби кидати каміння в котів!

Вирішивши не заморочуватись з макіяжем, Анна швидко перевдягнулась в спортивні штани і толстовку, ще раз глянувши у відображення. Скільки би часу не пройшло, але вона і досі ловила себе на думці, що запарюється над зовнішнім виглядом, коли йде до Вілени.

– Добре, що вона там купити просила…?

***

– Кохана, я вдома! – засміялась жінка, проходячи в квартиру Вілени, поки та лише закотила очі, хоча і сама посміхнулась.

– Привіт, дякую, що приїхала. Ти все купила? – запитала вона, беручи кілька пакетів у подруги, аби віднести все на кухню.

– Все по списку, тільки у них тих еко-яєць не було, тому я купила звичайні. – відповіла Анна, знімаючи взуття.

– Тітко Анно! – пролунало з дитячої кімнати перед тим, як хлопчик вибіг у коридор. Обійнявши жінку, він посміхнувся на нишком протягнуту шоколадку, яка супроводжувалась підморгуванням.

– Привіт, малеча! Що там у тебе в садочку? – запитала Анна, скуйовдивши малому волосся.

– А я зараз не ходжу до садочку. Мама сказала, що у них там якісь вихідні. – посміхнувся Савва, здається зовсім не проти такого розвитку подій.

– Ага… Он воно як… Ну тоді тобі дуже пощастило. – відповіла жінка, багатозначно поглянувши на подругу.

– Які ще вихідні? Я проїжджала там і нормально вони працюють. – прошепотіла Анна, зайшовши на кухню.

– Їм обом зараз безпечніше зі мною. Краще скажи, чому ти купила це молоко? Воно з одних хімікатів. – сказала Вілена, бажаючи змінити тему розмови.

– Добре, я зрозуміла в яку ти тут гру граєш, не буду розпитувати далі, якщо сама не хочеш нічого пояснювати. А це молоко нормальне, мамо-квочко, я ним буквально сьогодні снідала. Але я не розумію, чого ти сама не могла піти до магазину, він же ж зовсім поруч.

Вілена невпевнено зам’ялась, не знаючи, як виправдатись перед подругою. Вона їй ще не розповідала за вчорашній випадок. Жінці навіть згадувати про це було страшно.

– Я бачила в новинах, що неподалік зникнув один з магазинів. Мені було лячно туди виходити сьогодні. – сказала вона частково правду. Навіщо лишній раз заставляти подругу хвилюватись?

– Мамо, там Сара прокинулася. – зайшов на кухню хлопчик, доїдаючи плитку шоколаду.

– Так? Зараз… А ну стояти! Що це в тебе? Анно! – помітила жінка, чим уже встиг перекусити її син, на що подруга лише підняла руки, мовляв, спіймали на гарячому.

– Ну що, я повинна бути тією крутою тіткою, що завжди приносить щось смачненьке. – засміялась Анна, проводжаючи поглядом Вілену до дитячої кімнати.

– А що з ногою? – помітила це кульгання жінка, дочекавшись поки подруга повернеться з донечкою на руках.

– Я була на тому місці, де раніше працював Адам, а там стільки людей було… Штовхнув хтось ненароком, а я не втрималась і невдало впала. – стиснула плечима жінка, не бажаючи робити з цього якусь драму.

– Аби я там була – цей гівнюк отримав би по пиці! – заявила Анна, стиснувши кулаки. В їх парі, вона завжди була тою гарячкуватою подругою, якій не треба було давати багато причин, щоб влізти в бійку. Це зазвичай не подобалося Вілені, але час від часу вона була вдячна Анні за таку рису характеру.

– Тоді добре, що тебе там не було. Подай мені поки ту пляшечку, Сарі час їсти. – ледь посміхнулась жінка, похитуючи немовля на руках.

За ті десять хвилин, поки Вілена годувала доньку, Анна встигла приготувати їм чай та знайти аптечку.

– Тобі треба оновити аптечку, тут все складається тільки з таблеток від голови та різних ліків для дітей. Десять пластирів з Губкою Бобом і лише один моток бинта. – сказала жінка, незадоволено цокаючи язиком.

– Не тобі мені то казати! У самої лише таблетки від похмілля й лежать. – насупилась Вілена, відносячи Сару до ліжечка. – Чого ти там взагалі порпаєшся?

– Як то «чого порпаюсь»? Щоб тобі ногу перев’язати, дуриндо. – фиркнула Анна, дістаючи мазь та той нещасний бинт. – Хочеш як краще й ото тобі така дяка!

– Ой, не починай. Там нічого серйозного. – хотіла відмахнутись жінка, але зустрівши непохитний погляд подруги, таки сіла на стілець, припіднявши спідницю.

– Вау, ось так відразу? Тут же ж діти. – багатозначно вскинула брову Анна, заставивши Вілену трохи почервоніти.

– Дорога Анно, давай в цьому домі без лесбійських драм. – легко стукнула подругу по голові жінка, під сміх винуватиці.

– Ой, до речі про лесбійські драми, пам’ятаєш ту сноубордистку? – запитала Анна, перебинтовуючи забій на нозі жінки.

– Ну так, і що там з нею?

– Вона була у мене декілька днів тому. Випили вина, знаєш, як воно буває. Я спочатку думала, що вона взагалі новенька в цьому всьому, а ця кобіта так почала внизу все вилизувати, наче там був мед. – почала розказувати жінка, поки Вілена ледь не вдавилась ковтком чаю, що як раз зробила.

– А я теж люблю крем з тістечок вилизувати язиком! – радісно підтакнув Савва, який як раз увійшов до кімнати.

– Анно!!! Їй Богу, клянуся, я тебе в квартиру більше не впущу! – скрикнула Вілена, поки жінка заливалася сміхом, навіть не зреагувавши, коли подруга її стукнула перебинтованою ногою.

– Чекай-чекай, мені щось Олівія написала! – намагалася відповзти на безпечну відстань Анна, поки жінка дивилася на неї очима, які палали злим вогнем.

– О…  Кажуть, влада таки дала якесь там пояснення, щодо будівель. – посерйознішала вона, читаючи повідомлення.

– Що? Дай глянути. – забрала телефон у подруги Вілена, почав читати новини.