Звичайний день Мелорі Ліндгрена

Декілька років потому

Чорна машина їхала містом. Ранок почався, як завжди, дуже весело. Фаїн, який якимось чином виріс розміром з величезного худорлявого дога, перевернув цілий холодильник своїми лапищами і з відповідною силою, але з іншого — все одно хотілося новий холодильник.

Припаркувавши автомобіль на власне місце для паркування, Мелорі вийшов з машини, злегка поправляючи блискуче каштанове волосся в трохи хвилястій укладання, що закривало вуха і лоб. З роками він виструнчився, потреба в брекетах відпала давно, в одязі полюбляв строгий класичний стиль, який йому шалено йшов. Він все ж таки став красенем, правда, не без праці, але генетика була на його боці.

— Ні з місця! — Мелорі почув вимогливий голос позаду й зупинився, обсмикуючи довгий білий кардиган. — Ви заарештовані, містере мере!

— Так? — поблажливо посміхнувся він, повертаючись. — Що цього разу? Перевищення швидкості?

— Крадіжка, — напрочуд серйозно відповів шериф, наближаючись.

— Крадіжка?

— Мого серця, — усміхнувся Крист’ян, спеціально змахнув гривою неслухняного чорного волосся.

В поєднанні з легкою щетиною та чорною уніформою цей альфа був неймовірно сексуальний.

— Що? Я в інтернеті прочитав!

Мелорі закотив очі — Крист’ян продовжував фліртувати, навіть коли перебував при службі! Хоча Мелорі вже не вперше голосив із цього приводу, перераховував обов’язки шерифа, але Крист’ян і в Африці зухвалий — тільки дай шанс виказати свої почуття!

— У мене сьогодні не так багато справ, — сказав Мелорі, ігноруючи його двозначний погляд, який натякає на відповідну реакцію після флірту. — Потрібно залагодити кілька справ щодо нового дитячого майданчика, вирішити, коли провести конференцію та подумати, що робити з біженцями з казкового світу.

— О Звичайно! Робота! — Крист’ян підвів руки до неба з награною прикрістю. — Та коли він перестане думати тільки про неї, а подумає про мене?

— Ти казав, що зловив казкаря, що вирував в барі, — все одно продовжив тему той. — Він вже зізнався, яким чином проник сюди?

— Ні, вважав за краще мовчати, — відповів Крист’ян, змирившись, що йому треба відповідати тільки по справі. — Але, судячи з того, що він молов, коли був п’яний, то в іншому світі хтось явно планує влаштувати сюди грандіозну вилазку. Цей чоловік не перший цього тижня. Думаю, скоро нам буде потрібний хранитель, а не мер.

— Без проблем, — спокійно відповів Мелорі. — Люблю працювати.

— О, я помітив за стільки років спільного життя, — а потім він зробив задумливий вигляд: — Хм, а хто з нас завжди забуває дати?.. Хм, а що ж сьогодні за день?..

Мелорі подумки благав, щоб цей день не виявився днем ​​народженням Крист’яна, бо подарунка у нього немає, а нагадування в телефоні не було помічено.

— Ем… — ніяково видав Мелорі. — У наших батьків річниця?..

— Що? — щиро здивувався Крист’ян. — Вона була минулого тижня, ми ж їм путівку на Кубу подарували! Ось як ти можеш пам’ятати всі свої плани, але не те, що у твого хрещеника сьогодні перший виступ у школі?

— Оу… — тут Мелорі осяяло. — Боже! Суміре не нагадав мені!

— А ще, містере мере, молодший син Суміре і Нєжа виявився обдарований магією. Вони просили передати тобі, бо ти не відповідаєш на дзвінки.

— У мене два телефони! Один для роботи, а другий… — а потім притих, — а другим я практично не користуюсь… Але це тому, що справ було багато! Я зовсім не…

— Трудоголік, — все одно закінчив за нього Крист’ян. — Але в тебе є я, а я завжди знайду тебе будь-де та приведу туди, де ти потрібен близьким.

— Що?.. — трохи не зрозумів Мелорі. — Слухай, шкільний виступ увечері, я встигну.

— А як же раптовий дар магії? — спитав Крист’ян, не даючи Мелорі піти. — Або я зараз схоплю тебе і потягну силою, або ти сам послухаєшся та поїдеш до Сноу.

Мелорі зрозумів, що від свого обов’язку хранителя зараз не відвертиться. Втім, справи на роботі зачекають, час є. Тому Мелорі кивнув та пішов за Крист’яном у машину шерифа. На своїй власній він не хотів їхати, щоб не витрачати бензин, а телепортація позбавила б його товариства Крист’яна.

Суміре і Нєж були першою одруженою парочкою після випуску зі школи. Вони давно вже створили своє затишне гніздечко неподалік будинку батьків. А якщо точніше, то їхній приватний будинок, оточений невеликим парканом та яблуневим садом, стояв майже на перехресті вулиці. Мелорі вийшов з машини, а потім усміхнувся від кількості яблук на деревах — Суміре добре постарався.

— Отже, — заговорив Крист’ян, — не лякай дитину, гаразд?

— Тоді не ходи за мною, вони вважають тебе небезпечним, — підколов Мелорі, відчиняючи хвіртку.

Йому вистачило одного дзвінка, щоб Суміре відчинив двері. Суміре не особливо змінився за стільки років, хіба що поміняв зачіску на каре та почав підбирати одяг у м’якшому стилі, але в цілому продовжував бути дещо моторошним. Особливо моторошним зараз:

— І де тебе носило? — одразу ж спитав він. — Я дзвонив неодноразово!

— Робота, — скромно нагадав Мелорі.

— Робота? Серйозно? — але все ж таки пропустив усередину, принагідно розповідаючи суть проблеми: — Каміль успадкував від мене дар до темної магії. Я не знав, Нєж не знав, але вибиті вікна у кімнаті тому доказ. Він не слухається мене! Пустує, поки Нєжа немає вдома, ніби обірванець якийсь! Не можу ж застосовувати свої власні сили на дитині!

Мелорі посміхнувся, дивлячись на втомленого Суміре. Так як Мелорі мати своїх дітей просто фізично не міг, він добре ладнав із чужими. Мелорі хотів би усиновити собі дитину, але розумів, що не матиме достатньо часу, тому постійно відкладав рішення.

Каміль був молодшим у родині Сноу. Він більше був схожий на тата, але родився альфою, а ось старший на кілька років омега на ім’я Джиа — на Нєжа. Тільки ось характер у молодшого виявився пакісливим… Гіперактивний хлопчик семи років із об’ємною неслухняною шевелюрою темного волосся сердито вийшов у коридор і побачив Мелорі:

— Ви прийшли мене покарати?

Суміре демонстративно пропустив Мелорі до нього, мовляв, сам тепер розбирайся. Мелорі підійшов та присів до Каміля, попутно діставши з кишені карамельну цукерку, яку встиг швиденько начарувати. Хлопчик, помітивши частування, відразу забув про свій ворожий настрій, приймаючи подарунок.

— За магію не карають, — дружелюбно сказав Мелорі. — Хіба що нею не можна розбивати вікна і влаштовувати неприємності для батьків.

— Але навіщо вона мені потрібна? — здивовано поцікавився той. — Мій брат завжди такий талановитий, а я ні! Але він не має таких сил, як у мене! Я кращий за Джиа!

— Ви обидва круті, гаразд? Однак твої сили можуть поранити людей, — Мелорі дбайливо посміхнувся. — Ні, я не забороняю тобі чаклувати, навпаки. Буде чудово, якщо твій тато повчить тебе керувати своїми силами. Якщо ти добре навчатимешся, то зможеш чаклувати собі цукерки сам.

Каміль відразу зацікавився, почувши про цукерки. Подумавши кілька секунд, він вирішив, що старший брат лусне від заздрощів, коли побачить, що Каміль може чаклувати собі найсмачніші цукерки! Тож активно закивав головою:

— Я хочу навчитися магії! Хочу!

— Тоді слухайся тата, — м’яко підбив підсумок Мелорі. — І вмітимеш закликати собі не тільки цукерки, а й тортики, і бісквіти, і круасани…

Суміре обурився:

— А суп хто їстиме?

— Ну, суп не такий смачний, як торт, — заперечив Мелорі, а потім звернувся до хлопчика, простягаючи руку. — Якщо тато почне занудити, можеш скаржитися мені. Домовились?

— Домовились! — з усією дитячою серйозністю відповів Каміль, потискуючи руку.

Крист’ян, що стояв у дверях весь цей час, тільки посміхався куточком рота, дивуючись, як добре Мелорі ладнає з дітьми. Йому здавалося несправедливим, що він не може завести своїх власних, але все одно зберігав надію, що одного разу Мелорі повідомить, що його нудило вранці. Однак це все ще залишалося нездійсненними мріями.

— Дякую, що виділив час, — сказав Суміре. — Я можу дати тобі шматок яблучного пирога. Чим ти взагалі харчуєшся на роботі?

— Він забуває харчуватися на роботі, — видав його секрет Крист’ян, як шалено любить робити. — Ну, хіба що в мене з’являється вільна хвилинка і я потягну його в кафе.

— З глузду з’їхав? — для Суміре це було вже занадто, він закликав собі в руки упакований у коробку для ланчу пиріг та всунув у руки Мелорі, не встиг той розкрити рота. Його батьківський інстинкт, мабуть, розвився через виховання Остіна. — Та візьми ти перерву, га! Вихідний чи відпустку!

— Обов’язково подумаю над твоєю пропозицією, — озвався Мелорі. — Дякую за частування, але…

— Якщо ти голодуватимеш, я пожалуюся Мерліну! Може, твої батьки й вирушили у подорож, але Мерлін таки тобі батько!

— От ні, дякую, — довелося прийняти частування і пообіцяти його з’їсти.

Як тільки Мелорі сів назад у машину, а Крист’ян завів мотор, то зітхнув, поклавши коробку для ланчу на коліна.

Начебто вже виріс, дбаєш про інших, щодня вирішуєш неймовірно важливі справи, але дехто все одно пам’ятає навіть незначну різницю у віці!

— Добре, коли є діти, га? — невимушено спитав Крист’ян, виїжджаючи на дорогу. — За ними потрібно постійно пильнувати, але зате не нудно.

— Мабуть так, — Мелорі спеціально ухилився від прямої відповіді. — Але ж для тебе це не проблема. Можеш просто знайти омегу.

— Що я тобі говорив із приводу таких слів? — мстиво посміхнувся Крист’ян, насправді тільки на них і чекаючи. — Ось уночі й розплатишся! Очманіти, мій коханий каже мені про зраду!

— Так було б правильно… — пробурчав собі під носа Мелорі. — Добре, забудь. Просто ти поводиться нелогічно, якщо так хочеш дітей. Омеги готові на тебе вішатися, бо ти схожий на мандрівного музиканта.

— Але ж вони не знають, що я і є музикант, — чомусь сказав Крист’ян, бавлячись ситуацією. — Можу тобі зіграти свою нову пісню! Та хоч зараз!

— Ні, — відповів Мелорі. — Ти обов’язково одурманиш мене!

— Ясна річ.

— Краще займися роботою, — пирхнув Мелорі, а потім додумався, чому це Крист’ян прийшов до нього з самого ранку: — Ти ж не скинув всі справи на напарника? Блейз не може робити все сам! Адже в нього теж має бути відпочинок!

Крист’ян знизав плечима:

— Минулого разу він просив помінятися зміною, щоб піти з Хель у ресторан, тому відпрацьовує свій обов’язок прямо зараз. Все справедливо, містере мере.

Мелорі не було чим заперечити, хоча дуже хотілося. Відвернувшись до вікна, він трохи розслабився та заспокоївся.

У нього було дуже багато справ. Не тільки справ міста, але й казкарів — це все в його руках. Ось казкарі, які проникають у Гріммвіль невідомим способом і влаштовують бешкет, хвилювали Мелорі дедалі більше. Мерлін не міг зрозуміти, чиїх рук це діло, а якщо не знає він, то ніхто не знає. Щось явно наближалося. З іншого світу.

— Гей, — зрозумів Мел, побачивши закритий на ремонт дитячий майданчик у вікні. — Ми їдемо не в той бік! Мерія не тут, якщо ти забув!

— Я пам’ятаю, — проспівав той. — А ще я пам’ятаю, що тобі треба було забрати копію контракту Блейна, щоб підтвердити співпрацю.

— Боже… — прошепотів Мел, ляснувши себе по лобі. — Зовсім із голови вилетіло! Може то правда, що я надто заробився? Забув навіть про прохання друга!

— В останні дні тебе завалили роботою, але можеш уже приходити до тями, — порадив Крист’ян. — Дивно, що контракт хотів передати Блейн, адже справами фірми займається Абель, у нього мізків значно більше.

Мелорі посміхнувся з цього виразу.

Блейн взагалі не збирався заперечувати авторитет свого старшого чоловіка, це для нього тотожно порушенню закону. Він відкрив власний ресторан у центрі міста, проте навіть із цією справою йому допомагав Абель. На Блейна можна сподіватися лише в питаннях про реклами та дизайн, але в іншому ж він просто буде швидко зморюватися.

Ресторан знаходився в найпрестижнішому містечку міста, де будівлі виділявся не лише напівкруглою будовою, а й шикарними вивісками та доглянутими клумбами. Усередині ресторан взагалі відповідав усім критеріям, які взагалі існують для гарного побачення. Тут тобі й затишна атмосфера, й тиха музика, й гарні чемні офіціанти.

— Меле!

Варто було Мелорі увійти, як його помітив надто радісний Блейн. Блейн Бастіан завжди добре виглядав, навіть зараз, з таким величезним животом — як нещодавно виявилося, у них з Абелем будуть двійнята. Те, що Блейн такий активний у своєму становищі само собою дивно, але якщо діти будуть фейрі, то це все пояснює всю легкість вагітності.

— Чому ти не попередив, що заїдеш вранці? — одразу поцікавився Блейн, дивлячись знизу вгору через різницю в рості, адже Мелорі вже давно його переріс. — Чи ти хотів би забронювати столик для побачення? Якщо так, то нема проблем! Я завжди знайду місце для мера!

— Ні, я за копією, — озвався Мелорі. Його розвеселила така активна поведінка друга. — А тобі не важко щодня крутитися з місця на місце? У твоєму-то становищі! Останні терміни як-не-як!

— Все добре! — Блейн повів Мелорі у бік кухні, прихованої за легкими дверима.

Через кухню йшов шлях до невеликого кабінету, де зберігалися всі необхідні документи для бізнесу. Мелорі не знав, як Блейн розуміється в такому хаосі, який сам же тут створив, всупереч порадам розкласти все по поличках, але той запросто знайшов необхідні файли в ящику за пару секунд.

— Я зайшов сьогодні, щоб попередити персонал про свою відсутність, — сказав Блейн, щасливо посміхаючись, коли передав документи. — Скоро заїде Абель, і ми поїдемо до лікарні! Так як це останній місяць, він наполіг, щоб я ліг на зберігання. Ну, знаєш, двійня навіть для нас була несподіванкою. Якщо це будуть близнюки, то я буду щасливим, як ніколи.

— О боже… — Мелорі не знав, що зовсім скоро він побачить малечу Блейна, тому не відразу зрадів: — Може, тобі приставити особливих лікарів-фейрі? Все ж таки, ми не знаємо, ким народяться ваші діти! І як проходитимуть пологи, і…

— О ні, тільки не починай включати свою надтурботу, — вчасно перебив той. — Віл уже підготував усе. Я не хотів тебе турбувати, останнім часом ти був завалений роботою. До того ж, — він відчинив двері, — я маю молодшого брата, який з радістю мені допоможе, якщо Абель буде зайнятий. Все-таки, з нас двох саме Абель приносе гроші в сім’ю, а я просто люблю його та добре виглядаю.

Вони вийшли назад у хол, обговорюючи, як назвати одного з дітей. Так як старшій дитині (навіть якщо на пару хвилин) ім’я даватиме Абель, то друга залежала від рішення Блейна. Він перебирав неймовірно багато варіантів, виправляючи довге волосся від хвилювання, і так не зміг обрати щось одне.

Як тільки вони вийшли в невеликий коридор, Блейн замовк, побачивши, що омеги почали стовпитися біля входу, тихенько сміючись або пускаючи кокетливі погляди у широке вікно.

— Спокійно! — відразу зупинив його Мелорі, як бійця на рингу. — Ти не можеш загрожувати всім, хто дивиться на твого чоловіка!

— Та я б їх живцем поховав! — ревниво прошипів Блейн.

Реакція омег на Абеля виявилася абсолютно нормальною. Так як він виріс із віку, коли фарбував волосся у всі кольори веселки, то зараз виглядав суворим альфою з пронизливим поглядом, що віддавав перевагу суворим діловим костюмам, а ще відкидав назад темне, майже чорне волосся. Омеги сильно задивлялися на нього, який стояв на вулиці біля власного дорогого джипа. Вони бачили в ньому надійного і сильного партнера, але Блейн був готовий вбити кожного суперника своїми руками.

— Абеле! — Блейн спеціально підійшов до свого чоловіка, напрошуючись на обійми, щоб кожен із цих мерзенних омег пояснив, що він зайнятий саме ним. — Я встиг скучити!

— Ми не бачилися від сили півгодини, — сказав той, не розуміючи несподіваної ніжності, до якої так і не зміг звикнути. — Сідай у машину, а не обіймай мене!

— Ні! — радісно промовив він, насолоджуючись моментом.

Мелорі посміхнувся, дивлячись на майбутніх батьків. Ці двоє на перший погляд не змінилися по відношенню один одного, проте це не так. Абель кохав Блейна по-своєму, не демонструючи цього на публіці взагалі, але щось його завжди видавало. Може, погляд чи своєрідна турбота, але кожен знав, що ці двоє по-справжньому кохають одне одного.

— Містер мер, — Мелорі почув Крист’яна. — Вам хіба не треба працювати?

***

У мерії рівно в обід завжди починалася метушня. Це пов’язано з довгоочікуваною перервою. Працівники намагалися встигнути відпочити за короткий час. І Мелорі не виняток.

Він потягся, сидячи за столом, коли секретар приніс йому чорний чай та попросився піти з роботи раніше через побачення. Мел не мав нічого проти, тому тільки побажав добре провести час. Як тільки радісний секретар випорхнув з кабінету, Мелорі підвівся і підійшов до великого прямокутного дзеркала, що стояв біля шафи з книгами, наче предмет інтер’єру.

Насправді його призначення було в іншому. Мелорі провів рукою по холодній поверхні, шепочучи під ніс необхідні слова, та почав чекати, поки на так званий виклик дадуть відповідь.

Брендан не змусив на себе чекати, в цей час у нього теж немає справ, тому вони могли спокійно перекинутися кількома словами. Брендан став королем швидше, ніж припускав, тому на сьогоднішній день у ньому неймовірно перемішалася відповідальність і безвідповідальність — він залишався вірним собі, незважаючи на велич та корону на голові.

Мелорі щоразу зазначав, що цьому величному Брендану йде місцеве вбрання. Ці жилети, штани, високі чоботи — Брендан дуже сильно вимахав у зріст, його широкі плечі випромінювали надійність, і в цілому він виглядав саме що величним, просто казка для будь-якого омеги.

— Ну і чому так довго? — невдоволено запитав він. — Раніше ти дзвонив у призначений час, а зараз спізнився на хвилину! Я вже почав хвилюватись! Та ти ж ніколи не спізнюєшся!

— Я теж маю роботу, — відмахнувся Мелорі. — Не вередуй.

— Гаразд, — за стільки років спілкування, нехай і не наживо, Брендан зрозумів, що з Мелорі краще не сперечатися. — Чекаю від тебе останні новини.

— Блейн та Абель незабаром обзаведуться двійнятами, — почав розповідати той не без посмішки. — Вони ще не вигадали ім’я для другої дитини, але сподіваюся, що Блейн придумає дещо краще, ніж Мелюзін.

— Для фейрі це ім’я справді гарне, — ніби дорікнув Пендрагон, бо йому хоч десь хотілося виграти суперечку.

— Не факт, що діти будуть саме фейрі, — непохитно відповів Мелорі. — Ще я дізнався, що молодший син Нєжа та Суміре — темний маг. Ми з ним уклали угоду, щоб він не пакостив без потреби.

— Ще один чарівник? Та в тебе там весело, — посміхнувся Брендан. — Може, когось візьмеш в учні? Або Крист’ян мав рацію, кажучи, що ти одружений на роботі?

— Мав рацію, — Мелорі не приховував очевидного факту, хоча хотів би. — Не думаю, що з мене вийде добрий вчитель. Я сам іноді ходжу за порадами до Мерліна.

— Мелорі! — у дзеркало мало не врізався хлопчик років восьми. — Я дуже сумував!

Цей блондинистий хлопчик з молочним зубом, що випав, який постійно знаходив пригоди на одне місце – Ріхтер Пендрагон, син-альфа Брендана та його чоловіка. Мелорі спілкувався з Ріхтером дуже добре, як для чужої людини.

Брендан іноді дивувався з того, як Ріхтер любить Мелорі. До того ж Ріхтер любив його набагато більше, ніж рідного тата, але тут справа в самому молодшому чоловікові.

— Ого, а ти виріс, — Мелорі усміхнувся Ріхтерові. — Коли переростеш батька, то можеш сміливо йти з ним на полювання на драконів.

— Гей! — обурився Брендан. — Я не дозволяв!

— А я дозволяю, — шикнув Мелорі, ніби не сприймає його слів.

— Гаразд, — миттю змирився той. — На полювання на качок йому можна, але дракони…

— Коли виросту, тоді й піду! — невдоволено заявив Ріхтер, який не міг терпіти обмежень. — Мелорі дозволив, отже, так і буде!

— Чув? — посміхнувся Мелорі. — Твій характер, до речі.

— Ріх, — звернувся той до сина. — Чому ти мене так не слухаєш, як Мелорі? І взагалі, хіба ти не повинен зараз вправлятися з мечем? Вчителі на тебе скаржаться за непослух!

Брендан просто хотів, щоб Мелорі повиховував Ріхтера, оскільки навіть він сам просто не мав сили впоратися з ним. Ріхтер сердито глянув на батька, чудово зрозумівши його наміри. Він взагалі-то планував показати себе з найкращого боку перед Мелорі, але батько завжди змушує його вчитися!

— Згадай себе, а, — Мелорі насупився, склавши руки на грудях. — Сам який непокірний!

— Його відчитуй, не мене.

— Та ви як малі діти, — зітхнув Мелорі. — Брендане, позаймайся з ним уроками, а не залишай на вчителів. Цілком очевидно, що Ріхтер просто привертає до себе увагу.

Ріхтер трохи ображено подився на Мелорі:

— А чому ти не можеш прийти до мене та позайматися?

Ця тема була дуже тонкою, Брендан та Мелорі її завжди свідомо уникали, бо ні Мерлін, ні Мелорі ще не знайшов виходу із ситуації.

Ріхтер ще не король, тому міг іноді проходити через портал до Мелорі в гості, якщо у Брендана якийсь важливий бій чи подібно до того. А Ріхтер просто любив проводити час з Мелорі, але йому було складно зрозуміти через дитячі роки, чому ж сам Мелорі ніколи до нього не приходить.

— Ми вже говорили… — незручно пробурчав Брендан синові. — Він ще не може. Але обов’язково знайде вихід.

— А коли? — запитав той. — Я хочу показати йому, як я навчився тримати меч!

— Обов’язково покажеш, але потім, — лагідно відповів йому Мелорі.

Ріхтеру відповідь явно не сподобався, він не на це чекав, але розсудливо змирився. Чим більше минало часу, тим скоріше впевненість у зустрічі невблаганно згасала, але Мелорі завжди тримався, ніби це не так. Йому б дуже хотілося побачити весь Камелот, а не частину однієї кімнати, та й на успіхи Ріхтера хотілося б подивитись і простежити, як там Брендан… Все надто складно, особливо коли надія тримається на волосині.

— Гаразд, — мабуть, Брендан вирішив перебити незручну для них тему. — Ти вже знайшов винуватця, котрий навчився відкривати портали у ваш світ?

— Ні, — відповів він. — Мерліну це не подобається, він хоче днями поговорити з твоїм батьком. Думаю, на нас чекає чергова пригода.

— Добре, — він усміхнувся. — Бо мені щось нудно останнім часом.

***

Мерлін порався зі своїми зіллями, весь його будинок нагадував якусь зловісну лабораторію, в якій було зовсім неможливо навести лад. Мелорі кілька разів намагався прибратися з принципу та охайності, проте наступного дня бардак повертався з новими розмахами, довелося покинути безнадійну справу.

Мелорі пройшовся вздовж бурхливих казанів, намагаючись знайти великого чарівника, але почув вибух і поспішив на звук. Виявилося, один котел в окремій кімнаті не витримав якоїсь чергової суміші, а Мерлін з невдоволенням витріщився на зелену рідину, яка через вибух була буквально всюди: на стелі, стінах та підлозі.

— Я примушу тебе не вибухати! — уперто зашипів він, ніби зілля його розуміє і спеціально сперечається.

— Добрий вечір, — привітався Мел, щоб привернути до себе увагу. — Ти дивився на час? Що ти робиш?

— Це не я, це зілля, — поправив Мерлін. — А хіба ти не маєш бути на виступі свого хрещеника?

— Виступ за годину. Я прийшов з приводу тих проникнень у Гріммвіль, — перейшов до справи Мелорі. — Якщо хтось навчився відкривати портал у Гріммвіль, то незабаром навчиться відкривати його у будь-якій іншій частині світу. Нам не потрібні такі масштаби однієї проблеми.

— Згоден. Але я працюю над цим, — він ніяково глянув на зелену рідину і поспішив виправдатися: — Це правда! Зайшов би ти хвилиною пізніше і побачив би, що я дуже старався!

— Крист’ян упіймав ще одного гостя не з нашого світу, — почав розповідь Мелорі. — Він улаштував погром у місцевому барі. Думаю, тобі слід поговорити з ним особисто та дістатися до правди. Хоч катуй його, якщо це дасть хоч якісь результати, мені все одно.

— Це не знадобиться, — Мерлін завмер на місці, спостерігаючи, як посеред кімнати, де раніше був котел, надулася величезна зелена куля. — Мелорі, твій батько щойно зробив чергове геніальне відкриття!

Він підбіг до кулі і спокійно проник у неї рукою, ніби сподівався щось дістати. Мелорі підійшов ближче, ступаючи на місця підлоги, де не було незрозумілої рідини, щоб не забруднити туфлі. Мерлін витяг з кулі мініатюрний кристал, який світився та ніби пульсував від енергії, що його переповнювала.

— Що це? — спитав Мелорі.

— Це, — Мерлін радісно помахав кристалом у повітрі, — твій квиток у інший світ. Ключ не може пролізти в замкову щілину повністю, а хранитель не може перетнути портал. Щоправда, якщо портал не сприйматиме тебе як ключ… Розумієш про що я? Ти хранитель, твій обов’язок знайти зловмисника і змусити його припинити свої безчинства. Якщо хтось хоче прорватися в Гріммвіль, підсилаючи передчасно своїх спільників, то твоє завдання завадити йому. Завдяки цьому кристалу ти тепер не прив’язаний до цього світу.

Мелорі спочатку не втямив, але коли усвідомив, що йому потрібно знайти того, хто влаштовує ці пакості, а для цього необхідно перетинати межі світів, то запізно посміхнувся.

Він таки побачиться з королем Камелота та Ріхтером, як і обіцяв.