Розділ 10

Поверталась я тим же шляхом, яким втікала. І коли я нарешті була вдома, виявилось, що я гуляла аж до четвертої ранку. Дійшла до футону, і обережно переклала дракончика на нього. Потім я розв’язала шарф і вже біля свого спального місця шарами вистелила його в щось схоже на кубло. В це імпровізоване гніздо я поклала Кіна.

Спати хотілось сильно, але я повинна була зробити ще дещо. Я підійшла до дверей в мою кімнату і ретельно їх оглянула. Не так давно, вже після повернення батьків, я вмовила Шисуі навчити мене ставити пастки. Як тільки я опанувала це вміння, біля моїх дверей з’явилося багато сюрпризів різної степені небезпечності для незваних гостей. Шисуі я, звісно, попередила, але батькам декілька разів дісталося, поки вони не зрозуміли, що входити до мене в кімнату без запрошення погана ідея. Я і раніше їх просила не заходити без попередження, але нажаль вони розуміли тільки так.

Пастки були на місці, як і маленькі непомітні сигналки. Це добре. Тепер треба трохи поспати. Я глянула на таймер, в мене залишилось дещо більше чотирьох годин на сон. Тоді не будемо витрачати час. Я миттєво заснула, як тільки моя голова торкнулась подушки.

∞

Прокинулась від таймеру, і скоріш на автоматі, ніж дійсно розуміючи, що роблю, дістала з пачки корму пляшечку з сумішшю, наповнила її чакрою та почала годувати Кіна. Хвилин через 5 мені нарешті вдалось прийти до тями. Я була дуже втомлена. Не спати всю ніч було терпимо, коли я була студентом, і мені потрібно було за пару днів до здачі написати курсову. Але в тілі малої дитини це було неможливо. Я відчувала себе так, ніби по мені проїхався трактор. Мені ледь вистачало сили волі тримати очі відкритими. Саме тому я не заходжу вночі в підземелля, там занадто багато монстрів, аби можливо було безпечно відпочити, особливо спати. А повертатись додому в такому стані погана ідея. Тим більше що дітям потрібен нормальний режим сну, а не його студентська версія, по чотири години на добу, з величезним стресом через сесію.

Я запитала у Системи котра зараз година і розчарувалась у житті ще більше. Ще не було навіть і 9 ранку. Мовчки я оплакувала неможливість нормально поспати сьогодні. І дивлячись на те, що дракончика треба годувати кожні 5 годин, ще найближчий тиждень у мене не буде змоги хоча б нормально поспати, вже не говорячи про те щоб виспатися та повноцінно відпочити.

В моє вікно тихо постукали, і я помітила маківку з пухнастим і трохи кучерявим чорним волоссям. Це був Шисуі. Я навіть не подумала про те, що треба заховати Кіна, брат вже бачив мене з яйцем, хоча він і не знав що з нього вилупиться. Я тихо дозволила йому зайти. Взагалі останнім часом я намагалась говорити тихіше поки батьки вдома, менше за все хотілось, щоб вони згадали про мене і почали втручатись в мої справи. Брат, здається, теж не горів бажанням з ними контактувати, хоча йому було трохи складніше, адже батьки постійно цікавились його успіхами в академії. До речі, трохи дивно, йому майже 10 років, а він досі не закінчив Академію Шинобі. Хіба вони з Ітачі не генії, які випустилися раніше за інших?

Шисуі швидко заліз у вікно і тільки хотів привітатись, як помітив темні  круги в мене під очами і маленького дракончика, якого я годую. Я навіть на мить активувала Шарінґан, аби повністю запам’ятати вираз його обличчя.

– С-сецуко, що це? – хоч він і говорив тихо, його голос все ще якось крикливо надривався.

– Це мій дракончик, я назвала його Кін. Він буде жити зі мною, – прошепотіла я.

– Ага… Ну… І як ти плануєш ховати його від батьків?

– Мені потрібно придумати спосіб, щоб закрити свою кімнату від них повністю. Не знаєш як це можна зробити?

– Хм, можливо, спробувати зробити це за допомогою печатей, але я не вмію ними користуватись. В Селищі, непевно, тільки декілька спеціалістів, які вміють ставити хороші печатки.

Це була проблема. Для використання навичок, просто купити їх було замало. Використовування технік, та печаток без необхідної бази знань, було не тільки затратно, а ще й небезпечно. Якщо я спокійно користуюсь техніками за допомогою навичок, ігноруючи при цьому будь-які ручні знаки, я просто витрачаю більше чакри ніж потрібно. Тому що я знаю теорію використання чакри для технік, зі слів брата та з аніме. Наприклад, для використання Вогняної кулі, треба зосередити чакру всередині тіла, а потім видихнути перетворюючи її на полум’я. Не так складно, як здається. Але використання навички допомагає перетворити чакру на полум’я вчасно, щоб я не обпікалась.

Якщо детальніше заглиблюватись в механізм роботи бойових навичок, то це скоріш дозвіл на використання технік, і бонус у вигляді її підсилення, з підняттям рівня навички. Я можу використовувати будь-які техніки, які захочу, навіть без їх покупки. Але вони не будуть працювати як треба. Той же Расенган, хоча я і знаю принцип його роботи, проте навіть якщо буду роками тренуватись його використовувати, він в кращому випадку не буде стабільним і зникне, а в гіршому вибухне у мене в руці.

Навички також трохи допомагають використовувати техніки. Наприклад, та ж сама Вогняна куля. При вивченні цієї техніки часто обпікаються, поки не знайдуть і не запам’ятають правильний момент перетворення чакри на полум’я. Навичка дозволяє мені не перейматись про це. Вона сама мені підказує коли перетворювати чакру на полум’я. Але по суті, я свідомо активую навички лише в перші рази використання, далі, коли я звикла до того як правильно задіювати чакру під час того або іншого джутсу то використовую техніки вже без них.

З іншої сторони, я нічого не знаю про печатки. Тому якщо я куплю якусь навичку-печатку і буду використовувати її без будь-якої теоретичної бази, є ризик, що вона вибухне перед моїм обличчям. Все-таки навичка – це скоріше дозвіл, аніж допомога. Не знаю як воно буде – працювати з печатками, але скоріш за все теж буде невелика підказка як направити чакру, чи щось таке.

Над вирішенням цієї проблеми треба подумати. Врешті-решт я ж не можу підійти до Мінато і сказати: «Добрий день, Хокаґе-сама, я чула що Ви спеціаліст по печатках, не могли б Ви мене навчити, бо мені треба запечатати кімнату від батьків, Ви не зважайте, що я така юна і мені всього лише 5 років, я насправді дуже здібна».

Хм… Хвилиночку. Я почухала маківку. У мене з’явилась ідея. Через записник, який я відіслала Мінато, я зможу попросити пояснити мені теорію. Можливо це було трохи зухвало та небезпечно, але якщо чесно, мене не лякала думка про те, що Хокаґе дізнається мій вік, чи мою особистість. Мене лякало, що про мене дізнаються деякі неприємні мені особи.

Але я поки відклала цю ідею. Я подивилась на дракончика. Кін майже весь час спить. Він прокидається тільки коли треба їсти. Система казала, що це нормально, і для новонароджених фамільярів така поведінка цілком природня. Так вони пристосовуються до зв’язку з господарем. А через їжу вони отримують необхідну для пристосування енергію. Після отримання другого рівня він вже буде досить бадьорий, на рівні 5 буде самостійно бігати за мною. І тільки після 10-го рівня він буде здатний вступити в бій. Але зважаючи на різницю в рівнях… Я ще не скоро дозволю йому битись.

Я попестила Кіна по голівці і повернулась до Шисуі.

– Брате, я збираюсь сьогодні вночі кудись піти. Прикрий мене, якщо що. Добре?

Я навіть не думала від нього це приховувати. Мені пощастило, що в мене такий брат. Він досить лояльно відноситься до всіх моїх витівок. І поводиться набагато мудріше ніж може дитина. В нього бувають кошмари. Інколи він навіть розмовляє уві сні. Останні 4 роки, я стежила за його діями і словами настільки пильно наскільки мені дозволяла ситуація. Ну і коли згадувала про це. Пам’ять в мене, як у золотої рибки. Дякую Системі за купу нагадувань. Але зараз, я десь на 99 відсотків впевнена, що Шисуі подорожував у часі. Я питала Систему, чи можливо це, на що вона відповіла:

[«В цьому світі, з моменту Вашого прибуття, може статись все що завгодно. Але пам’ятайте – змінити сюжет можете лише Ви» ]

Що ж, я подумки знизала плечима. Якщо мені вдасться позбутись Данзо, думаю, і різанини, і смерті Шисуі можна буде уникнути. Хоча, якщо брат дійсно мандрівник у часі, він і сам до Данзо не полізе.

Поки що в цій сім’ї, або навіть в цьому світі, Шисуі був єдиним кому я повністю довіряла. Саме тому я не хотіла щось від нього приховувати. Інколи мені приходила думка розповісти йому все. Але я себе зупиняла. Хоча Система не забороняла мені розповідати про переселення, я б не хотіла бачити його реакцію на цю новину. Я читала багато історій про переселення, і мені досить часто було шкода сім’ю і друзів того чиє тіло потрапив переселенець або переселенка. Хоча тільки в тих випадках коли ця сама сім’я піклувалась про минулого володаря тіла. Але тут була проблема якраз в тому, що якщо він дійсно вже проживав це життя, і раніше у нього вже була сестра, то саме я буду «фальшивою». Я дійсно не хотіла бачити його реакцію на те що я не його сестра. Ще більше, я не хотіла щоб Шисуі мене залишив.

Він подивися на мене, в його очах був справжній вир із різних емоцій. На жаль єдина, яку я змогла розібрати – розгубленість. Емпат з мене так собі, скажу чесно.

– Мені приглянути за Кіном? – Шисуі перевів погляд на кубло з шарфу.

– Ні, його я беру з собою. Просто не дай батькам дізнатись, що я пішла.

Він тяжко зітхнув. Але кивнув, погоджуючись. Я не питала про його ставлення до моїх прогулянок невідомо куди. Але він здається хвилюється. Хоча зупинити мене не намагається, знає, що я занадто вперта.

– Не хвилюйся, зранку буду вдома – я обійняла його.

Я ще раз подивилась на Шисуі. Він теж про щось думав. Судячи з того як він хмурився, про щось не дуже приємне. Я повернулась до нього спиною та відкрила вікно налаштування підземелля. Для сьогоднішньої вилазки мені потрібно ретельно підібрати правильні налаштування. Буде проблемно, якщо я виберу щось не те, і мені доведеться завершити похід в підземелля раніше, ніж я виконаю те що спланувала.