Не заздрю твоїй майбутній дружині

Примітка: цей фанфік я намагався написати, щоб розслабитись та відволіктись. Мав вийти прям флаф-флаф.

---

Лінивий вечір. Широке двоспальне ліжко з бордовим балдахіном. На ній – Гео Архонт.  Одинадцятий Провісник лежить поверх нього, притискається до гарячих грудей.  Його тягне до тепла та ласки, але сам цього ніколи не визнає. Вони ще не спали, але при цьому просто тихо насолоджувалися усамітненням, прикривши очі, тільки цвіркуни грали свою нічну пісню за вікном.  Чжун Лі перебирав м’яке пухнасте полум’я на голові хлопця.

— Коли в моєму житті все пішло не так?.. — тихо прошепотів юнак, перш ніж провалитися у сонне царство.

— Це ти про те, як опинився з Володарем Каменю в одному ліжку і при цьому пов’язаний романтичними стосунками з ним?  — але словами чоловіка не судилося бути почутими. Тихе миле сопіння порушувало тишу кімнати.

Натомість Моракс ласкаво пригорнув хлопця до себе, накриваючи ковдрою. Нагородив голівку Чайлда легким, немов Фен Хуан¹ сідає, поцілунком.

 

***

 

— Ха-ха, пане Чжун Лі!  Це так люб’язно з вашого боку… — Одинадцятий Провісник прийняв із рук консультанта коробочку, в якій були палички.  — Я чув, шо ці символи значать шось важливе. — коментував Чайлд, розглядаючи столові прилади.  На це Чжун Лі лише посміхнувся. Нічого не змінилося з їхнього першого знайомства. Тарталья так і залишився туристом, який нічого не знає про символіку та традиції Лі Юе. Гріх було цим не користуватися.

— Це моя вдячність тобі за приємну компанію та за оплату обідів. — посміхнувся консультант. — А ще просто чудовий подарунок. Чи знав ти, що палички у подарунок – звична річ у Лі Юе? А ще тут зображені жар-птиця та дракон, ці символи означають багатство, благодать та щастя. — однак Володар Каменю цінує стосунки більше, ніж мору. Про інше значення цих тварин він вирішив змовчати. Також він і змовчав про те, що саме інше значення надав цьому подарунку. Не кажучи вже й про те, що незважаючи на спробу підколоти друга, чоловік взагалі-то не відмовиться, якщо парубок дізнається про інше значення та погодиться на пропозицію.

— Ти інколи так багато говориш! Не заздрю твоїй майбутній дружині, навіть співчуваю. — засміявся парубок, а Чжун Лі на це лиш загадково посміхнувся.

Чайлд досить кумедний і нетиповий хлопчина, як для свого регіону. Аякс, на відміну від інших чоловіків Сніжної, був неймовірно хазяйновитим і чистоплотним. В його кімнаті, яку орендував Провісник (Чжун Лі бував там і не раз), завжди було охайно та прибрано, також парубок обожнював куховарити й частенько розповідав про свої страви, котрі він готував для своїх товаришів по службі. Однак Тарталья також був гострий на язик – завжди якось підтрунькував консультанта, в основному за його відношення до грошей. Це трішки зачіпляло гордість Моракса. Як-не-як, але він все ще був Архонтом і не дуже волів терпіти таке відношення до себе. Знаючи, як ставляться до таких хороших хлопчиків, як Чайлд, то план помсти не змусив себе довго чекати: зробити подарунок з подвійним значенням, одне з яких – пропозиція руки й серця дівчині. Здавалося, це була ідеальна ідея, однак…

 

***

 

— Можливо ти й забрала Серце Бога Моракса, Сеньйоро, проте він мені сам робив подарунки! Як-от ці палички для їжі. — хизувався Тарталья показуючи Кунікузуші та Розаліні ті самі, вище згадані, прибори.

— Ні, слухай, ти йому краще цього не кажи, а то своїми крокодирячими слізьми нас тут затопить. — вставив свої п’ять копійок іназумським акцентом, а потім залився мерзотним сміхом Скарамуш, впізнавши ці символи.

Однак жінка не послухалась.

— Ага. — спокійно видала Червона Відьма. — Я забрала його Серце Бога, а ти, схоже, його справжнє серце та й руку в придачу. — крива посмішка вималювалася на обличчі Восьмої Провісниці.

І тут юнаку стало не до сміху. Він різко змінив веселий настрій на стурбований та посерйознішав.

— Тобто? — захотів уточнити Чайлд.

— Ох Тартальє! Ти… Ну я не можу просто з тебе! Їхати на місію, не поцікавивсь ні традиціями тієї країни, ні банальною символікою, ба навіть самим Гео Архонтом! — емоційно сплеснула в долоні вона.

— Пояснюю для тупих, — різко обізвався іназумець. — ото, що там накаррякано – фенікс та дракон – символи багатства й теде й тепе. Але ще таке дарують нареченій. Те, що Моракс цінує відносини більше мори – всім відомий факт. Скрадаємо два і два – виходить: «бережи свій тил, наймолодший та найсильніший з Одинадцяти Провісників»! — ще більше зареготав він.

Ці двоє покинули в кімнаті відпочинку Заполярного Палацу Тарталью наодинці з його думками. Він замислившись дивися на ці бісові палички та згадував прогулянки з Чжун Лі. Він… Дійсно йому подобався в такому порочному сенсі? Хлопчина відчув себе брудним, неначе на нього відро помиїв скинули.

 

***

 

Головна зала Палацу Цариці. Всі одинадцятеро сиділи за довгим столом на своїх місцях в очікуванні наказів Її Величності. Усі бурно обговорювали недавні події та що робити далі, не без коментарів Кунікузуші, звісно.

— Поручіть нову місію нашому молодшенькому, — подала голос лялька. — хай хоча би щось зробить наш гомосапієнс. — поглянув на рудого, спеціально зробивши акцент на перших двох складах останнього слова.

— Стули пельку, а то ща в мене в зуби получиш! — пригрозив кулаком Тарталья. Не вистачало йому ще тільки тут слави гомосексуала.

Цариця потерла перенісся. Знову ці двоє зчепилися. Їй дійсно слід доручити їм місії. Однак для Чайлда вона була спланована ще заздалегідь. Йому потрібно навчитися виконувати завдання без хаосу навколо, дипломатії й комунікації.

— Усім мовчати! — швидко заспокоїла грізною інтонацією правителька. — Баладист² та Прекрасна Леді – Іназума. Підготуйтеся, а потім за подробицями. — вони спокійно встали з-за столу. Цариця планувала усіх розпустити, щоб поговорити з Тартальєю віч-на-віч, оскільки тема дуже делікатна. Вірніше, схема, яку вони хотіли провернути з Пульчинеллою, а Моракс так доречно приєднався зі своїм проханням.

І ось. Вони наодинці. Цариця частенько відпускала свій образ холодної правительки, щойно вона залишалася сам на сам з одним зі своїх Провісників. Особливо з Тартальєю, котрий був ледь не найвідданнішим серед усіх. Жінка відносилася до нього наче той був її сином. Вона пам’ятала його ще малим хлоп’ям, було важко не прив’язатися Богині Любові до дитини серед жорстоких Фатуї.

Кріо Архонт обігнула стіл, наблизившись до переляканого Чайлда. Скільки вона з ним не спілкувалася тет-а-тет, а його повага та покора до неї межувала ледь не зі страхом та невпевненістю.

— Аяксе, — криштально чистим голосом звернулася вона. — я вимагаю пояснень. Що то в дідька відбулося?

Парубок ніяковіло відвертає голову, намагаючись сховати свої очі за чубом.

— Юначе, коли Цариця Сніжна питає щось, то їй відповідають. Це що за непокора? — її тон різко похолоднішав, став жорсткішим. Хлопця струснуло від такого, однак він все-таки послухався.

— Ваша Величносте, — тихо обізвався Одинадцятий. — розумієте, наш Скарамуш вирішив, шо він у нас неперевершений жартівник, блазень, якщо хочете, от і…

— І чути це не хочу. Мене цікавить причина. — продовжувала направляти правителька. — Ви двоє наче кіт і пес гризетесь. Я ж уже вам казала, що я не потерплю такого серед Провісників. Скажи що на цей раз.

— Це все той бісів Моракс… — пробелькотів Тарталья.

— Моракс?

— Моракс.

— Детальніше. Я думок не читаю. — особливою терплячістю жінка не славилася, до того ж їй було цікаво що ж той дракон такого уткнув. Останнім часом він якийсь дивний: на місію захотів саме Тарталью і нікого іншого, дізнавшись про бажання Цариці зробити з нього не тільки воїна, а й дипломата, Чжун Лі запропонував свою допомогу. Звичайно ж Богиня Кохання знала в чому справа, їй відкриті всі зв’язки людей: минулі, нинішні й майбутні, але так настирливо добиватися цього рудого юнака… Правителька майже хотіла подивитися за розвитком їхніх відносин.

— Він мені подарував палички для їжі. — видихнув Тарталья, а опісля взяв паузу, зібравшись з думками. — На них були зображені дракон та жар-птиця. Моракс розповідав, що то символи багатства, ну і я… — хлопець запнувся. Він не хотів бути хвальком в очах тої, кому він присяг на вірність.

— А ти як завжди вирішив повихвалятися перед іншими. Я ж тебе як облупленого знаю. Розказуй далі. — жінка потерла перенісся від такого безглуздя. Як її найсильніший Провісник може бути таким наївним дитям? Хоча чого вона очікувала від парубка, котрий тільки не так давно досяг повноліття.

— Ну і Баладист щось сказав, що такі палички дарують своїм дівчатам. — Тарталья обернувся, зажмурившись. Він не витримає цього сорому.

Цариця безшумно підійшла до хлопця, поклавши свої на диво теплі руки юнаку на плечі в знак підтримки. Чайлд повернувся до правительки, а та пригорнула його до своїх грудей.

— Аяксе, — почала вона. — це всього лише палички для їжі, заспокійся. Нічого страшного в цьому нема. — Кріо Архонт ніжно посміхнулася, але її усмішку не побачили. Вона лише сильніше притиснула цю дитину. — Скарамуш з усіма не ладнає, для тебе це, наче, не новина. Ви ж з ним один одного, якби могли, то в ложці води потопили.

Провісник вткнувся в пишні груди та не видавав ні звуку, боячись якось розгнівати богиню.

— Так, хлопче ти мій, підбирай нумо свої соплі та слухай. — жіночка відсторонилася, але все ще тримала Тарталью за плечі. — Хай би як я до вас не відносилася, коли ми наодинці, але робота є робота. — почала вона здалеку. — Ти один з… Ні, ти найсильніший Провісник Фатуї серед усіх. Я ні в якому разі не хочу принизити твої здібності та вміння, але… Я би хотіла, щоби ти був не лише вправним воїном, а й дипломатом. Не всі проблеми вирішуються кулаками, а твої навички домовлятися в офіційній обстановці… Кхм, бажають кращого. Саме тому я хочу, щоб ти відчалив назад у Лі Юе, знайшов там друзів та відновив зв’язки з цією країною після всього, що сталося. Як думаєш, справишся?

Хлопчина шоковано поглянув на Кріо Архонта. Вона тільки-но… Вона сказала, що його робота її не задовольняє? Вона невдоволення його роллю в організації?

— Так, розумію, я занадто багато тебе прошу. Але, я хочу, щоб ти зрозумів наскільки це важливо. — жінка проводила юнака до виходу з великої зали. — І щоб не повертався не потоваришувавши з Чжун Лі.

 

***

 

— Пане Чайлде, — обізвалася Єкатєріна в Північному Банку; нудьгуючи хлопець підняв на неї очі, не виражаючи жодної зацікавленості. Він навіть не перестав мазюкати щось на пергаменті пером. — прошу вибачити мені, але сама Цариця Сніжна просила нас проконтролювати, щоб ви тут не відсиджували відрядження, тому, якщо ваша ласка…

— Та зрозумів я. Зрозумів. — буркнув Провісник. Якщо чесно, то він хотів просидіти тут з місяць, а потім повернутися додому з нічим. Що-що, а бачитися з Мораксом не хотілося зовсім. А після одкровення із паличками, то попадатися йому на очі було просто ніяково та соромно.

З неймовірною неохотою парубок все-таки покинув будівлю.

Тарталья вирішив поки прогулятися там, де Чжун Лі точно не було б, а це, скоріше за все, дорогі та важкодоступні місця. На думку нічого не приходило, окрім як Перлового Порому³, куди навіть заможним людям тяжко потрапити. Саме завдяки тому, що прекрасна леді Нін Ґуан закриває очі на роботу цього… Закладу за символічну плату, на кораблі не цураються здирати додаткові кошти за пропуск «без зайвих питань та перевірок». Але гроші для Провісника не проблема. Усе задля того, щоби відстрочити момент їхньої зустрічі.

Квиток на Перловий Пором коштує зовсíм не малих коштів. Удень – це звичайне цивільне місце для розваг та відпочинку: традиційна опера Лі Юе на сцені, смачні напої та наїдки, приємна атмосфера та інтелігенті співрозмовники за сусіднім столиком. Проте як тільки зайде сонце – місце розпусти та інших порочних і нелегальних насолод. Саме через таке й відвідування цього закладу виливається в копієчку клієнту (частина цього заробітку йде в кишені Волі Небес Цісин і вона майстерно закриває очі на беззаконня). Про це знали всі. Усі, окрім туристів.

Саме через цей секрет у місцевих Чайлд зараз увечері сидить червонющий, немов той рак, і не може відвести шокованих очей від пишних форм танцівниці на сцені. Дівчина, а можливо й жінка (на ній було стільки штукатурки, що Тарталья не може точно сказати її вік), вульгарно виляла ледь прикритими мініспідницею сідницями. Це було настільки брудно, що невинного Аякса аж вивертало. Тарталья залпом осушив чарку вогняної води. Хлопець через пару хвилин пригубив ще спиртного напою, відвернувся від напівголої «красуні». За сусідніми столиками люди голосно спілкувалися, влаштовували п’янки, прикурювали, грали в азартні ігри. Якісь чоловіки кидали на сцену напівоголеній працівниці мору. Тарталья наче в ряди Фатуї нижчих рангів повернувся від такої атмосфери. Таке Аяксу не те щоб не подобалось, це визивало у нього відразу. Його не так виховували, в Сніжній такого б розпуства не дозволили. Парубок продовжував шаріти як буряк, спостерігаючи за цим безсоромним хаосом. Наступного разу він вибере інше місце для байдиків. Але є й плюси всієї цієї вакханалії. Педантичного та ідеального консультанта ритуального бюро тут за всіма законами Всесвіту не буде.

Але в законах Всесвіту існує також виняток у вигляді законів підлості.

— Доброго вам вечора, Чайлде Тартальє, — раптово, немов сніг на голову, пролунав низький чоловічий голос над вухом хлопчини. — я, звичайно, відав, що юнаки твого віку не відмовляються від відвідувань подібних… місць… Але я був дуже здивований побачити саме тебе тут. — чоловік по-доброму посміхнувся, кладучи свої великі долоні тому на плечі.

— О Царице! — трішки злякавшись різко розвернувся в його сторону Тарталья. — Пане Чжун Лі, ви наче Пилип з конопель вискочили! Не можна так до людей підкрадатися, ледь інфаркт не спохватив.

— Пилип? Який такий Пилип?

Чайлд скинув руки Архонта із себе. І лише потім в його голову закралася думка, що взагалі-то він від цього чоловіка й намагався сховатися тут. Щоки ще більше зашарілися згадуючи причину уникати його взагалі. А що в біса Чжун Лі робить в такому вульгарному місці?! Як він зміг сюди потрапити не маючи ні мори за душею (гаразд, вона у нього була, але він її частенько забував) і що консультант тут взагалі забув? Чайлду завжди здавалося, що Архонт не дуже схвалює такі… розваги. Потрібно контратакувати. Як-то кажуть, найкращий захист – напад.

— Я випадково тут у такий час. Узагалі не знав, що ночами тут таке. А як щодо вас, пане Чжун Лі? — хлопець швидко взяв себе в руки, обперся ліктем на спинку дубового стільця. — Я вважав, що поважний серйозний консультант похоронного бюро не відвідує борделі. — подумки Тарталья себе похвалив за те, що добре тримається.

— Немає нічого поганого в тому, щоби насолодитися мистецтвом. Навіть еротичним, Чайлде. — підсів до нього за столик. — Проте згоден. Бували виступи й кращі. — чоловік зітхнув розчаровано поглядаючи на танцівницю. — А борделі… Що ж, бувало пару разів чисто, задля перевірки смертного тіла. Не більше.

— Сумніваюся, що тут люди з власної волі працюють. Я би не став на їхньому місці таке витворяти. — прокоментував парубок, на секунду уявивши себе на їхньому місці. Руки огортають його всього, тягнуться до покритої родимками тонкої шиї, до вузької талії, молочних невеликих сідниць, розсувають стрункі довгі ноги і… Навіть думки про щось подібне без примушування та для коханої людини визивало в нього не просто звичайний шок чи відразу, а панічний дикий страх. І добре, що у нього больовий поріг високий, а в інших?

— Мора та контракти роблять чудеса, Чайлде.

— Мені хіба цього не знати, пане Я-знов-забув-гаманець. — пфиркнув на Архонта розлючено.

Чжун Лі обережно взяв обома руками чужу долоню. Його золотаві очиці зазирнули насмішкувато в бразолійні⁴. Бог Контрактів і до цього знав, який Тарталья вродливий, але тільки зараз він зрозумів це. Ластовиння прикрашали не лише його юне личко, а й заходило навіть на шию (чоловік був упевнений, що веснянки є і на плечах, а може й навіть нижче). Захотілося кожну з них провести, з’єднати в яскраві сузір’я. Полум’яне волосся ледь прикривало його очі. Цікаво, а воно теж таке ж гаряче, яке й на вигляд? На мить Чжун Лі здалося, що Тарталья йому сподобався як диковинка для регіону Лі Юе, що з ним зіграла злий жарт особистість дракона закопана глибоко всередині. Чоловік протягув руку до худого лиця юнака, щоб ніжно погладити його щоку.

— Ти що робиш?! — перелякалася Провісник, аж підскочив. Тут він згадав і палички, і насмішки інших Фатуї, і слова Цариці. Усе це на нього так тиснуло. Це так неправильно. — Я… Мені треба йти. — хлопець розвернувся та швиденько побіг на вихід, лишень би не бачити цього Моракса. Юнаку здавалося, що вперше за останні чотири роки він розплачеться від зненацька нахлинувших на нього емоцій.

Моракс не спішив його наздоганяти, у будь-якому випадку він знайде Тарталью, а Провіснику потрібно трішки охолонути. Усе-таки це ж Чайлд. Не ніяковіє ні перед чим, окрім теплого відношення до себе. Судячи з його розмов та поведінки, у нього навіть нікого не було.

«Пора» — Подумав Архонт та спокійним кроком вирішив знайти Фатуї.

Володар Каменю був насправді драконом в кінці-кінців, тому це не було складно знайти рудого парубка за запахом адреналіну, який той лишив за собою.

Спокійно йдучи, він натрапив на вузьку вуличку, яка утворилася через два сусідні будинки, що стояли зовсім поруч.

— Чайлде, ти тут? — пролунав голос Чжун Лі, проте ніхто не відповів, лише щось всередині цього провулку заворушилось. Це не залишилось без уваги чутливих вух Адепта. — Я знаю що ти тут. Як ти?

Чоловік підійшов до Провісника, який сперся об стіну і дивився на смугу вже зоряного неба, що була помітна між двома стріхами будинків.

— Чого тобі? Я не дуже схожий на тих дівок зі сцени, якщо ти думаєш, що можеш до мене лізти. Я вже не кажу, що мужоложство – це гріх. — юнак відвернувся, проте і з того боку була височенна стіна, він у пастці, немає куди відступати.

— Ну… — почав було Архонт, як раптом його перебили.

— Баранки гну. Не підор я, зрозуміло?!

— Хлопче, тише. Ти зараз усіх розбудиш, а вони сюди прибіжуть. Воно нам треба? — Архонт м’яко ступаючи підійшов ще ближче. Махом руки він притиснув юнака ближче до себе, до широких грудей.

Тарталья отетерів, проте не намагався ніяк завадити. Лише зжав кулаки на рубашці чоловіка. Було настільки ніяково, що він готовий прямо зараз розридатися. Так не має бути, він повинен відсахнутися з огидою, налаятися та втекти і більше ніколи не зустрічатися з ним. А також з тріском провалити завдання дане Її Величністю, дати слабину, показавши, що таку легкусіньку місію не в змозі виконати.

— Це не, як ти висловився, гріх. — почав було Архонт, паралельно разом з Провісником сів, спершись на стіну. — Насправді ж, маючи честь побувати на Селестії, можу тебе запевнити – Богам все рівно що ти тут робиш і як живеш, поки це не загрожує їм. Ніхто тебе звідти ні за що не покарає. — заспокоював хлопця Чжун Лі, а рукою пестив його полум’яні неслухняні вихори. Той неначе тихо замуркотів, на що консультант похоронного бюро посміхнувся. Усе-таки, грізний Одинадцятий Провісник насправді є дуже милим. Неначе те руде кошеня, яке думає, що воно страшне, немов тигр. — Ніхто тебе з Фатуї не вижене. У крайньому разі – скажеш мені, у мене є важелі, щоб цього не сталося. Не в інтересах Богині Кохання звільняти з організації через стосунки. Я тебе хоча би трішки заспокоїв?

Хлопчина в руках Архонта похнюпившись роздумував. Насправді ж, не сказати, що йому це все настільки бридко, наскільки він про це кричав (насправді ж, все якраз навпаки). Від погляду на цього чоловіка, в Аякса ледь ноги не підкошувались, і він не знав, що з цим робити. Його це лякало. Перші чотирнадцять років свого життя він провів у селі, де не було часу ні на які дурниці, тому що потрібно допомагати батькам поратися, а інші чотири хлопець провів у Фатуї, де він нічого не знав, окрім тренувань, тренувань і ще раз тренувань. Були, звичайно, посиденьки з іншими рядовими, з якими говорили на різні теми, але саме через них Тарталья і зрозумів, що те, що він відчуває зараз по відношенню до Моракса – неправильно. Хлопця мілко трясе, але він хоче дещо перевірити.

— Можу я… — почав було, але запнувся, роздумував чи варто взагалі то починати. — м-можу… — його пальці лишень самісінькими кінчиками торкнулися кутиків вуст Чжун Лі. — М-м…

— Можеш, мій хороший, можеш. — посміхнувся Архонт, зрозумівши, що від нього хочуть, а сам розмістив руку за його потилицю, обережно смикаючи за коротеньке волосся на що сам Тарталья тихенько мугикав.

Хлопець не підіймаючи очей, швиденько уткнувся в губи Архонта і так же різко відсунувся. Подивився на чоловіка з-під лоба ще раз, перевіряючи його реакцію, і не зустрівши нічого проти, потім повторив поцілунок ще раз, цей раз затримавшись на його вустах, смакуючи їх. Це не було так уміло (це взагалі його перший серйозний поцілунок! До цього його лише цьомала мама та Тоня в щічку! І ще учителька Скірк перед сном у лоб), як йому хотілося, проте загальної картини відчуття це не псувало. Сам Чжун Лі прижимав голову хлопця до себе, а іншою ухватився за його поясницю. Моракс вирішив нічого не робити, даючи юному Провіснику волю хазяйнувати на свій лад, він знав, що парубку було важливо спочатку спробувати самому й зробити свої висновки. Рудий Фатуї тихенько мичав у поцілунок, трішки зминав губи Архонта (робив це так, як зрозумів з розмов товаришів по службі), руки потягнулись до каштанового волосся Володаря Каменю. Юнак заплющив очі та його довгі пишні вії смішно тремтіли.

Спочатку Тарталья відчував наскільки йому було соромно таке робити, а вже потім прийшло розуміння, що це йому насправді подобається. Він хотів би й надалі продовжити, але все хороше має властивість закінчуватися. Провісник відсунувся від лиця чоловіка. Руки тремтіли, рум’яні губи тремтіли, все тремтіло, а разом із ними й голос:

— Ха-ха, — нервовий смішок. — зізнаватися комусь в почуттях так… Хвилююче.

— І не кажи, мій маленький. — на це й сам Чжун Лі по-доброму усміхнувся.

— А тебе трясе? Бо я наче у крижану воду на Водо́хреще пригнув. — хлопець сміючись поглянув на свої долоні. — Бачиш? — він показав їх Архонту.

— Бачу-бачу. — тримаючи лагідну усмішку, чоловік опустив чужі руки. Потім він пестив полум’яне волосся Тартальї, зачісував довгуваті пасма йому за вушко, а сам хлопець червоніючи як рак відвернувся. Усе-таки, він усвідомив свою симпатію тільки-но, а до цього й уявити не міг себе у стосунках з чоловіком.

— А ти можеш… Поцілувати мене? — тихенько обізвався Чайлд. І все-таки, Чжун Лі така сторона Провісника неймовірно дивувала. Тарталья не той хлопець, який буде чогось соромитися, ніяковіти чи так напівпошепки просити та тремтіти і чогось боятися. Чи може він таким і був до якогось переломного моменту в своєму житті? (Архонт занадто багато прожив, щоб не помітити, що життя парубка поділилося на «до» та «після»).

Яскраві блакитні очі зазирнули в гаряче золото, очікуючи наступних дій. Але Моракс вирішив подражнитися:

— Що-що? Золотце, я не розчув, повтори. — чоловік ще більше притулив малого Провісника до себе.

Рудий притих замислившись. Ледь не вперше в житті він відчуває себе так невпевнено і йому соромно. Майже так він почувався, коли Скірк його відчитувала та давала ременяки. Але Скірк також учила його завжди добиватися свого, бути рішучішим.

— Я кажу, щоб ти мене поцілував! — аж занадто різко й грізно прозвучало.

— Ну якщо ти так просиш… — Гео Архонт притулився устами до чола малого, а потім відсунувся. Усе ще дражниться.

— Ще! Цілуй-цілуй-цілуй! — зарепетував юнак сміючись.

— Як скажеш, сонечку. — а Чжун Лі і не проти.

Дракон швиденько залишав поцілунки-цяточки на його обличчі під заразливий сміх Тартальї. Архонт попадав куди тільки міг дістати, але не в губи Провісника. Так весело й смішно, щасливо хлопцю ще не було. Сльозинки-смішинки з’явилися на його очах, але це йому не заважало приголубитися сильніше.

— Ще! Ще! Ще-ще! — просив парубок уже не контролюючи ні своє тіло, ні себе в цілому. Він просто забув про це.

— То ти, виявляється, у нас мазунчик? — ще більше посміхається Архонт. — Грізний, найсильніший Одинадцятий Провісник виявився таким ласим на просту теплоту та прояв любові. Мило.

Тарталью неначе холодною водою облили. Він різко розплющив очі та припинив лащитися. Раптово усвідомив усе, що тільки-но відбулося та спробував відштовхнутися від широких грудей Володаря Каменю, проте його міцно тримали – не вийшло.

— Ш-шо ти сказав? — шоковано перепитав він.

Щоки зашарілися, сам ще більше зніяковів. Він не може бути милим! Милими бувають дівчата, тваринки, але аж ніяк не чоловіки, як він! І взагалі що це він тут виробляє?

— Я кажу, що мені подобається твоя справжня сторона. — вуста напівбога торкнулися кирпатого носа, на що рудий зажмурився. — Не соромся її при мені.

Тарталья замружився: на Чжун Лі з’являються, супроводжувані сліпучим золотавим світлом, гіллясті роги, а важкий хвіст десь майорів ззаду Чайлда, розмірено  махаючи пухнастою кісточкою. Хлопець різко посерйознішав, ухватився за роги-віти, а потім несподівано наблизився до лиця Моракса, цілуючи його в уста. Згодом парубок спробував просунути всередину язик (так, як він це чув з розмов рядових Фатуї), але Архонт не піддався.

— Золотце, тобі ще рано таке робити, — усміхнувся Володар Каменю, пестячи волоссячко Тартальї. — я тебе навчу, але точно не тут. — легенький смішок прокотився провулком. Хлопець обурено на нього зиркнув. — Не дуйся ти так. Я просто не хочу, щоб ти потім злякався мого… Кхм… — чоловік відвернувся відкашлявшись. Моракс хотів бути максимально схожим на людей, а тому соромився свого роздвоєного зміїного язика та поведінки звіра.

Довго вони не засиджувались. Розійшлись по домам.

 

***

 

— Пане, ви сьогодні зараз аж світитеся від щастя. Ви маєте успіхи у дорученні Її Величності? — прокоментувала Єкатєріна, ставлячи міцний чорний чай з малиновим варенням на підставку коло руки Провісника.

Сьогодні новий день, ще тільки світанок, а Тарталья вже сидів у своєму кабінеті, ставлячи підписи на папери, попередньо звіривши цифри в бланках. Він підніс перо до рота, спробувавши його погризти, але тут же Єкатєріна його перервала. Хлопець кинув на неї погляд.

— А? Так, є здвиги. — він усміхаючись повернувся до свого заняття. — Мені навіть здається, що я перестарався. — тихенько хмикнув, а потім потягнувся. — Потрібно буде ще сьогодні сходить «закріпити результат», але це пусте.

Тарталья показав одну із своїх найсяйливіших усмішок та підвівся з місця, щоб вийти з Банку Північного Королівства. Сьогодні у нього повинно бути перше офіційне(!) побачення із Чжун Лі. Гарячий чай поволі переставав бути таким.

 

***

 

Це добре, що Чайлд вирішив зраночку піти назбирати квітів у горах Лі Юе на букет для свого хлопця. Він якраз устиг зробити свій подарунок із рідкісних диких скляних лілій та шовкових квітів⁵ (він пам’ятав, що запах останніх рослин подобався чоловіку), паралельно назбиравши крихти кор ляпісу, він прикрасив ними пакет для квітів, а всередину, між самим рослинами, хлопець поклав дрібні мушлі. У Тартальї не було досвіду в композиції, а тому робив усе так, як відчував. Він міг би з легкістю сам купити букет, але в дитинстві йому завжди казали, що найкращий подарунок той, що зроблений своїми руками.

Натягнувши щиру усмішку, хлопець поспішав до ресторану, де назначив зустріч Чжун Лі. У грудях калатало, проте своїм виглядом він цього не показував. Тарталья зрозумів вираз «метелики в животі», бо якраз зараз він це відчував. Ще ніколи він не почував себе так радісно, проте тривожно, піднесено, однак лячно. Його переповнювали почуття повні протиріч. Здається, саме це він читав у легких романах якоїсь Яе, знайдених на полиці Тоні.

Увійшовши всередину, Тарталья розглянув невеличку «кімнатку», створену ширмами. Чжун Лі вже сидів за накрити столом, попивав ароматний чай, аж потім глянув на юнака, який стояв мов укопаний з пишним букетом різноманітних квітів. Чоловік посміхнувся йому, кивнув, блиснувши своїми корляпісовими очима, цим самим запросивши хлопця доєднатися до нього, але Чайлд все ще стояв та дивився на Моракса мов баран на нові ворота.

— Ходи-но сюди, Аяксе — покликав Провісника Архонт. Сам Тарталья від звернення на його справжнє йме́ння аж здригнувся: незвично, щоб його так називав хтось інший, окрім сім’ї. — Негоже стояти в проході та давати стравами охолонути. Доєднайся до мене за трапезою.

— А-а-а… Так-так! Звичайно! — хлопець швидко закивав і почимчикував до Чжун Лі, аж раптом згадав, що взагалі-то, у нього букет в руці. — А е… Це тобі. — хлопчина відвернувся, почесав ніяково потилицю. Вперше в житті він настільки переживав, що щось комусь не сподобалось.

— Шовкові квіти та скляні лілії⁶… Мушу визнати, ти дуже проникливий та уважний. Мені дуже приємно знати, що ти запам’ятав мої улюблені квіти. Дякую. — чоловік ретельно розглядав букет, розділяючи стебла один від одного, щоб усе дослідити. Від теплих слів Чайлд розтанув: він занадто сильно переживав, адже відав який же все-таки Гео Архонт перебірливий та прискіпливий. — Скляні лілії – найдавніші квіти в Лі Юе. Колись я засадив ними всю країну, проте, незважаючи на свою невибагливість, вони не змогли пережити численні битви, а тому рідко зустрічаються у дикій природі. — Моракс дістав одну та підніс до носа, щоб вдихнути аромат. — Пахне. Нині, культивовані види не мають запаху, однак справжні, дикі, мають здатність конвертувати пам’ять землі у запах. Смію припустити, що ти не просто сам складав цей букет, ти ще й сам шукав чим би його наповнити. Ти такий старанний, Аяксе. — Архонт як завжди розійшовся у своїх лекціях, але він, попри це, не скупився на компліменти та щиру похвалу, адже знав наскільки Чайлду важливо знати який він молодець (про це можна було здогадатися просто за тим, як парубок намагався ідеально виконати завдання, але Цариця не могла не сказати про це Богу Контрактів). —  А ці прекрасні пахучі шовкові квіти. Надзвичайно корисні. Окрім того, що з них роблять якісний одяг, а з насіння – різні масла, не так давно в Мондштадті для деяких возів виготовляли деталі із пресованих відходів. А потім рогатий скот успішно те жував. — Архонт задумливо розгортав букет далі, оглядаючи речі, які зачепили його око. Аж раптом він дістав кор ляпіс, приблизно ста карат, і невеличку зоряну мушлю та посміхнувся. — Ха-ха, я оцінив твою спробу в символізм. Сумніваюся, що ти обирав саме цей мінерал через його народну назву «камінне серце», а тому зважав на його утворення з гео елементу, а я – колишній Гео Архонт. Однак… Якщо чесно, я не дуже розумію чому саме зоряна черепашка. Це, тому що вони такого ж кольору, що й твої морські очі? Чи через те, що вони теж прибувають на берега Лі Юе з далеких вод, як і ти з далекої землі?

За цей час монологу Чайлд вже встиг сісти навпроти Чжун Лі та вислуховувати всі його коментарі, адже серед довгої його розмови проскакувала й похвала в бік юнака, то лише привертало увагу, однак, звикнувши до того, що він лише слухає, не одразу зміг відповісти.

— Ракушки? Та так. Я просто колекціоную їх. Я живу в селі коло моря, звідси і його назва – Морепісок, а там частенько викидає приливом усіляку цікаву дрібноту. Люблю ходити та збирати красиві мушлі. З них ще моя сестра Тоня робить браслети та намиста. — Чжун Лі осудливо дивився на нього після цієї запинки перед відповіддю і до хлопця дійшло в чому справа. — Вибач, я не звик стільки слухати й нічого не робить! У мене, як-то кажуть, шило в жопі.

— Єдина справжня розкіш – це розкіш людського спілкування, Чайлде. Тільки проживши довге життя, починаєш це розуміти. — чоловік пригубив маотай², трохи скривився від смаку алкоголю, але загалом картини від споживання наїдків йому це не псувало.

— Ти прямо, як моя наставниця. Постійно серед довгих розповідей умудряєшся мене повчати. — Тарталья склав руки на грудях і відвернувся, показуючи, що він взагалі-то теж образився.

— Тоді твоя учителька дійсно неймовірна жінка: поєднувати кілька різних справ, включно із вихованням малого жевжика – не всім до снаги. — Архонт тим часом підставив миску із супом з бамбуком та свининою, намагаючись поволі змінити тему, щоб не зіпсувати настрій Провіснику на подальший день. – Скільки б я не намагався бути людиною, але мені все ще важко збагнути ваші душі. Як би мені не було соромно це визнавати, але… Я так і не зрозумів яка твоя улюблена страва.

— Улюблена квітка — це в першу чергу відмова від всіх інших кольорів. — за звичкою юнак хотів було взяти ложку, але тут були лише бамбукові палички. Подумки Чайлд себе похвалив за таке ж вміння красиво розкидатися словами та напускати видимість такого собі «філософа». Чжун Лі лише припідняв брову, адже не зрозумів про що говорить Провісник. — Кажу, немає в мене улюбленої страви, аби що м’ясніше та поживніше. Воїн не мусить бути вибагливим до їжі, та і звик я до будь-яких страв за своє життя в бідній сільській сім’ї. — з цими словами він прийнявся обідати під усмішку бога.

 

***

 

— Чому ж я дізнаюся, що ти вмієш танцювати саме зараз? Га, Чайлде?

— Бо ви ніколи не питали, пане Чжун Лі?

Вони знову на Бісерному Поромі. Саме зараз тут проходив вечір танців.

 

Раз, два, три.

Раз, два, три.

 

Провісник вів повільний вальс, притягнувши чоловіка за талію до себе, а той, у свою чергу, поклав руку Тартальї на плече (лише тому, що цього вимагав сам Аякс). Перший крок Тарталья виконав «з каблука», повернувши ступню вправо. Непомітно для Архонта Провісник вирахував довжину. Рухи юнака були відточені, ідеальні та злагоджені, але в жодному разі не були «зазубрені». Як колись хтось сказав: «Tous ses pas étaient des sentiments»⁷. Фатуї акуратно закружляв з партнером. У цьому танці читались елегантність та легкість, що не були притаманні воїну, яким і був юнак. Побачивши здивування у золотих очах бога, Чайлд аж збадьорів, що йому ще є що показати незвичайного цьому старому дракону, а тому мовив йому тихо на вухо:

— Знаєте, пане Чжун Лі, коли в столиці проводять баль⁸, то я там завидний кавалер. — це речення супроводжувалось смішком зі сторони рудого.

— Мені слід починати ревнувати, пане Чайлде? — пролунав низький хрипкий голос чоловіка у відповідь з нотками сарказму.

Вони двоє тихенько усміхнулися, подумки сміючись зі своєї рольової гри та «викання». Усю формальність у спілкуванні вони відкинули ще за часів завдання Одинадцятого Провісника в Лі Юе, але зараз вирішили підіграти один одному.

— Насправді ж, танці нічим не відрізняються від іназумського ката⁹, якого мене навчала вчителька. Що ката, що танець – лишень комбінації рухів, нічого складного. — мовив Тарталья, не розуміючи, що і в бої, і  у вальс він викладав частину своєї душі. Бій – сенс його буття, а танець – спроба передати свої почуття. Усе це він робив від щирого серця, прислухаючись до нього, а не тому, що просто завчив певні рухи. На відміну від юнака без життєвого досвіду, Архонт розумів істинну причину таких умінь. Сам колись був таким же.

Чайлд продовжував неквапливо, плавно вести, не передаючи ініціативи чоловікові. Це не вписувалося в образ юркого, жвавого хлопчини. «Він зітканний з протиріч. Що в тобі ще є цікавого, Чайлде Тартальє?» — думалося Чжун Лі. Провісник, хоч і був схожий на Гео Архонта в молодості, все рівно залишався тією ще загадкою, а томý дракону ще більше хотілося володіти цією головоломкою.

 

***

— Що ти пишеш, Аяксе? Ходи-но спати, тобі завтра рано вставати та збиратися в Сніжну. — Чжун Лі протяжно позіхнув, блискаючи своїми великими іклами. Дракон рано лягав та пізно вставав і дуже не любив, коли його Чайлд не йшов спати разом з ним. Чоловік рефлективно нахилив назад голову, проте стукнувся об стіну своїми гіллястими рогами, все ще не звикнувши використовувати свою напів людську форму.

— Обережно. — посміхнувся на цей звук хлопчина, не відриваючись від свого листа. — Та ось, пишу Цариці звіт про свою місію. Ти ж мусив здогадатися, що я не просто так в Лі Юе гуляю. — Тарталья закінчив, жваво уникнувши перо в чорнильницю, взяв сам лист у руку та подумки чистав:

 

«Дорога Ваша Величносте Цариця Сніжна! Я виконав Ваше доручення з неймовірним успіхом, проте, маю надію, що Ви не будете надто розлючені дізнатися, що я трішки перестарався (як завжди). Подробиці, які Вас можуть цікавити, хотілося б обговорити при особистій зустрічі. Маю йти.

З повагою, Одинадцятий Провісник Чайлд Тарталья»

 

Звичайно Чжун Лі «здогадався», що то була за місія у Тартальї, адже Архонт і підговорив Царицю про послугу.

Скидаючи блакитне ханьфу, яке хлопець придбав ходити вулицями Лі Юе (проте, як виявилося, такий одяг давно ніхто не носить), а зараз вдягає його в себе, він наблизився до Чжун Лі, сідаючи тому на коліна. Гео Архонт не зміг не втриматися, щоб не схопитися за бедра, на що отримав ляпаса по рукам. Моракс підняв руки до його талії. Усе-таки, Тарталья ще до такого не звик.

— А знаєш, як у нас, в Сніжній, цілуються? — незважаючи на вище описане, Чайлд видихнув це прямісінько у губи дракону.

— І як же? — уже передчуваючи подальші дії Тартальї, Чжун Лі прикрив очі.

Юнак і сам прикрив очі, а потім доторкнувся своїм носом носа чоловіка, потершись ним. Швиденько переліз на свою частину ліжка та вкрився тонким покривалом.

Моракс на це нічого не відповів: нема чого ще більше давати причин хлопцю ніяковіти. Проте, замість милого сопіння, пролунав невдоволено-сумний стогін.

— Що сталось, золотце? — Чжун Лі розвернувся корпусом до рудого, пропускаючи через пальці його пасма.

— Співчуваю собі. — Тарталья розвернувся обличчям, ображено насупивши брови. — Трясця! Це ж виходить, що твоя дружина – це я!

---

Примітка:

1 – Китайський фенікс (Фен Хуан) – вважалося, що це м’яке створіння, яке сідало настільки м’яко, що воно нічого не роздавлювало і що воно лише їло крапельки роси.

2 – Перекладав з англійського титулу Скарамуша Balladeer.

3 – Перекладала з китайського 珠钿舫
Zhūdiàn-fǎng, що значить «Човен, інкрустований перлами». Російська локалізація чомусь це перетворила у «Бісєрний паром».

4 – Бразолійний – той, що має колір сандалу; синій.

5 – Переклав з англійської локалізації silk flower.

6 – Переклала з китайського 琉璃百合, що дослівно значить «скляна лілія».

7 – «Кожен її крок був почуттям» (фр.) – Едгар Аллан По «Береніка».

8 – Те саме, що й «бал».

9 – Ката – систематизована послідовність групи прийомів у японських бойових мистецтвах, які пов’язані один з одним принципами ведення бою з уявним одним чи декількома противниками. Присутні у айкідо, дзюдо, карате, кендо та інших видах бойових мистецтв.