*

Невеличкий гед на Лань Січеня та Дзян Чена, їх почуття та взаємини після основної історії

Хоч Вей Їн завжди вважав Дзян Чена за брата, але в останнього були дещо глибші почуття. Сором за всі образи, ненависть, неприйняття, приховану любов, недоговорки переростав в одержимість. Одержимість, що межувала з коханням. Саме через це глава ордену Дзян так відчайдушно шукав його 13 років, хотів зустрічі, щоб усе пояснити, поговорити. Але також він боявся, не вірив. А коли можливість настала, цей страх переріс у панічний. Не встиг він отямитись та хоча б спробувати зробити перший крок, як його коханий відштовхнув його та пішов у обійми до іншого. Це стало перемінним моментом, коли почуття почали повільно зменшуватись, але не згасати, від чого біль ставав тільки більше.
У Січеня ж ситуація була трохи іншою. Він закохався в свого зведеного брата. Це кохання складно було пояснити, воно просто виникло-не зрозуміло коли й як. Почуття Ґуан‘яо відрізнялися. Їх можна було описати теплою дружньою любов‘ю. Ті взаємини, що між ними склалися, з ласкавим добрим Січенєм, який завжди його підтримував, захищав, навчав, викликали лише щастя, але не переростали в кохання. Перед своєю смертю й ця дружба вмерла, як і кохання Січеня.
Тож під кінець два глави, які були абсолютно різними, опинилися в однаковому скрутному становищі. Хоча відмінності, все-таки, були. Дзян Чен зі своїм коханням, що ледве не переростали в манію, хоч і відпустив, але не забував, зберігав усі спогади та думки, клявся бути вірним та кохати тільки його, від чого страждав ще більше. А Січень позбавився свого кохання, майже, одразу, але зі спогадами так не вийшло. Саме через них його накрила нестерпна журба. Вони породжали лише сум, а симпатія, що ще залишилася до тієї дорогої серцю людини, лише все ускладнювала. Але того чистого, світлого вогника вже давно не було.
Зустрівшись, вони зрозуміли, що не так сильно й відрізняються. Почали бачитися частіше та розмовляти. Дзян Чен, думаючи, що гірше бути вже не може, одного дня висловив усе, що було в голові. Сподівався хоч на якесь полегшення. Жевріла надія, можливо, хоч новий «друг» його зрозуміє. Січень в свою чергу задумався над цими словами. Він був у схожій ситуації, тож вирішив допомогти. Чоловіки стали частіше бачитися, розмовляти про все на світі: якісь нісенітниці та серйозні теми, наприклад, про свої правдиві думки. Відвертість зближувала, вона зализувала рани. Обоє, неначе, намагалися зануритися й втопитися в іншому. Спочатку, це була спроба просто замінити кохану людину, але з часом почуття зростали, між ними зародилося справжнє палке кохання. Старі рани вже не краяли душу, спогади, колись такі болючі, не здавалися страшними, адже коханий допоможе, незважаючи ні на що.
Через кілька років, коли їх наступники виросли, змужніли, набралися досвіду та навчилися керувати орденами, Січень з А-Ченом вирішили розказати всім про свої стосунки. Це також стало приводом поговорити з рідними, хоча всіх думок ті не виказали. Їх мав право знати лише партнер. Пройшов ще деякий час, і два закоханих склали повноваження, щоб податися в мандри. Вони подорожували до справжніх витворів природи, також не забували про заклинательство та допомагали людям. Цілком насолоджувалися один одним. Раз на кілька років поверталися, щоб побачити близьких, домівку, та розповісти про свої пригоди. А потім знову непомітно зникали, щоб далі радіти своєму щастю