The First Time Was With You \ Вперше це було з тобою

Цей фанфік є перекладом.

Авторка: justgotowisharder

Оригінал: https://archiveofourown.org/works/4305189/chapters/9757917

Пісня розділу:  Mother & Father – Broods

 

Гаррі дуже добре пам’ятає перший раз, коли вони були на концерті разом. Луї купив квитки на фестиваль в Лідсі, тому що Гаррі був одержимий думкою – побачити The Killers.

Їх перша подорож без мам і сестер. Луї був схвильований «дорослим» життям, навіть якщо він все ще – мамин синочок.

Все – таке нове і просте, їх молодість не залишала місця сумнівам. Гаррі був дитиною, йому тільки виповнилось п’ятнадцять і Луї, як старший, пообіцяв Анн, що пригляне за її сином.

Очікувалось, що вони тут для концерту але тільки-но опинившись посеред натовпу, оточенні ейфорією: безлічі криків і безпричинної радості, Гаррі зрозумів.

Він ніколи не усвідомлював, що голос Луї змінюється.

Гаррі ніколи не думав про те як працюють відчуття. Ти ніколи в себе не запитуєш, чому бачиш так, як ти бачиш, ти просто робиш це.

Луї почав підспівувати ніжним відтінком рожево-червоного і закінчив тоном пристрасного червоного. Гаррі потрапив в павутину емоцій, створених голосом Луї.

Концерти завжди звучали для нього дивовижно. Де люди чули вереск та галас; Гаррі бачив сплеск голосів різного забарвлення, які змішувались утворюючи бульбашку сяючого золотого, що спалахував у нього перед очима затьмарюючи всі його відчуття.

Барви робили Гаррі живим, живим в тому сенсі, якого він ще не знав. Він думав, що дитячий рожевий голос його мами  – найкраще, що є на світі, а потім він почув колір створений різнобарвним галасом… Чорт, це було чудово.

Проте, коли тієї ночі Луї співав, золоте різнобарв’я перетворилось на м’який відтінок бежевого, дозволяючи голосу Луї вільно сяяти кольорами, які Гаррі не міг передбачити.

Він співав так голосно, радість на його обличчі важко було не помітити. І Гаррі слухав, як барви змінюються плекаючи не тільки розум, а і душу, створюючи те, чого ніхто не міг.

Згодом всього стало забагато, це все перенавантажувало його. Він не звик відчувати всередині таку велику кількість захопливих емоцій. Від хвилювання дихання зненацька підвело його. Він схопив Луї за плече і той обернувся.

– Хаз, ти в порядку? – він сказав і Гаррі не міг відповісти, не міг пояснити.

– Лу, я чую занадто багато кольорів, – випалив він, схопивши Луї за руку, до того, як заплутався у власних ногах і втратив рівновагу. Луї зловив його, тримаючи за талію.

– Що?

– К… – Гаррі задихався, – кольори. Зупини кольори, Лу.

– Хаз, ти під чимось?

– Ні! – Гаррі заїкався заплющуючи очі, відчайдушно намагаючись зупинити гул. Він досі відчував себе перевантажено і загублено. Плач виривався з його грудей. Він не хотів нічого більше ніж бути в обіймах Луї і ніколи його не відпускати. – Зупини це. Будь ласка. Лу, зупини. Заспівай мені.

Його м’язи боліли, через відчуття дивного поколювання в його онімілих руках. Він намагався порахувати до десяти, роблячи глибокі вдихи, щоб заспокоїти свій надчутливий організм.

– Хаз? Що сталось? О Боже ти в порядку?

– Ні, я не можу…, – Гаррі давився власними словами, важко дихаючи, – Я не знаю.

– Хаз, Я…

– Будь ласка.

– Так, так, сконцентруйся на моєму голосі. Як він звучить?

– Червоний, – Гаррі задихався, ховаючи обличчя в згині шиї Луї. Він ридав, як зневірене щеня і Луї був достатньо розумним, щоб не ставити питань, хоч він мав їх тисячі.

– Добре, фокусуйся на моєму червоному, кошеня. Ти чуєш його?

– Так, – пробурмотів Гаррі.

Це був перший раз, коли він звернув увагу на неправильну рису його слухового сприйняття.

Він зупинився мудро використовуючи свої хвилини, щоб зробити висновок: що б це не було, сила, яку він мав – не нормальна. Чути в кольорах – не нормально.

– Потрібно вибиратись звідси. Я зрозумів тебе, кучерявий.

Луї тримав його міцніше, проводячи крізь натовп і намагаючись відійти подалі від музики.

Гаррі плакав, плакав поки вони не дістались свого маленького намету, де Луї накрив його ковдрою і поцілував в обидві щоки, намагаючи покращити ситуацію.

Музика досі спалахувала у Гаррі перед очима в люмінесцентному божевіллі, але рожевий голос Луї бринів у його вусі, дозволяючи трохи розслабитись.

– Краще, кошенятко? – спитав Луї після короткого мовчання, його м’які кінчики пальців виводили фігури на шкірі Гаррі. Молодший хлопець, який згорнувся в нього на колінах, кивнув.

– Дякую, Лу. Я не знаю, що на мене найшло.

– Не хвилюйся, – він прошепотів, погладжуючи його спину, – Хаз… Що ти мав на увазі, говорячи, що чуєш забагато кольорів?

Гаррі подивився догори, щоб побачити стурбовані очі Луї, прикуті до нього. Він горнувся ближче до нього, хапаючись за його футболку, перетворюючись на маленький клубочок.

– Просто, – він пробурмотів, кусаючи свій великий палець. – Я маю на увазі… Я чую в кольорах. Я… Це не нормально, чи не так?

– Так, коханий, – Луї говорив тихим голосом, цілуючи його над вухом. Вони були молодими і закоханими, орієнтація мало значила. Луї не бачив проблеми в обіймах з Гаррі. – Не нормально. Поговори зі мною про це.

– Я не знаю, як навіть пояснити. – Гаррі пошепки прохрипів. – Я помру?

– Гаррі не перебільшуй, – Луї жартома закотив очі. Він старався знайти зручне положення. – Хей, ходи сюди.

Луї відкинув ковдру і постелив спальний мішок на землю. Гаррі уважно спостерігав за його рухами з широко розплющеними, зеленими очима. Коли Луї закінчив, він спитав: «Де другий мішок?»

– Немає ще одного спального мішка. Ми спимо разом. Йди сюди, дурненький.

Гаррі не жалівся, коли вони намагались вдвох вміститись в маленький спальник, кінцівки переплетені, а тіла склеєні між собою. Як тільки він був у безпеці рук Луї, зітхнув голосніше і сказав: «То, я не помру?»

– Я цілком впевнений, що ні, Хаз. – запевнив Луї, цілуючи його в тім’я, – Але я можу сказати, що це дивна річ, твоє вміння.

– Я завжди міг так, – Гаррі, важко дихав, примостивши голову на грудях Луї, – Я… – Він хотів розповісти, що голос Луї був єдиним, який змінював барви, але вирішив промовчати. Це було б забагато для одного дня.

– В тебе таке вперше… щось схоже на панічну атаку?

– Хм, так. Я маю на увазі, я не люблю шумні та людні місця. Мій тато… – Гаррі не продовжив, залишивши кінець речення висіти в повітрі.

– Твій тато?

Гаррі спробував дати відповідь, оминаючи питання: «Мені страшно.»

– Не бійся. Ми можем поговорити з твоєю мамою і дізнатись, що з тобою, добре?

– Ти там будеш? – боязко спитав Гаррі.

– Завжди. Я завжди буду поруч з тобою.

Гаррі досі пам’ятає, він пам’ятає, як вони провели ту ніч обіймаючись, Луї шепотів йому на вухо милості допоки Гаррі зрештою не заснув.

Згодом вони дізнались, що у Гаррі було сенсорне перенавантаження через синестезію. Багато випадкових кольорів або хибне співвідношення тонів в кольоровій гаммі порушили його самооцінку, підвищуючи страх і тривожність.

Розлад Гаррі завжди надмірно стимулював його чуття, роблячи тіло над сприйнятливим і розум запамороченим барвами.

Йому не потрібно було хвилюватись через це, адже з того часу Луї завжди приглядав за ним.

Все це змушує Гаррі тільки здогадуватись: хто вони зараз? Що за тип перекрученої дружби в них зараз?

Він намагається залишити ці думки позаду заходячи в скайп.

– Чудово, мій брат нарешті згадав, що в нього є сестра!

Посмішка Гаррі стає ширшою, коли він бачить сестру, що з’являється на екрані, в окулярах і волоссям зібраним в пучок.

– Привіііт, Джемма, – говорить він з усмішкою, – Перепрошую, але це ти живеш в Америці.

– Хто мене звинуватить з такими батьками, як наші, – вона передражнює, піднімаючи брови.

– Справедливо, – він говорить, киваючи. Гаррі взяв пляшку апельсинового соку і пачку рисового печива з міні-бару, вмостився на своєму готельному ліжку з ноутбуком на колінах.

– Добре, розкажи мені все про свою несподівану поїздку, – питає Джемма, спостерігаючи за братом, поглинаючого закуски, – Я говорила з мамою, вона сказала, що тобі потрібен простір і тому ти поїхав до Ліверпулю. Там добре? Ти кинув коледж?

– Ліверпуль класний, – Гаррі киває, чуючи рожевий відтінок голосу своєї сестри, поки вона жує і розмовляє, – І так, я кинув коледж. Бізнес – не моє.

– Ну, я знала це ще до того як ти вступив, – говорить Джемма, закочуючи очі.

– Очевидно наш тато не знав, – єдина річ, яку він каже про свого батька і Джемма схоже не усвідомлює його болю, продовжуючи говорити.

– Ліверпуль просто класний?

– І милий. Також холодний.

– А що на рахунок Бітлз?

– Я тільки сьогодні приїхав, Джеммс, я ще не мав часу ні на що.

Тут він бреше і знає наскільки з нього поганий брехун, тому у Джеми відразу виникли підозри.

– Ти не зробив цього, правда?

Гаррі розуміє, що сестра має на увазі, хоч прикидається, що ні.

– Зробив що? – питає він, роблячи надзвичайно великий ковток соку, щоб приховати своє хвилювання.

– Ти зробив це! – Джемма вигукує зітхаючи, – Ти ходив до Луї!

Гаррі знає, що його обличчя таке ж червоне, як помідор, але він намагається триматись.

– Так, я ходив. Що ти від мене очікувала? Щоб я вдавав, що він тут не живе?

– Відчепись, Хаз. Ти мене не проведеш, дурнувата голова, – говорить вона, кусаючи нижню губу. Вона падає на стілець, голосно зітхаючи і схрещує руки на грудях, – Ти поїхав в Ліверпуль через Луї, так? Ця вся «подорож щоб освіжити голову» абсолютне лайно.

– Джемма, – Гаррі намагається її перервати, але їй вже занадто це набридло, щоб зупинитись.

– Гаррі, не прикидайся, ніби весь минулий рік ти не був нещасним, через те, що він тебе кинув. Будь ласка, цей малий все спаплюжив, він зробив тобі боляче.

– Він ніколи не кидав мене, тому що ми не були разом, – Гаррі ненавидить говорити таке, але це і є правда. Гірка правда.

– Неважливо! Він розбив тобі серце, Гаррі. Заради бога, він сказав тобі, що він натурал, – Джемма бурчить, розмахуючи руками, – Якщо він в найтемнішій шафі, це не твоя справа.

– Моя. Він так любить свою сім’ю, Джеммс, але вони, – Гаррі зупиняється, щоб ковтнути, – Його батько говорив йому… Жахливі речі. Це зачепило Луї і впливає досі. Він думає, що розчарує свою маму, якщо буде геєм, – Гаррі говорить різко і серйозно на цей раз. Джемма була єдиною, хто знав про проблеми Луї з п’яної та сумної сповіді Гаррі, про яку він досі шкодує. – Він не хоче цього, Джемм. Кожен раз, коли Луї говорить про свою гетеросексуальність, його голос набуває чортового кольору рожевого дерева. Мене це заспокоює. Він мовчазно просить допомоги.

– Колір рожевого дерева означає, що він бреше? – вона питає і Гаррі підтверджуючи киває, – Я не звикла до твоєї синестезії. Цей розлад такий дивний і нестямний.

Гаррі ігнорує біль в своєму животі, знаючи, що Джемма не планувала звучати зухвало. Він занадто вразливий щодо свого розладу і тільки Луї вирішував проблеми і намагався покращити все.

– Я не знаю, Гаррі, що ти хочеш, щоб я сказала? Я йому не довіряю. Чому ти повинен йому допомагати? – вона закінчила свою промову, здавлено зітхнувши.

– Тому, що я чую, як його голос змінюється, – Гаррі пояснює простими словами, – Тому, що я можу чути його брехню і правду конкретними кольорами. Все це повинно щось означати.

– Так, – Джемма киває, – воно означає більше, ніж я хочу усвідомлювати.

– Джеммс, не забувай, що Луї зробив для мене, – черга Гаррі говорити, – Він був там, коли мама хотіла відправити мене до лікаря через це, він був там, коли тато кричав на мене. З ним, я завжди відчував себе чогось вартим, ніхто так не робив. Я знаю, ти теж хвилюєшся за мене, але ти в Америці, між нами океан. Луї був моїм янголом. Дотепер є.

Джемма не виглядала приголомшеною промовою.

– Ти досі його кохаєш, чи не так?

Гаррі вважає відповідь очевидна, але все одно відповідає: «Так, кохаю всім, чим я є.». Джемма киває, знаючи, якщо планує боротись з почуттями Гаррі, то вона вже програла.

– Він попросив мене залишитись.

– Залишитись де? – питає вона, насупившись.

– Тут, в Ліверпулі. Ми трохи поговорили.

– Все пройшло добре?

Гаррі знає, що Джемма правда старається проковтнути свою думку про Луї і він любить її за це. Незважаючи на те, що вона дійсно хороша сестра, їх відносини побудовані на розмовах в скайпі. Як би вони не любили один одного, їх зв’язок слабкий. Гаррі потребує когось, хто буде завжди поруч.

– Це було… Спершу трохи не зручно, – визнає Гаррі, прикушуючи язика.

– Гаразд, малий пам’ятає, що розбив тобі серце, йому повинно було бути важко.

Гаррі грається зі своєю нижньою губою, затискаючи її між довгими пальцями, поки його розум десь в іншому місці: «Він запросив мене на сніданок, завтра.»

– Намагайся не втрачати пильність, Гаррі. Я не хочу щоб тобі було боляче, знов.

– Цього не станеться, знову, Джемма, – запевняє Гаррі, абсолютно серйозно, – На цей раз я залишаюсь з ним, принаймні як друг. Луї заслуговує на когось, хто ніколи не зрадить.