Фанфіки українською мовою
    Фандом: .Оріджинал
    Попередження щодо вмісту: Джен

     

    Для сержанта лондонської поліції Макса Шекклтона на перший погляд банальна справа має стати вирішальною. Саме від неї залежить, чи залишиться він узагалі на службі. А тим часом все стає більш і більш незвичним…

    – Ти ж не думаєш, що Моррісон сам, особисто причалапає ніжками сюди і здасться до твоїх рук?

    – Ага, ага, і наручники такі: «клац» – і самі зійдуться на його зап’ястях. Сильне було б чаклунство!

    – Дивіться, і побачите, – Макс уперто повторював те саме. Знизавши плечима, колеги мовчки повернулися кожен до свого комп’ютера.

    «Ну і добре, – подумав він. – Проґавите усе шоу».

    Як і завжди по п’ятницях, залишок дня пролетів у блаженних лінощах. Стіві «Вандер» Бронсон щось мугикав собі під ніс і наповнював відділок напрочуд спотвореними мотивами пісень Deep Purple. Мітч Гем намагався довести свою гіпотезу про те, що стіл рано чи пізно мав би здатися і прогнутися під його пронизливим поглядом. Стіл, однак, не піддавався. Мітч теж був непохитний – командування помилково вважало,що він такий перед лицем злочинності, і саме тому він досі тут працював. Джеремі збуджено настукував клавішами, набираючи якийсь текст. Він був настільки захоплений процесом, що не помітив, як Піт і Чарлі, яких всі так і кликали – Пітачарлі, – влаштувалися зручніше на столі у нього за спиною і через його плече зачитували одне одному обрані фрагменти.

    Макс колупав олівцем свою особову справу. Все йшло до звільнення, якщо раптом на його рахунку не з’явиться бодай одненьке нове успішно завершене розслідування. Історія з Моррісоном зависла, бо не відбулося наразі найважливішого – арешту злочинця.

    Чудернацькі малюнки олівцем склалися в самопринизливе «meh» поряд з його фотографією. Макс показав паперам ображену гримасу і відклав олівець в органайзер. Годинник на стіні показував за десять шосту. Моррісон мав у своєму розпорядженні ще десять хвилин, аби з’явитися.

    Макс зітхнув. Його схема була геніальною!

    1) зустріти Моррісона у барі декілька днів тому, вдягнувши бороду та познайомившись з ним, як зовсім інша людина;

    2) у образі Геміша вислухати п’яні балачки Моррісона і пояснити йому, що копи, найімовірніше, уже йдуть за ним;

    3) допоки той відходить у нужник, обережно всипати йому до віскі снодійне;

    4) заговорити його темами ні про що (акваріумні рибки, проституція і таке інше) до напівсну, емпатично киваючи і повторюючи «угу» й «та ти шо?»;

    5) посадити його до кебу і доїхати до його помешкання;

    6) перевантажити Моррісона на його власний диван;

    7) обшукати квартиру та знайти важливий доказ;

    8) засумніватися;

    9) залишити Моррісону записку в кулаці з текстом: «Прийди до копів сам, моя тобі порада» і підписом: «Голос твоєї п’яної совісті ххх»

    10) піти;

    11) сидіти і чекати тут.

    Схема була геніальною, безперечно. Але чи спрацює вона? Хотілося б вірити! Внутрішнього клятого раціоналіста Макс просто затикав. А особову справу від нервів колупав уже не грифелем, а нігтями.

    Лінива стрілка ліниво виповзала на фінішну дугу. Час не сповільнився. Час не прискорився. Час уважав себе надто високим посадовцем, аби бавитися в такі ігри, тож він просто собі йшов. Лишалося дві хвилини до шостої вечора.

    Двері прочинилися. Штатний Стіві Вандер заплутався в думках і піснях й замість «searchin’ for a holy Grail» натхненно проспівав «searchin’ for a holy shit!» Мітч з несподіванки траснув по столу кулаком, від чого той дозволив собі випустити самотню сльозу-скалку. Мітч її не помітив. Джеремі зіскочив з місця, побачив за собою Пітачарлі й закричав, затуляючи монітор. «Зараз мало би прозвучати “Поліція Лондона!” – подумав Макс. – “Ані руш”, аякже».

    Моррісон, цей міцно складений бородань, власник підпільного борделю, що торгував своїми німфами за пів ціни, жорстоко їх лупцював і всіляко деморалізував, – зараз виглядав розгубленим, майже наляканим. Наче хусточку, він м’яв у руці максову записку. Він метушливо озирнувся. Зітхнув, не знаючи, що сказати.

    Зітхнув, повертаючи собі дар мислення, Макс. Він встав і провів свого Рятівника-від-Звільнення до столу. Моррісон покірно пройшов за ним, присів і одразу ж – оце дивина! – виклав у подробицях усі свої злочини проти людських прав. А тоді різко змовк. Придивився. І отетерів.

    – Стривай-но! А чи ми бува з тобов не знайомі? –спитав він з відчутним шотландським акцентом. – Десь я те’, командоре, бачив…

    – Звісно, містере Моррісон, бачили, – відповів Макс. – Я шпіон у вашому будинку кохання! – глянув на колег. Колеги жарту не оцінили. Моррісон не оцінив також, і Макс, ображений, продовжив цілковито серйозним тоном. – Джеймсе Моррісон, вас заарештовано за порушення права на працю і достойну оплату праці ваших робітниць, а також за нанесення тілесних ушкоджень різних ступенів важкості, й систематичне ухилення від сплати податків.

    Наче нічого не забув. Злочинець сидів навпроти, хапаючи ротом повітря. А тоді Макс його добив:

    – О. І за державну зраду.

    На тлі вирячених очей моррісонова борода стала непримітною. Макс, який насолоджувався ефектом, витягнув з шухлядки в столі конверт.

    – Оце – ваш лист до брата в Ессекс, датований десятим квітня 2021 року. Ви наклеїли марку із зображенням Королеви догори дриґом. І це державна зрада.

    Макс сліпуче всміхнувся. Його співробітники так і стояли, не відводячи поглядів і не кажучи ні слова. Вони почували себе, мабуть, не набагато краще за звинуваченого.

    – Прошу за мною, – ласкаво мовив Макс, – для складення протоколу.

    Вибитий з колії Моррісон слухняно встав. Він не заперечував, коли звинувачувач заклацнув на ньому наручники. Він не опирався, коли його повели до виходу в сусідню кімнату. І тільки у дверях він раптом сіпнувся, плюнув під ноги (чим заробив звинувачення у неповазі до поліції) і розсміявся. Крізь сміх повідомив, що до нього дійшов жарт про шпигуна.

    Це зробило настрій Макса просто прекрасним. Його місце у відділку неодмінно залишиться за ним.

    Звісно, якщо суперінтендант буде у гуморі.

     

    0 Коментарів