Магічний договір

 

Робота написана до виклику #ПоттерУГрі від

Ginger Snape Fanfiction

Дякую небайдужим за допомогу із солов’їною ❤️

 

Голосний, п’яний вечір у затишному пабі пахнув спекою, цвірінькав цикадами та запрошував до ілюзорного відпочинку, намагаючись замінити повноцінну відпустку, про яку мріяв кожен аврор. На те немає часу, як завжди, але ті усі стоси паперів можуть і почекати, бо літо і п’ятниця, а пиво таке холодне, що аж зуби зводить. Та вечір припинив бути звичайним, тільки-но до пабу влетіла зграйка невимовників, які переважно трималися обок, віталися кивками, на загальних зборах перемигувались, перешіптувались та й взагалі поводили себе вкрай дратуюче.

 

Ніхто нічого не знав ані про їх відділ, ані про роботу, що проводилася там, ані, тим більше, про життя співробітників, їхні сім’ї та друзів. Тому так дивно виглядала компанія з п’яти невимовників, що ввалилася до пабу, сміючись та жартуючи, голосно відсунула стільці від стола та замовила випивку.

 

— По-моєму, їм вже вистачить, — протягнув Невіл і покосився на рум’яних секретних працівників, які трохи хиталися та голосно сміялися.

 

Загульний загін складався зі слизеринців, а сам іменинник вже слабко включався в гульбище, але вітання приймав та міцно тримав келих однією рукою, дозволяючи друзям дзвінко цокатись об нього своїми, зрідка розплющуючи очі та намагаючись посміхнутися.

 

Гаррі зависнув, спостерігаючи незвичну картину. Та й уся компанія аврорів потроху замовкла та сиділа впівоберта. Ще б пак, Забіні був в запалі: тамада, сваха та конферансьє в одній особі.

 

— Шановне панство! У цей знаменний день… Я кажу, знаменний… Стривай-но…  Так от… Мелфой, штовхни-но його, для кого я тут розпинаюся?… Тео, привіііт… У цей знаменний день… Десять ґалеонів, що він зараз вирубиться…

 

Сміх усе частіше переривав розмови. Випивка лилася рікою. Такі незвичні та живі. Гаррі й сам мимоволі посміхнувся.

 

— Гей, нарішайте іменинникові випити, — командував розпорядник Забіні, — Ну то й що, що не п’є, може, він смакує пару.

 

Мелфой рішуче попрямував до барної стійки, але раптом помітив притихлу компанію та сплеснув руками від здивування.

 

— Панове аврори! — і повернув до їх столу.

 

— От дідько, — буркнув Невіл, випростовуючи спину і напружуючись, як і усі його друзі.

 

Мелфой плюхнувся на куток лавки, п’яно посміхаючись, ковзаючи поглядом по обличчях та зупиняючись на Гаррі.

 

— Та це ж сам спаситель усіх і вся… — і обертаючись до своїх, — Гей, бійці! А ну честь віддали… величним та непереможним! — він був явно піддатий, рум’яний, очі його блищали, але посмішка була зверхньо скривлена, а погляд, як і завжди, знущальним. 

 

— Чого тобі, Мелфою? — роздмухав ніздрі Гаррі.

 

Кулаки стислись самі по собі… Знову ця херня, а він вже й встиг підзабути.

У сріблястих очах спалахнув хитренький вогник — щось він там собі вже, курва, придумав у відповідь.

 

— Пано-ове, то у нас же ж свято! — все ж таки Забіні відмінний тамада, — І іменинник, і випивка! Правильно я кажу? — багатозначно зазираючи збоку в очі Драко, киває головою замість нього, — Ось і Мелфой каже… Піду, каже, замовлю випивки нашим вельмишановним аврорам, — робить знак баристі, і алкоголь ллється до келихів вже за аврорським столом.

 

За якихось п’ятнадцять хвилин і пару пляшок, Невіл в обнімку із Забіні, перекрикуючи натовп, видає тост:

 

— Дорогий наш однокурсник Тео, — Невіл невпевнено поглянув на Забіні, на що той активно захитав головою, а іменинник схвально гикнув із заплющеними очима. Поттер приснув, аврори почали потроху давитись сміхом, — вітаємо тебе… Від усієї душі і бажаємо… Міцного здоров’я, — Невіл невпевнено белькотів, поглядаючи на Забіні, а вся компанія чорних та червоних кітелів котилася зі сміху.

 

— Та ну вас до дідька! — Невіл перекинув келих до рота й зніяковіло плюхнувся за стіл.

 

— Одразу видно гарячу кров, — рекламував Невіла Забіні, — немов сірник, чирк — і пожежа, легкозаймистий, вогненебезпечний… — він усе ближче підсажувався до такого дорослого і, виявляється, симпатичного Невіла.

 

— Легше, чуваче, — виплутувався з чужих пальців гарячокровний аврор Лонґботом.

 

— А що такого? — Забіні боровся за своє місце, тримаючись за стола, — люблю темпераментних.

 

Компанія підтримала реготом тамаду без комплексів.

 

— Цікаво, завжди ти такий жеребець? Чи я  тобі просто подобаюся? — Блеза не могли зупинити ані вирячені очі Невіла, ані його червоні щоки.

 

Улюлюкання підтримали статус жеребця Невіла, який наче навіть підбадьорився, в очах замиготіло “Великий та Прекрасний Жеребець Лонґботом”, та надто вже страшно було, що усе це йшло від Блеза.

 

— А ти ж чого притих, Поттере? — Мелфой відкинувся на спинку дивану і нахабно совав язиком по внутрішньому боці губи, — Що, з темпераментом не підфартило? Завжди ти такий нудний та передбачуваний? — викривив він слова Блеза.

 

Гаррі голосно втягнув у себе повітря. Це ж треба бути таким. Як відкриє рота, де весь його лоск і зникає.

 

— Чому ж це?… — як же, бляха, легко довбаний Тхір змушує його спалахувати від гніву. Гаррі скрипнув зубами, йому і так не було чого згадати зі свого приватного життя, сама робота, не кажучи вже про сексуальне. Холера їх знає, тих невимовників, може, цей слимак і в курсі, що в нього нікого нема, і вважай, що й не було.

 

— Драко, як ти можеш? — взявся до справи адвокат усіх нужденних та не дуже Забіні, — я певен, що така яскрава особистість, як містер Поттер, має таке ж яскраве приватне… Кхем… Життя. Ти тільки подивися на ці очі, — і за сумісництвом торгівельний агент.

 

Усі схвально закивали, намагаючись зазирнути та розгледіти, що там ще за очі виросли у звичного всім Гаррі.

 

— Просто з гарячих фантазій, — фонтанував Блез, задоволено спостерігаючи, як у Драко сповзає крива посмішка, і, мабуть, в азарті намагаючись добити його, — От у тебе яка таємна фантазія, Драко?

 

Попиваючи з келиха і стріляючи у Забіні ти-сьогодні-допиздишся поглядами, Мелфой раптом серйозно відповів:

 

— Я одружений.

 

Аврори присвиснули… Хто ж знав… Які вже тут фантазії.

 

— Ну то й що, — Забіні не так легко вразити, — усі знають, нащо одружуються Мелфої. Авжеж не для любовних втіх.

 

Слизеринці зашикали на сміливця, на всяк випадок притримуючи ледь не дихаючого вогнем Мелфоя.

 

— До того ж, бачиш якого красеня він собі відхопив. Так, цей хлопець вміє зваблювати, — Забіні зиркнув на Невіла і пограв бровима.

 

Невіл спалахнув:

 

— Що?! Та я ніколи не…

 

— А оце вже звучить цікаво, — підхопив Блез, протираючи руки. Хтось клацнув пальцями — і перед усіма постали бурштинові шоти, а зверху осів срібний магічний пилок — тепер ніхто не зможе збрехати чи приховати щось.

 

— Я ніколи не палив в Астрономічній вежі, — весело вигукнув Забіні і так само весело випив свій шот разом із усіма невимовниками.

 

— Я ніколи не цілував дівок з Рейвенклову, — Драко продемонстрував огиду обличчям, чіпляючи поглядом Гаррі. Той, злющий, мов чорт, випив шота разом з кількома аврорами.

 

— Я ніколи не програвав сильнішому ворогові, — випили майже всі, та лише Мелфой збісився ще більше, розуміючи якому саме ворогові він програвав. І, не очікуючи своє черги, вигукнув:

 

— Я ніколи не різав іншу людину Сектумсемпрою! 

 

Гаррі стиснув губи, висвердлюючи діри у Драко, мстиво підняв келих догори, салютнув у повітря і випив, відчуваючи, як потроху усе починає пливти перед очима.

 

— Я ніколи…

— Я ніколи не закохувався в хлопця! — перервав його Забіні. 

 

Дружнє “у-ууу” прокотилося столом. Ніхто не торкався келихів, та срібний пилок потягнув за руки, і перелякані очі спостерігали, як кілька чорних рукавів злетіли вгору. Очі додолу, ніхто не зустрівся поглядом. Тільки Забіні щось намотав собі на вус і посміхнувся про себе.

 

Імениннику, хоч він і був із заплющеними очима, все ж довелося підкоритися магії і викласти свої секрети. Тишу прорвало реготом, який миттєво перервав Блез, зайшовши іменинникові за спину та узявши за плечі його та Драко:

 

 — А ось і фантазія Драко, — Мелфой стрепенувся, — а що? Амур де труа…

 

Він театрально розвів руки, а Драко примружився, обводячи усіх, хто сміявся, поглядом. Зараз він усім задасть. Особливо  цьому їбучому очкарику:

 

–  Ай-яй-яй, – ненатурально-повчально почав він, — то не діло. Знову скажуть, що слизні кумівство розвели, до ліжка за зв’язками беруть. А як же злиденні, бідні та нещасні? Про них ти подумав? А як же просвітництво недосвідчених? 

 

Блез усе схоплював на льоту. Смикнувши куточком рота, він з покерним обличчям обернувся до Поттера. Чесний люд, який то все спостерігав, також дружно подивився на Поттера.

 

 Навіть Невіл.

 

— Чи ви здуріли?! — Гаррі скочив, мале не перевернувши стіл.

 

Злиденні… Це він чи що?! Як він там сказав? Недосвідчений?

 

Гаррі пихтів, наче паротяг. Та на плечі вже лягли руки масажиста Забіні, а у вухо зашурхотіли поради до наступного раунду…

 

— Не дай йому покласти себе на лопатки. Він же ж труситься над своєю репутацією, ти ж знаєш. Лякни його, хай дасть заднього перед усіма.

 

Гаррі напружено роздумував.

“Як же ж, бляха, дістали усі ці підколи. І, головне, нічого підхожого не лізе у голову, щоб заткнути той нахабний рот. Забіні-чортяка не дурний. Варто спробувати.”

 

— То виходить, ти не боїшся, що  твоя жіночка западе на злидня?

 

Хтось присвиснув. Давай, Гаррі, топи! Мелфой розім’яв плечі, якийсь сумнів промайнув обличчям.

 

— Я впевнений у ній. Вона Мелфой.

 

Гаррі сподобалась викликана ним реакція. Виявляється, стирати усмішку з тхорячої морди — непогана розвага.

 

— А як спробує і обере мене?

 

— Пфф… Не обере. 

 

Він обернувся до своїх, щось прошепотів і засміявся, очевидно стріляючи поглядом у протилежний бік стола.

“Постривай, ще не все.”

 

— То що, Мелфою, зробимо це разом чи ти будеш дивитися?

 

Усе стихло.

Драко голосно ковтнув, але ж усі чекають на його відповідь, а блядський Поттер так вдоволено посміхається… Він узяв себе в руки і, зобразивши очі з поволокою, сказав:

 

— Я навчу тебе, як це робиться, Поттер, а то так і помреш незайманим.

 

Гаррі аж охнув зі злості. Так його ще ніхто не ганьбив. 

 

— Стопе, брейк, — перекрикував усіх Блез, — це усе теревені та провокація, допоки ви не потиснете руки.

 

Гаррі, стоячи із перекошеним обличчям, забувши, про що, власне, йдеться, насилу ворухнув замлілою від напруги рукою і потис холодну долоню скривленого у презирлевій гримасі слизеринця. Суперсваха усіх часів та народів Забіні, змахнувши паличкою, підтвердив магічний договір. У повній тиші.

 

– Піду запалю, – Мелфой пішов, прихопивши половину своєї зграї. 

 

Гаррі тим часом відчув, що об’єкт його гніву поза досяжністю, і органи відчуттів відклало, а до кінцівок повернулася кров.

Він плюхнувся на лавку, насилу ворушачи мізками. Хлопці перешіптувались, Невіл розгублено дивився на Гаррі, ніби все ще перетравлював почуте.

 

Гаррі потроху відходив, та змога більш-менш критично мислити поверталася. “Що за херня тільки-но трапилася? Блез щось там сказав… Лякнути? Покласти на лопатки… Де Блез?!”

 

– БЛЕЗ!!!

 

* * *

 

Антипохмільне повністю вивітрило спогади про дурну п’ятницю, залишивши дивний післясмак та неприємний осад, ніби щось ворушилося у куточках пам’яті, сховалося та стукало у двері свідомості. Ніби щось, якась справа, забута та незроболена, вимагає уваги до себе.

 

Тиждень видався спокійним, справи все більш паперові, маршрути сто разів пройдені. Кілька викликів, здебільшого помилкових, на які іноді прибували робітники з міністерства. Гаррі бував серед перших з тих, хто на викликах перевіряв підозрілі варева, артефакти чи зачакловані предмети. Через що часто потрапляв під магічний фон, залишки чародоказів чи бризок зілль у котлах, бо дотримання правил безпеки — то для, кхем… Більш розважливих. Тому він часто чухав якусь сверблячку, мазався від опіків, бігав до Мунґо та до Герміони. І звик до постійного дискомфорту, припинив звертати увагу на дрібні рани. 

Цього разу знов треба було б десь звернутися, бо свербіла рука, та часу не було. Проблема не зникала. І в п’ятницю рано, Гаррі, нещасно оглянувши паперову вежу, що росла як на дріжджах, та поставивши чайника, вирішив поборотися ще за десять хвилин безпаперового життя і немилосердно чухав руку.

 

Може, все ж комар чи, може, яка блоха. Не дарма він не хотів переступати поріг того затхлого дому. Жодних викидів не знайшли, проте з понеділка й свербить, з кожним днем гірше й больніше.

 

Без стуку увійшов Невіл.

 

— О, кавка, — загремів чашками, підставляючи під киплячий струмочок, —Що з рукою?

 

— Та капець. Слухай, а спитай у Герміони якусь мазь. По-моєму, воно зібралося наривати, — занив Гаррі, знову безбожно шкарябаючи нігтями шкіру.

 

— На укус не схоже, — придивляючись, зробив висновок Невіл.

 

— А на що, бляха, схоже? У цьому розчесаному місиві нічого вже не розбереш.

 

— Магією пробував?

– Я що, чаромедик тобі?

 

Невіл дістав паличку.

 

— Е-е, друже. Може, все ж таки мазь?

 

— Та то ж діагностичне, не бійся.

 

Після хитромудрого пасу паличкою над рукою Гаррі з’явилося блакитне сяйво, у якому, наче хитаючись на хвилях ефіру, чітко проявився образ двох місцно стиснутих рук. Хлопці охнули одночасно.

 

— Ч-чорт… Та це ж…

 

— Магічний договір… — Гаррі закрив долонями обличчя.

 

Невіл насупився, перебираючи їх останні вилазки. Де, коли, із ким.

 

— Блять, це довбаний Мелфой та довбаний Забіні, — Гаррі схопився за волосся, пригадуючи ту ідіотську розмову і усі її подробиці, та почав нервово ходити кабінетом.

 

Невіл раптом розплющив очі і навіщось показав на Гаррі пальцем.

 

— Так, Невіл, у п’ятницю в пабі.

 

 — Як це прибрати, — він обхопив себе за шию долонями і жалібно подивився Невілу в очі.

 

— Ну, взагалі-то… тобі прийдеться… — м’явся той.

 

— Невіл, я не збираюся трахати нікого з Мелфоїв. Як це розірвати?!

 

– Я нічого про це не знаю. Договір для того і існує, щоб ніхто не передумав.

 

Невіл чухав потилицю, Гаррі — руку.

 

— Добре, хоч тхорячої морди не чути. Самі розберемося… — Гаррі викликав патронуса, передаючи Герміоні прохання з ним зв’язатися.

 

— Еее, взагалі-то я бачив в тебе на столі пару чорних конвертів. Так виглядає пошта невимовників. Усе не як в людей, білим по чорному, — Невіл дістав два чорних конверти з величезної купи паперів.

 

Серце Гаррі зайшлося у надії. Може, той слимак придумав щось. Напевно, Мелфої знають якусь таємну стежку в обхід. На те вони і Мелфої. Він з якоюсь навіть радістю відкрив конверта. І посумнішав одразу ж.

 

«Що, Поттер, довийобувався? Дебіл нещасний! Разом зробимо чи ти будеш дивитись, так, Поттер?! Я впевнений, що ти, ідіоте, навіть і не зрозумів, до чого ти допиздівся. Я правий? Сьогодні понеділок, третій день, договір не виконано, магія увімкнула примушення. Чув таке: щоб рука твоя відсохла? Подивимось, скільки ти протримаєшся, герою. А я вип’ю родинне зміцнююче і почекаю, поки ти приповзеш!»

 

Гаррі схопився за лоба спітнілою рукою. Саме в понеділок і почався той довбаний свербіж. Ідіот. Бліх шукав. Він зняв окуляри і тремтячою рукою потер очі, відтягуючи розпаковування другого конверту.

 

— Окей, його теж гребе. З понеділка, — Невіл хитнув головою, воно й зрозуміло. Другий чорний конверт звільнив листа, і брови Гаррі поповзли назустріч до зачіски.

 

«Поттер! Ти залізний чи що? Сьогодні шостий день, шостий! Я не збираюся висохнути! Процес, між іншим, незворотній! Ти розумієш значення цього слова, ідіоте?! Якщо завтра тебе не буде у довбаному пабі, я клянуся, ти прийдеш під Імперіо!”

 

— Невіл… Сьогодні сьомий день, і що? — язик не слухався Гаррі, передчуття чогось недоброго стисло грудну клітину. Міміка Невіла скисла зовсім:

 

— Ну, цей… Незворотні процеси починаються з восьмого

 

Гаррі впустив листа. Що за херня вдарила йому у голову, що він вліз у таке лайно? З власної волі! Щоправда був ще Блез… Рука безбожно боліла, торкатися її було боляче, а не торкатися — неможливо.

 

Мозок з готовністю підказував вихід, запускаючи перед внутрішнім зором плівку з уявними кадрами, де сплетені тіла палко рухалися назустріч…

 

 – Герміона!… Мені потрібна Герміона!! Давай через камінну мережу!

 

Силует Герміони вислухав переказ історії, зітхнув та склав руки хрестиком.

 

— Серйозно, Гаррі? П’яний договір? Про… Про… — Герміоні завжди було важко вийти за рамки, — …це? І ти вирішив, що я вирішу цю твою проблему? — вона зовсім рознервувалася, з пухнастого волосся ледь дим не йшов, — Може, мені тобі ще антипохмільне варити?!

 

Силует зник, хлопці пригнічено переглянулися.

 

— Треба туди хоча б сходити, — Гаррі говорив буденно, наче збирався до магазину, тільки чомусь смикалося око, і весь час хотілося по-дурному гигикнути. Він так би і зробив, якби не Невіл. Іржав би до сліз, а потім би плакав над тим, як він повівся, — цмокну Асторію в лоба, та й обійдеться якось. 

 

Невіл хитав головою. А годинник цокав, невблаганно відлічуючи години, що залишилися до цмокання.

 

* * *

 

Дев’яту годинник пробив у пабі. Гаррі боязко оглядався, роздивляючись відвідувачів та шукаючи можливих свідків їхнього з Мелфоєм договору. Та ані своїх, ані чужих він не упізнавав, бо в голові стояла лунка тиша. “Я йду трахатися з Мелфоєм та його жінкою… Дідько… Це просто сон, і я зараз прокинуся”.

 

Подружжя Мелфоїв сиділо за столиком в глибині приміщення. Асторія крутила келих у руці і мрійливо споглядала переливи червоного крізь скло. Драко ж тримався, зціпивши зуби, і нервово позирав на двері. Гаррі невпевнено підійшов, насилу відволікаючись від своєї руки, що вже була у пеклі і смажилася на чортовій пательні.

 

— З’явився? Герой-коханець, — проскрипів Драко, піднімаючись з лавки, — швидко нагору, я зняв номер.

 

— Ти теж у цьому брав участь, — Гаррі дратувала ця інтонація у листах, наче він сам напросився. Але ж це не так. Мелфой заохочував та зачіпав його і взагалі…

 

— Хлопці, а можна якось натуральніше? Не кожного дня в житті дівчини буває амур-де-труа, — Асторія провела рукою по сорочці Гаррі, дивлячись в очі чоловікові й тому хлопцеві, і граційно пішла до сходів.

   Рука боліла страшно, розриваючи нервові закінчення, посилаючи до мозку хвилі болю та пригнічуючи страх та страшенну   незручність. 

У номері панували сутінки. Гаррі боявся дихнути, може, пронесе. Мелфой по-діловому оглядав номер, стягав подушки, перевіряв на наявність пилу. Асторія, відчуваючи себе героїнею фільму, повільно знімала накидку.

 

— М-мелфою, може, достатньо буде поцілуватися? — надія на те й надія, щоби триматися до кінця. 

 

— Стули пельку, Поттере, — Мелфой почав розстібати піджак, практично вириваючи ґудзики, — Магія — це тобі не тупа подружка. 

 

Прийшла черга білої сорочки. Запонки, верхні ґудзики… Гаррі зрозумів, що розглядає ту білу сорочку, білу шию та ключиці, біле, м’яке волосся. І в свідомості попливли старі болючі спогади. Колись він на те все вже задивлявся, мучився ночима кілька шкільних років.

 

Поруч матеріалізувалась Асторія.

 

— Ви тільки подумайте… Сам герой Магічної Британії… складе нам компанію.

 

 Кучері Асторії лоскотали щоку, пахли нав’язливо-солодко. Мелфой запалив і скоса поглядав на парочку. Грайливі жіночі пальчики ковзнули під одежу, почали розстібати сорочку, а підведені очі ловили погляд Гаррі, спостерігаючи за реакцією. Чи то від усієї цієї нестерпної ситуації, чи то від різкого звуку пряжки паска, що вже був розстібнутий, та Гаррі здригнувся і подивився на Мелфоя. Той стояв біля вікна у розщібнутій сорочці, палив, голосно дихав і збивав попіл мимо попільнички. Зустрівшись поглядами, вони не змогли розчепитися. Все дивилися та дивилися.

 

— Гаррі Поттер… – муркотіла Асторія йому у вухо, зачіпаючи губами, — як все ж таки вдало ви цього разу посварилися… Сумне та безбарвне інтимне життя пані Мелфой, — зітхнула вона, ображено склавши губки, — а тут така пригода, — її рука дісталася цікавих місць, які, як не соромно було Гаррі, були у повній бойовій готовності, — оу, я теж рада тебе бачити…

Гаррі спробував відійти, та Асторія зробила кілька рухів рукою, сірі очі біля вікна не відпускали, і Гаррі поплив від коктейлю відчуттів. 

 

— По-оттер, — не відриваючи очей від обличчя Гаррі, проспівала Асторія, — бідний, зв’язаний договором герой. Він заплющив очі. “Чорт, як же він дивиться. То ж його дружина. Як він може?”

 

— Чому рука досі болить? — ледь видихнув Гаррі.

 

Мелфой, що стояв з відкритим ротом і забув про свій недопалок у руці, прокинувся  і люто зашипів:

 

— Чому, блять… Тому, що… — він підійшов і став зовсім близько. Асторія потяглися вільною рукою до штанів чоловіка, перемогла ремінь, і Мелфой голосно видихнув, дивлячись на Поттера впритул. Серце Гаррі помчало галопом. Ось же вона, мрія, що ожила в такий дивний спосіб, кусає губи, такі гарні… І він хитнувся вперед, накинувся на м’які розтулені губи, обхоплюючи руками обличчя, торкаючись вух, шиї. Мелфой шоковано ахнув, та білі руки втисли в себе, відштовхуючи Асторію. Крізь штани стало чути щось гаряче навпроти, Гаррі відчув, м’які дотики теплого, вологого у собі. Піймав у полон та увібрав у себе м’ятно-нікотиновий язик.

 

— Хлопці… Драко…

 

Мелфой дихав часто, притискаючи чужі стегна до себе рукою, що невідомо коли припинила боліти, боячись відпустити того, про кого забороняв собі думати, проганяв нав’язливі мокрі сни зіллями. Та тепер… 

 Шокований жіночій голос змусив прийти до тями, виринути з божевільного поцілунку та, зазирнувши в зелені очі, назло цілому світові прошепотіти:

 

— Апарейт…