Парк

-Хочеш погуляти?

Біля дверей на кухню стояв Казуха,котрий дивився на Скарамуччу,який в свою чергу сидів за столом і пив каву.Після його запитання він витягнув один навушник з вуха і перепитав.

-Що?

-Кажу,хочеш погуляти?

-Де?

-В парк,на річку підем.

-Купатись?

-Якщо хочеш поплавати в водоростях,то будь ласка.

-Не хочу.

-Гуляти або плавати в водоростях?

-Плавати.А де в нас тут парк-то?-Скар підвівся з-за столу і пішов до раковини,щоб помити кружку з-під кави.

-Ти серйозно зараз?-він здивовано подивився на Скара,котрий виглядав так,нібито не він задав таке дурне питання.А дурне тому,що парк був буквально через вулицю.-Іноді в мене враження,що ти тут не жив все своє життя.

-Я рідко виходжу гуляти.Майже ніколи,якщо точніше.І в дитинстві я жив у інших районах.

-Мені здавалося всі ,хто тут живе, в дитинстві хоч раз гуляли там.Серйозно,всі мої друзі розповідали про це.

-Я в дитинстві не гуляв по парках.Я взагалі не гуляв.-після згадки дитинства Мучча непомітно насупив брови,але скоро повернув свій звичайний байдужий вигляд.

-Ого.Прям взагалі ні разу?

-Прям взагалі.

-А чому?-спочатку хлопець зацікавлено дивився на нього в очікуванні відповіді,але після майже непомітних змін емоцій він вирішив,що ця тема для нього непрємна-Вибач,ця тема напевно не сама приємна.

-Ця тема просто жахлива.Не згадуй моє дитиство.Ніколи.

Після його слів в кімнаті повисла тиша.Не така,як завжди.Сумна,понура і напружена.Казуха ніби хотів щось ще сказати або запитати,але не хотів чіпати болючі і незагоєні рани.Обидва хлопця опустили погляд на стіл.Скар знову думав про минуле,а Казуха думав чи треба щось ще сказати.

-То підем гуляти?-Казуха з надією підняв погляд і знову запитав те,за чим він прийшов спочатку.

-Підем.

-Тоді збирайся.

У відповідь Скарамучча хитнув головою і ,вставши з-за столу,пішов збиратись на прогулянку.

 

-Це…Це точно парк?-Мучча невпевнено повертав голову то направо,то наліво.Парк дійсно був більше схожий на зарості джунглів,особливо там,де вони зараз знаходились.За цим місцем ніхто не доглядав,а стежка котрою вони йшли,вже майже заросла.

-Ну за цією його частиною ніхто не доглядає,але тут все одно гарно.

-Коли ми проходили за частиною котру доглядають?

-Коли зайшли в парк.

-Вона виглядала не менш хуйово,якщо чесно.А ще мене скоро загризуть комарі,кліщі і інші жителі цього «прекрасного» місця.

-Не загризуть.І ми скоро вийдем до більш гарного місця.

-Це якого?

-Прийдем і дізнаєшся.

Скарамучча глибоко зітхнув і подумки пожалів,що погодився на все це.От де тут може взятись гарне місце?Мало того,що все заросло,так і заросло воно не чимось гарним,а самими звичайними бур’янами.То тут,то там валялось сміття і взаглі не було нічого гарного.

«Найгарніше,що тут зараз є-це Казуха»

Після цієї думки,котра швидко промайннула крізь тонну невдовлення,він різко зупинився.Про що він,вибачте,подумав?Помітвиши,що сусід позаду нього зупинився,Каедехара повернувся і теж зупинився.Погляд Скарамуччі був пустим,наче він повністю занурився в думки.

-Скар?Ти чого встав?-Казуха невпевнено подав голос,схиливши голову на бік.

-М?Нічого,ходімо далі.

Кивнувши головою,Казуха продовжив шлях,паралельно уважно роздивляючись оточення.А конкретно він дивився на листя дерев.Насправді,в місцевому пейзажі не було нічого особливого.Але Каедехара любив шукати щось особливе там,де, на думку більшості,немає взагалі нічого.Шукати щось гарне в самих звичайних речах.Особливо він любив знаходити красу в природі.Люди,безумовно,бувають різні і гарні.Але в жодній людині він не відчув того,що відчуває,коли дивиться на неймовірні пейзажі і гарні рослини.

За думками про красу природи він не помічав Скарамуччу,котрий так і кидав на нього майже непомітні погляди.Про що він думав,коли так уважно роздивлявся його обличчя?В нього все ще не йшли геть думки про те,який Казхуа гарний,коли так уважно і зосереджено роздивляється все підряд.На що ж він дивиться?Що ж такого в цих самих звичайних деревах?

-Чому ти так дивишся на дерева?Шукаєш щось?-Скар,котрий до цього йшов позаду,раптово порівнявся з сусідом і задав питання,теж почавши уважно роздивлятись все,ніби намагаючись зрозуміти що ж там таке є.

-Гарно.

-Гарно?Ти впевнений?-Скарамучча повернув до білявого скептичний погляд.-Де ж тут гарно?

-Не знаю.Все гарно.Не можу пояснити чому подобається.Це в мене з дитинства,напевно.Моя родина займалася вирощуванням квітів і різних рослин.Ми мали свій магазинчик,де все це і продавали.Я любив багато проводити часу в нашому саду,разом з бабусею.Спостерігав за тим,як живуть всі ті рослини.Дивися як бабуся за ними доглядає.Вона завжди казала шукати щось хороше і гарне навіть там,де інші це бачити не хочуть.

Закінчивши свій невеличкий монолог,він підняв голову до неба і глибоко зітхнув,згадуючи свою родину.Вони завжди любили його і прививали любов і повагу до всього живого.Без них дуже сумно.

-Тому ти маєш стільки рослин?-раптово,навіть для себе,Скараиучча зацікавився його минулим і любов’ю до рослин.

-Напевно.Спочатку я не мав стільки рослин,але мій друг дарував мені їх.І якось звик вже за чимсоь доглядати,тому не позбавляюсь.Ми вже майже прийшли,залишилось тільки спуститись туди.

Вони зупинилися пред крутим і різким спуском,а внизу виднівся очерет.Головне,щоб ніхто не впав,бо якщо впаде один,полетять обидва.

-Обережно спускайся за мною,я вже бував тут тому знаю куди краще ступати.

У відповідь Скарамучча лише хитнув головою у знак згоди і тихо зковтнув.Якщо він скаже,що йому не страшно впасти,то він збреше.Дивлячись на такий спуск,в його голові вже пронеслися кадри як він летить шкереберть,збиває Казуху з ніг і вони разом падають у річку.А в річці їх вже чекають всі гидотні тваринки світу,котрі миттєво залізуть усюди де тільки можна.

Поки він стояв у роздумах,Казуха вже почав обережно робити перші кроки.Скарамучча,уважно дивлячись під ноги йому і собі,теж зробив крок,на пробу.Спуск був дійсно крутим,один необережний рух-і вони десь в очереті.

По-тихеньку вони зходили вниз,Казуха періодично обертався на нього,щоб упевнитись в тому,що з ним все нормально.Вони вже майже стояли на рівній землі,коли Казуха у повній тиші чихнув.Це налякало Муччу і той смикнувся.Той самий необережний рух.Ні один з хлопців не встиг про щось подумати,як вони вже летіли вниз.Скарамучча,після того як оступився,збив Казуху і вони разом впали в очерет.Через те,що вони вже майже були внизу,ніхто сильно не забився.Але Казуха впав спиною в бруд і болото,а його сусід ще й придавив його своєю тушкою зверху.

Коли Скар оговтався після не дуже приємного падіння,але досить мякої посадки на Казуху,першою думкою було «Я зараз отримаю за це».В його думках був страх і паніка через помилку.Як він відреагує?Буде злим?Роздратованим?Насвариться?А якщо забився?Тоді все ще гірше.

За думками він сам не помітив,як все його тіло напружилось,а кулаки самі стиснулись.Він вже готовий був отримати виговір за помилку.

Але від Каедехари не було такої реакції.На початку він просто трохи підвівся з землі,підіймая за собою Скарамуччу.Потім подивися на брудні рукава світлого одягу.Потім перевів погляд на напруженого Муччу,котрий вже зліз з нього і сидів поряд.А потім розсміявся.Щиро і весело.Задерши голову до неба,він реготав декілька хвилин.

-Ой,боже мій.Ти в порядку?Вибач за те що так розсміявся.Я просто згадав як вперше тут був зі своїми друзями.Я теж тоді впав і покотився вниз разом з усіма.

Після того як відсміявся,він почав все пояснювати і підвівся на ноги,подавши руку Скару.Той,трохи шокований його раптовим приступом сміху,на автоматі взяв руку і встав поряд,дивлячись як Каедехара обтряхує свою кофту і штани від бруду.Він не злився?

-Ти не злий на мене?

Казуха зупинився в своїх діях і превів погялд на обличчя Скара,маючи доволі здивовний вігляд.

-А маю бути?Ми ж через мене впали,аби я не чихнув ти би не послизнувся.Та й не так сильно ми впали,низько було.Коли я впав тут тоді,я зламав палець і нам довелось терміново їхати в лікарню.Було весело,насправді.Ти не забився ніде,до речі?

-Не забився.Я ж на тебе впав,тому я напвено в тебе повинен це питати?

-Зі мною все нормально,тільки брудний тепер трохи.Давай,ходімо далі,чого на місці стояти.

Після чого він поліз крізь очерет.Скар трохи подивився на це дійство і,зітхнувши,поліз слідом. В очереті він побачив хлипкі дошки,котрі було збито разом у якийсь недомостик .І куди вони лізуть?

Обережно ступаючи на гнилі дошки,він пробирався вперед,озираючись по сторонах,ніби вишукуючи небезпеку.Але небезпеки не було.Тільки усілякі комахи,котрих стало у два рази більше,ніж було у лісі.

-Слухай,а ми як назад підемо?

-Якось.Коли будемо йти,тоді і подумаєм.А поки дивись на це.

Після того,як Скар почув кінець речення,він нарешті виліз вслід за Казухою через зарості і опинився на кладці.Кажучі по правді ,вид був дійсно гарний.Річка,на бережках котрої усюди поросли дерева і кущі.На середені пропливали качечки,а трохи далі,крізь дерева,виднілося гарне поле і небо.

-Гарно.-тихо прошепотів хлопець,ніби боючись зруйнувати атмосферу цього місця.

-А я казав.-так само тихо всміхнувся білявий,і присів прямо на гнилі і трохи брудні дошки.

-А тут безпечно взагалі?Виглядає не дуже.

-Ну,якщо небезпечно,то ми ще й покупаємось.Ти ж хотів.

-Я хотів?!-він зашипів на Казуху,так само присідаючи поряд,щоб милуватись видами,в котрих на перший погляд не було нічого особливого.Але як там казав Казуха?Шукати щось гарне там,де його не бачать інші?

-Чому ти запитав мене чи не злий я?Я дійсно мав розізлитись на тебе за таку дрібницю?

З тихим голосом Казухи атмосфера цього місця не руйнувалася,але Скарамучча все таки смикнувся.Він так не хотів щоб вони повертались до цього питання.Він задав його на емоціях і,напевно,воно було дивним.Тому що це дійсно дрібниця.Але його сварили і били навіть за них.Те,що він рефлекторно не зажався у клубок,щоб сховатись від побоїв,вже було досягненням років,за котрі він намагався довести самому собі,що він у безпеці.Що жах скінчився.Що його більше не вдарять за будь-який промах.Що все вже добре.Але рефлекторні думки все ж залишились.Він все ще часто повертався до минулого.Він все ще жив минулим.Все ще кожної ночі,у снах,проживав жахи дитинства.Він травмований,глибоко травмований і залишений сам на сам із собою.До кінця життя йому доведеться жити з цим.До кінця життя він буде страждати від помилок дорослих,котрі ніколи не згадають,що колись був такий хлопчисько.Не такий як зараз.Малий,забитий,заляканий.Котрий смикався від кожного трохи гучного слова,котрий не підпускав до себе нікого.Навіть тих,хто хотів допомогти.Минулий він до жаху слабкий,але в той же момент і сильний.Минулий він все ще з ним.Глибоко в душі,замкнений на купу замків.І минулий він нікому ніколи не покажеться.Тому що так краще.Тому що той він занадто слабкий і безпорадний.Мерзотний.Безхребетний.Тряпка.

-Гей,ти чого?Якщо не хочеш відповідати,то все в порядку.Навіщо ж сльози лити,ніхто ж не постраждав.

За думками Кунікідзусі не помітив,як сльози самі по собі виступили на очах.Вперше.Вперше за багато років він проявив слабкість перед сторонніми.Ніхто багато років не чув і не бачив навіть тіні слабкості від нього.Але це сталося.Чому?Чому?Чому?Він стільки років все ховав.Ніхто не повинен знати.Це проблеми,які нікому не цікаві.Ніхто не хоче знати.Вони нікому не потрібні.Ти нікому не потрібен.Прямо зараз Казуха встане,і піде від тебе.Подалі від слабкості.Бо ніхто не любить слабкість.

Тремятчими,як осиновий лист на вітру,руками він панічно почав витерати сльози,відвернувши голову від Казхуи.Той дивися до біса зхвильованим поглядом.Навіщо він намагається зробити вигляд,що йому не все одно?Всім все одно,як і йому.Тоді навіщо він зараз обережно бере його руку і починає щось казати?Заспокоювати?Йому все одно,тоді навіщо він дістає серветки зі своєї сумки і протягує йому?Навіщо він це робить?Познущатись?

-Скарамучча,все добре.Все нормально.Я не знаю чому ти зараз плачеш,але ти можеш плакати,якщо хочеш.Все в порядку.Ти в безпеці.

Він в безпеці?Коли йому останній раз це казали?Він дійсно в безпеці?Казуха не хоче нічого поганого?Або це знов жарт?

-Я поряд,і ніхто тебе не образить.Нумо,все в порядку.Дивись,окрім мене і тебе нікого немає,ніхто тебе не образить.Все нормально.

Його істерику бачить стороння людина.І він не проти його істерики.Йому дійсно не все одно?Чому він не встав і не пішов,наостанок сказавши заспокоїтись і потім приходити?Сліз вже майже не було,але Скарамучча тихо сидів,опустивши погляд на гнилі дошкі під собою.Темне волосся майже повністю закривало обличчя.Йому було соромно за цю істерику.Соромно дивтись Казухі у очі після цього.Хочеться встати і забігти десь у цьому лісі.Або втопитись у цій річці.Що завгодно,аби не бачити цього виразу обличчя у Каузхи.

-Скар?Все нормально?Ми можемо піти додому,якщо тобі погано.

-Вибач.Вибач за це.Я не хотів.

-За що ти вибачаєшся?Ти не зроби нічого поганого.Якщо тобі погано,ми можем піти додому?Що думаєш?

-Давай трохи посидим і підемо.

-Добре.

Казуха тихо сидів поряд,нічого не питаючи і не розповідаючи.Просто сидів поряд,все ще тримаючи його руку.Скар вже майже заспокоївся,і думав над ти що робити далі.Чи буде Казуха щось питати потім?Розпитувати що такого сталося у минулому?Чи можливо він вже щось зрозумів?

-Ходімо?

Казуха піднявся на ноги і потягнув його за собою.Вони йшли назад,тримаючись за руки.І ні Казхуа,ні Скарамучча проти не був.

-А як наверх підійматись будем?

-Ногами,Мучча,ногами.Давай,я спереду,а ти за мною.

-Знову впадем?

-Не знаю,сподіваюсь не впадем.

-А може є якийсь інший шлях?

-Через очерет по болоту.

Скарамучча стояв на місці і дивився то на очерет,то на крутий підйом.І що краще?Карабкатись на цей Еверест і,можливо,знову впасти або лізти по багнюці?

-Давай тоді краще по болоту.

-Ну,по болоту так по болоту.Ходімо тоді.

Казуха поеврнувся і поліз в зарості.Їх очікує складний шлях,блять.

 

Вхідні двері відчинились і через них завалились два хлопця.Брудних і регочучіх у все горло.В одного з них уруках був пакет з товарами для котів,а інший тримав у руках їх до жаху брудне взуття.На вулиці вже давно стемніло,а вони тільки зараз дійшли додому.

Виявилось,що шлях через очерет був набагато довшим і небезпечним.Як вони там тільки не падали.Все було склизьким і брудним.Усюди були комахи і жаби.Навіть вужа бачили.Ох Скарамучча і перелякався від його виду.Мало не розвернувся і не побіг назад до підйому,але Казуха його втримав і вони побрели далі.

А потім,виглядаючи як болотні чудовиська,вони згадали,що потрібно ще купити для Карамельки їжу.І довелося у тому вигляді,що вони були,лізти у супермаркет.Треба було бачити погляди працівників і відвідувачів.Вони навіть взуття зняли,тому що на ньому було більше за все бруду.

-Боже,я до останнього думав,що нас звідти палками виженуть.-все ще гигикаючи,Казуха пройшов на кухню,де його зустрів білий котик.Він спочатку хотів поластитись до нього,але він обережно відсунув його ногою.Поставивши пакет на стіл,він підійшов до раковини,щоб помити хоча б руки.-Вибач,Карамелька,але я зараз занадто брудний щоб гратись з тобою.

Вслід за ним на кухню вже пройшов і Скарамучча,котрий відносив взуття у ванну і переодягав брудне.Зараз він вже був вдягнений у чисту домашню футболку і шорти.Але на руках і ногах ще був бруд,тому він планував піти у душ першим.Якщо Казуха його не опередить звісно.

-Не лазь по хаті в брудному.Замажеш усе.

-Вибач-вибач,вже йду переодягатись.Покорми кота будь ласка.

-Угу.

Після того,як Казуха зник за дверьми кухні,Скар підійшов до пакету,котрий лежав на столі,і дістав звідти корм для кошенят.

-Ти зголоднів,поки нас не було,так?Вибач,малий.-він відкрив пакетик і насипав у мисочку,котру вони купили напередодні,їжу.Карамелька,не чекаючи команд,швидко прийнявся їсти.На кухні було чутно тільки його плямкання і тихе дихання Муччі.

Після того,як він залишився один,він нарешті згадав про сьогоднішню істерику.На його здивування,доки вони не дійшли додому він ні разу не згадав за це.Як і Казуха.Чи підійме він цю тему пізніше?Чи потрібно буде йому щось розповісти?Можливо,потрібно.Він не впевнений у цьому.Але,можливо,він дійсно щось розповість.Чому?Вони здається не настільки давно знайомі,півтори місяці тільки,може трохи більше.Але йому,по невідомим причниам,хочеться хоч трошки прояснити своє минуле і причину тої істерики.

-Я вже сходив у душ,можеш йти ти.І речі я закинув пратися.-у дверях знову з’вилася фігура білявого сусіда,але Мучча не звернув на це уваги,так і продовжуючи сидіти і дивитись скляними очаму у одну точку.-Знов випав з реальності?

Після його слів Скар вийшов з думок,і повернувся до Казухи.Трохи хитнувши головою у згоду,не зрозуміло яку,він підвівся і пішов у ванну.

А Казуха продовжив стояти і дивитись йому у спину,поки він не зник у ванній.Що з ним таке?Що сталося у його минулому?Чому йому так погано?Хотілося задати всі ці питання,але він боявся.Боявся знову підняти болючу тему і знову довести до того стану,що він бачив сьогодні.Казуха,навіть не маючи освіти психолога,бачив що зі Скаром сталося щось дуже погане і що він дуже боїться цього поганого знову.Боїться здатися слабким.Боїться дотиків.Боїться гучних звуків.Випадає з реальності.Іноді агресивно і холодно себе поводить,коли хтось торкається болючих тем.Він не раз чув,як той спілкується з друзіми і діскорді.І не раз чув як агресивно він іноді себе поводив,коли хтось його зачіпав.Все це ознаки того,що він колись зазнав насильства.Морального чи фізичного.Але що сталося конкретно він не розумів.І хотів би знати.Хотів би щоб Мучча довірився йому і розповів.Можливо не зараз.Не через день,не через тиждень,не через місяць.Просто колись розповів.Випитувати він звісно не збирався.

Перевівши погляд на Карамельку,котрий вже поїв і ластився до нього,він підняв її на руки і пішов у вітальню.Почекає на Скара,упевниться,що з ним все нормально і піде спати.З такими думками він присів на диван і посадив на коліна Карамельку,котрий муркав і вже засинав на його колінах.

 

Коли Скарамучча вийшов з ванної,він думав що Казуха давно спить,але побачив світло на кухні.Вирішивши,що той просто забув його вимкнути,він пійшов на кухню.Але застиг на півшляху,у вітальні.Там,на дивані,спав Казуха,а на руках спав Карамелька.Хмикнувши тому,що вони досить схожі,він взяв ковдру і накрив їх.Вимкнув світло на кухні і пішов до себе.Вже виходячи,він повернувся до дивану і тихо прошепотів:

-Солодких снів,Казуха.