“Мені дуже сподобався ваш роман…”

Двадцять сьомий день серпня.

Шотландія Хогвортс.

01:30

Юний Гаррі Поттер стоїть навпроти кам’яної холодної стіни. Темряву висвітлює тільки Люмос і то на метр, але Поттер сповнений ентузіазму з огнем в очах.

-Purus Sanguine! -шепоче він. Змії, намальовані на стіні, починають рухатися, розповзаючись і відкриваючи вхід до вітальні.

Гаррі, задоволений, що пароль залишився тим самим крадеться в “лігво гадюк”. Усередині серед темно-зелених барв йому здалося не дуже й затишно.

-Тепер зрозуміло, чому вони завжди розлючені на світ ходять – прошепотів хлопець, посміхаючись своїм же жартом.

Але раптом побачив вдалині ліхтар, а поряд і постать, що сиділа на дивані.

-Поттер! -дзвінко заволав дівочий голос.

-Пенсі Паркінсон, – промовив Гаррі одними губами і кинувся бігти геть сходами.

-Stupefy! -не тут то було…

– “А дівчиська спритна”, – подумав Гаррі, перебуваючи ніби в прострації, – “А так чудово б все виходило, якби не вона! Такий план хороший був!” – з думок його висмикнув тільки різкий ляпас.

-Що нарешті прийшли до тями, Поттер? Ще навіть навчальний рік не настав, а ви вже даєте знати про себе. Чи не зарано? Хоча що це я? Вам навіть пізно! – кричав Снейп, нависаючи над хлопчиськом, і Гаррі відхилився, але, побачивши очі ебонітового кольору, застиг.

– Сер, я… – почав Гаррі.

-Що ви? Такий мізерний словниковий запас у вашому віці вже сумно. Відповідайте, що знадобилося блискучому Гаррі Поттеру в досить скромній вітальні мого факультету?

-Ви ж знаєте, я ходу ві сні, як тоді…

-Нісенітниця! Ви навіть брехати не вмієте. Не намагайтесь. Цим тільки виставляєте себе дурнішим ідіотом, ніж є. Ще раз питаю. Навіщо ви пробралися у вітальню Слізерина? -Сказав професор, акцентуючи останнє речення.

-Я можу повторити, – Гаррі потроху почав виходити з себе. Він ненавидів, коли Северус так майстерно бачив його наскрізь. Чортовий легилімент.

-Мені принести Верітасерум чи прочитати ваші думки? -хлопець розумів, що і той і інший варіант огидні, тому просто мовчав, свердлячи зельєвара настирливим поглядом.

-Як бажаєте, витрачу на вас свій Верітасерум, – прокоментував Снейп, йдучи в лабораторію, яка була трохи далі його кабінету.

Двері зачинилися. Поттер видихнув і на кілька секунд заплющив очі. Його думки були про план. Тепер у нього нічого не вийде, аж зло бере. Нічого, він вигадає й інші варіанти. Йому не складно, за всі п’ять років він багато о чим мріяв і тепер готовий втілити в життя.

Гаррі оглянув кабінет. Тут він був другий раз, після того, як прокотився з Роном на Форді, в голові дванадцятирічного хлопчика була лише думка “Хоч би не вигнали”, куди там все розглядати.

В інтер’єрі був мінімалізм з невеликими елементами готики, які особливо виражені у кольорах та декорі. Поруч із Поттером стояв стіл Снейпа, зроблений із чорної деревини. На ньому нічого не було, за те біля шафи мало не вивалювалися папери.

Поттера моментально відвідала ідея і він, на свій страх і ризик, кинувся до заповітної шафи. Перебираючи нові листи, Гаррі шукав документи.

-“Насіння Кліщовини та інших олійних рослин”, “Чемпіонат “Золотий котел” 2007 рік”, “Венок античних знань у Травалології”… -читав він. Ніде не було нічого потрібного.

-“Астральні зілля”, “Ейфорійний еліксир”, “Лірний корінь”, “Глава 3. Шокована Інама повернулася в кільці рук Тано і побачила його щасливе обличчя…”

-Стоп, що за? -здивувався Гаррі. На пергаменті було написано роман… Це був рукопис, адже там стільки виправлень та нотаток.

Поттер з цікавістю читав частину за частиною, але раптом натрапив на інший аркуш.

– “Маркус Флінт. Біографічні дані” – Нарешті знайшов! Його очі бігали по рядках-“Вінсент Креб. Люціан Боул. Теодор Нотт. Пенсі Паркінсон. Мілісента Булстроуд. Драко Малфой.” Ось! Хлопець сховав лист у задню кишеню штанів і заклинанням повернув усі папери до шафи. Сів, як ні в чому не було, і чекав.

За дві хвилини зайшов Северус. Гаррі значно напружився.

– Випийте, – сказав Снейп. Поттер і не рушився.

-Я сказав, випийте негайно, – наказав він. Хлопцеві нічого іншого не лишалося. Він струснув флакон із безбарвною рідиною, мовчки вивчаючи.

– Не вдавайте, містере Поттер, що хоч щось розумієте в зіллях. Запевняю, не отрута. Труїти учнів не можна, на мій великий жаль.

Хлопець випив залпом, відчуваючи після терпкий смак на язиці.

-Що ж. Тепер я слухаю вас. Навіщо ви пробралися до слизеринської вітальні? -Запитав Северус, вичікуючи правди. Гаррі всією силою затулив свій рот обома руками, не бажаючи говорити.

-Ні, так не піде, – посміхнувся чоловік.

-Incarcero! -Хлопчика в’яже міцними путами. І він змушує говорити.

-Я хотів помститися Мелфою. Пробратися в його кімнату і залишити пару “сюрпризів” до його прибуття в школу.

-Наприклад? – зацікавився Снейп.

-Портативне болото винайдене близнюками Візлі, відволікаючу обманку, яка носитиметься по кімнаті Драко, хлопушки, що вибухають, і…

-Можете не продовжувати, – зітхнув професор та сів за свій стіл, – ви і ваші жарти безнадійні. Адже вам загрожує характерне покарання за таку витівку, розумієте? П’ятдесят балів з Гріфіндора, – Гаррі підняв голову, дивлячись на що самстелю і розуміючи, що розтратив бали, які ще навіть не отримані. Через три дні йому доведеться чи не душу дияволу продати, щоб заробити їх, інакше Герміона його вб’є, перш ніж це встигне зробити Волан-де-Морт.

-З першого числа приходите в цей кабінет щовечора о 19:00 і до відбою виконуєте те, що я скажу. Якщо я відсутний, мене замінить містер Філч, повірте, він буде радий цьому. Ах, так, це все протягом трьох тижнів, закінчив чоловік. Але Поттер наприкінці не особливо слухав, його думки були зайняті книгами та листами, які погрожували випасти з шафи. Він буквально молився, щоб цього не сталося, але всі ж таки ми стикалися із законом підлості.

Якийсь збірник французького падає прямо на руку Северуса. Той стискає долоню і прикушує губу, стримуючи болісний стогін.

-Ваше відпрацювання починається сьогодні ж, Поттер! Повбирайте у цій шафі! Без магії,- професор підвівся і вийшов з кабінету в невідомому напрямку. Хлопець відразу ж помчав до тієї шафи і відкопав роман.

-“Глава 6. Сніг падав цілу ніч, покриваючи порошею землю і крижаними візерунками вікна. Інама готувала каву, вставши о п’ятій ранку, а Тано ще бачив десятий сон”, -Гаррі посміхнувся, зрозумівши, що йому вже так хочеться зими.

На подив, читати подібний твір Северуса виявилося дуже цікаво. Все було так атмосферно і сам Поттер ніби потрапляв у ті рядки, відчуваючи морозну ніч, зимове сонце, мурашки по тілу від північного вітру та рум’янець на щоках. Він читав, читав, читав… Роман захоплював описом природи, хвилював сварками закоханих і радував примиреннями. Це вам не шкільні підручники або література в бібліотеці Хогвартсу. Там не закладено занадто багато сенсу, скоріше сюжет грає з емоціями читача і прив’язує його.

Раптом сталося три речі одразу.

Текст обірвався, примушуючи Гаррі відчути смуток, чергова книга полетіла з шафи, голосно впавши і злякавши його, але Снейп, який увійшов до кабінету, мало не до інфаркту довів.

-Професоре, я вже майже закінчив,-заторкавив Поттер, відкидаючи аркуш,-залишилося тільки перебрати всі папери,-він судомно став збирати пергаменти,-пилу на шафі немає,-нервовно впихаючи книги і все інше в шафу, хлопець поім’яв папери,- Що? Що ви так дивитеся на мене?

Северус стояв у ступорі, а зрозумівши ситуацію та різке хвилювання Поттера, налетів на нього фурією.

– Хлопче, скільки ти встиг побачити?!, – вчепився він у плечі Гаррі, трясучи.

-Я … Вибачте! -він почував себе загнаним у пастку оленем.

-Тебе вчили не чіпати чужі речі?! 30 балів з Гріфіндора і п’ять тижнів відпрацювання! – репетував Снейп на весь голос.

-Виметайтесь звідси, Поттер! Зараз же! – хлопець не мазохіст, щоб далі залишатися в кабінеті, кулею полетів до дверей. Проте перед тим, як вийти, Гаррі сказав, чекаючи прокляття в спину:

-Мені дуже сподобався ваш роман, професор, -відповіддю йому стала тиша. Але коли відчинилися двері, Северус подав голос.

– Зупиніться, – чоловік підійшов до застиглого грифіндорца впритул.

Рука Снейпа легко пройшлася по стегні до сідниці Поттера. Гаррі затримав подих, перебуваючи в паніці. Пальці легко торкнулися, трохи погладили і… Северус витяг папірець!

-Ви вільні. Ні дай Мерлін хоч хтось дізнається про книгу. Ви тоді простими балами та відпрацюваннями не відбудетеся. А я знатиму, якщо хоч одній живій душі проговоритеся. Тоді і Люціус Малфой дізнається про спробу крадіжки даних його сина золотим хлопчиком, повірте, він цього так не відпустить,- Снейп виштовхнув зляканого хлопця з кабінету і зачинив двері.

Поттер, видихнувши, сперся на двері, до яких з іншого боку притулив руку Северус.

Вони мають два компромати один на одного, ніби пістолети одночасно підставлені в груди, але жоден не натисне на курок. Обидва це знають.